Компенсація за втрачену посилку внаслідок бойових дій

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Компенсація вартості відправлення, яке було втрачено або знищено внаслідок ворожих обстрілів на прикладі оператора - ТОВ «Нова пошта»

  

Умови публічного Договору з ТОВ «Нова пошта» та Правила пересилання

За умовами Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень ТОВ «Нова пошта» діє як експедитор, який зобов`язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення й надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення, а замовник зобов`язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором. 

Таким чином, оператор (експедитор) повинен забезпечити збереження відправлення з моменту його прийняття для надання послуг до моменту його вручення Одержувачу, Відправнику або до закінчення строків зберігання неврученого Відправлення, встановленого Правилами (п. 4.1.2. Договору). 

Крім цього, вищевказаний договір передбачає й права клієнта, зокрема п. 4.4.1. Договору передбачає, що Клієнт (Користувач) має право: на належну якість послуг та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про послуги, сервіси, їх якість, асортимент; відшкодування майнової моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання цього Договору Оператором, відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. 

В свою чергу, п. п. 6.2.1 та 6.2.2. Договору чітко встановлюють, що у разі повної втрати або повного пошкодження Відправлення з вини Оператора, Оператор відшкодовує Клієнту (Користувачу) суму, що дорівнює його оголошеній цінності, але не більше від фактичної вартості Відправлення та повертає провізну плату, сплачену Клієнтом (Користувачем) згідно з відповідною експрес-накладною. У разі повної компенсації за пошкодження Відправлення Клієнт (Користувач) , на вимогу Оператора передає Оператору Відправлення, за яке було отримано компенсацію, а у разі часткової втрати або часткового пошкодження Відправлення з вини Оператора, Оператор відшкодовує Клієнту (Користувачу) відповідну частину оголошеної цінності Відправлення. 

Відповідно до пункту 20 Правил пересилання оголошена цінність відправлень встановлюється відправником самостійно. Відповідно до пункту 67 Правил, у разі втрати оператором відправлення після приймання його до пересилання, оператор повертає вартість послуг, сплачену клієнтом згідно з відповідною експрес-накладною, і відшкодовує суму, що дорівнює оголошеній вартості відправлення, але не більше ніж фактична вартість вкладення.

  

Відмова в компенсації (форс-мажор): 

Якщо під час видачі відправлення сторонами буде виявлено пошкодження вкладення або вкладення, якого не вистачає в цілій (неушкодженій) упаковці Відправлення, відповідальність за будь-які пошкодження, нестачу або відсутність вкладення покладається на Відправника (п. 6.2.5 Договору). 

Оператор не несе відповідальності за цілісність, збереженість (схоронність) вкладення у Відправлення або його нестачу у випадку, якщо Відправлення передається Одержувачу або Відправнику з цілою/неушкодженою упаковкою, а також у випадку, якщо виявлені пошкодження упаковки Відправлення не збігаються з ушкодженнями вкладення у Відправлення (п. 6.2.6 Договору). 

Також, договором (Розділ 7) передбачені обставини непереборної сили (форс – мажор), до яких відноситься надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору, обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, невиключний перелік яких визначений статтею 14-1 Закону України «Про торгово промислові палати в Україні». 

Втім, обставини непереборної сили повинні бути засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України або регіональними торгово-промисловими палатами, про що перевізник повинен повідомити споживача письмово  на протязі (п'яти) робочих днів наступних за днем настання обставин непереборної сили. 

 

Компенсація: 

Сума компенсації залежить від оголошеної цінності відправлення: 

- для відправлень вагою включно до 30 кг – до 1 000 000 (один мільйон) гривень;

- для відправлень з/до поштомату - до 29 000 (двадцять дев’ять тисяч) гривень;

- для відправлень з/до пункт приймання-видачі – до 29 000 (двадцять дев’ять тисяч) гривень (п. 20 Правил) 

Примітка оператор може приймати для організації перевезення відправлення і з більшою оголошеною цінністю, за умови, що відправником виступає юридична особа та про це укладено між оператором та відправником договір (п. 18 Правил) 

 

Куди звертатися за компенсацією: 

Для отримання компенсації відправник/отримувач (споживач) повинен зафіксувати відмову від прийняття потового пересилання та скласти Акт з експедитором, а потім звернутися з претензією до останнього, причому тягар доказування причин виникнення недоліку послуги (роботи) та відсутності вини покладається на виконавця послуги. 

У випадку відмови зі сторони поштовика, відправник/отримувач (споживач) має право додатково звернутися до Держпродспоживслужби або до суду.

 

Судова практика: 

Суд встане на бік споживача і в примусовому порядку стягне суму компенсації, якщо між сторонами належно (документально) зафіксовані правовідносини, тому отримання/зберігання чеків є найважливішою обставиною. 

Отже, умови компенсації за втрату відправлення прямо визначені публічним договором між поштовиком та споживачем та повинні бути підкріплені власними діями відправника під час його укладення, але якщо вимога про стягнення суми не ґрунтується на оголошеній цінності поштового пересилання, то це суперечить пункту 67 Правил та статті 924 Цивільного кодексу України в частині меж договірної відповідальності перевізника (експедитора) – Рішення суду.

 

Примітка: Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат й він не оплачував судовим збором позовну заяву, судові витрати в цій частині на відповідача не покладаються (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19). 

Додатково, слід звернути увагу, що Держпродспоживслужба нагадує: споживач, незважаючи на воєнний стан країни,  має право на якісні поштові послуги та захист своїх прав та акцентує увагу, що оголошена цінність — додатковий захист, а тому відправка з «символічною» оголошеною цінністю не дасть змоги отримати реальну компенсацію за відправлений товар.

ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного вбачається, якщо поштове відправлення було знищене через бойові дії, ТОВ «Нова пошта» компенсує його оголошену цінність, але не більше від фактичної вартості відправлення та додатково поверне провізну плату, при умові належного документування правовідносин із споживачем та наявності доказів передання поштового відправлення експедитору (фіскальних чеків, квитанцій, накладних).

 

 

P.s. На просторах інтернет-павутиння знайшов коментар перевізника: «У компанії наголошують, що у ситуаціях (коли відправлення було втрачено або знищено внаслідок російських обстрілів) не застосовується автоматичний механізм компенсації — кожен випадок оцінюється окремо з урахуванням усіх даних про відправлення, що дозволяє визначити можливість та розмір відшкодування відповідно до встановлених правил.»

 

 

 

Матеріал по темі: «Компенсація від «Нова Пошта» за пошкоджену посилку»

 

 

#майнова_шкода, #нова_пошта, #пошкодження_посилки, #втрата_товару, #бойові_дії; #претензія, #акт, #захист_прав_споживачів, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

 

Склад злочину за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальне провадження та наявність складу злочину за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР» - справа передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

17 вересня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 707/472/18, провадження № 51-291км25 (ЄДРСРУ № 139931211) досліджував питання щодо залежності складу злочину за ст. 212 КК України від результату вирішення адміністративним судом податкового спору між платником податків та податковим органом щодо нарахованих останнім податків.

Перша судова палата Касаційного кримінального суду у постанові від 02 березня 2023 року (справа № 760/6530/18, провадження № 51-3043км22) в справі за ч. 2 ст. 367 КК вказала, що висновки судів господарської та адміністративної юрисдикції у справах, пов`язаних із оскарженням податкових повідомлень рішень, не мають преюдиціального значення в кримінальному провадженні.

Із такого ж виходила Перша судова палата Касаційного кримінального суду в справі за ч. 2 ст. 367 КК й у постанові від 06 квітня 2023 року (справа № 462/4918/20, провадження № 51-12км22).

Верховний Суд спрямовує на таке правозастосування і в справах, де йдеться про обвинувачення за статтями 364, 366 КК (постанова від 29 вересня 2021 року Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 682/3004/15-к, провадження № 51-1350км21), за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК (постанова від 04 серпня 2021 року Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 390/934/13-к, провадження № 51-3481км18), за ч. 4 ст. 190 КК (постанова від 04 квітня 2021 року Першої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 520/9388/17, провадження № 51-2491км23).

У постановах Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 березня 2026 року (справа № 758/9/18, провадження № 51-3962км25), Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 листопада 2024 року (справа № 201/9734/21, провадження № 51-3883км24), Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 листопада 2019 року (справа № 759/10575/16-к, провадження № 51-1951км19) відображено правозастосовну позицію, згідно з якою ключовим аспектом для доведення винуватості особи у справах про ухилення від сплати податків є наявність узгоджених податкових повідомлень-рішень контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, а відсутність таких рішень та набрання законної сили судовими рішеннями, якими скасовано відповідні податкові повідомлення, тягне за собою відсутність об`єктивних ознак (об`єкта та об`єктивної сторони) складу злочину, передбаченого ст. 212 КК.

За висновками в постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 січня 2022 року (справа № 711/1481/20, провадження № 51-4897км21) у разі, коли рішення податкового органу оскаржувалося підприємством у судовому порядку і на час касаційного перегляду тривав апеляційний розгляд скарги в адміністративному суді, встановити в кримінальному провадженні відповідні обов`язкові елементи складу злочину, передбаченого ст. 212 КК, неможливо.

Отже, відсутність рішень, згідно з якими платник повинен сплатити певні податки, та набрання законної сили судовими рішеннями, якими скасовано відповідні податкові повідомлення-рішення, тягне за собою відсутність об`єктивних ознак (об`єкта та об`єктивної сторони) складу злочину, передбаченого ст. 212 КК.

По суті вказана вище правозастосовна позиція зводиться до того, що висновки судово-економічної експертизи, письмові докази, серед яких і первинні бухгалтерські документи, допит свідків та експертів, результати НСРД та інших слідчих дій і їх оцінка за правилами ст. 94 КПК не в змозі довести обґрунтованість обвинувачення за ст. 212 КК у разі, коли судом адміністративної юрисдикції, зокрема через формальне недотримання порядку їх складання, скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки таке рішення в адміністративній справі унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 212 КК.

Колегія суддів не може погодитись із правозастосовним підходом, відображеним вище, і вбачає підґрунтя до відступу від нього, оскільки вважає обґрунтованим такий висновок:

За приписами ст. 90 КПК для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, має преюдиціальне значення лише рішення суду, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інші рішення судів аби яких юрисдикцій не звільняють суд від необхідності встановлення обставин, які підлягають доказуванню, шляхом дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні, і не мають преюдиціального значення під час вирішення питання про допустимість доказів.

Таким чином, з метою формування єдиної правозастосовної практики справа підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

 

Матеріал по темі: «Кримінальне провадження за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР»»

 

 

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Визнання недійсним патенту на корисну модель

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості та підстави визнання недійсним патенту на корисну модель

23 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/51334/18, провадження № 61-9253св26 (ЄДРСРУ № 140021120) досліджував питання щодо визнання недійсним патенту на корисну модель.

Відповідно до частини першої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки (частина перша статті 420 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.

Відповідно до частини першої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

За частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами для захисту права інтелектуальної власності є його порушення, невизнання чи оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Оспорювання відображає такий стан правовідносин, коли суб`єктивне право заперечується.

ВАЖЛИВО: Наявність підстав для визнання недійсним патенту на корисну модель, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент видачі патенту (11 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/63332/18-ц, провадження № 61-12184св24 (ЄДРСРУ № 134159862).

Статтею 462 ЦК України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом (стаття 469 ЦК України). 

Стаття 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» передбачає, що патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси (див. постанову Верховного Суду від 29 квітня 2022 року в справі № 760/3580/17-ц (провадження № 61-2907св20)).

З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір. У разі визнання патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту. Тлумачення статті 33 Закону № 3687-XII свідчить, що суб`єктом, який може звертатися із позовом про визнання недійсним патенту, може бути будь-яка заінтересована особа, оскільки цією правовою нормою не передбачено певних кваліфікуючих вимог до особи, що звертається із відповідною вимогою (див. постанову Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в справі № 760/6508/16 (провадження № 61-21899св18)).

ВИСНОВОК: З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

 

Порушення правил пожежної безпеки = відмова у виплаті страхового відшкодування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова у виплаті страхового відшкодування з підстав порушення правил пожежної безпеки застрахованою особою 

24 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10997/23 (ЄДРСРУ № 140020566) досліджував питання щодо відмови від виплати страхового відшкодування з підстав порушення правил пожежної безпеки застрахованою особою. 

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

(!) Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України "Про страхування".

Відповідно до частини закону другої статті 991 ЦК України договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону про, що також зазначено в частині другій статті 26 Закону України "Про страхування".

ВАЖЛИВО: Отже, закон допускає можливість передбачення у договорі страхування додаткових підстав для відмови у виплаті, проте такі положення мають застосовуватися з урахуванням вимог закону.

За змістом статей 988 ЦК України та статті 20 Закону України "Про страхування" обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, як можливість укласти договір або утриматися від його укладення, так і можливість визначити його зміст на власний розсуд, враховуючи, зокрема, зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

ВИСНОВОК: Отже, враховуючи приписи частини другої статті 991 ЦК України та частини другої статті 26 Закону України "Про страхування" слід дійти висновку про те, якщо сторони передбачили в договорі таку умову відмови від страхового відшкодування, як «порушення правил пожежної безпеки», то це є підставою для відмови страховиком у здійсненні виплат страхового відшкодування.

 

Матеріал по темі: «Узгодження розміру страхового відшкодування між страховиком і потерпілим»

 

                                             

Теги:  страховий випадок, страховка, страхування, пожежа, відмова у виплаті страхового відшкодування, порушення правил пожежної безпеки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Майно, яке не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя

22 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 518/160/25, провадження № 61-9331св26 (ЄДРСРУ № 139979634) досліджував питання щодо майна, яке не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин другої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

(!) Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає вказаним умовам.

Касаційний суд вже звертав увагу, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України);

по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2021 року в справі № 438/1673/13-ц (провадження № 61-17441св20)).

А тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (23 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 175/2979/23, провадження № 61-7593св26 (ЄДРСРУ № 139979627).

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

 

 

Матеріал по темі: «Солідарна відповідальність подружжя за шкоду вчинену одним з них»

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Відшкодування шкоди завданої протиправною бездіяльністю податкового органу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування шкоди, завдану платнику податків протиправною бездіяльністю податкового органу, пов’язану з неповерненням суми бюджетного відшкодування ПДВ

23 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3178/25 (ЄДРСРУ № 139979538) досліджував питання щодо відшкодування шкоди, завданої платнику податків протиправною бездіяльністю податкового органу, яка мала місце під час здійснення відповідачем владних повноважень, а саме: несвоєчасне внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та порушення строків повернення сум бюджетного відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави відповідальності держави за завдану шкоду закріплені в частині першій статті 1173 ЦК України, яка встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Водночас ПК України містить спеціальні норми, які безпосередньо регулюють питання відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів.

Наявність спеціального нормативного регулювання виключає можливість одночасного застосування загальних норм деліктного права (ЦК України), якщо спеціальний закон (ПК України) встановлює інший алгоритм, розмір або умови настання відповідальності. Тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягає принцип "спеціальний закон скасовує дію загального", а отже, положення ПК України мають пріоритет.

Відповідно до пункту 114.2 статті 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

Особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.

У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.

(!!!) Отже, зазначена норма пункту 114.2 статті 114 ПК України містить імперативне застереження про необхідність доведення лише факту протиправності рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів стосовно особи.

Пункт 128.2 статті 128 ПК України встановлює, що податковими правопорушеннями, відшкодування шкоди за вчинення яких згідно з пунктом 114.2 статті 114 цього Кодексу допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення, є, зокрема:

- прийняття незаконного рішення, а так само вчинення незаконних діянь (дій або бездіяльності) контролюючим органом та/або його посадовими (службовими) особами, що призвели до безпідставної відмови в набутті, а так само до безпідставної втрати особою статусу платника податку або платника одного з податків, набуття та/або анулювання (втрата) якого відбувається за рішенням контролюючого органу (пункт 128.2.1);

- невнесення або несвоєчасне внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки, передбаченої пунктом 200.10 статті 200 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 цього Кодексу, - перевірки, зазначеної у такому пункті, якщо за результатами таких протиправних діянь було порушено строки повернення сум бюджетного відшкодування (пункт 128.2.2).

ВАЖЛИВО: Системний аналіз цих норм вказує на те, що законодавець встановив спрощений порядок притягнення держави до майнової відповідальності у чітко визначених податкових правовідносинах, у зв`язку з чим необхідність доведення позивачем повного складу цивільного правопорушення, включаючи наявність збитків та причинно-наслідкового зв`язку у їх класичному розумінні (за статтями 22, 1166 ЦК України) відсутня.

Цей висновок підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25 та у постанові від 15.04.2026 у справі № 922/3178/25, де Суд вже наголошував на тому, що у випадках, визначених пунктом 128.2 статті 128 ПК України, доведенню підлягає виключно протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи. У вказаних справах Верховний Суд сформулював чіткий правовий висновок про те, що встановлення у ПК України конкретного розміру шкоди повністю звільняє позивача від обов`язку доводити точний розмір збитків. У разі пред`явлення позову про відшкодування шкоди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, такий розмір шкоди презюмується та додатковому доведенню не підлягає.

Як зазначалось раніше, згідно з приписами пункту 114.2 статті 114 ПК України, обов`язковому доведенню підлягає факт протиправності (незаконності) рішення контролюючого органу, що може підтверджуватися не лише судовим рішенням.

Відповідно до положень ГПК України, чинне законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. Господарський суд, розглядаючи спір про відшкодування шкоди, наділений компетенцією та зобов`язаний самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного правопорушення (у цьому випадку - податкового, визначеного статтею 128 ПК України) шляхом всебічної, повної та об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів.

У постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи позов про стягнення збитків внаслідок дій та бездіяльності державного виконавця на підставі статей 1166, 1173, 1174 ЦК України, дійшла висновку про те, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів (пункт 9.9).

Отже, вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю контролюючого органу, не є вимогою про вирішення публічно-правового спору і за частиною п`ятою статті 21 КАС України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства; визначення розміру шкоди нормою статті 128 ПК України не надає спору публічно-правового характеру, а лише звільняє позивача від доведення точного розміру збитків (розмір шкоди презюмується).

До того ж у аналогічних правовідносинах Верховний Суд вже висловив свою позицію щодо належності вирішення таких спорів судами господарської юрисдикції (постанови від 01.04.2026 у справі № 922/3178/25, від 08.04.2026 у справі № 922/3180/25 та від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25,  від 12.05. 2026 у cправі № 922/3172/25).

ВИСНОВОК: З наведеного вбачається, що господарський або цивільний суд має повну компетенцію самостійно встановлювати факт протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) суб`єкта владних повноважень як обов`язкового елемента складу цивільного правопорушення (делікту). 

 

 

Матеріал по темі: «Підсудність справ до ДПС про стягнення шкоди за несвоєчасне відшкодування ПДВ»

 

 

  

Теги: ндс, пдв, відшкодування шкоди, несвоєчасне внесення до відшкодування пдв, податкові спори, стягнення збитків, позов, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов