27/03/2024

Форма рішення керівника митного органу про взяття проб (зразків) товарів

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження незгоди із формою рішення митного органу про відібрання проб (зразків) товарів в порядку митного контролю

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/585/22, адміністративне провадження №К/990/27764/23 (ЄДРСРУ № 117889728) досліджував питання щодо форми рішення митного органу про відібрання проб (зразків) товарів в порядку митного контролю.

Суть спору: ключовим питанням, яке підлягає вирішенню під час касаційного перегляду, є застосування частини другої статті 356 МК України в частині правомірності відібрання проб (зразків) товару для проведення експертного дослідження на підставі доповідної записки з накладеною на неї резолюцією керівника митного органу або його заступника і чи є це порушення підставою для визнання протиправним та скасування класифікаційного рішення, прийнятого за результатами проведеного експертного дослідження.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем словосполучення «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Критерії правомірності рішення суб`єкта владних повноважень також визначені у частині другій статті 2 КАС України, яка передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 356 МК України взяття проб (зразків) товарів здійснюється посадовими особами митного органу в рамках процедур митного контролю та митного оформлення з метою встановлення характеристик, визначальних для: 1) класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД; 2) перевірки задекларованої митної вартості товарів; 3) встановлення країни походження товарів; 4) встановлення належності товарів до наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, сильнодіючих чи отруйних речовин; 5) встановлення належності товарів до предметів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність; 6) встановлення належності товарів до таких, що виготовлені з використанням об`єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону.

(!!!) Правила частини другої статті 356 МК України передбачають, що взяття проб (зразків) товарів проводиться уповноваженими посадовими особами митного органу на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього митного органу або його заступника.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував питання щодо форми передбаченого частиною другою статті 356 МК України рішення керівника митного органу або його заступника про відібрання проб (зразків) товару. Так, зокрема, але не виключно у постановах від 28 липня 2021 року (справа №815/3903/17), від 28 травня 2020 року (справа №818/1205/16), від 14 серпня 2018 року (справа №818/3408/15), від 12 листопада 2020 року (справа №808/1697/15), від 29 липня 2021 року (справа №160/11199/19), від 13 квітня 2021 року (справа №818/294/17), від 27 травня 2021 року (справа №820/6482/16), від 25 лютого 2021 року (справа №815/1557/17) Верховний Суд виснував, що передбачене частиною другою статті 356 МК України письмове вмотивоване рішення не може бути прийняте у формі резолюції керівника на службовій записці інспектора митного органу. За таких обставин, з урахуванням приписів статті 19 Конституції України, є підстави вважати, що владні управлінські функції під час прийняття рішення про визначення коду товару було здійснено у непередбачений законом спосіб.

Отже, суд касаційної інстанції висновує, що зміст статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України свідчить, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Про те, що порушення вимог частини другої статті 356 МК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 24 МК України є підставою для визнання рішень митного органу про відібрання проб (зразків) таким, що не відповідає приписам статті 2 КАС України, вказував Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року (справа №160/11199/19).

ВИСНОВОК: Проведення експертного дослідження щодо взяття проб (зразків) товарів на підставі доповідної записки з накладеною на неї резолюцією керівника митного органу або його заступника суперечить вимогам частини другої статті 356 МК України в частині прийняття вмотивованого письмового рішення керівника митного органу або його заступника, а  відібрання митницею проб (зразків) товарів без такого рішення суперечить вимогам Митного кодексу України та є протиправним, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд.

 

 

Матеріал по темі: «Визначення митної вартості на підставі нелегалізованих документів отриманих від інших держав»

 

 



Теги: митниця, визначення митної вартості, відібрання зразків, #резолюція керівника, експертне дослідження, доповідна записка, оскарження рішення митниці, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов


Відсутність складу податкового правопорушення в акті перевірки контролюючого органу

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності

У постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19 Верховний Суд, застосувавши норми підпунктів 17.1.6, 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, пункту 58.1 статті 58, пунктів 86.1, 86.7, 86.8 статті 86 ПК, дійшов висновку, що акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень. Доводи, судження, інформація акта перевірки, складеного особами, що її проводили, вивчається та оцінюється, зокрема начальником або заступником начальника контролюючого органу, і в разі наявності податкових порушень саме вони приймають податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов`язання платникові податків.

За висновком Верховного Суду, акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.08.2015 № 727.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки;

Отже, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення платника до податкової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника; факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.11.2021 року у справі №420/1878/19 (ЄДРСРУ № 101009971).

ВИСНОВОК: Факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності, а відсутність акту перевірки взагалі - зводить її результати нанівець, навіть не вирішуючи наперед питання наявності чи відсутності у діях платника складу податкового правопорушення.

 

 

Матеріал по темі: «Внесення змін в акт податкової перевірки та прийняття на цій підставі нових ППР»

 

 

 

 

 

Теги: акт перевірки, внесення змін в акт перевірки, доповнення до акту перевірки, прийняття нових ППР, НУР, податкові повідомлення рішення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов


Відповідачі у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення належних відповідачів у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 338/1188/21, провадження № 61-15237св23 (ЄДРСРУ № 117883798) досліджував питання щодо визначення належних відповідачів у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права  власності  та права  користування  земельними  ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням  органів  виконавчої  влади  або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо   земельних   ділянок,   на  яких  розташовані  об`єкти,  які підлягають  приватизації,  в  межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша стаття 125 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша стаття 126 ЗК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.                    

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі  № 910/17792/17.

У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі № 545/1575/21 (провадження № 61-4168св22) викладено правовий висновок про те, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є  1) особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та 2) орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 607/2263/16 (провадження № 61-18812св19), від 12 травня 2022 року в справі № 357/12524/18 (провадження № 61-18786св20).

Якщо позивач пред`явив позов тільки до особи, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, але позовних вимог до відповідної ради не пред`явив, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв і так як позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки є похідними, то відсутні підстави для задоволення позову.

ВИСНОВОК: Отже, визначення належних відповідачів у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є одним із найголовнішим пріоритетом, адже не залучення когось із співвідповідачів є підставою для відмови в позові.

 

 

Матеріал по темі: «Право постійного землекористувача надавати земельну ділянку в оренду третій  особі»

 

 

 

 

 

 

Теги: земля, користувач, оренда, право постійного користування, орендар, договір оренди землі, земельна ділянка, суборенда, володіння землею, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 


26/03/2024

Стягнення аліментів з додаткових виплат пов’язаним з воєнним станом

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування та стягнення аліментів з грошового забезпечення військовослужбовця та поліцейського пов`язаного з воєнним станом (додаткова винагорода 30000/100000 грн.)

28 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/3260/13-ц, провадження № 61-11541св23 (ЄДРСРУ № 117402397) досліджував питання щодо Нарахування та стягнення аліментів з грошового забезпечення військовослужбовця та поліцейського пов`язаного з воєнним станом (додаткова винагорода 30000/100000 грн.). 

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. 

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 

Згідно з частинами першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. 

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. 

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. 

Відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №146 від 26 лютого 1993 року (далі - Перелік), передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. 

Пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям, під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних(бойових)дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. 

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.

(!) Таким чином, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що додаткова винагорода поліцейським в розмірі 30 000 гривень є грошовим забезпеченням, що не має постійного характеру. 

Однак пунктом 1 Переліку чітко визначено, що аліменти справляються з додаткової винагороди за основним місцем роботи, яка в свою чергу входить в структуру грошового забезпечення поліцейських. 

Таким чином, з аналізу вказаних норм випливає, що аліменти мають стягуватися в частці від усіх видів доходу боржника. Тому фактично, навіть до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року, виконавець мав би враховувати всі види надходжень боржника для визначення розміру аліментів. 

Фактично Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1264 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди. Зауважує, що раніше законодавство просто не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, законодавець лише узгодив між собою всі нормативно-правові акти. 

Постанова Кабінету Міністрів України м від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», на яку міститься посилання в статті 81 СК України, також передбачає пункт 1, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. 

Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним

Зазначений правовий висновок висловлено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18. 

Таким чином, Верховний суд не вбачає жодних підстав вважати, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов`язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану. Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав. 

ВИСНОВОК: Отже додаткові виплати, які нараховуються та виплачуються боржнику по аліментам відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мають постійний характер та відносяться до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб.

 

 

Матеріал по темі: «Арешт майна боржника з метою забезпечення належного стягнення аліментів»

 

 

 


Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

 



Ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання

22 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/629/23 (ЄДРСРУ № 117847907) досліджував питання щодо визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання.

По-перше, справляння судового збору за звернення із заявою про відстрочення сплати судового збору не передбачено; по-друге, справляння судового збору окремо за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання пунктом 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено, при цьому частина 4 статті 6 вказаного Закону передбачає, що судовий збір за подання скарги (заяви), у разі оскарження рішення в частині, вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог; по-третє, розмір судового збору, який справляється за оскарження ухвали про відстрочення виконання рішення становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вказує на непропорційність підходів до визначення ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання та ухвали суду про відстрочення виконання рішення суду.

Варто звернути увагу на те, що при виборі і застосуванні норм права (Закону України "Про судовий збір" та ГПК України) до спірних правовідносин Верховний Суд, з огляду на положення частини 4 статті 236, частини 4 статті 300 ГПК  України враховува висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №  809/1029/18 та від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

Відповідно до частин 1, 7 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 237 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статті 239 ГПК України).

Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду, як під час його ухвалення, так і після шляхом постановлення ухвали.

Верховний Суд зазначає, що і в першому, і в другому випадку вирішення питання щодо відстрочення виконання рішення має процесуальний (процедурний) характер. Вид судового рішення (ухвала, рішення) залежить від стадії (моменту), на якій його ухвалено, і не впливає на зміст вирішення відповідної заяви.

У Законі України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору, який справляється за подання апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду, становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 7 пункту 2 частини 2 статті 4).

Положення Закону України "Про судовий збір" визначають ставку судового збору за оскарження рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 4 пункту 2 частини 2 статті 4) або виходячи з розміру оскаржуваної суми (частина 4 статті 6). Водночас положення вказаного Закону не визначають порядок обрахунку ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 809/1029/18 сформував висновок про те, що питання щодо надання відстрочення виконання рішення є процедурним питанням, пов`язаним з вирішенням клопотання особи, яка бере участь у справі, з огляду на що у випадку оскарження судового рішення, прийнятого за результатом розгляду клопотання про надання відстрочення виконання рішення, судам при визначенні розміру ставки судового збору слід застосовувати положення підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд враховує, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення має процедурний характер незалежно від того, вирішується це питання в ухвалі чи в рішенні суду, а тому застосування різного підходу до визначення розміру судового збору під час оскарження таких рішень суперечить принципу пропорційності, який превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі.

Отже, Верховний Суд зазначає, що під час оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що відповідає принципу пропорційності.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

У наведеній постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23 Верховний Суд розтлумачив, що судовий збір за оскарження рішення суду в частині відстрочення справляється виходячи зі ставки судового збору, передбаченого підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (як за оскарження ухвали).

Таке застосування положень Закону України "Про судовий збір" є найбільш сприятливим для заявника, оскільки за наявності двох норм щодо визначення ставки судового збору, а саме: підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону, яким передбачено сплату судового збору пропорційно розміру позовних вимог та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 вказаного Закону - одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовано останню, тобто меншу.

ВИСНОВОК: Оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за подання апеляційної скарги при оскарженні постанови поліції»

 

 

 

Теги: судове рішення, відстрочення, розстрочення, судовий збір, оскарження, апеляційне, ставка судового збору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 




Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.