Стягнення виконавчого
збору з урахуванням змін редакцій Закону України «Про виконавче провадження» у
період існування заборгованості боржника
14
травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 640/685/19,
адміністративне провадження №К/9901/12103/19 (ЄРСРУ № 89217659) досліджував
питання щодо стягнення виконавчого збору з урахуванням змін редакцій Закону
України «Про виконавче провадження» у період існування заборгованості боржника.
Умови
і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що
відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у
добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року №
1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент
виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно
з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як
завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та
рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій
визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання
рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що
визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також
рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У
частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання
рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних
виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців,
правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України
«Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень
інших органів».
Згідно
зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1)
звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права),
корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти
інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо
вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або
боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на
заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в
боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона
боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві
власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку
користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи
примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно
до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати
передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень,
неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно
з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає
примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у
статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною
п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного
робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить
постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок
боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника
про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо
неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за
рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору,
державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в
розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно
до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року)
виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території
України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий
збір стягується державним виконавцем у
розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута,
або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За
приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий
збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна,
стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення
позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання
рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для
забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України
«Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими
документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого
провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами
про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону
України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості
теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств
централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а
також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання
чинності цим Законом.
Також
частиною дев`ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір
не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9
частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення
постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно
до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ
повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення
виконавчого документа.
За
правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа
стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права
повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків,
встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами
статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про
стягнення виконавчого збору.
Частиною
третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення
виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6
частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з
підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого
частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39
цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше
наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого
провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в
порядку, встановленому цим Законом.
Згідно
частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з
боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення
виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі
необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження
(до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір)
виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
(!!!) Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону
№1404-VІІІ слідує, що підставою
для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з
боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання
рішення органами державної виконавчої служби, а розмір
виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
За
своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному
виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі
заходи призвели до виконання рішення.
Тому,
при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону
№1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення
виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення
з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального
виконання рішення суду.
З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27
Закону №1404-VІІІ змінено, (Законом України №2475-VIII від 3 липня 2018
року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає
примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна
боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом,
заборгованості із сплати аліментів.
Тобто,
в даній справі з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у
період існування заборгованості боржника база обрахунку виконавчого збору
змінювалась.
Верховний
Суд у постановах від 19.06.2019 р. по справі №
824/172/18-а та від 28.02.2019 р. по справі №
819/1116/17, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від
11.03.2020 р. по справі № 2540/3203/18
(ЄДРСРУ № 88601610) зазначає, що при стягненні виконавчого збору без реального
стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа
стягувачеві за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної
суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення
суду.
Суд
касаційної інстанції (постанова від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, від 16.04.2020 у справі №640/8425/19 (ЄДРСРУ № 88814982)) висловив правову
позицію, відповідно до якої системний аналіз наведених вище норм права дає
підстави для висновку, що основана винагорода приватного виконавця за своїм
призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового
виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового
виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично
стягнутої суми розмірі. При цьому, умовами стягнення виконавчого збору є: 1)
фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем
заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є
винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що
такі заходи привели до виконання рішення.
ВАЖЛИВО: Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір
виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у
період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10
відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Положення
статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року)
зменшували
відповідальність боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ
(у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору
обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що
підлягає примусовому стягненню.
ВИСНОВОК: З урахуванням того, що зміни внесені
Законом України «Про виконавче провадження» погіршили становище боржника, а
також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за
наказом суду, Верховний Суд вважає, що у державного виконавця були відсутні
правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.
P.s.
При вирішенні питання щодо юрисдикції цього спору слід керуватися правовим
висновком Великої Палати Верховного Суду (викладений в постановах від
11.09.2019 у справі №925/138/18, від
07.02.2019 у справі №927/769/16) про те, що
судове оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо стягнення
виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих
дій здійснюється в порядку адміністративного судочинства незалежно від того,
суд якої юрисдикції видав виконавчий документ.
Матеріал по темі: «Умови стягнення виконавчого збору…змінюються»
Теги:
исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя,
подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба,
оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова
практика, судебная практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар