Умови за яких фоп – спрощенець
може бути звільнений від сплати земельного податку?
14
травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/13115/16, адміністративне провадження №К/9901/31504/18 (ЄДРСРУ №
89217665) досліджував питання щодо умов звільнення від сплати земельного
податку ФОП-спрощенця.
У
відповідності до ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)
використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна
ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом
14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю
-обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі
земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної
власності.
Згідно
з підп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельним податком визнається
обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних
часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Платник
податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах,
установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підп.
16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України).
Відповідно
до підп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного
податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі.
За
приписами підп. 270.1.1 п 270.1 ст. 270 ПК України
визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у
власності або користуванні.
Відповідно
до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є
дані державного земельного кадастру.
Згідно
з п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду
(їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі,
споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на
загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку
земельну ділянку.
За
п. 287.7 ст. 287 ПК України установлено, що у разі надання в оренду земельних
ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин
власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду,
обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати
укладення договору оренди будівель (їх частин).
У
ч. 1, 2 с. 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на
жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої
особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на
якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий
будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у
власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її
частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий
будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у
користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача
переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на
тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Із
вказаних вище законодавчих норм убачається, що особа, яка придбала будівлю, має
сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на
якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати
державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, обов`язок зі сплати земельного податку для
фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним
незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею
статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної
ділянки або без такого.
Відповідно
до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець
може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа
відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного
податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктом
291.2 ст. 291 ПК України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку
та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і
зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.
297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах,
визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У
п. 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які
застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують
земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV
цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно
з підп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від
обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на
майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні
ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої
груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку
четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У
значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє
суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати
податків, встановлених у п. 297.1 ч. 297 ПК України, а запроваджує інші умови,
порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх
сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за
спрощеною системою.
(!!!) Умовою несплати земельного податку за
зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є
власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для
проведення господарської діяльності. Водночас, можливість
звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо
надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної
ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Поряд
з цим, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею
та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття
власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та
обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не
передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з
набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала,
не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється
від обов`язку сплати земельного податку.
Надання
в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично)
разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну
ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна
правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була
висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року
(справа №21-2352а15), а також Верховним
Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року, від 15 лютого 2019 року
та від 06 лютого 2020 року (справи №№ 826/14615/16,
814/3427/13-а, 826/10930/13-а, 826/9948/16, №820/3488/16 відповідно).
У
межах даних правовідносин спірним є питання застосування положень пп. 297.1.4
п. 297.1 ст. 297 ПК України щодо звільнення платника від обов`язку нарахування,
сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного
податку).
Таким
чином, умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є
те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної
ділянки, використовує цю
землю для проведення господарської діяльності.
Отже,
необхідно розмежовувати поняття «використання в господарській діяльності
нежитлового приміщення», та «використання в господарській діяльності земельної
ділянки».
ВИСНОВОК: Обов`язок сплати земельного податку виникає
у платника з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно
(нежитлові приміщення) й спрощена система оподаткування, як і використання цієї
нерухомості (а не самої земельної ділянки на якій вона розташована) у
провадженні господарської діяльності, не звільняє останнього від виконання
податкових зобов`язань.
З
урахуванням зазначеного вище, у платника податків постає питання: як та яким
доказами довести суду, що земельна ділянка використовується у господарській
діяльності?
Примітка: Визначення терміну «господарська діяльність» дає
зрозуміти, що земля вважається задіяною в господарській діяльності, якщо її
використання направлене на отримання доходу…
Немає коментарів:
Дописати коментар