Реалізація талонів АЗС мережі "ANP" та "АВІАС" через позов до суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо компенсації вартості паливних талонів АЗС мережі "ANP" та "АВІАС" через подання позову до суду

15 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 920/1000/25 (ЄДРСРУ № 140611498) досліджував питання щодо компенсації вартості паливних талонів АЗС мережі "ANP" та "АВІАС" через подання позову до суду.

Талон надає право отримати на АЗС фіксовану кількість нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред`являє оператору АЗС картку (талон) на пальне.

Отже, покупець як власник талонів/карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах/картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне (див. також постанову Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі № 903/666/22).

Замовник вважається таким, що фактично отримав товар лише після отоварення талонів на АЗС (отримання відповідних паливно-мастильних матеріалів на підставі цих талонів).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право діяти альтернативно:

1)    вимагати передання оплаченого товару від продавця, або

2)    вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Покупець може здійснити своє право будь-яким шляхом:

1)    як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо,

2)    шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного вбачається наступне, якщо у Клієнта в наявності неотоварені талони мережі АЗС, останній може звернутися до суду за стягненням вартості непоставленого товару!

 

 

Матеріал по темі: «Трансформація товарного зобов’язання у грошове за непоставлений товар»

 

 

Теги: істотні умови договору, существенные условия, істотне порушення умов договору, критерії істотності, неможливість досягнення цілей, укладеність, договір, визнання договору неукладеним, недійсним, сторони, оспорюваний договір, порушення умов, істотне порушення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення дати закінчення адміністративного оскарження ППР

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення дати закінчення адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення та, відповідно, початку перебігу строку звернення до суду 

16 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/2363/25, адміністративне провадження № К/990/47039/25 (ЄДРСРУ № 140677456) досліджував питання щодо визначення дати закінчення адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення. 

У цій категорії справ (щодо судового оскарження рішення контролюючого органу, що передбачає нарахування грошових зобов`язань [зокрема, податкового повідомлення-рішення], якщо платник податків попередньо застосував процедуру адміністративного оскарження такого рішення) Верховний Суд послідовно дотримується підходу про пріоритет норми пункту 56.19 статті 56 ПК України над нормою частини четвертої статті 122 КАС України. 

Так, у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду виклав правову позицією, згідно з якою норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. 

Таку правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24, вказавши, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Також, у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 Велика Палата Верховного Суду підкреслила необхідність встановлення обставин закінчення процедури адміністративного оскарження ухваленням рішення ДПС України про результати розгляду скарги платника податків та підтвердження дати отримання такого рішення платником (який має бути підтверджений належними та допустимими доказами), від якого починається відлік строку для звернення до суду після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Таким чином, для вирішення питання про встановлений законом строк звернення до суду з аналогічним позовом застосовуватися має норма пункту 56.19 статті 56 ПК України, яка є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України.

Отже, суди мають застосувати пункт 56.19 статті 56 ПК України у взаємозв`язку з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 цієї статті ПК України та насамперед установити дати закінчення процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення.

Так, порядок листування платників податків та контролюючих органів визначено у статті 42 ПК України, згідно з пунктом 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, зокрема якщо контролюючий орган надіслав їх платнику податків на податкову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Водночас пункт 42.5 статті 42 ПК України поширює правові наслідки вручення документа також на окремі випадки, за яких платник податків фактично не одержав відповідний документ.

Отже, саме лише неотримання документа не виключає можливості вважати, що контролюючий орган вручив його належним чином.

Разом з тим суд може дійти такого висновку лише після того, як перевірить, чи дотримався контролюючий орган вимог статті 42 ПК України, коли направляв відповідний документ платнику податків.

В даній справі суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки доводи платника щодо помилково зазначеного поштового індексу, відтак не оцінили вплив цієї обставини на можливість вважати зазначене рішення ДПС України належним чином врученим у розумінні статті 42 ПК України.

Натомість, вирішуючи питання про те, чи своєчасно позивач подав позов у цій справі, суд помилково застосували положення частини четвертої статті 122 КАС України.

Такий підхід суперечить приписам частин першої і третьої статті 122 КАС України, статті 56 ПК України, та наведеним вище у цій постанові висновкам Верховного Суду, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Підсумовуючи наведене, Верховний суд визнає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що платник звернувся до суду з цим позовом після закінчення строків, які визначає закон, оскільки вони керувалися загальними положеннями частини четвертої статті 122 КАС України замість спеціальних положень пункту 56.19 статті 56 ПК України.

ВИСНОВОК: Визначення дати закінчення адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення та, відповідно, початку перебігу строку звернення до суду має пріоритетне значення для правильного вирішення справи.

 

 

Матеріал по темі: «Докази надсилання платнику податків наказу та повідомлення про проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: податкова перевірка, наказ, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визначення суми боргу для замовника будівництва по боргам за пайову участь

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: строк нарахування боргу + інфляційних втрат та 3% річних для замовника будівництва, що не сплатив пайову участь по об`єкту будівництва 

02 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2047/25 (ЄДРСРУ № 140501829) досліджував питання щодо визначення суми боргу для замовника будівництва по розміру в пайову участь в інфраструктуру міста та наслідки несплати пайової участі. 

Верховний Суд виходить з того, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI пов`язує процедуру та порядок визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва саме з початком будівництва об`єкта, однак не з введенням/прийняттям такого об`єкта в експлуатацію, з яким законодавець пов`язує настання строку, з якого вважається, що замовник будівництва порушив відповідні зобов`язання з перерахування платежів пайової участі, які у зв`язку з цим набувають статусу безпідставно збережених грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України. 

Для об`єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020, такою подією є набрання чинності Законом № 132-IX, оскільки саме з цієї дати для них запроваджено новий порядок визначення розміру пайової участі. Застосування до таких об`єктів показників, чинних на дату початку будівництва, означало б поширення правила підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX на період, коли цей Закон не діяв, а розмір пайової участі визначався за іншими правилами (стаття 40 Закону № 3038-VI). 

Такий підхід відповідає правовій природі кондикційного зобов`язання. Стаття 1212 ЦК України не виконує штрафної функції і не є засобом компенсації за прострочення: обсяг безпідставно збереженого майна дорівнює обсягу того, що особа зобов`язана була передати, але не передала. 

Замовник будівництва, який виконав свій обов`язок, сплатив би пайову участь у розмірі, розрахованому за показниками опосередкованої вартості спорудження житла, чинними на момент початку процедури визначення її розміру. 

Саме цю суму зберігає у себе замовник, який такого обов`язку не виконав. Визначення ж розміру за показниками, чинними на момент прийняття об`єкта в експлуатацію, призводило б до того, що базова сума безпідставно збереженого залежала б від тривалості будівництва та від зміни цінових показників, тобто виконувала б функцію компенсації знецінення коштів, яку закон покладає на інший правовий інструмент. 

Наслідки несплати пайової участі у встановлений строк (до прийняття об`єкта в експлуатацію) визначаються статтею 625 ЦК України, яка застосовується до грошових кондикційних зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17). 

(!) Інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються з моменту, з якого замовник будівництва вважається таким, що порушив зобов`язання, тобто з дня, наступного за днем прийняття об`єкта в експлуатацію. 

 У такий спосіб розмежовуються базова сума безпідставно збережених коштів, яка фіксується на момент початку процедури визначення розміру пайової участі, та компенсація знецінення цих коштів за період прострочення, яка нараховується окремо. 

Верховний Суд також враховує, що абзац другий пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановив порядок сплати пайової участі "протягом 2020 року". Неприйняття об`єкта в експлуатацію до завершення 2020 року не припиняє обов`язку замовника, який виник за цим Законом, однак застосування до такого обов`язку показників опосередкованої вартості спорудження житла, затверджених у наступні роки, не має підстави у Законі № 132-IX, дія якого в цій частині обмежена 2020 роком. Це додатково підтверджує, що юридично значущим є момент початку процедури визначення розміру пайової участі, а не момент прийняття об`єкта в експлуатацію. 

Дійшовши зазначених висновків, Суд у застосуванні положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ у поєднанні з приписами статті 1212 ЦК України щодо визначення юридично значущого моменту, а саме моменту, станом на який має здійснюватися розрахунок розміру пайової участі у разі невиконання замовником будівництва обов`язку зі звернення до органу місцевого самоврядування та сплати відповідного внеску до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, вважає за необхідне відступити від висновків, сформульованих Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 20.05.2026 у справі № 922/2053/25, від 28.05.2026 у справі № 922/1993/25, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25, які протилежні до визначеної у постанові від 17.02.2026 у справі № 914/169/25 правової позиції, а саме від висновків щодо здійснення розрахунку пайової участі на момент введення об`єкта будівництва в експлуатацію, та підтверджує висновок, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 914/169/25, з уточненнями, наведеними у пунктах 8.17, 8.18 цієї постанови. 

ВИСНОВОК: 

1)    Базова сума безпідставно збережених коштів - фіксується на момент початку процедури визначення розміру пайової участі, та компенсація знецінення цих коштів за період прострочення, яка нараховується окремо;

2)   Інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються з моменту, з якого замовник будівництва вважається таким, що порушив зобов`язання, тобто з дня, наступного за днем прийняття об`єкта в експлуатацію.

 

  

Матеріал по темі: «Строки звернення замовника будівництва для визначення розміру пайової участі»

 

 

Теги: реконструкція об’єкту, будівля, будівництво, забудова, договір пайової участі, міська рада, пайові внески, ДАБІ, архітектурна інспекція, інфраструктура міста, містобудівна діяльність, судова практика, Адвокат Морозов

Строки звернення замовника будівництва для визначення розміру пайової участі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строки виникнення у замовника будівництва обов`язку звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва 

02 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2047/25 (ЄДРСРУ № 140501829) досліджував питання щодо строків звернення замовника будівництва для визначення розміру пайової участі. 

Якщо ж звернутися до строків виникнення у замовника будівництва обов`язку звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, то за Законом № 132-IX такий обов`язок виникає протягом десяти робочих днів (або після 01.01.2020, або після початку такого будівництва, якщо воно розпочалося у 2020 році, пункт 8.9), а орган місцевого самоврядування протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня звернення замовника будівництва (отримання доданих до такого звернення документів) надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. 

І саме зі спливом визначених законодавцем строків, загалом 25 робочих днів (10 днів+15 днів), розмір пайової участі вважається таким, що мав бути визначений, а обов`язок замовника будівництва сплатити пайову участь -таким, що виник та підлягає виконанню. У цьому висновку Суд наголошує, що зазначені 25 днів спливають (після 01.01.2020 - для об`єктів, розпочатих будівництвом, однак не введених в експлуатацію на 01.01.2020; після початку будівництва - для об`єктів, розпочатих будівництвом у 2020 році) незалежно від того, чи звертався замовник до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, оскільки перебіг відповідних строків визначений законодавством як такий, що розпочинається імперативно, з настанням відповідної події або терміну: 01.01.2020 або дата початку будівництва у 2020 році; та припиняє свій перебіг з настанням такої визначеної законодавцем події як прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (приписи підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, пункт 8.6 цієї постанови). 

При цьому, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 17.04.2025 у справі № 911/65/24, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, зауважив, що у випадку, якщо замовниками відповідних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX обов`язку стосовно перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. 

У зв`язку з цим, у визначенні моменту, з якого має фіксуватися розмір пайової участі замовника будівництва, який підлягає сплаті за правилами абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у поєднанні з приписами статті 1212 ЦК України, Суд, зважуючи на визначену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 правову природу платежів пайової участі замовника будівництва, які не були сплачені до дати прийняття об`єктів в експлуатацію, як безпідставно збережені кошти пайової участі, вважає за необхідне передусім розмежувати: 

- момент/строк, з якого у замовників тих об`єктів будівництва, що визначені пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, виникає обов`язок перерахувати платежі пайової участі за правилами цього Закону; 

- момент/строк, з якого у таких замовників відповідний обов`язок стає порушеним, а у органів місцевого самоврядування виникає кореспондуюче цьому обов`язку право вимагати від замовника будівництва сплатити такі платежі як безпідставно збережені кошти пайової участі. 

Так, виходячи з правила визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, сформульованого законодавцем у підпункті 3 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX щодо перебігу строку для виконання замовником будівництва обов`язку перерахувати платежі пайової участі, цей обов`язок є таким, що виник після спливу визначеного цим пунктом строку, а саме 25 робочих днів (який загалом надається для визначення розміру пайової участі) після початку будівництва об`єкта - для об`єктів, розпочатих будівництвом у 2020 році, та після 01.01.2020 - для об`єктів, розпочатих будівництвом, однак не введених в експлуатацію на 01.01.2020, та зберігається саме як зобов`язання замовника будівництва до введення/прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. 

(!) Прийняття ж об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що замовник будівництва порушує зазначені зобов`язання, а у органів місцевого самоврядування, відповідно, виникає кореспондуюче такому зобов`язанню право вимагати від замовника будівництва сплатити відповідні платежі пайової участі як безпідставно збережені кошти пайової участі. 

У цьому висновку Суд звертається до відповідного висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 41). 

ВИСНОВОК: Перебігу строку для виконання замовником будівництва обов`язку перерахувати платежі пайової участі, цей обов`язок є таким, що виник після спливу 25 робочих днів  після початку будівництва об`єкта та зберігається саме як зобов`язання замовника будівництва до введення/прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

  

 

Матеріал по темі: «Визначення моменту, з якого фіксується розмірпайової участі замовника будівництва»

 

 

 

 

Теги: реконструкція об’єкту, будівля, будівництво, забудова, договір пайової участі, міська рада, пайові внески, ДАБІ, архітектурна інспекція, інфраструктура міста, містобудівна діяльність, судова практика, Адвокат Морозов

 

Визначення моменту, з якого фіксується розмір пайової участі замовника будівництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення моменту, з якого фіксується розмір пайової участі замовника будівництва, що підлягає сплаті (на момент початку будівництва або на момент введення об`єкта в експлуатацію)

02 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2047/25 (ЄДРСРУ № 140501829) досліджував питання щодо визначення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

(!) До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту регулювалися приписами статті 40 Закону № 3038-VI та передбачали:

- встановлення органами місцевого самоврядування відповідно до цього Закону порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (частина перша);

- обов`язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина друга);

- перерахування замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, в чому і полягала пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (частина третя);

- визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (частина п`ята);

- встановлення органом місцевого самоврядування для замовника розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, який не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (який з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків) (частина шоста);

- визначення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками (частина восьма);

- укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з однією із таких істотних умов як розмір пайової участі та невід`ємною частиною договору як розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (частина дев`ята).

(!) Водночас 01.01.2020 набули чинності ті норми Закону № 132-IX, якими з 01.01.2020 із Закону № 3038-VI виключено статтю 40, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, про що прямо зазначено в підпункті 3 пункту 13 розділу І та підпункті 2 пункту 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.

При цьому, положеннями пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Поряд з цим, при внесенні змін до Закону № 3038-VI шляхом виключення з нього статті 40 на підставі Закону № 132-IX законодавець зазначив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці в населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX) в такому порядку та розмірі:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у випадках, визначених цим підпунктом (зокрема у разі будівництва об`єктів на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів, будівель закладів освіти, культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла, індивідуальних (садибних) житлових будинків загальною площею до 300 квадратних метрів тощо); будівництво багатоквартирного житлового будинку масової забудови до цих випадків не належить;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом десяти робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

За змістом Закону № 132-IX та наведених положень розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону у замовників будівництва з 01.01.2020 відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції, сформульованої у постановах Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 36).

ВАЖЛИВО: При цьому, за змістом наведених положень Закону № 132-IX передбачений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у наведених двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції, сформульованої у постановах Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.

Крім цього, виходячи зі змісту наведених положень розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX щодо порядку пайової участі замовника будівництва, який чинний з 01.01.2020, Верховний Суд доходить висновку, що обов`язок замовника будівництва звернутися у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато в попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом десяти робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом десяти робочих днів після початку такого будівництва.

ВИСНОВОК: З 01.01.2020 відсутній передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників будівництва у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. 

Але є випадки, коли замовник будівництва зобов`язаний звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

  

 

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту»

 

 

Теги: реконструкція об’єкту, будівля, будівництво, забудова, договір пайової участі, міська рада, пайові внески, ДАБІ, архітектурна інспекція, інфраструктура міста, містобудівна діяльність, судова практика, Адвокат Морозов