Право користування земельною ділянкою внаслідок найму будівлі або іншої капітальної споруди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою внаслідок найму будівлі або іншої капітальної споруди

18 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/16870/24, адміністративне провадження № К/990/50090/25 (ЄДРСРУ № 137520673) досліджував питання щодо права користування земельною ділянкою внаслідок найму будівлі або іншої капітальної споруди.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

(!) У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, при укладанні договору найму об`єкта (споруди, окремої частини, ін.) презюмується, що наймач має право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться такий об`єкт, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, в обсязі, необхідному для досягнення мети найму.

Передача земельної ділянки у користування за вказаними правилами проводиться незалежно від того, чи існують у договорі умови щодо прав на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти (споруди, ін.), що передаються у найм. Крім того, норми, які встановлюють наведені правила, не мають характеру диспозитивності, тобто застосовуються й поза волею наймодавця та наймача.

Важливим є той факт, що надання наймачеві права користування земельною ділянкою є обов`язковим не тільки для сторін за договором оренди об`єкта, що знаходиться на земельній ділянці, а й для власника земельної ділянки у разі, коли такою особою не є наймодавець.

Презюмується також, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування нею, якщо інше прямо не встановлене договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19, від 10.11.2023 у справі № 440/2474/20.

Окрім цього, слід враховувати, що передача нежитлових будівель в оренду не може розцінюватися як зміна фактичного орендаря земельних ділянок, розташованих під цими будівлями (06 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/35260/23, адміністративне провадження № К/990/30258/24 (ЄДРСРУ № 131595656).

ВИСНОВОК: З правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельними ділянками, розміщеними під об`єктами оренди незважаючи на відсутність окремо укладених договорів оренди відповідних земельних ділянок.

 

 

Матеріал по темі: «Установлення АЗС на бетонний майданчик»

 

 

 

Теги: земельна ділянка, найм, оренда будівлі, прийняття в експлуатацію, дозвільні документи, дозвіл, податкова, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відмова у реєстрації податкових накладних з підстав ненадання документів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова у реєстрації податкових накладних з підстав ненадання документів без визначення конкретного переліку

05 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/17115/24, касаційне провадження № К/990/44938/25 (ЄДРСРУ № 137166800) досліджував питання щодо відмови у реєстрації податкових накладних з підстав ненадання конкретного переліку документів.

Порядок ведення ЄРПН затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 (далі - Порядок № 1246).

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема щодо наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН, організаційні та процедурні засади діяльності комісій контролюючих органів визначено Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 (далі - Порядок № 1165).

Пунктом 11 Порядку № 1165 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів відповідно до Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року № 520.

Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН затверджено наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року № 520.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 520 платник податку, який склав податкову накладну/розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації таких податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі може подати такі документи: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством; інші документи, що підтверджують інформацію, зазначену у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі.

Після внесення змін до Порядку № 520 процедура розгляду пояснень і документів платника податку передбачає, що за результатами розгляду поданих письмових пояснень та копій документів комісія регіонального рівня протягом п`яти робочих днів або приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, або надсилає повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень та/або документів, або приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у разі надання платником копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

Платник податку має право подати до контролюючого органу додаткові пояснення та копії документів протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання повідомлення.

За результатами розгляду поданих додаткових пояснень та копій документів комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування.

Якщо платник податку не надав додаткових пояснень та копій документів на підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування (пункт 9 Порядку № 520).

(!!!) Отже, у редакції Порядку № 520 передбачено додатковий етап адміністративної процедури - направлення платнику повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень та/або документів.

Водночас наявність такого етапу не змінює загальних вимог до індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, який має бути прийнятий обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За усталеним підходом Верховного Суду загальними вимогами до акта індивідуальної дії є його обґрунтованість і вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних фактичних та юридичних підстав його прийняття, а також зрозумілих мотивів, з яких суб`єкт владних повноважень дійшов відповідного висновку.

У справах щодо відмови в реєстрації податкових накладних суд не підміняє собою контролюючий орган і не проводить повноцінної податкової перевірки реальності господарської операції. Водночас суд зобов`язаний перевірити, чи діяв контролюючий орган у межах визначеної процедури, чи надав оцінку поданим платником поясненням і документам, чи навів у рішенні належні мотиви відмови, а також чи не є така відмова формальною.

Після внесення змін до Порядку № 520 контролюючий орган має право направити платнику повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень та/або документів, водночас  факт направлення такого повідомлення та загальне посилання на недостатність документів не є самостійним і достатнім підтвердженням правомірності подальшої відмови у реєстрації податкових накладних.

У разі якщо платник після отримання повідомлення подав додаткові пояснення та документи, комісія регіонального рівня зобов`язана надати їм оцінку та у разі відмови в реєстрації податкової накладної зазначити, які саме документи не були подані або чому подані документи не підтверджують інформацію, зазначену у податковій накладній.

Верховний Суд зазначає, що формулювання «не надано документів щодо …» не дає змоги встановити, яких саме документів, на думку контролюючого органу, не вистачало для прийняття рішення про реєстрацію спірних податкових накладних.

Таке визначення не містить відповіді на питання, чи йдеться про договори, акти приймання-передачі, ордери, інвентаризаційні описи, документи щодо залишків товару, документи щодо зберігання, документи щодо навантаження або інші конкретні документи.

30 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/21238/24, адміністративне провадження № К/990/29199/25 (ЄДРСРУ № 136128128) чітко вказав, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків та переліку документів, які контролюючий орган вважає достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Пропозиція контролюючого органу про надання пояснень та/або копій документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної без наведення переліку документів, які контролюючий орган вважає достатніми для прийняття позитивного рішення, призводить до ситуації невизначеності та необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Вищезазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 03.10.2023 у справі №380/4146/22.

ВИСНОВОК: Отже, контролюючий орган, відмовляючи у реєстрації податкових накладних з підстав ненадання документів, повинен чітко вказати, які саме документи не були подані або чому подані документи не підтверджують інформацію, зазначену у податковій накладній, в іншому випадку рішення ДПС є протиправним.

   

Матеріал по темі: «Ненадання договору як підстава для зупинення податкової накладної»

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Позов військовозобов`язаного про визначення місця проживання малолітньої дитини – без ТЦК ніяк…

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право ТЦК та СП на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовозобов`язаним

17 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/9150/25, провадження № 61-3419св26 (ЄДРСРУ № 137457467) досліджував питання щодо залучення ТЦК та СП в судове провадження військовозобов`язаного про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ТЦК та СП) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, отже орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право на оскарження рішення у цій справі.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо права військової частини на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах: від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.

Більш того, у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 зазначено, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». А у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 наголошено, що позов військовослужбовця про визначення місця проживання дитини, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Подібні правові висновки щодо права ТЦК на апеляційне оскарження рішення районного суду в аналогічних справах викладено Верховним Судом у постановах від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26) та від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

Доцільно підкреслити, що рішення суду в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини його батьком, який є військовозобов`язаним, що надає йому право на звільнення з військової служби (стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки, що рішенням суду першої інстанції у цій справі порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ТЦК .

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26).

ВИСНОВОК: Враховуючи той факт, що Верховний суд наголошує про право ТЦК та СП на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, то під час пред’явлення судового рішення до виконання ТЦК та СП обов’язково скористаються своїм правом на апеляційне оскарження… тому (…) доцільно залучати ТЦК до такого роду проваджень.

 

 

Матеріал по темі: «Визначення місця проживання та встановлення факту самостійного виховання»

 

 

 

Теги: позбавлення батьківських прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відшкодування витрат розпоряднику інформації якщо відповідь надана у електронному вигляді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування витрат розпоряднику інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок, навіть якщо ця інформація зафіксована не на папері, а у електронному вигляді…

Інформація на адвокатський запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Отже, у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з копіюванням документів понад встановлений обсяг. Тобто копії десяти сторінок документу надаються безкоштовно. 

Аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 та у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 року у справі №818/40/17.

За такого правового регулювання, положення статті 21 Закону №2939-VI слід розуміти так, що законодавством передбачено відшкодування витрат за виготовлення копій або друк документів обсягом більше 10 сторінок, що надаються за запитом на інформацію, на паперових носіях, а також за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування паперових носіїв інформації. Такий підхід обумовлений тим, що виготовлення електронних копій документа з паперового носія теж вимагає залучення додаткового ресурсу і матеріально-технічних затрат, а отже, потребує їх відшкодування.

Сканування документа - це процес створення цифрової копії документа, який передбачає використання відповідного пристрою, що фіксує зображення документа та перетворює його в цифровий формат. Отримана цифрова копія є точною копією оригінального документа, включаючи весь його текст і зображення. Таким чином, сканування є різновидом копіювання (цифровим еквівалентом фотокопіювання), оскільки створюється ідентична версія оригінального документа на іншому носії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №9901/496/21 дійшла висновку, що положення ст.21 Закону №2939-VI, особливо частина перша та кореспондуюча їй частина друга цієї статті, фокусують увагу на праві отримати інформацію безкоштовно в дозволеному законом обсязі чи поза цим обсягом, якщо вона існує в запитуваному вигляді і її можна надати без витрат на виготовлення копій або коли розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк. Закон не обмежує в доступі до інформації в більшому обсязі, ніж визначений законом, але покладає на запитувача інформації обов`язок відшкодувати саме фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок. Тобто умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №2939-VI не розрізняє паперових та цифрових копій документа, принаймні у ньому немає формулювань, за якими відшкодування фактичних витрат за копіювання / друк документа треба тлумачити вузько й пов`язувати тільки з паперовими носіями. За контекстними законодавчими приписами терміни «копіювання» та «друк» позначають насамперед будь-який процес виготовлення (множення) відповідних оригіналу документальних відомостей з використанням будь-яких засобів продукування (друку). Виготовлення електронних копій документа (якщо розпорядник їх не має і не зобов`язаний мати у своєму розпорядженні) є одним із таких способів; він теж вимагає залучення додаткового ресурсу й матеріально-технічних затрат, а отже, потребує їх відшкодування.

Також, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду України від 27.04.2023 року у справі № 9901/454/21 запитувач публічної інформації має обов`язок відшкодувати фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок, навіть якщо ця інформація зафіксована не на папері, а у електронному вигляді. Умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.

Комплексне тлумачення норми статті 21 Закону №2939-VI зі наведеними вище нормами постанов Кабінету Міністрів України не дає підстав вважати, що надання публічної інформації в електронному форматі є безумовно безоплатним, оскільки запитувана інформація може міститись у паперовій формі, що потребує переведення її в електронну форму.

Тому, вимога щодо сплати за надання сканкопій документів у відповідь на запит є правомірною та, відповідно, породжує виникнення у запитувача обов`язку здійснити відповідну сплату коштів.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 29.08.2022 (справа № 9901/144/20).

ВИСНОВОК: Запитувач публічної інформації має обов`язок відшкодувати фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок, навіть якщо ця інформація зафіксована не на папері, а у електронному вигляді. 

 

  

Матеріал по темі: «Адвокатський запит до розпорядника публічної інформації»

 

 

Теги: адвокатський запит, адвокатський запрос, запит на інформацію, запрос на информацию, публічна інформація, відповідь на запит, безкоштовна відповідь, 10 перших сторінок, єдність документу, розпорядник інформації, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Правовий режим дивідендів від частки в статутному капіталі, що належить одному з подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правовий режим дивідендів від частки в статутному капіталі, що належить одному з подружжя, якщо частка в статутному капіталі набута до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу

3 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 277/1353/24, провадження № 61-3617св26 (ЄДРСРУ № 136946127) досліджував питання правового режиму дивідендів від частки в статутному капіталі, що належить одному з подружжя, якщо частка в статутному капіталі набута до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу. 

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1 частини першої статті 57 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Дивіденди - це частина прибутку товариства від його господарської діяльності, на яку має право учасник цього товариства. Порядок виплати дивідендів установлюється як законодавством, так і локальними актами товариства. Періодичність виплат дивідендів законодавством не встановлена, а визначається відповідними органами товариства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року в справі № 752/17471/14-ц (провадження № 61-8810св18)).

(!!!) Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів) (стаття 58 СК України).

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 62 СК України).

ВИСНОВОК: За загальним правилом, визначеним парламентом у статті 58 СК України, правовий режим дивідендів проявляється у тому, що вони належать тому з подружжя, кому належить частка в статутному капіталі. Тобто, якщо одному з подружжя належить частка в статутному капіталі, набута ним до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу, то дивіденди, отримані під час шлюбу від такої частки в статутному капіталі, мають правовий режим особистого майна того з подружжя, кому належить частка;

 

в окремих випадках (частина друга статті 62 СК України) парламент передбачив можливість поширення на дивіденди правового режиму спільної майна подружжя. Це можливо у тому разі, якщо буде встановлено, що один із подружжя брав участь в управлінні часткою в статутному капіталі, що належить іншому з подружжя, якщо частка в статутному капіталі набута до шлюбу.

 

 

Матеріал по темі: «Відчуження особистого майна одниміз подружжя та купівля іншого – хто власник?»

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Відчуження особистого майна одним із подружжя та купівля іншого – хто власник?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу і купівля в той же день іншої нерухомості  - спільна чи приватна власність? 

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/17900/21, провадження № 61-15754св24 (ЄДРСРУ № 136946184) досліджував питання щодо відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу і купівля в той же день іншої нерухомості  - спільна чи приватна власність? 

Касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду … та зробити висновок про те, що: 

«відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу за готівкові кошти і купівля в той же день іншого спірного об`єкта свідчить про те, що саме отримані особисті готівкові кошти були витрачені на придбання спірного об`єкта та підтверджує виникнення особистої приватної власності за відсутності згоди іншого з подружжя на придбання спірного об`єкту за спільні кошти. 

Відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу і купівля в той же день іншого спірного об`єкта за наявності згоди іншого з подружжя на придбання спірного об`єкта за спільні кошти підтверджує виникнення спільної сумісної власності на спірний об`єкт»…  

… передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

  

Матеріал по темі: «Виділення майна у власність позивача та стягнення з нього грошової компенсації»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Ініціатор визнання податкового боргу безнадійним та його списання при банкрутстві ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення суб`єкта, який вправі ініціювати питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання в процедурі банкрутства ФОП 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо визначення суб`єкта, який вправі ініціювати питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ. 

Аналіз положень КУзПБ свідчить, що процедура реструктуризації боргів боржника здійснюється під судовим контролем, а питання, пов`язані з визначенням складу та правової долі кредиторських вимог, можуть порушуватися як учасниками справи, так і вирішуватися судом з власної ініціативи у межах здійснення повноважень щодо ведення процедури неплатоспроможності. 

Провадження у справах про неплатоспроможність за своєю правовою природою не зводиться виключно до класичного позовного спору між сторонами, оскільки КУзПБ передбачає активну участь господарського суду та арбітражного керуючого у встановленні обставин, необхідних для належного перебігу процедури, перевірки майнового стану боржника, формування реєстру вимог кредиторів та вирішення питань щодо подальшого руху справи. 

Арбітражний керуючий у процедурі реструктуризації боргів відповідно до положень КУзПБ здійснює перевірку декларації боржника, аналіз його майнового стану, розгляд заявлених кредиторських вимог, організовує проведення зборів кредиторів та подає суду звіти і відомості, необхідні для здійснення судового контролю у справі про неплатоспроможність фізичної особи. 

(!) При цьому звернення арбітражного керуючого (керуючого реструктуризацією) з питанням про застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не є здійсненням представництва інтересів боржника проти кредитора. Таке звернення може мати процесуальне значення лише у межах виконання керуючим реструктуризацією покладених на нього функцій щодо організації процедури реструктуризації, аналізу майнового стану боржника, розгляду заявлених кредиторських вимог та подання суду відомостей, необхідних для здійснення судового контролю. 

Частина 2 ст. 125 КУзПБ не містить вказівки на виключного суб`єкта звернення із заявою про визнання податкового боргу безнадійним та його списання. З урахуванням положень ст.ст. 113, 119, 122, 123, 126 КУзПБ відповідне питання може бути порушене учасниками справи про неплатоспроможність, зокрема боржником, кредитором, у тому числі контролюючим органом, а також керуючим реструктуризацією у межах його процесуальної функції та повноважень, визначених КУзПБ. 

Остаточне вирішення питання про наявність або відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ належить господарському суду в межах здійснення судового контролю за процедурою реструктуризації боргів боржника.

ВИСНОВОК: Ініціювати питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ в процедурі банкрутства ФОП може: боржник, кредитор, у тому числі контролюючий орган, а також керуючим реструктуризацією.

 

 

Матеріал по темі: «Списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП»

 

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов