Нерезидент, як проміжна ланка для уникнення оподаткування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: використання нерезидента у якості проміжної ланки (транзитера коштів) для уникнення оподаткування учасниками господарських відносин 

01 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/7124/24, адміністративне провадження № К/990/18659/25 (ЄДРСРУ № 137871989) досліджував питання щодо використання нерезидента у якості проміжної ланки (транзитера коштів) для уникнення оподаткування учасниками господарських відносин. 

Угоди про уникнення подвійного оподаткування не можуть застосовуватися до ситуацій, коли відповідні відносини між резидентом на нерезидентом не пов`язані з фактичним веденням господарської діяльності, а дії учасників цих відносин спрямовані лише на створення зручного (пільгового) податкового режиму. Пільги за міжнародними угодами щодо уникнення подвійного оподаткування повинні відноситися лише до податкового резидента, який є дійсним одержувачем доходу. 

(!) Застосування податкових преференцій визнається неправомірним, коли сукупність угод (операцій) дозволяє зробити висновок про те, що основною їхньою метою були виведення доходу з-під оподаткування і формальне здійснення операцій з метою використання переваг за міжнародною угодою. 

Результатом такої оцінки може стати перекваліфікація виплати з відповідною зміною режиму оподаткування, а також кваліфікація сукупності угод із застосуванням норм національного законодавства по виведеному з-під оподаткування доходу.

ВАЖЛИВО: Ознаками, які можуть вказувати на те, що особа-нерезидент не є кінцевим бенефіціарним власником доходу у вигляді процентів, є, зокрема:

1) відсутність фактичного самостійного здійснення господарської діяльності особою нерезидентом, яка зареєстрована в Державі, з якою Україною укладений договір про уникнення подвійного оподаткування, на відповідній території;

2) характер грошових потоків свідчить про наявність юридичних та фактичних обов`язків щодо подальшого перерахування отримуваних процентів особо-нерезидентом третій особі та відсутність у особи-нерезидента можливості самостійного прийняття рішення щодо долі отримуваного доходу та контролю щодо отримуваного доходу;

3) мінімальний часовий інтервал між: укладенням договору (видачею позики) між резидентом та особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, а також договору (видачею позики) між останнім та третьою особою; отриманням доходу особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, і виплатою грошових коштів третій особі;

4) відсутність диференційованих, що розрізняються умов договорів, правових документів, на підставі яких особа-нерезидент отримує дохід і в подальшому перераховує кошти;

5) вчинення дзеркальних, тобто ідентичних операцій між резидентом та особою-нерезидентом, що зареєстрована в Державі, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, та між останнім і третьою особою;

6) фактичні ризики, пов`язані із наданням позики резиденту, несе третя особа, а не особа-нерезидент.

Враховуючи зазначене правове регулювання, право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:

- нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;

- нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;

- нерезидент є бенефіціарним власником доходу.

ВАЖЛИВО: Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов`язаний договірними або юридичними зобов`язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу.

Передбачені міжнародними договорами пільги зі сплати податку не можуть бути застосовані у випадку, коли нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу. Зокрема, не можуть бути застосовані пільгові ставки податку у випадку, коли дохід (у рамках угоди або серії угод) з джерелом його походження з України виплачується таким чином, що нерезидент (проміжна ланка, яка має вузькі, обмежені повноваження у відношенні доходу), який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді роялті, дивідендів, процентів, виплачує весь дохід (його більшу частину) іншому нерезиденту, який би не міг застосувати пільгову ставку у разі, коли б такий дохід виплачувався останньому.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 18 березня 2025 року у справі № 500/1744/24 (адміністративне провадження № К/990/51356/24) та від 25 червня 2026 року в рамках справи № 480/7776/24, адміністративне провадження № К/990/21579/26 (ЄДРСРУ № 137708606)

Крім цього, подібні правові висновки викладені і в постановах Верховного Суду від 23 березня 2018 року у справі №803/1005/17, від 24 січня 2020 року у справі №803/188/17, від 17 лютого 2021 року у справі №808/3837/16, від 02 травня 2023 року у справі №820/1212/17, від 05 грудня 2023 року у справі №804/3765/16, від 02.04.2024 року по справі №826/6241/17. 

Для визначення наявності умов уникнення оподаткування, окрему увагу в суді слід приділити на наявність/відсутність доказів обов`язкового подальшого перерахування отриманого доходу іншим особам та відсутність транзитного характеру руху коштів (09 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/24819/24, адміністративне провадження № К/990/34686/25 (ЄДРСРУ № 137242583).

ВИСНОВОК: Якщо в судовому процесі буде встановлено відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного власника доходу, то це свідчили про його посередницький характер, а отже нерезидент використовується учасниками відносин, як проміжна ланка для уникнення оподаткування.

 

  

Матеріал по темі: «Звільнення від оподаткування нерезидента»

 

 

 

Теги: прибутки нерезидентів, постійне представництво, бенефіціарний власник, міжнародний договір України, податок на прибуток, оподаткування, материнська компанія, дохід нерезидента, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звільнення від оподаткування нерезидента

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд назвав умови звільнення від оподаткування або зменшеної ставки податку при виплаті доходу нерезиденту 

01 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/7124/24, адміністративне провадження № К/990/18659/25 (ЄДРСРУ № 137871989) досліджував питання щодо умов звільнення від оподаткування або зменшеної ставки податку при виплаті доходу нерезиденту. 

Згідно з підпунктом «а» підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України. 

Відповідно до пп.14.1.122 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України нерезиденти - це: а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України. 

Особливості оподаткування нерезидентів визначені пунктом 141.4 статті 141 Податкового кодексу України і згідно підпункту «а» 141.4.1 пункту 141.1 статті 141 ПК України визначено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом. 

Відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.2 статті 141 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. 

При цьому приписами ст. 3 Податкового кодексу України встановлюється, що податкове законодавство України окрім Податкового кодексу України складається зокрема з чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування. 

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначений у статті 103 ПК України. 

Так, у відповідності до пункту 103.1 статті 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. 

Пунктом 103.2. статті 103 ПК встановлено, зокрема, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. 

Отже, абзац перший п.103.2 ст.103 ПК України висуває дві умови для можливості самостійного застосування резидентом звільнення від оподаткування або зменшеної ставки податку при виплаті доходу нерезиденту:

- перша умова нерезидент має бути бенефіціарним власником отриманого доходу,

- друга умова нерезидент має бути резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. 

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. 

За правилами пункту 103.3 статті 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. 

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. 

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. 

Пунктом 103.5 статті 103 ПК України встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. 

Таким чином, у момент виплати доходу на користь нерезидента достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. 

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 року у справі № 817/1045/17 та в постанові від 26.01.2023 року по справі №160/2959/20, в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 640/8578/19, 18.03.2025 року у справі № 500/1744/24. 

ВИСНОВОК: Для застосування резидентом звільнення від оподаткування або зменшеної ставки податку при виплаті доходу нерезиденту встановлюється дві умови:

- перша умова: нерезидент має бути бенефіціарним власником отриманого доходу,

- друга умова (нерезидент має бути резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, доказом чого слугує довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

 

 

Матеріал по темі: «Застосування нерезидентом зменшеної ставки податку»

 

 

Теги: прибутки нерезидентів, постійне представництво, бенефіціарний власник, міжнародний договір України, податок на прибуток, оподаткування, материнська компанія, дохід нерезидента, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Нормативна регламентація критеріїв для визначення класу напруги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування субспоживачу вартості послуги з розподілу електроенергії за тарифами другого класу, хоча власник електромереж отримує електроенергію від оператора за 1 класом напруги

02 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/1205/25 (ЄДРСРУ № 137885216) досліджував питання щодо нормативної регламентації критеріїв для визначення класу напруги.

Відповідно до пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175 (далі - Порядку № 1175): "Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВт та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги. Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВт, відносяться до 2 класу напруги. Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

Позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) та Порядку № 1175, зокрема, про те, що: критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем є сталою та послідовною.

Зокрема, у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22, від 21.02.2024 у справі № 906/172/23 від 05.09.2024 у справі № 906/447/23, від 05.09.2024 у справі № 906/600/23, від 08.10.2024 у справі № 906/446/23 та від 26.05.2026 у справі № 906/504/25 Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював висновки про неправомірність дій, обленерго з нарахування позивачам у кожній зі справ тарифу за послуги з розподілу енергії за ІІ (другим) класом напруги, з урахуванням того, що між сторонами спору у кожній зі справ безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладених договорах встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача, що відповідає І (першому) класу напруги.

В цій справі між субспоживачем та обленерго безпосередньо відсутня межа балансової належності, у зв`язку з чим розподіл електричної енергії здійснюються через мережі іншого споживача, якому у свою чергу здійснює її розподіл на межі балансової належності за 1 класом напруги.

ВИСНОВОК: Єдиним критерієм для визначення класу напруги є межа балансової належності з оператором системи, а будь-які інші характеристики мереж / підключення підприємства не можуть бути основою для визначення класу напруги.

 

Матеріал по темі: «Відповідальність споживача за зірвані пломби на приладах обліку електроенергії»

 

 

 

 

Теги: електроенергія, сорванная пломба, срыв пломбы на электросчетчике, самовільне підключення, експертиза, втручання в лічильник, пошкодження пломб, мережі енергопостачальної організації, електрична енергія, Державна інспекція з енергетичного нагляду, Акт, договір на електропостачання, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

Думка дитини в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дитина має право бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, але її думка не завжди може бути врахована…

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання (частина першої та другої статті 171 СК України).

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 10 червня 2026 року у справі № 126/1157/25 (02 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 331/1705/25, провадження № 61-16474св25 (ЄДРСРУ № 137886355).

 

 

Матеріал по темі: «Порушення прав дитини при перереєстрації предмета іпотеки за кредитором»

 

Способи захисту кредитора про визначення розміру часток учасників ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: позов кредитора в повернені майна (частики в статутному капіталі) ТОВ, як альтернатива позову про визначення розміру часток учасників 

07 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2427/25 (ЄДРСРУ № 136346902)) досліджував питання щодо позову кредитора - учасника (колишнього учасника) товариства, який зацікавлений в поверненні майна (частики в статутному капіталі) боржнику задля звернення в подальшому на нього стягнення.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відповідно до пунктів "д" та "е" п.3 ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в ЄДР) 1) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або 2) позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 17.12.2019 у справі №927/97/19, від 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а).

Також, у постановах від 01.04.2020 у справі №813/1056/18, від 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (пп."е" п.3 ч.5 ст.17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пп."д" п.3 ч.5 ст.17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Разом з тим, вказані висновки здебільшого стосуються корпоративних спорів, тобто спорів між учасниками (в тому числі колишніми) товариств як між собою, так і безпосередньо з самими товариствами, що змістовно відрізняє такі спори від спору у цій справі (за участю третьої особи - кредитора учасника (колишнього учасника) товариства, який (кредитор) зацікавлений виключно в поверненні майна (частики в статутному капіталі) боржнику задля звернення в подальшому на нього стягнення).

Більше того, Верховний Суд mutatis mutandis звертається до висновків, викладених у постанові від 28.03.2023 у справі №911/2446/21, де суд касаційної інстанції надавав оцінку такому способу захисту як визнання недійсним рішення загальних збрів та скасування реєстраційного запису:

"55. Ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (пункт 98 постанов Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №917/1338/18). У цій справі Велика Палата Верховного Суду визнала належним та ефективним способом захисту вимогу про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників, в тому числі щодо перерозподілу часток.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, в тому числі, враховуючи обставини зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, добросовісності поведінки нових учасників, тощо.

Тобто Верховний Суд у справі №911/2446/21 дійшов висновку, що такий спосіб захисту як визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників не є виключним та безальтернативним, натомість з урахуванням конкретних обставин справи належним способом захисту можуть бути визнані вимоги про визнання недійсним рішення загальних збрів та скасування реєстраційного запису, або ж про витребування частки з володіння, тим паче з урахуванням особливостей спорів щодо фраудаторних правочинів та висновків Верховного Суду у таких спорах.

ВИСНОВОК: Спосіб судового обирається з урахуванням конкретних обставин справи належним способом захисту можуть бути:

1)   Позов про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників;

2) Позов про визнання недійсним рішення загальних збрів та скасування реєстраційного запису;

3)    Позов про витребування частки з володіння.

 

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження правочину третьою особою»

 

 

«Належний спосіб захисту учасника ТОВ який був виключений з його складу»

 

 

 

Теги: набуття корпоративних прав, спадкоємець, мажоритарний учасник товариства, збори, частка тов, спадкування корпоративних прав, прийняття учасника, виключення учасника, статутний фонд, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Право на оскарження правочину третьою особою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: щодо права на оскарження правочину третьою (зацікавленою) особою з підстав його фраудаторності та належний спосіб судового захисту

07 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2427/25 (ЄДРСРУ № 136346902) досліджував питання щодо право на оскарження правочину третьою (зацікавленою) особою з підстав його фраудаторності та належний спосіб судового захисту.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до ст.215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як "заінтересовані особи". 

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 зазначено, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст.215 ЦК), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі №161/12564/21 зазначив, що необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №523/17429/20, на яку послався Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі №161/12564/21).

У постанові від 18.05.2022 у справі №643/15604/17 Верховний Суд зазначив, що у спірних правовідносинах та за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища яке існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.16 ЦК), є повернення відповідного майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 зазначила:

"130. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

…

133. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

…

136. Отже, можна дійти висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою.

137. При цьому слід наголосити, що оспорити такий правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав.

141. Належним способом є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

…

147. За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154), якщо на виконання спірного правочину товариство сплатило кошти або передало інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспореного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

148. Проте Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору його стороною з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), реституція застосовується лише між сторонами такого правочину.

149. У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.

…

159. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вчергове резюмує, що право на звернення з позовом про визнання правочину боржника недійсним з підстав фраудаторності належить як виконавцю, так і особі, яка не була стороною цього правочину, проте є кредитором відповідача в іншому зобов`язанні та пред`явила майнову вимогу (зокрема, набула або може набути статусу стягувача у виконавчому провадженні).

160. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що стягувач самостійно як заінтересована особа, яка заперечує дійсність договору на підставах, встановлених законом, має право на звернення з позовом про визнання такого правочину недійсним, як передбачено частиною третьою статті 215 ЦК України".

З огляду на викладені у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 висновки Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах від 05.01.2024 у справі №761/40240/21, від 23.10.2024 у справі №601/2035/23, від 09.04.2025 у справі №710/1431/23, від 19.03.2025 у справі №753/12145/22, від 16.10.2024 у справі №712/3471/22 щодо можливості оскарження фраудаторного правочину третьою особою (не стороною правочину) від власного імені, а також про те, що належному способу захисту прав чи інтересів відповідного кредитора відповідає вимога про визнання правочину недійсним (без її поєднання з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину).

(!) З огляду на наведені висновки помилковим також є висновки суду про те, що оскільки позивач не є власником спірної частки, він не може заявляти вимогу про її витребування у останнього набувача без визнання всіх угод щодо спірного майна недійсними (див. п.141 постанови від 04.02.2026 у справі №910/6654/24).

ВИСНОВОК: Третя особа (не сторона правочину, а зацікавлена особа) має право оскаржити правочин з підстав його фраудаторності, а належним способом захисту буде:

1)    вимога про визнання правочину недійсним (без її поєднання з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину)

або

      2) вимога про витребування  майна переданого за правочином у останнього набувача без визнання всіх угод щодо спірного майна недійсними.

 

Матеріал по темі: «Застосування конструкції«фраудаторності» щодо договору позики»

 

 

Теги: фраудаторність, добросовісність, зловживання правом, зменшення майна, приховування майна, фіктивний правочин, недійсний, шкоду кредиторам, боржник, неплатоспроможність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов