Визначення розміру аліментів для непрацюючого боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості

16 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 379/819/23, провадження № 61-18371св23 (ЄДРСРУ № 135733842) досліджував питання щодо визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України (частини перша і третя статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно з пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня  2012 року № 512/5, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 зазначив, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який, як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, під час проведення грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності.

Отже, частиною другою статті 195 СК України чітко встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, що здійснюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справа № 296/6029/22 (ЄДРСРУ № 133947080).

Відповідно до методологічних пояснень до статистичних показників https://www.zp.ukrstat.gov.ua/images/stories/arhiv/1.2/1.2.2/2025/1.2.2.9_metod_2025.zip середньомісячна (номінальна) заробітна плата - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (крім виплат, що здійснюються за рахунок коштів фонду державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємств, організацій): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки а також інші види оплати за невідпрацьований час. Включає обов`язкові відрахування: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір. Визначається шляхом ділення нарахованого фонду оплати праці штатних працівників за звітний місяць (період) на середньооблікову кількість штатних працівників та на кількість місяців у періоді.

05 липня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо розширення доступу пацієнтів до лікарських засобів, що підлягають закупівлі особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, шляхом укладення договорів керованого доступу». Згідно з підпунктом 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, пункт 1 Закону України від 03 березня 2022 року № 2115-IX «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» із наступними змінами доповнено підпунктом 13 такого змісту:

«13) дія підпунктів 1-4 цього пункту не поширюється на подання статистичної та фінансової звітності до органів державної статистики та інших виробників офіційної статистики, а також на перевірку своєчасності та повноти її подання.

Особи, які підлягають статистичному спостереженню, у встановленому законодавством порядку протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо розширення доступу пацієнтів до лікарських засобів, що підлягають закупівлі особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, шляхом укладення договорів керованого доступу» зобов`язані подати до органів державної статистики та інших виробників офіційної статистики неподану статистичну та фінансову звітність за весь період неподання відповідно до цього Закону.».

Зазначене свідчить про відновлення обов`язку подання фізичними та юридичними особами статистичної та фінансової звітності до органів державної статистики в умовах дії в Україні воєнного стану, що, у свою чергу, дає змогу Державній службі статистики України та її територіальним органам збирати та обробляти повні дані й поширювати інформацію, зокрема й щодо середньої заробітної плати штатних працівників для даної місцевості.

ВИСНОВОК: У разі встановлення розміру середньої заробітної плати працівників для відповідної місцевості заявник не позбавлений права звернутися із заявою, а державний виконавець буде зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості за аліментами.

  

Матеріал по темі: «Негайне виконання судового рішення про збільшення розміру аліментів»

 

 

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

 

 

Спір між кооперативом та його членом: цивільна чи господарська юрисдикція?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом житлово-будівельного кооперативу та кооперативом

04 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/2102/25 (ЄДРСРУ № 134616191#) після поверненні справи від Великої палати Верховного Суду повторно досліджував питання: «цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом кооперативу та кооперативом»?

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону "Про кооперацію" одними з основних прав члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18).

Статтею 14 Закону "Про кооперацію" встановлено, що у кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. Асоційований член кооперативу - фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов`язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу

(!) При цьому не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об`єктів житлового, дачного, гаражного будівництва) (частина третя статті 14 Закону "Про кооперацію").

15 серпня 2022 року з метою захисту прав інвесторів будівництва нерухомого майна Верховна Рада України прийняла Закон України № 2518-IX (набрав чинності з 10.10.2022), яким статтю 14 Закону України "Про кооперацію" було доповнено частиною третьою: "Не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об`єктів житлового, дачного, гаражного будівництва)". Водночас підпунктом 4 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2518-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом асоційовані члени кооперативів, предметом діяльності яких є житлове, дачне або гаражне будівництво, вважаються повноправними членами таких кооперативів. Набуття такими особами прав повноправних членів відповідних кооперативів не потребує прийняття рішень загальними зборами членів кооперативів та/або його статутними органами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №750/319/18 спір виник між обслуговуючим кооперативом та асоційованим членом щодо несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості (первісний позов) та у зв`язку з цим про відшкодування майнової та моральної шкоди (зустрічний позов).

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові вказала, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника (п.110) та погодилася з тим, що суди правильно визначили цивільно-правову природу правовідносин між сторонами, і що предметом спору була відповідальність особи за несвоєчасне внесення інвестиційних коштів на будівництво квартир, які передані їй у власність, та відшкодування майнової і моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у справі №750/319/18 вважала, що правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли з приводу несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

21 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 911/2102/25, провадження № 12-59гс25 (ЄДРСРУ № 133579214) вказала, що  у справах №№ 916/5232/23, 916/2670/23, 916/337/24, 916/5182/23, 916/2671/23 позовні вимоги обслуговуючого кооперативу до асоційованих членів цього кооперативу стосувались стягнення заборгованості зі сплати членських внесків кооперативу.

(!!!) Таким чином, у вищевикладених справах спір виник не у зв`язку із здійсненням інвестиційної діяльності (фінансування будівництва), а стосується стягнення передбачених статутом членських внесків з асоційованого члену кооперативу для забезпечення поточної діяльності кооперативу.

Натомість, на відміну від справи № 750/319/18, в якій предметом спору було стягнення заборгованості зі сплати пайових внесків, спір у цій справі № 911/2102/25 виник щодо оскарження асоційованим членом кооперативу рішення його загальних зборів в частині збільшення розміру пайового внеску.

Відтак, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду фактично навела судову практику у трьох різних категоріях справ та не виклала проблемного правозастосування з окресленого питання при вирішенні справ у подібних правовідносинах судами різних юрисдикцій чи інстанцій, яке потребувало б узгодження висновків Верховного Суду, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Водночас у справі №911/2102/25 спір виник не у зв`язку із несплатою внесків за договором зі здійснення інвестиційної діяльності (фінансування будівництва), а стосується оскарження рішення загальних зборів кооперативу.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасником, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини 1 статті 20 ГПК України).

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вбачається, наступне: 

1) Якщо правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли з приводу несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, то справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) Якщо відносини між його членами та кооперативом пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи – господарська юрисдикція.

 

  

Матеріал по темі: «Цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом кооперативу такооперативом»

 

 

 

 

 

 

Теги: ЖБК, житлово-будівельний кооператив, придбання нерухомості через ЖБК, пайова участь, вступ членів, пайовий внесок, вихід учасника,  строки виплати паю, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Договір правничої допомоги без ордеру = доказ повноважень адвоката в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: договір про надання правничої допомоги без ордеру на підтвердження повноважень адвоката в суді

14 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3866/25 (ЄДРСРУ № 135693096) досліджував питання щодо договору про надання правничої допомоги без ордеру на підтвердження повноважень адвоката в суді.

Згідно з ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

У контексті наведеного колегія суддів звертається до постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2025 у справі № 761/5870/24, у якій Верховний Суд зазначив: "… адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою і змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

(!)  За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката".

Отже, Верховний Суд у наведеній постанові виснував, що договір про надання правничої допомоги та чинне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є належним підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів учасника справи в суді навіть за відсутності належним чином оформленого ордера.

Вказаний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 916/1092/24.

ВИСНОВОК: Відсутність у процесуальному Законі вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою у системному зв`язку із частиною третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» одночасно є і тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

  

Матеріал по темі: «Повноваження адвоката можуть бути підтверджені договором про надання правничої допомоги»

 

 

 

 

 

Теги: договір про надання правничої допомоги, ордер, повноваження, адвокат, адвокатська діяльність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Доведення в суді коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доведення коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель та надання суду доказів на підтвердження зазначеного

14 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2036/24 (ЄДРСРУ № 135693069) досліджував питання щодо доведення в суді  коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель.

У постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 висновки щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до висновку Суду кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

(!) Тобто збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Закон України "Про публічні закупівлі" не передбачає форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку, слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести:

Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 покладена функція з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку;

Державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів;

Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, як і у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 440/11406/23, від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18 та від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17, визначено, що експертні висновки (довідки) Торгово-промислових палат України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару. 

ВИСНОВОК: З-поміж іншого, довідки, експертні висновки торгово-промислових палат України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Утім судам слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

  

Матеріал по темі: «Збільшення ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю»

 

 

Теги: публічні закупівлі, збільшення ціни на товар, маржа, десять відсотків, коливання ціни на товар, паливо, газ, електроенергія, верхня межа, остаточна ціна, підвищення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВІДСТУП ВІД ВИСНОВКУ ВЕРХОВНОГО СУДУ: «Чи може довідка НАЗК про результати перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження з урахуванням існуючого кримінального провадження»?

9 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження №К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 135567325) вирішував питання: «Чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності?»

У постанові від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 Верховний Суд наголосив, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки.

Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, так як надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.

Підтримуючи означені висновки, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 констатував, що зазначені обставини виключають можливість розгляду відповідного спору в порядку адміністративного судочинства відповідно до вже сформованої Верховним Судом правової позиції.

Отже, у постановах від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 Верховний Суд сформував правовий підхід, відповідно до якого існують виключні випадки, за наявності яких складена НАЗК довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування не може бути оскаржена до адміністративного суду, а саме у разі виявлення в діях декларанта ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або здійснення у зв`язку з цим уповноваженим органом відповідного провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності.

Верховний Суд у наведених постановах неодноразово визнавав, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки вона приймається НАЗК на виконання владних управлінських функцій, адресована конкретній особі, містить обов`язкові для неї приписи, має визначений строк дії та вичерпує свою дію виконанням.

Зазначена довідка містить юридичну оцінку дій суб`єкта декларування, позаяк викладені у ній висновки охоплюють виклад установлених обставин, їх правову оцінку та висновки щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, зокрема щодо відображення у декларації недостовірних відомостей, які, своєю чергою, впливають на правовий статус суб`єкта декларування, та створюють для нього обов`язок щодо вчинення певних дій (наприклад, подання декларації з достовірними відомостями).

Отже, така довідка має всі ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, яке породжує для особи правові наслідки або, щонайменше, істотно впливає на її правовий статус, а відтак підлягає самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства відповідно до статей 5, 19 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що віднесення довідки до рішень (актів індивідуальної дії) суб`єктів владних повноважень, які підлягають самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства, зумовлене її правовою природою, змістом і наслідками для суб`єкта декларування, що узгоджується і з підходами, раніше висловленими Верховним Судом.

Верховний суд звертає увагу на те, що оцінка адміністративним судом висновків, викладених у довідці, не є тотожною їх оцінці органом, уповноваженим вирішувати питання про притягнення особи до відповідальності. Адміністративний суд здійснює контроль за реалізацією владних повноважень з точки зору їх відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема перевіряє правомірність дій НАЗК та обґрунтованість викладених у довідці висновків. Натомість відповідні уповноважені органи оцінюють наявність складу правопорушення та вини особи, а не законність дій НАЗК як суб`єкта владних повноважень. Такі органи не наділені повноваженнями скасовувати довідку як акт індивідуальної дії, що зумовлює її подальше існування в правовому полі навіть у разі виправдання особи.

Обмеження права на оскарження довідки з підстав наявності відповідного провадження щодо притягнення суб`єкта декларування до юридичної відповідальності, з погляду колегії суддів, фактично позбавляє її ефективного судового захисту, що не узгоджується з принципами верховенства права та доступу до правосуддя.

Відкладення можливості оскарження довідки до завершення провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності створює ризик пропуску нею строку звернення до адміністративного суду, оскільки перебіг такого строку пов`язується з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто з моментом отримання відповідної довідки. Такий підхід фактично позбавляє особу ефективного засобу судового захисту та потенційно призводить до ситуації, за якої акт НАЗК, який має визначальний вплив на подальший розвиток правовідносин, фактично виводиться з-під судового контролю.

Понад те, в разі закриття провадження у справі (зокрема у зв`язку із закінченням строків давності або відсутністю в діях особи складу правопорушення) декларант позбавляється можливості судової перевірки процедури та висновків НАЗК як адміністративного акта, що призводить до ситуації, коли негативні висновки суб`єкта владних повноважень залишаються чинними без можливості їх спростування, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Колегія суддів також підкреслює, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування спричиняє самостійні негативні наслідки для суб`єкта декларування, незалежно від подальшого притягнення його до юридичної відповідальності, оскільки впливає на його ділову репутацію, службове становище та інші права й інтереси, а також покладає на нього обов`язок щодо вчинення певних дій.

Навіть у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення така довідка зобов`язує суб`єкта декларування подати уточнену декларацію у визначений строк, вона підлягає оприлюдненню на сайті НАЗК (з відповідним впливом на правовий статут особи, її репутацію) та створює стан правової невизначеності для особи. Тобто, вона має самостійне юридичне значення.

Таким чином, Верховний суд вважає, що потребує уточненню правовий висновок про те, чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування, з огляду на її зміст, правові наслідки та значення у механізмі реалізації владних управлінських функцій, як акт індивідуальної дії, бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до юридичної відповідальності.

Отже, на переконання Верховного суду, є необхідність у формулюванні уточненого правового висновку щодо застосування статті 51-3 Закону № 1700-VІІ у взаємозв`язку з пунктом 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України з урахуванням обставин:

- звернення НАЗК до правоохоронних органів з метою порушення провадження за результатами виявлення в діях декларанта ознак адміністративного або кримінального правопорушення, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

- звернення правоохоронних органів (в межах триваючого кримінального провадження) до НАЗК щодо проведення перевірки можливих порушень суб`єктом декларування вимог антикорупційного законодавства під час подання щорічних декларацій, складення за її результатами відповідної довідки та використання її висновків в межах відповідного кримінального провадження, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

Зокрема, потребує вирішення питання про те, чи виключає сама підстава проведення перевірки, факт ініціювання НАЗК за її наслідками та здійснення уповноваженим органом провадження про притягнення суб`єкта декларування до адміністративної чи кримінальної відповідальності, таку довідку з-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для передачі цієї справи на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, позаяк вирішення цього спору пов`язане з необхідністю забезпечення єдності судової практики та формування однакового підходу до застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішення зазначених питань потребує, зокрема:

- чіткого визначення юридичної природи правовідносин, що виникають у зв`язку зі складенням НАЗК довідки про результати повної перевірки декларації суб`єкта декларування, з урахуванням її змісту, функціонального призначення та правових наслідків для суб`єкта декларування;

- формування узгоджених критеріїв віднесення таких спорів до юрисдикції адміністративних судів, зокрема у випадках, коли відповідна довідка стає підставою для ініціювання проваджень щодо притягнення особи до юридичної відповідальності;

- визначення меж компетенції адміністративних судів щодо оцінки висновків, викладених у таких довідках, та їх співвідношення з повноваженнями органів, уповноважених вирішувати питання про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності;

- вироблення критеріїв розмежування судового контролю між адміністративною та іншими юрисдикціями з метою недопущення як дублювання повноважень, так і виникнення прогалин у захисті прав особи.

 

…. передати справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду

 

Матеріал по темі: «Довідка НАЗК  поза межами строку проведення повної перевірки декларанта»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи