Обов`язок
зі сплати земельного податку виникає у власника з дати державної реєстрації
права власності на нерухоме майно
19 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №
804/3203/17, адміністративне провадження №К/9901/40086/18 (ЄДРСРУ №
89295807) досліджував питання щодо обов’язку сплати земельного податку з дати
державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
1. Відповідно до статті
206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за
землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті
14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з
власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних
землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а
землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким
відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та
комунальної власності, у тому числі на умовах оренди;
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1
статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок,
земельних часток (паїв) та землекористувачі.
В свою чергу, об`єктами оподаткування є: земельні
ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї),
які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України).
Згідно пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході
права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки,
на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням
прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної
реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України
право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та
право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих
прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право
власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до
Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та
їх обтяжень".
Пунктом 271.1 статті 271 ПК України
визначено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок
з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку,
встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку
яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову
оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх
нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель
загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової
оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК
України підставою
для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 статті 286
цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум
податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня
поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою,
встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Крім того, пунктом 286.6 статті 286 ПК
України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що
перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок
нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у
рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох
осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за
їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці
кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3)
пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній
сумісній власності і поділена в
натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що
перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок
нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що
знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Поряд з цим у частинах першій, другій статті 120
Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності
на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні
іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною
ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності
на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що
перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну
ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового
призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній
ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці
об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій
вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього
землекористувача.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для
визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних
ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та
земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити,
хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого
моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію
(явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього
платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її
частиною), які на ній розташовані.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу
України право власності на земельну ділянку, а також право
постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з
моменту державної реєстрації цих прав.
Права власності та користування земельною ділянкою
оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня
2004 року № 1952-IV «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Питання переходу права власності на земельну ділянку у
разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній,
регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377
Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула
право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право
власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За таких обставин, незважаючи на те, що власник не
зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними
йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу
пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх
суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК
України, обов`язок зі
сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права
власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених
норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015
року (справа № 21-775а15).
Також, зазначений висновок сформовано в постановах
Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 820/2753/17, від 23 травня 2019 року у
справі №826/1430/16 та від 31 січня
2020 року у справі № 826/8008/16
(ЄДРСРУ № 87363646).
Матеріал по темі: «Обов’язок сплати земельного податку з власників нежитлових приміщень»
Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73
пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, 269.2,
підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК
України платником земельного податку є власник земельної ділянки
або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок
сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в
установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права
користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право
власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній
ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на
якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у
попереднього землекористувача.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх
частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди
(їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних
підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку
(пункт 287.6 статті 287 ПК).
ВИСНОВОК № 1:
Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним
речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування),
відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна,
обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт,
покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або
споруду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах
Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №822/2696/17
року та від 05.11.2018 року у справі №822/2695/17,
від 18.04. 2019 року у справі №807/292/18.
P.s. Згідно пункту 297.1 статті 297 ПК України платники
єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання
податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в
частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не
використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для
провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої
групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта
господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків,
встановлених у пукнті 297.1 статті 297 ПК, а запроваджує інші
умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення
їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за
спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою
оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем
земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської
діяльності, а не приміщення, яке на такій ділянці знаходиться. Можливість
звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена.
Такий зміст правового регулювання відповідає
правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від
24.11.2015 року у справі №21-2352а15 (№
826/14703/13-а) та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №826/8675/17, від 24.04.2019 року у справі №826/15551/15.
Матеріал по темі: «Звільнення від сплати земельного податку ФОП-спрощенця»
2. Контролюючий орган не
наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки
земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).
Визначення нормативно грошової оцінки земель є виключною
компетенцією органів Держземагентства. Фіскальний орган, як суб`єкт владних
повноважень, лише використовує дані щодо нормативно грошової оцінки земель, що
містяться у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку
земель при визначенні сум податкових зобов`язань платникам податків.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові
Верховного Суду від 23.10.2018 року по справі №
826/11184/17.
Згідно пункту 29.1 статті 29 ПК України обчислення суми
податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку
із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Положеннями пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено,
що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з
урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку,
встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку
яких не проведено.
Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК України ставка
податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено,
встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової
оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування -
не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного
податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують
державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації
речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10
числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу
за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для
обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК
України дані державного
земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про
місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію
земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та
землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу
України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система
відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове
призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну
характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
У відповідності до статті 15 Закону України «Про
Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI до Державного земельного
кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер;
місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати
поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів
державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування
ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких
територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове
призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах
певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і
споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;
відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту,
договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про
документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші
документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її
власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону,
зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).
При цьому, у розумінні частини сьомої статті 21 Закону
України «Про Державний земельний кадастр» технічна документація з нормативної
грошової оцінки земель є лише підставою для внесення до Державного земельного
кадастру відомостей про таку оцінку.
Відповідно до підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення
Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 17.10.2012 №1051, до Державного земельного кадастру вносяться
відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої
розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного
кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24,
та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території
адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього
Порядку.
За приписами статті 38 Закону України «Про Державний
земельний кадастр» відомості
з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими
реєстраторами у формі:
витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного
кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за
формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової
карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного
земельного кадастру.
(!!!)
Відтак, обов`язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам
покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного
податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити
базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для
визначення суми податкового зобов`язання.
Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про
Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного
кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері земельних відносин.
Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань
геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 14.01.2015 №15, визначає, що Державна служба України з питань
геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом
виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який
реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної
діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного
кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині
дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх
категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр
здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому
порядку територіальні органи.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень
Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної
одиниці.
Отже, інформація про земельну ділянку має надаватись
контролюючому органу саме Головним управлінням Держгеокадастру у формі, яка
передбачена статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
ВИСНОВОК № 2: Підставою
для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного
кадастру ( - витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного
земельного кадастру; - довідок, що містять узагальнену інформацію про землі
(території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного
кадастру; - викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної
документації Державного земельного кадастру) , а отже розрахунок контролюючого
органу зроблений відповідно до листа, відповіді і т.д. не є належним
доказом та не повинен прийматися судом до уваги.
При цьому, спірні податкові повідомлення-рішення
фіскального органу підлягають скасуванню не через відсутність у платника
(власника нерухомості) вказаного податкового обов'язку, а через висновок про
неправильний розрахунок податковим органом суми податкового зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах
від 06.02.2018 (справа №826/15139/16
(К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа №
2а-10031/12/2670).
Теги: земельний
податок з власників нерухомістю, держземкадастр, витяг, налог на землю,
податок на нерухомість, перехід право власності на земельну ділянку,
земельний податок з власників нежитлових приміщень, оренда, кадастровий номер,
користувач земельної ділянки, несплата земельного податку, юрист, судовий захист,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар