Висновки ВП ВС: поділ між подружжям об`єкта незавершеного будівництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: висновки щодо застосування норм права в правовідносинах щодо поділу майна подружжя, у яких об`єкт незавершеного будівництва не містить ознак самочинного спорудження 

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо правової можливості визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку.

 

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

Нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку. У свою чергу, будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність.

Об`єктом незавершеного будівництва є річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, тобто може перебувати в цивільному обороті.

У випадку, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (співвласника-формального забудовника), то суд має право визнати за позивачем право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

Ступінь готовності спорудженого подружжям об`єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для ідентифікації відповідного об`єкта як оборотоздатного та не впливає на можливість застосування такого способу захисту порушеного права, як визнання за одним із подружжя (співвласником) права власності на його частку в спільному майні в порядку його поділу.

Судове рішення про визнання в порядку поділу права власності на частку в незавершеному будівництвом об`єкті не замінює процедуру введення об`єкта в експлуатацію. Цим рішенням закріплюється правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва.

  

Матеріал по темі: «Визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку»

 

 

Теги: незавершене будівництво, визнання права власності, спільна сумісна власність на недобудову, без ознак самочинного будівництва, грошова компенсація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: вимоги про визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку 

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо вимоги про визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15 сформульовано висновок, що законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що судове рішення  (про визнання права власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва) не замінює процедуру введення об`єкта незавершеного будівництва в експлуатацію та не звільняє сторін у справі (співвласників) від обов`язку із вчинення дій, спрямованих на завершення процедури оформлення речових прав на це майно як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості.

Втім, таке судове рішення закріплює правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, усуває правову невизначеність у питанні власників та їх часток, є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва, а також захищає права та інтереси того з подружжя (співвласника), який не є формальним забудовником, підтверджуючи його право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, а після введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності - в об`єкті нерухомого майна.

Отже, залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя (у тому числі об`єкта незавершеного будівництва), ефективні способи захисту можуть відрізнятися:

якщо гроші - вимога про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг;

якщо майно – вимога про залишення майна за собою з виплатою компенсації частки іншому з подружжя та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.

ВИСНОВОК: Визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва є можливим в судовому порядку, при цьому судове рішення усуває правову невизначеність у питанні власників та їх часток та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва.

 

Матеріал по темі: «Спільна сумісна власність на об`єкт незавершеного будівництва»

 

 

 

 

 

Теги: незавершене будівництво, визнання право власності, спільна сумісна власність на недобудову, без ознак самочинного будівництва, грошова компенсація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спільна сумісна власність на об`єкт незавершеного будівництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо способів захисту прав одного з подружжя (співвласника) на об`єкт незавершеного будівництва

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо способів захисту прав одного з подружжя (співвласника) на об`єкт незавершеного будівництва.

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя (у тому числі об`єкта незавершеного будівництва), ефективні способи захисту можуть відрізнятися:

гроші - вимога про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг;

майно – вимога про залишення майна за собою з виплатою компенсації частки іншому з подружжя та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.

Саме подружжя, споруджуючи житловий будинок, не ідентифікує незавершений будівництвом об`єкт як сукупність будівельних матеріалів і конструкцій тощо, а прагне набути у власність об`єкт нерухомого майна (житло). Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування, тому законодавець у статті 331 ЦК України передбачив «у разі необхідності» набуття права щодо такого об`єкта.

Тому за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, - може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва.

(!) Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого з подружжя (формального забудовника), який своєю чергою діє недобросовісно та не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію.

Рішення суду в такій ситуації не створює істотно нової підстави для набуття такою особою права власності на недобудову, а лише підтверджує той правовий режим спільної сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва, який і так існує з огляду на презумпцію спільності набуття подружжям майна під час перебування в шлюбі.

Вирішуючи спір щодо поділу такого особливого об`єкта цивільного обороту, як об`єкта незавершеного будівництва, суд не може підміняти компетентні органи, на які законом покладено обов`язок щодо прийняття збудованих об`єктів в експлуатацію.

Висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

З висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, про те, що з урахуванням конкретних обставин справи [зокрема, волі сторін] суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, суд погоджується.

ВИСНОВОК: Якщо об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва або суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

  

Матеріал по темі: «Об`єкт незавершеного будівництва це НЕ будівельні матеріали, вироби та конструкції»

 

 

Теги: незавершене будівництво, визнання право власності, спільна сумісна власність на недобудову, без ознак самочинного будівництва, грошова компенсація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Об`єкт незавершеного будівництва це НЕ будівельні матеріали, вироби та конструкції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: вирішенні питання про віднесення об`єкта незавершеного будівництва до категорії нерухомих речей

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо правової природи об`єкта незавершеного будівництва.

Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.

Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.

(!) Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis - річ «свого роду»).

Для визначення правового режиму об`єкта незавершеного будівництва Велика Палата Верховного Суду насамперед звертається до загального визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Поняття нерухомих речей («нерухомого майна», «нерухомості») у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у статті 181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Натомість рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Законодавець не наводить вичерпного переліку речей, які можна віднести до нерухомих. Закріплений у ЦК України підхід полягає у виокремленні ознак, яким мають відповідати речі для того, щоб їх можна було вважати нерухомістю, зі встановленням приблизного та максимально стислого переліку видів власне нерухомих речей (земельні ділянки та об`єкти, розташовані на них).

Однією з таких ознак законодавець визначив «стаціонарність» нерухомих речей, тобто неможливість їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення. Втім, з розвитком будівельних технологій говорити необхідно не стільки про абсолютну неможливість переміщення речі, скільки про непризначеність такої речі для переміщення за її сутністю.

При вирішенні питання про віднесення речі до категорії нерухомих, окрім прямо закріплених статтею 181 ЦК України ознак, потрібно також враховувати загальноприйняті критерії: природний та юридичний.

Природний критерій виникає з фізичної природи відповідної речі в силу її створення / спорудження та нерозривного зв`язку із земельною ділянкою. Юридичний критерій полягає в наявності правового визнання речі як об`єкта цивільних прав саме як нерухомого об`єкта. Таке визнання може мати різний характер: введення в експлуатацію, державна реєстрація права власності, визнання права власності на нерухомість таким, що набрало законної сили, рішенням суду тощо.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України для нерухомості легітимаційну роль виконує факт її прийняття в експлуатацію або факт державної реєстрації права власності на неї. Втім, у такого роду об`єктах юридична складова (наприклад, державна реєстрація) не виключає природний (фізичний) елемент, адже, безумовно, необхідним є реальне існування певного матеріального предмета.

Отже, нерухоме майно хоча й наявне в дійсності як певний об`єкт матеріального світу, але до державної реєстрації права власності на нього цього майна як об`єкта цивільного обороту юридично «не існує». З огляду на наведене нерухома річ (нерухомість, нерухоме майно) характеризується поєднанням природного і юридичного критеріїв, обидва з яких однаковою мірою важливі й відсутність хоча б одного з них свідчитиме про те, що відповідна річ не є об`єктом нерухомості в цивільно-правовому сенсі.

Об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості - «стаціонарності», тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.

Іншою особливістю, яка вирізняє об`єкт незавершеного будівництва, є те, що він створюється з використанням рухомих речей - будівельних матеріалів.

Будівельні матеріали, крім характерної їм ознаки «рухомості», за своєю природою переважно є ще й речами споживними, тобто такими, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді (частина перша статті 185 ЦК України).

Будівництво за своєю суттю є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності. Будівельні матеріали чи конструкції, використані при зведенні об`єкта будівництва, перестають існувати, й право власності на них припиняється згідно зі статтею 349 ЦК України. Такі матеріали неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їх економічної цінності. Водночас їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.

Економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується вартістю використаних при його зведенні будівельних матеріалів і конструкцій, а включає також вартість проєктування, права на земельну ділянку, вартість будівельних робіт і платних дозвільних процедур чи інших пов`язаних послуг.

(!!!) Отже, визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду розглядає об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій - відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї.

Подібного підходу дотримувався і Верховний Суд України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 до здійсненого Великою Палатою Верховного Суду відступу від нього у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.

Зокрема, Верховний Суд України зазначав, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду також нагадує, що закон (зокрема, частина третя статті 331 ЦК України) допускає випадки, коли за певних умов (наприклад, з метою укладення правочину) здійснюється реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що для цілей цивільного обороту перетворює його в повноцінний об`єкт нерухомості.

Крім того, як уже зазначалося, на рівні Закону № 1952-IV прямо передбачено, що об`єкти незавершеного будівництва можуть бути об`єктами речових прав та включаються до цивільного обороту у спосіб проведення їхньої державної реєстрації, що за своєю суттю є офіційним визнанням та підтвердженням з боку держави оборотоздатності відповідних об`єктів.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

- нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку;

- будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність;

- об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, у тому числі речових, однак лише як річ особливого роду.

ВИСНОВОК: Отже, об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) є об`єктом цивільних прав і річчю sui generis, а не використаними під час його спорудження будівельними матеріали, виробами та конструкціями.

 

Матеріал по темі: «НЕвизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу»

 

 

 

Теги: самострой, самобуд, самочинно збудоване майно, нерухоме майно, визнання право власності, знесення, знесення самочинного будівництва, перебудова, снос, снос майна, крайня міра, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Момент виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості списання коштів з рахунків боржника, зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця та перерахунок стягувачу

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/22374/14 (ЄДРСРУ № 136077548) досліджував питання щодо визначення моменту остаточного виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Згідно з пунктом 1 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Інструкції операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 цього розділу, здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок.

За пунктом 11 розділу VII Інструкції при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, визначеному статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження", а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою органу державної виконавчої служби невідкладно після отримання розпорядження державного виконавця.

Згідно з пунктом 14 розділу VII Інструкції перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Відповідно до пункту 16 розділу VII Інструкції у разі, якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Отже, на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження". При цьому списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, внаслідок яких зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

(!!!) При цьому до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже відсутні підстави стверджувати про виконання судового рішення у повному обсязі.

Тому факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Державний виконавець, діючи від імені держави та в інтересах стягувача (тобто задля виконання судового рішення на його користь) фактично стає на цей період "отримувачем" таких коштів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 02.04.2025 у справі № 442/7804/24.

У подальшому, а саме з моменту надходження коштів на рахунок виконавчої служби, починається стадія їх розподілу. Відтак невчинення виконавцем дій по перерахуванню коштів призводить до порушення прав та інтересів як стягувача, так і боржника.

Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 917/1000/23 зазначив, що перерахування стягувачам коштів, стягнутих з боржника, здійснюється в порядку їх розподілу відповідно до статей 45-47 розділу VI "Розподіл стягнутих з боржника грошових сум" Закону України "Про виконавче провадження" та не відноситься до виконавчих дій, визначених статтею 10 Закону та розділом IV "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" цього Закону.

Як визначено пунктом 13 розділу VII Інструкції, виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу.

Оформлення розпоряджень, погодження цих розпоряджень, їх направлення до казначейської служби є діями, які вчиняються на стадії розподілу коштів, стягнутих з боржника, а проведення таких дій регламентується Інструкцією та є певним технічним елементом процедури розподілу коштів.

Підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цього пункту є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їхнього встановлення.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 13.05.2020 у справі № 904/1209/18, від 16.01.2025 у справі № 580/1226/24.

Підсумовуючи зазначене вище можна виділити три етапи виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача):

1.     списання коштів з рахунків боржника;

2. зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця;

3.     перерахування стягувачу. 

Після виконання вищевказаної черговості судове рішення вважається виконаним в повному обсязі, а тому виходячи з зворотного – зарахування коштів на рахунок державної виконавчої служби або приватного виконавця, без подальшого перерахунку на користь стягувача не може вважатися належним виконанням судового рішення, а тому виконавче провадження не може бути закінчене та підлягає відновленню в судовому порядку.

ВИСНОВОК: Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора .

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованістьперед боржником»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Стягнення суми позики вираженої в іноземній валюті у гривневому еквіваленті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість стягнення суми боргу за договором позики в іноземній валюті та 3 % річних у перерахунку на гривневий еквівалент

06 квітня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 368/1257/21, провадження № 61-16707сво24 (ЄДРСРУ № 135994395) досліджував питання щодо можливості стягнення суми боргу за договором позики в іноземній валюті та 3 % річних у перерахунку на гривневий еквівалент.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах: від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).

У даній справі установлено, що сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті (долари США), а позивач у позові визначив суму боргу за договором позики у гривневому еквіваленті. Відповідач проти вказаних розрахунків не заперечив.

ВИСНОВОК: Якщо відповідач не заперечує із приводу наданого позивачем розрахунку заборгованості, то суд обґрунтовано погодився як із сумою заборгованості так і з визначеною позивачем сумою 3 % річних.

 

Матеріал по темі: «Тягар доказування що позичальник підписував/не підписував боргову розписку»

 

 

Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов