Питання експерту при призначені експертизи судом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Формулювання та уточнення поставлених питань експерту при призначені експертизи судом

01 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/1086/23 (ЄДРСРУ № 140230442) досліджував питання щодо формулювання та уточнення поставлених питань експерту при призначені експертизи судом.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону "Про судову експертизу").

Відповідно до частини першої статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 26.10.2022 у справі №904/5077/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2025 у справі № 908/948/23.

(!) Призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22.

Відповідно до частини першої статті 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

ВИСНОВОК: Таким чином, саме суд в ухвалі про призначення експертизи визначає питання, з яких експерт має надати висновок, перелік матеріалів, що передаються для дослідження, та інші дані, необхідні для її проведення.

Отже, якщо експерт повідомив про неможливість виконання експертного завдання та просив уточнити поставлені питання, то усунення таких недоліків належало до повноважень і процесуальних обов`язків суду, який призначив експертизу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики»

 

 

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

 

Арешт майна, як перепона, у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Існування на час примусової реалізації майна чинного арешту накладеного в рамках кримінального провадження за ухвалою слідчого судді

01 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/214/25 (ЄДРСРУ № 140230439) досліджував питання щодо наявності арешту на майно боржника, накладеного у межах кримінального провадження як перешкоди для реалізації такого майна, в т.ч. шляхом проведення аукціону.

Скарга на дії чи / бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом порушених прав (інтересів) сторін та учасників, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20).

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання у спосіб та в порядку, встановлені виконавчим документом і законом.

Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Водночас, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з частиною другою статті 131 КПК України і його скасування відбувається в порядку, визначеному статтею 174 КПК України (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц та від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц. Отже, зняття попереднього арешту з майна у цій справі є можливими лише за наявності підстав і в порядку передбаченому спеціальним законодавством, що виключає будь-які дії з його відчуження (в т.ч. примусової реалізації).

Зважаючи на положення статті 19 Конституції України та статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець (приватний / державний) повинен вчиняти виконавчі дії не лише із дотриманням цього Закону, а й відповідно до інших нормативно-правових актів, додержання яких є обов`язковим при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

За змістом статті 533 КПК України, зокрема, ухвала суду, яка набрала законної сили, обов`язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. Обов`язковість судового рішення відноситься до основних конституційних засад судочинства та є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Статтею 1291 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Існування на час здійснення примусової реалізації спірного майна чинного арешту, накладеного обов`язковим до виконання судовим рішенням - ухвалою суду до відкриття виконавчого провадження, як і відсутність відомостей про скасування зазначеного арешту на момент відкриття виконавчого провадження та проведення електронного аукціону й наявність у Реєстрі речових прав чинного запису про арешт спірного майна, є визначальним та юридично значимим для застосування наведених висновків у цій справі.

У справі № 902/133/24 Верховний Суд виходив з положень статей 18, 50 Закону України "Про виконавче провадження", статей 170, 174, 533 КПК України та встановлених судами обставин щодо існування чинного арешту майна у кримінальному провадженні. Верховний Суд зазначив, що за відсутності доказів скасування такого арешту він є перешкодою для реалізації відповідного майна, у т.ч. шляхом проведення електронного аукціону.

Отже, накладений в межах кримінального провадження арешт на майно боржника є в будь-якому випадку перешкодою для реалізації такого майна, в т.ч. шляхом проведення аукціону (постанови Верховного Суду від 09.02.2024 у справі № 902/1126/22, від 12.01.2026 у справі № 902/133/24).

ВИСНОВОК: Відповідно, чинний арешт спірного майна, накладений у межах кримінального провадження та не скасований у визначеному КПК України порядку є перешкодою для його подальшої примусової реалізації.

 

 

 

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про скасування чи відмову у скасуванні арешту майна»

 

  

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Списання коштів з банківської карти при переході за фішинговим посиланням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перехід за фішинговим посиланням та списання коштів з банківської карти – хто несе відповідальність: банк чи користувач?

24 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/33187/23, провадження № 61-1408св25 (ЄДРСРУ № 140021186) досліджував питання щодо хто несе відповідальність (банк чи користувач) за перехід за фішинговим (фейковим) посиланням та списання коштів з банківської карти.

Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) та інших.

На підставі пунктів 2-4 частини 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», пунктів 136, 140 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164 від 29 липня 2022 року, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом; не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права.

(!!!) Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

-       до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків несе користувач;

-       з моменту повідомлення відповідальність покладаються на емітента (банк)

Примітка: Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Між тим, надання споживачем третім особам необхідної інформації для здійснення звичайних операцій із зарахування на картковий рахунок коштів (номер карткового рахунку; прізвище, ім'я по батькові власника карткового рахунку, його номера телефону) не може розцінюватися як надання користувачем інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (постанова Верховного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 725/314/15-ц, ЄДРСРУ № 72587534).

ВИСНОВОК: Якщо зняттю коштів з банківської картки сприяла необачна поведінка користувача, зокрема шляхом переходу за фішинговим (фейковим) посиланням, та введення свого паролю до акаунта Приват24, який автоматично став відомий третій особі, то саме КОРИСТУВАЧ має нести ризик збитків від здійснення операцій за його електронними платіжними засобами, які здійснені до повідомлення банку про вказані обставини.

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення з банку безпідставно списаних коштів з карткового рахунку»

 

 

Теги: картковий рахунок, безпідставне списання коштів, несанкціоноване списання коштів, захист прав споживачів, заблокувати кредитну картку, снятие денег с карты, зняття готівки з карткового рахунку, судова практика, Адвокат Морозов

 

Проценти по кредиту після закінчення строку кредитування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: нарахування процентів по кредиту після закінчення строку кредитування (договору), якщо виникла заборгованість боржника перед кредитором

18 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 554/3096/20, (провадження № 61-14210св25, ЄДРСРУ № 139332207) досліджував питання щодо нарахування процентів по кредиту після закінчення строку кредитування (договору), якщо виникла заборгованість боржника перед кредитором.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.04.2023 в справі №910/4518/16 провадження №12-16гс22, надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

ВИСНОВОК:  Нарахування процентів саме за користування кредитом у період після прострочення виконання зобов`язання є неможливим. Вимога про стягнення процентів за користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України, нарахованих поза межами строку кредитування є незаконною та стягненню з боржника не підлягає.

Натомість за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, вимоги про стягнення яких позивачем у даній справі не заявлялись.

 

 

 

Матеріал по темі: «Висновки ОП КЦС щодо високих відсотків за користування кредитом»

 

 

Теги: позика, займ, нарахування пені,нарахування процентів,підвищена процентна ставка, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Компенсація за втрачену посилку внаслідок бойових дій

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Компенсація вартості відправлення, яке було втрачено або знищено внаслідок ворожих обстрілів на прикладі оператора - ТОВ «Нова пошта»

  

Умови публічного Договору з ТОВ «Нова пошта» та Правила пересилання

За умовами Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень ТОВ «Нова пошта» діє як експедитор, який зобов`язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення й надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення, а замовник зобов`язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором. 

Таким чином, оператор (експедитор) повинен забезпечити збереження відправлення з моменту його прийняття для надання послуг до моменту його вручення Одержувачу, Відправнику або до закінчення строків зберігання неврученого Відправлення, встановленого Правилами (п. 4.1.2. Договору). 

Крім цього, вищевказаний договір передбачає й права клієнта, зокрема п. 4.4.1. Договору передбачає, що Клієнт (Користувач) має право: на належну якість послуг та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про послуги, сервіси, їх якість, асортимент; відшкодування майнової моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання цього Договору Оператором, відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. 

В свою чергу, п. п. 6.2.1 та 6.2.2. Договору чітко встановлюють, що у разі повної втрати або повного пошкодження Відправлення з вини Оператора, Оператор відшкодовує Клієнту (Користувачу) суму, що дорівнює його оголошеній цінності, але не більше від фактичної вартості Відправлення та повертає провізну плату, сплачену Клієнтом (Користувачем) згідно з відповідною експрес-накладною. У разі повної компенсації за пошкодження Відправлення Клієнт (Користувач) , на вимогу Оператора передає Оператору Відправлення, за яке було отримано компенсацію, а у разі часткової втрати або часткового пошкодження Відправлення з вини Оператора, Оператор відшкодовує Клієнту (Користувачу) відповідну частину оголошеної цінності Відправлення. 

Відповідно до пункту 20 Правил пересилання оголошена цінність відправлень встановлюється відправником самостійно. Відповідно до пункту 67 Правил, у разі втрати оператором відправлення після приймання його до пересилання, оператор повертає вартість послуг, сплачену клієнтом згідно з відповідною експрес-накладною, і відшкодовує суму, що дорівнює оголошеній вартості відправлення, але не більше ніж фактична вартість вкладення.

  

Відмова в компенсації (форс-мажор): 

Якщо під час видачі відправлення сторонами буде виявлено пошкодження вкладення або вкладення, якого не вистачає в цілій (неушкодженій) упаковці Відправлення, відповідальність за будь-які пошкодження, нестачу або відсутність вкладення покладається на Відправника (п. 6.2.5 Договору). 

Оператор не несе відповідальності за цілісність, збереженість (схоронність) вкладення у Відправлення або його нестачу у випадку, якщо Відправлення передається Одержувачу або Відправнику з цілою/неушкодженою упаковкою, а також у випадку, якщо виявлені пошкодження упаковки Відправлення не збігаються з ушкодженнями вкладення у Відправлення (п. 6.2.6 Договору). 

Також, договором (Розділ 7) передбачені обставини непереборної сили (форс – мажор), до яких відноситься надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору, обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, невиключний перелік яких визначений статтею 14-1 Закону України «Про торгово промислові палати в Україні». 

Втім, обставини непереборної сили повинні бути засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України або регіональними торгово-промисловими палатами, про що перевізник повинен повідомити споживача письмово  на протязі (п'яти) робочих днів наступних за днем настання обставин непереборної сили. 

 

Компенсація: 

Сума компенсації залежить від оголошеної цінності відправлення: 

- для відправлень вагою включно до 30 кг – до 1 000 000 (один мільйон) гривень;

- для відправлень з/до поштомату - до 29 000 (двадцять дев’ять тисяч) гривень;

- для відправлень з/до пункт приймання-видачі – до 29 000 (двадцять дев’ять тисяч) гривень (п. 20 Правил) 

Примітка оператор може приймати для організації перевезення відправлення і з більшою оголошеною цінністю, за умови, що відправником виступає юридична особа та про це укладено між оператором та відправником договір (п. 18 Правил) 

 

Куди звертатися за компенсацією: 

Для отримання компенсації відправник/отримувач (споживач) повинен зафіксувати відмову від прийняття потового пересилання та скласти Акт з експедитором, а потім звернутися з претензією до останнього, причому тягар доказування причин виникнення недоліку послуги (роботи) та відсутності вини покладається на виконавця послуги. 

У випадку відмови зі сторони поштовика, відправник/отримувач (споживач) має право додатково звернутися до Держпродспоживслужби або до суду.

 

Судова практика: 

Суд встане на бік споживача і в примусовому порядку стягне суму компенсації, якщо між сторонами належно (документально) зафіксовані правовідносини, тому отримання/зберігання чеків є найважливішою обставиною. 

Отже, умови компенсації за втрату відправлення прямо визначені публічним договором між поштовиком та споживачем та повинні бути підкріплені власними діями відправника під час його укладення, але якщо вимога про стягнення суми не ґрунтується на оголошеній цінності поштового пересилання, то це суперечить пункту 67 Правил та статті 924 Цивільного кодексу України в частині меж договірної відповідальності перевізника (експедитора) – Рішення суду.

 

Примітка: Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат й він не оплачував судовим збором позовну заяву, судові витрати в цій частині на відповідача не покладаються (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19). 

Додатково, слід звернути увагу, що Держпродспоживслужба нагадує: споживач, незважаючи на воєнний стан країни,  має право на якісні поштові послуги та захист своїх прав та акцентує увагу, що оголошена цінність — додатковий захист, а тому відправка з «символічною» оголошеною цінністю не дасть змоги отримати реальну компенсацію за відправлений товар.

ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного вбачається, якщо поштове відправлення було знищене через бойові дії, ТОВ «Нова пошта» компенсує його оголошену цінність, але не більше від фактичної вартості відправлення та додатково поверне провізну плату, при умові належного документування правовідносин із споживачем та наявності доказів передання поштового відправлення експедитору (фіскальних чеків, квитанцій, накладних).

 

 

P.s. На просторах інтернет-павутиння знайшов коментар перевізника: «У компанії наголошують, що у ситуаціях (коли відправлення було втрачено або знищено внаслідок російських обстрілів) не застосовується автоматичний механізм компенсації — кожен випадок оцінюється окремо з урахуванням усіх даних про відправлення, що дозволяє визначити можливість та розмір відшкодування відповідно до встановлених правил.»

 

 

 

Матеріал по темі: «Компенсація від «Нова Пошта» за пошкоджену посилку»

 

 

#майнова_шкода, #нова_пошта, #пошкодження_посилки, #втрата_товару, #бойові_дії; #претензія, #акт, #захист_прав_споживачів, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

 

Склад злочину за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальне провадження та наявність складу злочину за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР» - справа передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

17 вересня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 707/472/18, провадження № 51-291км25 (ЄДРСРУ № 139931211) досліджував питання щодо залежності складу злочину за ст. 212 КК України від результату вирішення адміністративним судом податкового спору між платником податків та податковим органом щодо нарахованих останнім податків.

Перша судова палата Касаційного кримінального суду у постанові від 02 березня 2023 року (справа № 760/6530/18, провадження № 51-3043км22) в справі за ч. 2 ст. 367 КК вказала, що висновки судів господарської та адміністративної юрисдикції у справах, пов`язаних із оскарженням податкових повідомлень рішень, не мають преюдиціального значення в кримінальному провадженні.

Із такого ж виходила Перша судова палата Касаційного кримінального суду в справі за ч. 2 ст. 367 КК й у постанові від 06 квітня 2023 року (справа № 462/4918/20, провадження № 51-12км22).

Верховний Суд спрямовує на таке правозастосування і в справах, де йдеться про обвинувачення за статтями 364, 366 КК (постанова від 29 вересня 2021 року Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 682/3004/15-к, провадження № 51-1350км21), за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК (постанова від 04 серпня 2021 року Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 390/934/13-к, провадження № 51-3481км18), за ч. 4 ст. 190 КК (постанова від 04 квітня 2021 року Першої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 520/9388/17, провадження № 51-2491км23).

У постановах Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 березня 2026 року (справа № 758/9/18, провадження № 51-3962км25), Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 листопада 2024 року (справа № 201/9734/21, провадження № 51-3883км24), Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 листопада 2019 року (справа № 759/10575/16-к, провадження № 51-1951км19) відображено правозастосовну позицію, згідно з якою ключовим аспектом для доведення винуватості особи у справах про ухилення від сплати податків є наявність узгоджених податкових повідомлень-рішень контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, а відсутність таких рішень та набрання законної сили судовими рішеннями, якими скасовано відповідні податкові повідомлення, тягне за собою відсутність об`єктивних ознак (об`єкта та об`єктивної сторони) складу злочину, передбаченого ст. 212 КК.

За висновками в постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 січня 2022 року (справа № 711/1481/20, провадження № 51-4897км21) у разі, коли рішення податкового органу оскаржувалося підприємством у судовому порядку і на час касаційного перегляду тривав апеляційний розгляд скарги в адміністративному суді, встановити в кримінальному провадженні відповідні обов`язкові елементи складу злочину, передбаченого ст. 212 КК, неможливо.

Отже, відсутність рішень, згідно з якими платник повинен сплатити певні податки, та набрання законної сили судовими рішеннями, якими скасовано відповідні податкові повідомлення-рішення, тягне за собою відсутність об`єктивних ознак (об`єкта та об`єктивної сторони) складу злочину, передбаченого ст. 212 КК.

По суті вказана вище правозастосовна позиція зводиться до того, що висновки судово-економічної експертизи, письмові докази, серед яких і первинні бухгалтерські документи, допит свідків та експертів, результати НСРД та інших слідчих дій і їх оцінка за правилами ст. 94 КПК не в змозі довести обґрунтованість обвинувачення за ст. 212 КК у разі, коли судом адміністративної юрисдикції, зокрема через формальне недотримання порядку їх складання, скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки таке рішення в адміністративній справі унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 212 КК.

Колегія суддів не може погодитись із правозастосовним підходом, відображеним вище, і вбачає підґрунтя до відступу від нього, оскільки вважає обґрунтованим такий висновок:

За приписами ст. 90 КПК для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, має преюдиціальне значення лише рішення суду, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інші рішення судів аби яких юрисдикцій не звільняють суд від необхідності встановлення обставин, які підлягають доказуванню, шляхом дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні, і не мають преюдиціального значення під час вирішення питання про допустимість доказів.

Таким чином, з метою формування єдиної правозастосовної практики справа підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

 

Матеріал по темі: «Кримінальне провадження за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР»»

 

 

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Визнання недійсним патенту на корисну модель

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості та підстави визнання недійсним патенту на корисну модель

23 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/51334/18, провадження № 61-9253св26 (ЄДРСРУ № 140021120) досліджував питання щодо визнання недійсним патенту на корисну модель.

Відповідно до частини першої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки (частина перша статті 420 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.

Відповідно до частини першої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

За частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами для захисту права інтелектуальної власності є його порушення, невизнання чи оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Оспорювання відображає такий стан правовідносин, коли суб`єктивне право заперечується.

ВАЖЛИВО: Наявність підстав для визнання недійсним патенту на корисну модель, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент видачі патенту (11 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/63332/18-ц, провадження № 61-12184св24 (ЄДРСРУ № 134159862).

Статтею 462 ЦК України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом (стаття 469 ЦК України). 

Стаття 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» передбачає, що патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси (див. постанову Верховного Суду від 29 квітня 2022 року в справі № 760/3580/17-ц (провадження № 61-2907св20)).

З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір. У разі визнання патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту. Тлумачення статті 33 Закону № 3687-XII свідчить, що суб`єктом, який може звертатися із позовом про визнання недійсним патенту, може бути будь-яка заінтересована особа, оскільки цією правовою нормою не передбачено певних кваліфікуючих вимог до особи, що звертається із відповідною вимогою (див. постанову Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в справі № 760/6508/16 (провадження № 61-21899св18)).

ВИСНОВОК: З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.