Чи
повинно враховуватися судами наявність кримінального провадження стосовно
контрагента у податкових спорах без постановлення вироку?
06 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №
640/4687/19, адміністративне провадження №К/9901/36567/19 (ЄДРСРУ №
89087664) досліджував питання: «Чи повинно враховуватися судами наявність
кримінального провадження стосовно контрагента у податкових спорах без
постановлення вироку?».
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 16 ''Витрати'', затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 31.12.1999 №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 19.01.2000 за №27/4248), витратами звітного періоду визнаються або
зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення
власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його
вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути
достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з
визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо
прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того
звітного періоду, в якому вони були здійснені.
У податковому обліку господарські операції та витрати за
цими операціями, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком
на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними
та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію,
підтверджують її фактичне здійснення та понесені у зв`язку з цією операцією
фінансові витрати. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов`язково
підтверджений податковою накладною.
Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків
задекларованих показників податкового обліку належними документами,
законодавець презумує, що ці документи мають відображати реальний стан речей
щодо задекларованих об`єктів оподаткування.
Превалювання сутності над формою
(операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з
юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, закріплений в
статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні", та відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до
частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського
обліку.
Надання контролюючому органу належним чином оформлених
документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкова вигоди
є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів,
що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні,
суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких
установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити
підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких
обставини, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу,
місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних
для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка
значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних
умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської
діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу,
основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних
засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які
безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду
діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в
обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність
документів обліку.
Такий висновок щодо оцінки документів, наданих платником
податків на підтвердження даних податкового обліку, зробив Верховний Суд України
в постанові від 27.03.2012 у адміністративній справі за позовом ПП
"Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління
Державного казначейства України в м. Києві, за участю прокурора м. Києва про
скасування податкового повідомлення-рішення та здійснення відшкодування податку
на додану вартість. Цей висновок в силу норм частини п`ятої статті 242,
підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу
адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом при застосуванні
норм права до подібних правовідносин. Відступу від такої правової позиції
Велика Палата Верховного Суду не зробила.
Обов`язковою умовою для визнання документів доказом у
адміністративній справі відповідно до вимог статті 75 Кодексу адміністративного
судочинства України є їх достовірність. Якщо документи складені від імені
суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою
фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи
податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з
легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення
нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення
у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом
податкові вигоди.
Верховний Суд України неодноразово висловлювався щодо
такого правозастосування у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від
05.03.2012 у справі №21-421а11, від
22.11.2016 у справі №826/11397/14, від
24.05.2016 у справі №21-5332а15, від
14.06.2016 у справі №21-1318а16, від
22.11.2016 у справі №21-2430а16.
Висновок Верховного Суду України полягає у тому, що
надання платником податків податковому органу належним чином оформлених
документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є
підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що
відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Така обставина як наявність кримінального
провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею
205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства -
контрагента покупця, має бути врахована судом, оскільки статус
фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю,
навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні
документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно
оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи
послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту
є безпідставним.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд в
ряді постанов, зокрема в постановах від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18.
Разом з цим, на думку автора, судом не враховано, що ч. 2
ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має
індивідуальний характер та особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в
законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду, а також ніхто не
зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції
України).
(!!!) І в
десятках справ Верховний суд наголошує: «…вирок повинен існувати на час
прийняття податкового повідомлення – рішення», а отже «наявність кримінального
провадження» НЕ МОЖЕ бути підставою для висновку про будь-яку фіктивність…
Верховний Суд наголошує, що наявність кримінального
провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду
в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і
звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини
шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою
для визнання спірних господарських операцій нереальними. Відтак, необхідно перевіряти доведеність
кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх
складових господарських операцій.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного
Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №
826/6280/13-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а та від 06
лютого 2018 року у справі № 802/4940/14. (21 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №
826/9569/18, адміністративне провадження №К/9901/29809/19 (ЄДРСРУ №
87045362)).
Верховний суд вказує на те, що сам факт проведення
досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність
реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та
його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове
правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових
господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого,
такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також
конкретної особи та наслідки її дій.
Крім того, колегія суддів також зауважує, що під час
проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним
стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати
від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і
мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже
зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість
дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання
податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями
контрагентів. Проте під час з огляду справи таких фактів встановлено не було (05 лютого 2019 року, Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №810/1967/16, адміністративне провадження
№К/9901/24992/18 (ЄДРСРУ № 79638808).
Суд обґрунтовано не взяв до уваги і посилання
контролюючого органу на наявність кримінального провадження, оскільки в
зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок (09 липня 2019 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0940/1916/18, адміністративне провадження
№К/9901/14401/19 (ЄДРСРУ № 82899034)).
Судом обґрунтовано відхилено доводи контролюючого органу
щодо наявності посилань у акті перевірки на матеріали кримінальних проваджень
щодо невстановлених осіб, за ознаками складу кримінальних правопорушень
передбачених частинами першою та другою статті 205 Кримінального кодексу
України та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, оскільки
контролюючим органом не було надано доказів наявності, зокрема, вироку суду
відносно позивача та його контрагентів за ознаками вказаних злочинів, або
іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем
господарських операцій, або того, що укладені позивачем з вказаними
контрагентами договори були у судовому порядку визнані недійсними (27 червня 2019 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/16685/17, адміністративне провадження
№К/9901/63857/18 (ЄДРСРУ № 82685514)).
Висновки контролюючого органу про нереальне вчинення
господарських операцій позивача з контрагентом, який обґрунтовується тільки
інформацією акта перевірки контрагента щодо його господарських операцій зі
своїми контрагентами, то такі обґрунтування є недостатніми за відсутності
аналізу самих господарських операцій та первинних документів.
А обставини у кримінальній справі про обвинувачення
ОСОБА_4 за частиною другою статті 367 (службова недбалість, тобто невиконання
або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через
несумлінне ставлення до них), та частиною першою статті 366 Кримінального
кодексу України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих
офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих
відомостей, інше підроблення офіційних документів), не свідчать про нереальне
вчинення господарських операцій з виконання будівельних робіт та про
фіктивність ТзОВ (Постанова
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
27 листопада 2018 року у справі № 2а-10437/11/1370,
адміністративне провадження №К/9901/31776/18 (ЄДРСРУ № 78129551).
При прийнятті рішення суди врахували відсутність
обвинувального вироку у справі стосовно контрагента позивача та вкзали, що саме
по собі пояснення особи, дане в межах досудового розслідування у кримінальному
провадженні не є тим доказом, що тягне за собою будь-які правові наслідки без
встановлення цього у визначеному законом порядку…судами цілком обґрунтовано не
прийняті посилання контролюючого органу на наявність кримінальної справи, з
огляду на відсутність відповідного вироку суду (06 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №
803/3631/15, адміністративне провадження №К/9901/26865/18 (ЄДРСРУ №
82223807).
Оскільки доказів, які б свідчили про наявність вироку
суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час
розгляду справи, контролюючим органом не було надано, сам по собі факт порушення кримінальної
справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним
доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою
правових наслідків для позивача.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного
Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого
2018 року у справі № 826/6280/13-а,
адміністративне провадження № К/9901/2848/18, ЄДРСРУ № 72338874.
В силу положень ст.95 Кримінально процесуального кодексу
України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення
вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано
доказів наявності вироку у кримінальному провадженні, в рамках якого проводився
допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві
виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під
час розгляду справи, чого в межах даної справи здійснено не було (відповідних
клопотань контролюючим органом не заявлялось) (10 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/24764/15, адміністративне провадження №К/9901/39841/18 (ЄДРСРУ №
88706654).
Окрім цього, Верховним
Судом у постановах від 27.02.2018 р. у справі №
802/1853/16-а (ЄДРСРУ № 72486810 ) та від 29.03.18р. у справі № 826/3498/15 (провадження №К/9901/6497/18, ЄДРСРУ
№ 73081934) висловлена правова позиція, яка полягає у тому, що сам факт
наявності вироків не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність
господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти
доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне
дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин,
встановлених у вироках, які набрали законної сили.
Отже, порушення кримінального провадження, отримання
свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, навіть рівно як і
вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських
операцій платника податку.
Виникає резоне питання: «На якій правовій підставі Верховний суд
наполягає, що наявність кримінального провадження (без вироку суду),
зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального
кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента платника
податків, має бути врахована судом?»
Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар