Кримінальна відповідальність суб`єкта декларування за подання виправленої декларації зі зміною даних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від кримінальної відповідальності суб`єкта декларування за подання виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації

12 березня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 751/10686/23, провадження № 51-509км25 (ЄДРСРУ № 135000617) досліджував питання щодо наслідків подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації.

12 жовтня 2023 року набрав чинності Закон 3384, який змінив п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції». В новій редакції це положення передбачило, серед іншого: «Установити, що декларації, подані під час дії воєнного стану … до дня набрання чинності [законом 3384] вважаються такими, що були подані на виконання обов`язку, передбаченого статтею 45 цього Закону. Суб`єкти декларування, які подали такі декларації, мають право протягом 14 днів з дня набрання чинності [законом 3384] звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції щодо подання виправленої декларації за відповідний звітний період. Національне агентство з питань запобігання корупції забезпечує такому суб`єкту декларування можливість подати виправлену декларацію за відповідний звітний період протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем одержання відповідного звернення суб`єкта декларування».

Суд зазначає, що ст. 45 Закону «Про запобігання корупції», яка регулює порядок подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в ч. 4 надає декларанту можливість протягом 30 днів подати виправлену декларацію.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування проведення контролю декларації розпочинається з дня, наступного за днем подання виправленої декларації, або спливу строку для подання виправленої декларації відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції». Відповідно до п. 2 цього Порядку декларацією, що підлягає контролю, є декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а у разі подання виправленої декларації - остання виправлена декларація, крім випадків, які не мають стосунку до обставин цієї справи.

Таким чином, предметом контролю з боку НАЗК у випадку подання виправленої декларації є не первісна декларація, а остання виправлена декларація, і недостовірні відомості, які містяться у первісній декларації, у разі подання виправленої декларації не можуть вважатися недостовірним декларуванням у значенні ст. 366-2 КК.

У п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції» законодавець, зважаючи на обставини воєнного стану, передбачив спеціальну разову можливість для осіб, що подали декларацію в зазначений в ньому період, подати виправлену декларацію.

Жодні положення законодавства не свідчать про те, що до поданих в порядку, передбаченому цим положенням, виправлених декларацій застосовуються правила, відмінні від тих, що стосуються виправлених декларацій, поданих відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції».

Суд також не знаходить в законодавстві положень, які свідчать про те, що повідомлення про підозру у недостовірному декларуванні виключає застосування до особи п. 2-7 Перехідних положень Закону «Про запобігання корупції».

ВИСНОВОК: Подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції», ВИКЛЮЧАЄ кримінальну відповідальності за недостовірні відомості, вказані у первісній декларації, навіть якщо таке виправлення здійснено після повідомлення такій особі про підозру у недостовірному декларуванні.

 

 

Матеріал по темі: «(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження»

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

Повернення скарги у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису заявника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість повернення апеляційної, касаційної скарги/позову у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису позивача/апелянта, касатора

28 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/5271/24, адміністративні провадження № К/990/47488/24 № К/990/11545/25, № К/990/29287/25, № К/990/44267/25, № К/990/51353/25, № К/990/4870/26, № К/990/8985/26 (ЄДРСРУ № 136064092) досліджував питання щодо правової можливості повернення апеляційної скарги/позову у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису позивача/апелянта.

Частиною 2 статті 160 КАС України передбачено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування.

Окрім того, ч. 4 ст. 169 КАС України регламентовано, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Тобто, суд наголошує, що обов`язковим елементом позовної заяви та засвідченням факту волевиявлення учасника судового процесу є підпис.

Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.

Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності).

Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов`язання і надає документу юридичну силу.

За наведеною логікою підпис особи, яка звертається з процесуальним документом до суду, підсумовує викладене вище за текстом, що тим самим унаочнює погодження з усім тим, що в ньому наведено. Хоча формально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо розташування місця накладення підпису заявника (автора звернення), проте це випливає із його змісту і духу закону.

Наміром законодавця було структурувати вимоги до позовної заяви не лише у змістовному (перелік певної інформації, яку особа, що подає заяву, має викласти), а й логічно-послідовному (хронологічному) контексті (найменування суду, до якого подається апеляційна скарга, не повинне зазначатися наприкінці позовної заяви; а отже й підпис особи, яка подає позовну заяву, чи її представника не має розташовуватися на початку позовної заяви).

Викладене не лише забезпечує логічність, послідовність і зрозумілість викладу змісту позовної заяви, але й слугує запобіжником від зловживання учасниками процесу своїми процесуальними правами, оскільки унеможливить виникнення такої ситуації, коли в одному разі заявник стверджуватиме, що процесуальний документ ним підписаний, а в іншому разі - ні.

Сформульований принцип гарантує однозначність правових наслідків подання позовної заяви та унеможливлюватиме неоднозначне тлумачення її змісту іншими учасниками справи.

Підпис перед текстом документа не виконуватиме посвідчувальної функції щодо його змісту, може виконувати інші завдання, зокрема візування.

Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).

Такий висновок відповідає позиції, що викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.09.2024 року по справі № 930/191/23.

Питання звернення до суду у випадку невідповідність підпису апелянта зразку його підпису, наявному в копії довіреності неодноразово досліджувалося Верховним Судом. Зокрема, 28.11.2025 у справі № 120/1382/23 і 29.01.2026 у справі № 120/1247/25 Верховний Суд указав, що норми КАС України не містять положень, які б зобов`язували особу, яка звертається до суду з відповідним процесуальним документом, надавати суду докази автентичності власного підпису, який міститься в такому документі.

Також Верховний Суд зазначив, що відсутні правові підстави для повернення процесуального документа з наведених мотивів сумніву у справжності підпису.

ВИСНОВОК: Отже, суд не наділений повноваженнями на здійснення почеркознавчої експертизи, а його висновки щодо автентичності підпису мають ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, зокрема, на висновку експерта.

 

Матеріал по темі: «Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики»

 

Теги: підпис, апеляційна скарга, позовна заява, почеркознавча експертиза, автентичність підпису, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Судовий збір при забезпечені позову у справі про визнання необґрунтованими активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір при поданні заяви про забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави 

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/8752/25, провадження № 61-13806св25 (ЄДРСРУ № 136347978) досліджував питання щодо сплати судового збору при поданні заяви про забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 

Згідно з пунктом 15 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави судовий збір не справляється. 

За наведеними положеннями від сплати судового збору звільняється позивач у спорах про визнання необґрунтованими активів у вигляді грошових коштів та їх стягнення в дохід держави. 

Тобто положення вказаної норми поширюються на особу, яка подає (має намір подати) позовну заяву про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи заяву про забезпечення відповідного позову (постанова Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 991/2568/25, провадження № 61-7734св25). 

ВИСНОВОК: Таким чином пільга щодо звільнення від сплати судового збору має комплексний характер і поширюється як на основну позовну заяву, так і на заяву про забезпечення відповідного позову, незалежно від часу її подання.

   

Матеріал по темі: «Забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохіддержави»

 

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та умови забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі за позовом прокурора про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/8752/25, провадження № 61-13806св25 (ЄДРСРУ № 136347978) досліджував питання щодо порядку забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими активами, відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, і такі дії у майбутньому можуть утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора і якщо у відповідача відсутнє інше майно.

(!) Спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

Надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, вимоги про стягнення якого заявлені прокурором) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

За таких обставин у разі звернення прокурора із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави саме відповідач має доводити недоцільність, неспівмірність заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор. 

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 753/7902/24, провадження № 61-2426св25).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

(!) Перешкодою у вільному розпорядженні майном є саме заборона на його відчуження, при цьому накладений арешт не перешкоджає реалізації права власників щодо користування ним.

Верховний Суд зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Верховний суд вважає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності (частина третя статті 151 ЦПК України).

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися:

1) в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується:

1)  збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

2) можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками;

3) можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20). 

ВИСНОВОК: У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, суд має право задовольнити заяву прокурора та забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно, але  при умові, що позивач наведе у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при забезпечені позовуу справі про визнання необґрунтованими активів»

 

 

 

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Кількість голосів із питання визначення переліку та розмірів внесків ОСББ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок прийняття рішень про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ)

05 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/18904/23 (ЄДРСРУ № 136392239) досліджував питання: «Чи може статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку передбачати іншу кількість голосів, необхідних для прийняття рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, ніж визначено частиною 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку"?».

Частиною 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

У пункті 5.15 постанови від 20.07.2022 у справі №908/1445/21 Верховний Суд сформував такий висновок щодо застосування частини 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку": "для встановлення необхідної кількості голосів із питання визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядку управління та користування спільним майном, передачі у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд судам необхідно, поряд із приписами ч.14 ст.10 Закону "Про ОСББ", застосовувати положення статуту ОСББ, які можуть не передбачати спеціальних вимог щодо кількості голосів, що необхідні для прийняття рішення з такого питання, у дві третини загальної кількості голосів співвласників, і тоді зазначене питання буде вирішуватися більшістю голосів співвласників. Тобто, у випадку визначення в статуті кількості голосів, необхідних для прийняття відповідного рішення, така (кількість) повинна відповідати приписам наведених норм (не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників), прийняття відповідних рішень більшістю голосів можливо лише у разі, якщо б статутом взагалі не було передбачено прийняття таких рішень.".

Аналогічний висновок щодо застосування частини 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" викладено у постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 904/6054/23, від 06.05.2025 у справі № 910/20143/23

При цьому, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №908/1445/21 вказав, що оскільки статутом відповідача передбачено прийняття рішень про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що відповідні норми статуту щодо необхідної кількості голосів для прийняття таких рішень (51% від загальної кількості усіх співвласників) суперечать нормам частини 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", а отже для визначення кількості голосів, необхідних для прийняття таких рішень, підлягає застосуванню вищенаведена норма Закону, а не положення статуту відповідача.

Разом з тим, Верховним Судом у постановах від 14.09.2022 у справі № 914/3112/20 та від 15.08.2024 у справі № 910/3339/23  викладено протилежний висновок щодо застосування частини 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Так, у справах №№ 914/3112/20, 910/3339/23 статутом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку також було передбачено, що рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало більше половини від загальної кількості голосів співвласників.

Верховний Суд у справах №№ 914/3112/20, 910/3339/23 зазначив, що для того, щоб рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників вважалися такими, що є прийнятими, за них мають проголосувати співвласники, що у сукупності володіють простою більшістю голосів.

Отже, в одному випадку у справі №908/1445/21 Верховний Суд виснував, що норми статуту щодо необхідної кількості голосів для прийняття рішень про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (51% від загальної кількості усіх співвласників) суперечать нормам частини 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", натомість в іншому випадку у справах №№ 914/3112/20, 910/3339/23 Верховний Суд фактично визнав, що такі положення статуту не суперечать зазначеній нормі і підлягають застосуванню.

Тобто, наразі існують постанови Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах, однак, з різним підходом до тлумачення частини 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", який жодним чином не зумовлений різницею в обставинах справи.

Таким чином, з урахуванням того, що існує різна судова практика Верховного Суду у подібних правовідносинах, Верховний суд вважає, що існують підстави для передачі цієї справи № 910/18904/23 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 

 

Матеріал по темі: «Захист прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку (ОСББ)  від самобуду»

 

 

Теги: осбб, управління будинком, співвласник, сумісна власність, титульний власник, оскарження рішення осбб, спільна часткова власність, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку,  технічна документацію на будинок, технічне обслуговування, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Податок на розкіш за «зайву» площу придбаної нерухомості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перехід податку на розкіш за «зайву площу» при покупці нерухомості від минулого власника

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (266.1.1 ст. 266 Податкового кодексу України).

Щороку власникам нерухомого майна нараховується податок, який встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування та типів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування ( п. 266.5.1. ст. 266 Податкового кодексу України).

(!) Згідно п. 266.3.1. ст. 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Цей податок будуть платити власники:

- квартир площею понад 60 кв. м;

- будинків площею понад 120 кв. м;

- інших різних типів житла, в тому числі їх часток, понад 180 кв. метрів.

При нарахуванні податку (формуванні ППР) контролюючий орган керується відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Втім, згідно п. 266.8.1. ст. 266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

06 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/20746/24, адміністративне провадження № К/990/32221/25 (ЄДРСРУ № 131595671) наголосив, що саме з моменту набуття права власності, у платника податків виникає обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності (п.п. 266.8.2 п. 266.8 ст. 266 ПКУ).

ВИСНОВОК: Таким чином, борги минулого власника нерухомості, а саме: 1) податок на нерухомість за «зайві метри» або 2) комунальні борги не «прив'язуються» до нового власника автоматично. Це борги конкретної людини.

 

 Матеріал по темі: «Чи потрібно сплачувати борги за комуналку за минулого власника?»

 

 

Теги: податок на розкіш, зайві метри, ппр, податок на нерухомість, перевищення кубатури, сплата податків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Невідповідність виконавчого документу вимогам Закону «Про виконавче провадження»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки та дії стягувача при невідповідності виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження»

18 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 645/1912/24, провадження № 61-2385св26 (ЄДРСРУ № 136588156) досліджував питання щодо дій стягувача при невідповідності виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб-за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий органі мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб-платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частина четверта статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 640/12384/21 вказано про те, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Слід також враховувати, що незазначення чи помилкове зазначення у виконавчому документі певних реквізитів за умови, що інші його реквізити дають підстави ідентифікувати стягувача та боржника, не може вважатися обставиною, що унеможливлює здійснення виконавчого провадження. Повернення виконавчих документів лише з таких підстав містить ознаки надмірного формалізмом, який не сприяє забезпеченню ефективного виконання судових рішень та фактично призводить до затягування виконання виконавчого листа, що порушує право на ефективний судовий захист (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 826/9021/18).

ВИСНОВОК: Отже, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами або оскаржити рішення виконавця щодо повернення виконавчого документа.

 

 

Матеріал по темі: «Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов