Судовий збір за майновими/немайновими позовними вимогами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору за майновими/немайновими позовними вимогами

17 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/87/26 (ЄДРСРУ № 138328881) досліджував питання щодо визначення розміру судового збору за майновими/немайновими позовними вимогами.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

В свою чергу ч. 1 ст. 2 вказаного Закону передбачає, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

(!) Будь-який майновий спір має ціну.

Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22.

У постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

ВИСНОВОК: З наведеного слідує, що від визначення характеру позовної вимоги (майнового чи немайнового) залежить розмір судового збору, належного до сплати за подання до суду відповідного позову.

 

 Ставки судового збору

  

 

Матеріал по темі: «Неправомірність достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору»
 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Альтернативні критерії визначення місця виконання судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відкриття виконавчого провадження за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника

17 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/7413/21 (ЄДРСРУ № 138293499) серед іншого досліджував альтернативні критерії визначення місця виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Пунктом 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до абзацу 31 п. 3 розділу III Інструкції №512/5 у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ (копія документа), який підтверджує, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція приватного виконавця.

Отже, наведені норми свідчать, що місцем виконання рішення, за яким Приватний виконавець має право прийняти виконавчий документ до виконання, закон визначає не лише місцезнаходження боржника, а й місцезнаходження належного йому майна. Закон передбачає альтернативні критерії визначення місця виконання рішення.

(!) Водночас прийняття виконавчого документа за місцезнаходженням майна боржника допускається за умови документального підтвердження цього критерію на момент пред`явлення виконавчого документа. Відповідний документ або його копія додається стягувачем до заяви про примусове виконання рішення.

Крім того, зі змісту ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" убачається, що приватний виконавець має право прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження, якщо хоча б один із визначених законом критеріїв місця виконання рішення знаходиться в межах його виконавчого округу. Такий правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/64/15 та Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №905/2419/18.

15 липня 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/9335/20, адміністративне провадження № К/9901/6782/21 (ЄДРСРУ № 98367890) погодився з висновками, викладеними у постанові від  31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження.

При цьому Верховний Суд ураховує, що вказаним Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону.

ВИСНОВКИ:

• Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження;
• примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника;
• у контексті визначення місця виконання виконавчого документа щодо боржника (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника;
• якщо місце проживання боржника незареєстроване у встановленому законом порядку, то таке місце проживання боржника має бути повідомлено самим боржником або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин;
• що стосується юридичної особи, то закон передбачає альтернативні критерії визначення місця виконання рішення: 1) або за місцезнаходженням боржника; 2) або за місцезнаходженням майна боржника.

 

Матеріал по темі: «Перевірка виконавцем адреси боржника, щозазначена судом у виконавчому документі»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обмеження права на оскарження довідки НАЗК у зв`язку з наявністю кримінального або адміністративного провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо обмеження права на оскарження довідки НАЗК у зв`язку з наявністю кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення

03 липня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження № К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 137945919) досліджував питання щодо обмеження декларанта вправі на оскарження довідки НАЗК у зв`язку з наявністю кримінального або адміністративного провадження.

(!!!) Позбавлення особи можливості оскаржити довідку НАЗК з підстав існування кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення фактично означає виключення відповідного акта індивідуальної дії з-під самостійного судового контролю. Такий підхід не узгоджується з приписами статей 8 та 55 Конституції України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Зазначений принцип передбачає, що державна влада не може бути виведена з-під судового контролю, будь-яке втручання держави у правову сферу особи повинно підлягати перевірці незалежним судом, а сама особа має бути забезпечена ефективним засобом захисту від свавільних дій та рішень з боку органів влади. Судовий контроль є ключовим елементом забезпечення підзвітності суб`єктів владних повноважень, дотримання ними визначених законом процедур, недопущення свавільного здійснення владних повноважень та ефективного захисту прав і законних інтересів особи.

У контексті цього принципу стаття 55 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Розвиваючи це положення, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Зазначений конституційний імператив відображений і в частині четвертій статті 6 КАС України, яка забороняє відмову в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні відносини.

Конституційний Суд України також неодноразово наголошував, що будь-яке обмеження права на доступ до суду повинно бути прямо передбачене законом, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.

Водночас ні Закон України «Про запобігання корупції», ні КАС України, ні положення КУпАП або КПК України, не містять норм, які б пов`язували можливість судового оскарження довідки НАЗК, складеної за результатами повної перевірки декларації, з відсутністю кримінального провадження чи провадження у справі про адміністративне правопорушення або передбачали обмеження або виключення права на її оскарження після порушення процедури про притягнення особи до юридичної відповідальності.

З огляду на викладене сам факт порушення кримінального провадження або провадження про адміністративне правопорушення не може бути підставою для обмеження права особи на самостійне оскарження довідки про результати повної перевірки декларації. Така довідка має самостійне юридичне значення, породжує безпосередні правові наслідки та продовжує впливати на права й законні інтереси суб`єкта декларування.

Виключення діяльності НАЗК з-під судового контролю лише через те, що матеріали, складені на підставі довідки, стали процесуальною передумовою для ініціювання кримінального провадження або провадження про адміністративне правопорушення, фактично надає імунітет від судового контролю частині владної діяльності держави.

Як констатовано, законність здійснення НАЗК контрольних повноважень, дотримання процедури перевірки декларації та обґрунтованість висновків, викладених у довідці, не становлять і можут становити самостійного предмета розгляду у кримінальному провадженні або провадженні у справі про адміністративне правопорушення. За відсутності адміністративного судового контролю відповідні питання опиняються поза судовим контролем, що нівелює конституційні гарантії права на судовий захист та принцип верховенства права.

Окрім того, відтермінування судового контролю за законністю довідки НАЗК до завершення кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не узгоджується з вимогами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення ефективного засобу юридичного захисту.

Ефективність засобу юридичного захисту передбачає не лише право на доступ до суду, а й можливість своєчасного отримання судового рішення, здатного усунути порушення права або запобігти подальшому негативному впливу оскаржуваного акта.

(!) Відтермінування оскарження, зумовлене очікуванням завершення іншого провадження, нівелює сутність права на ефективний судовий захист. Протягом досудового розслідування, судового розгляду кримінальної справи чи розгляду справи про адміністративне правопорушення довідка продовжує впливати на правове становище особи, спричиняючи дисциплінарні, кадрові, репутаційні та інші негативні наслідки. За таких умов особа фактично позбавляється можливості своєчасно захистити свої права та законні інтереси у встановленому законом порядку.

Отже, наявність кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути підставою для виключення довідки про результати повної перевірки декларації з-під адміністративного судового контролю, відмови у доступі до суду чи відкладення перевірки її законності до завершення інших проваджень.

Резюмуючи викладене, на підставі конституційних гарантій права на судовий захист та системного тлумачення положень КАС України у взаємозв`язку з нормами КУпАП, КПК України, слід дійти висновку, що виявлення в діях суб`єкта декларування ознак адміністративного або кримінального правопорушення або відкриття кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не змінює адміністративно-правової природи довідки НАЗК як індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, який може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства, і не виключає права такої особи на його самостійне оскарження.

За таких обставин адміністративні суди зобов`язані здійснювати судовий контроль за законністю такої довідки та перевіряти її відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, незалежно від наявності чи відсутності пов`язаних із нею кримінальних проваджень або проваджень у справах про адміністративні правопорушення.

Водночас помилково вважати, що якщо довідка стала частиною матеріалів кримінального провадження, то вона не може бути предметом оскарження до адміністративного суду, оскільки на неї, відповідно до приписів статті 222 КПК України розповсюджується особливий режим доступу (недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування).

Такий підхід ґрунтується на ототожненні довідки НАЗК з доказами, отриманими або створеними безпосередньо в межах досудового розслідування. Натомість довідка є результатом самостійної контрольної процедури, що здійснюється НАЗК у межах реалізації його владних управлінських функцій поза межами кримінального провадження.

Також, у випадку виявлення в діях особи ознак кримінального правопорушення, НАЗК скеровує до уповноважених органів досудового розслідування обґрунтований висновок, а не саму довідку. Це означає, що така довідка не є процесуальним документом, який безумовно приєднується до матеріалів кримінального провадження.

Факт долучення довідки НАЗК до матеріалів кримінального провадження (як додаток до обгрунтованого висновку) сам по собі не означає автоматичного поширення на її зміст режиму, передбаченого статтею 222 КПК України. Як зазначалося, така довідка підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті НАЗК, тобто за правовою природою вона є документом, що містить публічну інформацію з моменту її затвердження. Факт долучення документа до матеріалів кримінального провадження не нівелює такої його юридичної властивості.

Крім того, необхідно зважати на те, що право на судовий захист та оскарження акта суб`єкта владних повноважень не може бути обмежене лише через факт долучення цього акта до матеріалів кримінального провадження та поширення на нього особливого режиму доступу.

Викладене корелюється з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України, відповідно до якої, якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

Зазначена процесуальна норма прямо підтверджує, що здійснення кримінального провадження не може бути підставою для обмеження доступу особи до інших передбачених законом засобів судового захисту, зокрема до адміністративного суду. Відкриття та здійснення кримінального провадження не припиняє дії конституційних гарантій права на судовий захист і не виключає можливості самостійного оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у порядку, встановленому КАС України.

Отже, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, дослідивши юридичні (правові) висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 про те, що у разі наявності кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язаних з результатами проведеної НАЗК перевірки декларації особи, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо в порядку адміністративного судочинства, уважає за необхідне відступити від указаних висновків та надалі застосовувати такі юридичні (правові) висновки :

1. Складена НАЗК за результатами повної перевірки декларації суб`єкта декларування довідка є результатом реалізації публічно-владних управлінських функцій у сфері антикорупційного контролю та має ознаки індивідуального акта, у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України. Така довідка безпосередньо впливає на права, свободи, інтереси й обов`язки суб`єкта декларування, зокрема покладає обов`язок подати виправлену декларацію, створює репутаційні наслідки, може впливати на проходження публічної служби, кадрові рішення та ініціювати подальші форми юридичної відповідальності.

Отже, з огляду на її правову природу як індивідуального акта суб`єкта владних повноважень та відсутність спеціального порядку судового контролю за законністю дій НАЗК при здійсненні повної перевірки декларації, така довідка може бути самостійним предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства на предмет її відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

2. Сам факт наявності кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язаних з результатами проведеної НАЗК повної перевірки декларації особи та складання довідки НАЗК, не змінює правової природи такої довідки і не позбавляє її статусу індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, та, з урахуванням частини вимог пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, зобов`язує адміністративні суди здійснювати контроль за законністю адміністративних актів НАЗК.

3. Межами розгляду справи у адміністративному суді є з`ясування того, чи були дії (рішення) НАЗК правомірними у реалізації владних управлінських функцій та чи відповідає довідка за результатами повної перевірки декларації суб`єкта декларування критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та процедурної справедливості в аспекті критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Саме тому конкуренція судових юрисдикцій у такому випадку - відсутня, оскільки в межах кожної з них здійснюється захист різних прав та вирішуються різні юридичні питання.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Отже, наявність кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути підставою для виключення довідки про результати повної перевірки декларації з-під адміністративного судового контролю, відмови у доступі до суду чи відкладення перевірки її законності до завершення інших проваджень.

 

 

 

Матеріал по темі: «Обсяг судового контролю при оскарженні довідки НАЗК в адмінюрисдикції за КАСУ»

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Обсяг судового контролю при оскарженні довідки НАЗК в адмінюрисдикції за КАСУ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо меж судового контролю та співвідношення юрисдикцій при оскарженні довідки Національного агентства з питань запобігання корупції

03 липня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження № К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 137945919) досліджував питання щодо меж судового контролю та співвідношення юрисдикцій при оскарженні довідки Національного агентства з питань запобігання корупції.

Встановлення адміністративної юрисдикції щодо спорів про оскарження довідки не усуває необхідності з`ясування питання співвідношення юрисдикцій у разі оскарження довідки НАЗК в порядку адміністративного судочинства за умови одночасного відкриття кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення (якщо в діях суб`єкта декларування виявлено ознаки правопорушення).

У зв`язку з цим виникає потреба визначення меж компетенції та обсягу судового контролю адміністративних судів під час перевірки законності довідки НАЗК, а також меж оцінки відповідних висновків судами, які вирішують питання про притягнення суб`єкта декларування до юридичної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Наведене свідчить, що предметом судового контролю в адміністративному процесі є законність реалізації НАЗК наданих йому контрольних функцій та відповідність прийнятого за їх результатами рішення (довідки) встановленим законом критеріям належного урядування.

(!!!) Під час розгляду такого спору адміністративний суд перевіряє, чи діяло НАЗК на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України, чи дотримано процедуру повної перевірки декларації, чи були встановлені всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, чи є висновки НАЗК обґрунтованими, чи дотримано принципи безсторонності, добросовісності, пропорційності та розсудливості, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.

Метою такого судового контролю є захист прав, свобод та інтересів суб`єкта декларування у його публічно-правових відносинах з державою від порушень та свавільних дій з боку НАЗК як суб`єкта владних повноважень, а також відновлення порушеного правового статусу особи у разі встановлення протиправності оскаржуваного акта.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією (зокрема, що передбачені статтями 172-4 - 172-9 КУпАП), за результатами складених уповноваженими особами НАЗК протоколів, відповідно до статті 221 та пункту 1 частини першої статті 255 КУпАП, належить до юрисдикції відповідних місцевих загальних судів.

Згідно з частиною першою статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, предметом судового розгляду у провадженні про адміністративне правопорушення є встановлення наявності чи відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення та вирішення питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Розглядаючи таку справу, суд загальної юрисдикції перевіряє фактичні обставини, на яких ґрунтується обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП), встановлює наявність передбачених законом підстав для застосування до особи заходів адміністративної відповідальності.

Метою цього контролю є захист правопорядку, забезпечення законності, з`ясування вини особи та застосування заходів адміністративного стягнення або закриття провадження у справі за відсутності події і складу правопорушення.

Розгляд кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних з недостовірним декларуванням (зокрема, передбачених статтями 366-2, 366-3 КК України), відповідно до положень статей 32, 33-1 КПК України, належить до юрисдикції Вищого антикорупційного суду як спеціального судового органу в системі судоустрою України, за наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 цього Кодексу, та місцевим загальним судам.

Згідно з частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до частини першої статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

З наведеного слідує, що предметом судового дослідження у кримінальному судочинстві є кримінально-правова кваліфікація діяння особи, встановлення всіх елементів складу кримінального правопорушення на підставі доказів, зібраних уповноваженими органами досудового розслідування.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів - достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Таку оцінку суд здійснює за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження (частина перша статті 94 КПК України). Згідно з частиною другою статті 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Метою зазначеного судового контролю є встановлення наявності чи відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення, ухвалення справедливого судового рішення (виправдувального або обвинувального вироку) та захист інтересів суспільства і держави від проявів корупції.

(!) Аналіз викладеного дозволяє зробити висновок, що адміністративний суд, суд у справі про адміністративне правопорушення та суд, який здійснює кримінальне провадження, реалізують різні за своїм змістом, завданнями та процесуальним призначенням форми судового контролю.

·       Адміністративний суд перевіряє законність реалізації НАЗК наданих йому владних повноважень та правомірність прийнятого за результатами перевірки індивідуального акта з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

·       Суд у провадженні про адміністративне правопорушення вирішує питання про наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення, винуватість особи та наявність підстав для застосування до неї адміністративного стягнення.

·       Суд у кримінальному провадженні встановлює, чи доведено вчинення особою кримінального правопорушення, чи наявні всі елементи його складу та чи існують підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

 

У межах кожної з цих юрисдикцій здійснюється захист різних прав.

·       Адміністративний суд захищає права, свободи та законні інтереси особи від незаконних дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (НАЗК), перевіряючи законність і обґрунтованість владного акта.

·       Суд у справі про адміністративне правопорушення вирішує питання про притягнення (або непритягнення) особи до адміністративної відповідальності.

·       Суд кримінальної юрисдикції встановлює винуватість особи у вчиненні кримінального діяння.

Водночас важливо враховувати, що ні суд у справі про адміністративне правопорушення, ні суд кримінальної юрисдикції, не наділені повноваженнями щодо здійснення самостійного судового контролю за законністю діяльності НАЗК під час проведення повної перевірки декларації, перевірки дотримання встановленої законом процедури такої перевірки чи вирішення питання про правомірність індивідуального акта НАЗК як акта суб`єкта владних повноважень.

Та обставина, що відомості, відображені у довідці НАЗК про результати повної перевірки декларації, можуть одночасно бути предметом судового дослідження у провадженні про адміністративне правопорушення або у кримінальному провадженні, не свідчить про тотожність предмета відповідних судових проваджень.

Указане означає, що одні й ті самі юридичні факти можуть породжувати різні правовідносини та, відповідно, бути предметом оцінки в межах різних судових процедур. Водночас у кожному з таких проваджень зазначені обставини досліджуються з різною процесуальною метою та для вирішення різних за своєю правовою природою питань.

Так, у кримінальному провадженні або провадженні у справі про адміністративне правопорушення відповідні обставини підлягають дослідженню для встановлення наявності чи відсутності складу правопорушення, винуватості особи та підстав для притягнення її до юридичної відповідальності.

В адміністративному судочинстві - для перевірки законності реалізації НАЗК наданих йому владних управлінських повноважень, дотримання встановленої процедури проведення повної перевірки декларації та обґрунтованості висновків, викладених у довідці, складеній за її результатами.

Відповідно, навіть, якщо в межах кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення судом надається оцінка відомостям, викладеним у довідці НАЗК, така оцінка здійснюється не як перевірка законності самої довідки та не як форма контролю за дотриманням НАЗК вимог законодавства під час проведення повної перевірки декларації, а як оцінка доказової інформації для цілей вирішення питання про юридичну відповідальність особи.

У кримінальному провадженні або провадженні у справі про адміністративне правопорушення, у разі, якщо така довідка стає додатком до протоколу про адміністративне правопорушення або обґрунтованого висновку, суди оцінюють її виключно як носій відомостей про певні фактичні обставини, що підлягають перевірці та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, при цьому не має наперед встановленої сили.

ВАЖЛИВО: Таким чином, одночасне існування адміністративного провадження, провадження у справі про адміністративне правопорушення та кримінального провадження не створює конкуренції судових юрисдикцій, оскільки в межах кожної з них здійснюється захист різних прав та вирішуються різні юридичні питання.

Наявність кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не усуває необхідності у здійсненні самостійного судового контролю за законністю довідки про результати повної перевірки декларації як акта індивідуальної дії, прийнятого суб`єктом владних повноважень у межах реалізації контрольних функцій держави.

ВИСНОВОК: Існування кримінального провадження чи провадження про адміністративне правопорушення не створює альтернативного механізму судового контролю за діяльністю НАЗК ніж адміністративний процес.

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спорів щодо оскарження довідки НАЗК»

 

 

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи