Умови вчинення виконавчого
напису нотаріуса на борговому документі та підтвердження безспірності
заборгованості
26
лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
369/6415/17, провадження № 61-13425св18 (ЄДРСРУ № 88103268) досліджував
питання щодо умов вчинення виконавчого напису нотаріуса на борговому документі
та підтвердження безспірності заборгованості.
Відповідно
до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення
виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених
законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами
органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат»
та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України
«Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22
лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення
нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону
України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами
виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава
16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так,
згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум
або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на
документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими
стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі
виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею
88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.
Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи,
якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої
відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення
права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами,
установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою
видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності,
виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок
вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення
виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення
нотаріальних дій).
Згідно
з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій
для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником
нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про
найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;
дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери
рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;
строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає
стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню,
штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для
вчинення виконавчого напису.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт
оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її
вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі
дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За
результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення
нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні
права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не
встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює
їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис
не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від
боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета
вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому
порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже,
відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса,
повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до
нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім
того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника
перед стягувачем.
Безспірність
заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова
вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про
нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для
висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності
боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими
стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення
заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів
нотаріусів.
Наприклад,
наявність на час вчинення виконавчого напису спору щодо розміру заборгованості
за кредитним договором не свідчить про безспірність такої заборгованості (Постанова Верховного Суду у складі колегії
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020
року у справі № 755/1960/18,
провадження № 61-46254св18 (ЄДРСРУ № 88880656).
Захист
прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у
спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку
вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень -
письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є
відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення
виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною,
стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з
приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
ВАЖЛИВО: Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого
напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з
відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої
відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем
відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно
заборгованості як такого.
З
урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону
України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом
виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача
право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право
існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має
право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати
вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом
процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача
(повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за
вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса
для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи
спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не
повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур
і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної
заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
ВИСНОВОК: Для правильного застосування положень
статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд
повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в
рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник
мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість
узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому
написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її
розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічні
висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 27.03.2019 у
справі № 137/1666/16-ц, від 02.07.2019 у
справі № 916/3006/17, від 15.01.2020 у
справі №305/2082/14-ц, а також в постановах
Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №
355/1214/16-ц, провадження № 61-25331св18, від 12 березня 2020 року у
справі № 754/7994/17-ц, провадження №
61-19592св19.
Немає коментарів:
Дописати коментар