З «легкої руки» Великої
палати Верховного суду оскарження постанов поліції зі штрафом до 510 гривень
втрачає економічний сенс та стає додатковим джерелом поповнення бюджету
18
березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 543/775/17, провадження № 11-1287апп18 (ЄДРСРУ №
88952415) досліджувала питання щодо сплати судового збору у справах про
адміністративне правопорушення.
Необхідно
вказати, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові
від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16)
за подання позивачем або
відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на
рішення адміністративного суду у справі про оскарження
постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах,
встановлених Законом № 3674-VI, сплаті
не підлягає.
Аналогічна
правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 31.01.2017 у
справі № 298/1232/15-а та підтримана
колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 03
квітня 2018 року в рамках справи №163/1007/17
(ЄДРСРУ № 73139389) та 05.04.2018р. в аспекті заявленого неоднакового
правозастосування по справі № 653/2075/15-а
(ЄДРСРУ № 73194818).
Частиною
першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із
судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Правові
засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового
збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору
визначає Закону № 3674-VІ.
За
статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ судовий збір справляється на всій території
України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у
разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір
включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни
України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації,
інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які
звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим
Законом.
Частина
друга статті 3 Закону № 3674-VІ містить перелік об`єктів, за які не
справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб`єктів, які
звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг
тощо, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які
звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав
та інтересів інших осіб.
Відповідно
до статті 4 цього ж Закону за подання, зокрема, до адміністративного суду
позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору
(майновий/немайновий), а також за правовим статусом платника судового збору
(фізична особа/фізична особа - підприємець/юридична особа/суб`єкт владних
повноважень).
Органи
(посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення, визначені статтею 213 КУпАП, згідно з якою справи про адміністративні
правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих
комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами (а в
населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами,
що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад та їх посадовими
особами, уповноваженими на те цим Кодексом; 4) районними, районними у місті,
міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим
Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними
судами, Верховним Судом; 5) органами Національної поліції, органами державних
інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим
Кодексом.
Порядок
провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими
особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення,
визначається КУпАПта іншими законами України.
Порядок
провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у
місті, міських чи міськрайонних судах визначається КУпАПта іншими законами
України (стаття 246 КУпАП).
За
статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган
(посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської,
селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається
у формі рішення.
Постанова
повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада
посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про
особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за
наявності)), дату народження, місце проживання чи перебування; опис обставин,
установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що
передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у
справі рішення.
Постанова
по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки
дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених
частиною другою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про: дату, час і
місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який
зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис
здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки
невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну
квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати
адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова
по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки
дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил
зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі
фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою
статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі
Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом
транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення,
ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від
адміністративної відповідальності.
Якщо
при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне
правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті
213 КУпАП, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової
шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає
стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова
по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а
також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова
суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити
положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Відповідно
до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може
бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7
цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова
районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про
накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку,
визначеному цим Кодексом.
Разом
з тим, згідно з пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову
уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (як і постанову
адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної,
міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)) про накладення
адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган
(вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями,
встановленими цим Кодексом.
Наведеним
вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої
статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а
також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах
з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо
притягнення до адміністративної відповідальності.
З
цих положень убачається, що оскарження
рішень дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до
адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної
заяви.
За
Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне
мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито
справлялося, зокрема, з позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого
провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що
набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату
державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення
адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла
таку постанову.
Частиною
четвертою статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне
правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Аналіз
установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу
(посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло
осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження визначені і
діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання
відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».
З
11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI. Таким чином, на час
виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за подання
заяв, скарг до суду, в тому числі у випадку оскарження рішень, дій чи
бездіяльності органів державного управління, сплачується інший платіж - судовий
збір, самостійні правові засади справляння якого, платники, об`єкти та розміри
його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення визначено
Законом № 3674-VI .
Прийняття
Закону № 3674-VI не обмежує можливість дії чи прийняття у майбутньому
законодавчих актів, які визначають пільги щодо сплати судового збору, отже,
питання справляння судового збору, крім Закону № 3674-VІ, може регулюватися
іншим законодавством (наприклад, частиною другою статті 239-1 КАС України в
редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІI «Про забезпечення
права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави
неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм
процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає
подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил
підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів,
судовий збір не сплачується, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для
звільнення від сплати судового збору немає).
Визначальним
у такому випадку є наявність норми, припису про те, що у разі звернення до суду
особа не обтяжується обов`язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на
загальних підставах при поданні до суду заяви чи скарги.
Відповідно
до положень статей 3, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають пільги щодо
сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору
за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного
стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення
адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.
Також
Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до
положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що
судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі
винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення
сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати
судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті
283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення
повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено,
судового збору.
Розмір
судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про
накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового
мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI).
Інших
видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи
до суду Закон № 3674-VI не передбачає.
Тож
особи, стосовно яких ухвалено
судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками
судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про
накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи
цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і
Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за
оскарження таких судових рішень не містить.
За
частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017
року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з
приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо
притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню
не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не
відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням
Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за
конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини
другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення
Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно
врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду
як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності
суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної
відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної
відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення
місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Як
до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня
2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об`єкти
та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи
касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень,
дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до
адміністративної відповідальності.
Водночас,
вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд
України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності
суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної
відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в
себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та
касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших
прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і
протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових
рішень, як складової права осіб на доступ до суду.
У
випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи
цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою
мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як
рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на
апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Отже,
з системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого
регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата
Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними
застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про
адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і
в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід
застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви,
відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом
з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру
судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення
адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за
подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний
Суд України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16)
зазначив таке: «У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне
правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2-4 Закону №
3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний
перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження
постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не
повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
У
випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи
цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою
мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як
рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на
апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Необхідними
умовами для обчислення та сплати судового збору за подання
апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення
предмета оскарження до об`єктів справляння судового збору; ставка цього
платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення
провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають
звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону №
3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати
судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення
адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної
скарги.
У
зв`язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних
повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у
справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір
у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.»
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити
від такого висновку, вказавши, що чинне
законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні
позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про
адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та
відповідачем судового рішення.
ВИСНОВОК: Отже, згідно правової позиції викладеної в
постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (оприлюднено
28.04.2020) по справі № 543/775/17, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.
5 ст. 242 КАС України, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне
правопорушення у розумінні положень ст.ст. 287, 288 КУпАП, як і в інших
справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід
застосовувати ст. 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за
подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не
передбачають. Відтак, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні
розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення
адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру
прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно
до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір
прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року складає 2102
грн.
Таким
чином, за подання до суду
позовної заяви про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень
позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, що станом на 01.01.2020 р. становить 420,40 грн.
Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на
рішення суду, відповідно
до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» становить 150 відсотків
ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але
не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - складає 630,60 грн. (0,2 розміру прожиткового
мінімуму для працездатних осіб * 150 відсотків).
P.s.
Однак, деякі суди розраховують ставку судового збору наступним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір
справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних
осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна
заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни
позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно
до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір
прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 становить 2102,00
грн.
Згідно
ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду
позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється
ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для
працездатних осіб.
Відтак
позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 840,80 грн.
(ЄДРСРУ № 89021985).
Матеріал по темі: «Судовий збір у справах про адміністративне правопорушення»
Немає коментарів:
Дописати коментар