Кваліфікація та склад діяння за ст. 366-2 КК України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: склад проступку за ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

12 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 676/4489/22, провадження № 51-4939км23 (ЄДРСРУ № 117849546) досліджував питання склад проступку за ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації».

Згідно з частиною 1 статті 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. У свою чергу, склад кримінального правопорушення включає чотири елементи (суб`єкт, суб`єктивну сторону, об`єкт, об`єктивну сторону), кожен з яких має певний набір обов`язкових і факультативних ознак для кваліфікації певного діяння як кримінального правопорушення. Такі ознаки повинні бути визначені у диспозиції відповідної норми КК України, за якою кваліфікується діяння обвинуваченого.

З урахуванням загальної характеристики складу кримінального проступку, що відображена у диспозиції ч. 1 статті 366-2 КК України, винуватість особи у його вчиненні може бути визнана Судом, якщо сторона обвинувачення довела сукупність таких елементів:

-наявність суб`єкта кримінального правопорушення - особа, яка притягнута до кримінальної відповідальності, є суб`єктом декларування;

-наявність об`єкта правової охорони - відповідних суспільних відносин;

-наявність об`єктивної сторони правопорушення - внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-наявність суб`єктивної сторони - прямий умисел суб`єкта декларування на внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» (24 березня 2023 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/500/23, провадження 1-кп/991/9/23 (ЄДРСРУ № 109780535).

Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, - спеціальний. Це фізична осудна особа, яка досягла 16 років до вчинення кримінального правопорушення, та є суб`єктом декларування.

Приміткою до ст. 366-2 КК України закріплено, що суб`єктами декларування у цій статті є особи, які відповідно до частин 1 та 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, є встановлений законом порядок декларування, який покликаний забезпечити доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і зрештою - правильну діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

Суспільна небезпечність проступку, передбаченого ст.  366-2  КК України, полягає у тому, що суб`єкт умисно порушує передбачений спеціальними законами порядок декларування. Основною ціллю декларування доходів є ефективне запобігання корупції через прозорість майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Отже, порядок декларування, що є безпосереднім об`єктом правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, визначений Законом України «Про запобігання корупції».

Мотив та мета вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Не зважаючи на те, що мотив та мета не є обов`язковими елементами складу цього кримінального правопорушення їх встановлення є важливим елементом, який має істотне значення для правильної кваліфікації діяння, з`ясування чи діяв обвинувачений із прямим умислом та розумів до подачі декларації, що в ній містяться завідомо недостовірні відомості.

Мотивом кримінального правопорушення є внутрішнє спонукання, яке штовхає особу на його вчинення. У кримінальному правопорушенні із прямим умислом з`ясування мотиву дозволяє встановити головним чином причини скоєного правопорушення. Відсутність мотиву, який би спонукав особу на скоєння даного кримінального правопорушення, може вказувати на відсутність умислу його вчинення.

Метою вчинення кримінального правопорушення є те, заради чого вчиняється протиправне діяння, досягається певний шкідливий результат для суспільства та вигода майнового або немайнового характеру для правопорушника. Наявність мети свідчить про вчинення кримінального правопорушення з прямим умислом. Для ст. 366-2 КК України метою умисного внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації може бути приховання необґрунтованих активів, приховання витрат, дійсних статків особи, пов`язаності з іншими особами, приналежності до громадянства/підданства іншої країни тощо. Тобто метою є приховання від громадськості та контролюючих органів відомостей про джерела походження об`єктів декларування, зв`язок з ними суб`єкта декларування та отримання для себе через це позитивних наслідків (продовження перебування на посаді, приховання іншого злочину і непритягнення до відповідальності тощо).

(!) Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 366-2 КК України обов`язковою умовою є встановлення факту, що внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», вчинене з прямим умислом.

За змістом ч. 1 ст. 24 КК України у кримінальному проступку, передбаченому ч. 1 ст. 366-2 КК України, умисел буде прямим у випадку якщо суб`єкт декларування усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння з внесення до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», завідомо недостовірних відомостей і бажав його вчинити.

Відповідно до п. 8 ІІ Розділу Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням НАЗК від 23.07.2021 № 448/21, після заповнення усіх необхідних полів форми декларації суб`єкт декларування підписує документ шляхом накладання на нього особистого кваліфікованого електронного підпису. Перед підписанням документа суб`єкт декларування підтверджує ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей.

Таким чином, суб`єкт декларування перед безпосереднім внесенням відомостей до декларації, в тому числі про об`єкти декларування, ознайомлюється з правилами заповнення форми декларації. Перед підписанням декларації суб`єкт декларування попереджається про відповідальність за декларування недостовірної інформації.

ВИСНОВОК: Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України є суб`єктом декларування, а обов`язковою умовою є встановлення факту, що внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», вчинене з прямим умислом.

 

 

 

Матеріал по темі: «Строки давності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Строки давності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 статті 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Ч. 2 ст. 12 КК України встановлює, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. 

В свою чергу, ч. 1 ст. 61 КК України вказує, що обмеження волі – це покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

В свою чергу, ч. 1 ст. 63 КК України наголошує, що покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Таким чином, основна різниця між обмеженням волі і позбавленням волі полягає в наявності ізоляції.

Так, санкція ч. 1 статті 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації», а саме: умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, - карається штрафом від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Таким чином, вказане вище діяння є кримінальним проступком. 

Аналогічна правова позиція викладена 12 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 676/4489/22, провадження № 51-4939км23 (ЄДРСРУ № 117849546).

(!!!) Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за такий кримінальний проступок становить 2 роки (п. 1 ч. 1 ст. 49 КК).

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилась від досудового розслідування або суду.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 285 КПК обвинуваченому, який може бути звільненим від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено право та підстави такого звільнення, право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

Тоді така особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставі, передбаченій ст. 49 КК, у порядку, визначеному ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо 21), за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинами 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.

Нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є порушенням застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Слід також враховувати, що відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України звільнення особи від кримінальної відповідальності можливо тільки за її згодою.

ВИСНОВОК: Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації» становить два роки і починає відраховуватися з моменту подання декларації.

 

 

Матеріал по темі: «Відповідальність передбачена за подання недостовірних відомостей у декларації (зміни 2025р.)»

 

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Підсудність справ у спорах щодо оскарження рішень органів АМК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель

24 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11892/25 (ЄДРСРУ № 134308039) досліджував питання щодо підсудності справ та об’єднання позовних вимог у спорах щодо оскарження рішень органів АМК.

Орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 та від 14.05.2019 у справі № 918/843/17).

За таких обставин, справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Більше того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за змістом норм процесуального права порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Також не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 Господарського процесуального кодексу України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій та п`ятій вказаної статті (об`єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 Господарського процесуального кодексу України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо.

Отже, суд з урахуванням конкретних обставин має право застосувати приписи частини шостої статті 173 ГПК України як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Отже, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Схожі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 28.03.2023 у справі № 910/4501/22.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Таким чином, наведені норми передбачають вирішення спору щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів господарськими судами, проте лише у разі, якщо такий спір виникає із правовідносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності та захистом від недобросовісної конкуренції.

Разом з цим предметом розгляду у цій справі є оскарження рішення комісії АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Це рішення винесено АМК за наслідками оскарження ТОВ процедури проведення тендеру (публічних закупівель), замовником якого виступило ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 27 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

ВИСНОВОК: Справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Об`єднання позовних вимог, які відносяться до різних юрисдикцій з огляду на частину четверту статті 173 ГПК України заборонено, а тому застосування судами приписів пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України (повернення заяви) є правомірним.

 

 

Матеріал по темі: «Поновлення строків на оскарження рішення антимонопольного комітету»

 

 

 

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Повноваження Верховного суду щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження суду касаційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо повноважень суду касаційної інстанції щодо перегляду судових рішень ухвалених за нововиявленими обставинами.

Відповідно до статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Тобто на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можна оскаржити рішення суду першої інстанції, ухвалене за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції щодо апеляційного перегляду зазначеного рішення. На підставі пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку підлягають оскарженню ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема, у пункті 23 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами).

Крім того, на підставі пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені у статті 400 ЦПК України, якою передбачено, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги визначені у статті 409 ЦПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Таким чином, одним із процесуальних повноважень суду касаційної інстанції за результатом касаційного перегляду судового рішення за статтею 409 ЦПК України є визначене у цій нормі право прийняти рішення про направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду.

Підстави, за яких справа може бути направлена на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції або для продовження розгляду урегульовані статтею 411 ЦПК України, у частині першій якої визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частин третьої, шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Стаття 411 ЦПК України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких справа може бути направлена судом касаційної інстанції на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції або для продовження розгляду.

Повноваження суду касаційної інстанції в процедурі перегляду рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції щодо апеляційного перегляду зазначеного рішення не мають особливостей порівняно з такими повноваженнями при перегляді судового рішення, ухваленого не у процедурі перегляду за нововиявленими обставинами.

Скасування судом касаційної інстанції ухваленого судами (першої чи апеляційної інстанції) судового рішення за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з направленням справи на новий розгляд або для продовження розгляду обмежене підставами передбаченими статтею 411 ЦПК України.

При цьому положення статті 409 ЦПК України не містять жодних обмежень чи застережень щодо неможливості суду касаційної інстанції прийняти нове рішення за результатом касаційного перегляду судового рішення, яким задоволено заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Cуд касаційної інстанції не позбавлений можливості надати правову оцінку нововиявленим обставинам (перевірити правильність кваліфікації обставин як нововиявлених) для мети перегляду, порядок якого визначає процесуальний закон (тобто перевірити дотримання судами норм процесуального права, не вдаючись до оцінки чи переоцінки доказів, поданих стороною на підтвердження обставин, які вона вважає достатньою підставою для перегляду). У такому випадку Верховний Суд не вдається до оцінки доказів, якими підтверджуються обставини, на які сторона посилається як на нововиявлені, а лише надає оцінку відповідності критеріям нововиявленості як підстави для перегляду судового рішення.

ВИСНОВОК: Отже, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд касаційної інстанції під час касаційного перегляду ухвалених судами судових рішень щодо задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може надавати оцінку наявності / відсутності цих обставин та відповідно постановити нове судове рішення щодо розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами й відмовити у її задоволенні.

  

 

Матеріал по темі: «Повноваження апеляції щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

Повноваження апеляції щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо процесуальних повноважень судів вищих інстанцій за результатом перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені у статті 367 ЦПК України, якою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Нововиявлені обставини (як підстава для перегляду за статтею 423 ЦПК України) мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, є судом фактів, тобто тією судовою інституцією, завданням якої є встановлення конкретних відносин сторін, подій, обставин, і застосування до них конкретних норм права.

В апеляційному порядку може бути оскаржене як рішення суду, ухвалене за наслідком задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та скасування попереднього судового рішення (на підставі статті 352 ЦПК України), так і окремо від рішення суду - ухвала про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами або ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (за пунктом 23 частини першої статті 353 ЦПК України).

При цьому суд наділений повноваженнями суду апеляційної інстанції, передбаченими статтею 374 ЦПК України, та як суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову відповідно до статті 381 цього Кодексу.

Апеляційний суд, перевіряючи (в апеляційному порядку) законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого за наслідками розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, в тому числі вирішує питання про те, чи мали місце нововиявлені обставини, чи є вони підставою для перегляду, і якщо суд першої інстанції зробив неправильні висновки щодо наявності нововиявлених обставин - має виправити відповідну судову помилку (зокрема, у спосіб ухвалення власного рішення щодо заяви, що відповідатиме пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України).

Переглядаючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість ухвал про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, апеляційний суд на підставі пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України може скасувати відповідну ухвалу з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, у силу положень статті 374 ЦПК України, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, ухваленого за наслідками задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, апеляційний суд наділений повноваженнями скасувати це рішення і ухвалити нове судове рішення на загальних підставах та в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених у статті 367 цього Кодексу. За наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвал, визначених у пункті 23 частини першої статті 353 ЦПК України, апеляційний суд може їх скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 цього Кодексу або застосувати інші процесуальні наслідки, визначені у цій статті, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги.

ВИСНОВОК: Процесуальним законодавством чітко визначені межі та повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

 

 

 

Матеріал по темі: «Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами»

 

 

 

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов