Відшкодування витрат на навчання у ВНЗ курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Щодо строків звернення до адміністративного суду

Пунктами 7-8 Порядку №964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.

Так, відповідно дія ч. 10 ст. 25 Закону №2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб - на курсантів, які достроково розривають контракт, та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. Обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу було звільнено з військової служби.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року по справі №1.380.2019.002683.

30 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/27185/21, адміністративне провадження № К/990/19000/24 (ЄДРСРУ № 130629013) вказав, що з урахуванням вимог частини десятої статті 25 Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) та пункту 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964) право на звернення до суду у позивача може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19 та від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19.

Так, Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2024 р. у справі №160/20365/23 та від 18 жовтня 2024 р. у справі № 160/19633/23, дійшов висновку, що "не зазначення у довідках - розрахунках строку, в якій особа має відшкодувати витрати на навчання, пасивна поведінка академії у здійсненні захисту своїх прав та невжиття нею жодних активних дій для дотримання місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для поновлення строку звернення до суду, за умови відсутності об`єктивно непереборних та незалежних від волевиявлення академії обставин".

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 року по справі № 620/13591/23 у пункті 31 прийшов до висновку що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби, у даному випадку, необхідно обчислювати з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування.

Таким чином, якщо позивачем – ВНЗ не надані докази відмови відповідача - курсанта від добровільного відшкодування витрат на його утримання в академії, у позивача відсутні підстави для звернення з адміністративним позовом про стягнення таких витрат в судовому порядку. 

ВИСНОВОК № 1: Правильне вирішення спору у аналогічних справах залежить від того, чи ознайомлено курсанта з розрахунком витрат, пов’язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, при цьому право на звернення до суду у вищого навчального закладу у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

 

 

Щодо наявності у відповідача, як учасника бойових дій, пільг

Згідно з частиною сімнадцятою статті 44 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) передбачено, що держава забезпечує особам, зокрема, учасниками бойових дій державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, які навчаються у державних або комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладах визначають Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 (далі - Порядок №975).

Разом з тим, положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 975 не містять відомостей про те, що державна цільова підтримка поширюється на утримання у закладах вищої освіти курсантів та осіб офіцерського складу або ж покриває його подальше відшкодування. Зокрема, норми чинного законодавства не передбачають того, що державна цільова підтримка розповсюджується на грошове, продовольче, медичне забезпечення, комунальні послуги, вартість спожитих енергоносіїв та вартість речового майна.

ВИСНОВОК № 2: Статус учасника бойових дій та гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не звільняють курсанта від обов`язку відшкодовувати витрати державі, пов`язані з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту.

  

Матеріал по темі: «Відшкодування витрат на навчання курсанта, який достроково звільнився зі служби»

 

 

 

 

Теги: освіта, студенти, курсанти, відшкодування витрат на навчання, державне замовлення, стягнення витрат, курсанти МВС, обов’язкове відпрацювання, стягнення вартості навчання, контракт, судова практика, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Визнання неукладеним договором найму (оренди) у разі відсутності підпису сторони

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості визнання неукладеним договором найму (оренди) в судовому порядку у разі відсутності підпису сторони

04 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/21132/24, провадження № 61-15128св25 (ЄДРСРУ № 136197077) досліджував питання щодо особливостей визнання неукладеним договором найму (оренди) в судовому порядку у разі відсутності підпису сторони.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зазначала, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 23.06.2022 у справі № 917/1951/19, 29.05.2024 у справі № 910/6103/23, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Отже, для визнання договору неукладеним слід встановити відсутність волевиявлення учасника договору на його укладення.

Слід звернути увагу, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595 св 18)).

ВИСНОВОК: У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним неукладеного (не вчиненого) договору»

 

 

 

Теги: визнання договору неукладеним, неукладеність договору, незаключенный договор, наслідки неукладеного договору, виконання умов, відсутність підпису, підробка підпису, нотаріальна форма, нотаріальне посвідчення договору, судова практика, Адвокат Морозов

 

Закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: процесуальне питання щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/7426/24, провадження № 61-780св26 (ЄДРСРУ № 136114131) досліджував питання щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

При цьому підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Як уже зазначалося, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, в яких закривалося провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору: від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19; від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17, провадження № 12-5гс22, а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2024 року у cправі № 916/1042/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21, від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23 та інших.

У зазначених судових рішеннях Верховного Суду зазначалося, що закриття провадження в справі в зв`язку з відсутністю предмета спору можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

ВИСНОВОК: Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а отже справа підлягає закриттю навіть коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

  

Матеріал по темі: «Закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч.1  ст. 255 ЦПК України»

 

 

Теги: предмет позову, підстави позову, одночасна зміна предмета і підстав, закриття провадження, сторони спору, зміна предмету, зміна підстав позову, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Висновки ВП ВС: поділ між подружжям об`єкта незавершеного будівництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: висновки щодо застосування норм права в правовідносинах щодо поділу майна подружжя, у яких об`єкт незавершеного будівництва не містить ознак самочинного спорудження 

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо правової можливості визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку.

 

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

Нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку. У свою чергу, будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність.

Об`єктом незавершеного будівництва є річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, тобто може перебувати в цивільному обороті.

У випадку, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (співвласника-формального забудовника), то суд має право визнати за позивачем право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

Ступінь готовності спорудженого подружжям об`єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для ідентифікації відповідного об`єкта як оборотоздатного та не впливає на можливість застосування такого способу захисту порушеного права, як визнання за одним із подружжя (співвласником) права власності на його частку в спільному майні в порядку його поділу.

Судове рішення про визнання в порядку поділу права власності на частку в незавершеному будівництвом об`єкті не замінює процедуру введення об`єкта в експлуатацію. Цим рішенням закріплюється правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва.

  

Матеріал по темі: «Визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку»

 

 

Теги: незавершене будівництво, визнання права власності, спільна сумісна власність на недобудову, без ознак самочинного будівництва, грошова компенсація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: вимоги про визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва в судовому порядку 

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо вимоги про визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15 сформульовано висновок, що законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що судове рішення  (про визнання права власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва) не замінює процедуру введення об`єкта незавершеного будівництва в експлуатацію та не звільняє сторін у справі (співвласників) від обов`язку із вчинення дій, спрямованих на завершення процедури оформлення речових прав на це майно як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості.

Втім, таке судове рішення закріплює правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, усуває правову невизначеність у питанні власників та їх часток, є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва, а також захищає права та інтереси того з подружжя (співвласника), який не є формальним забудовником, підтверджуючи його право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, а після введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності - в об`єкті нерухомого майна.

Отже, залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя (у тому числі об`єкта незавершеного будівництва), ефективні способи захисту можуть відрізнятися:

якщо гроші - вимога про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг;

якщо майно – вимога про залишення майна за собою з виплатою компенсації частки іншому з подружжя та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.

ВИСНОВОК: Визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва є можливим в судовому порядку, при цьому судове рішення усуває правову невизначеність у питанні власників та їх часток та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва.

 

Матеріал по темі: «Спільна сумісна власність на об`єкт незавершеного будівництва»

 

 

 

 

 

Теги: незавершене будівництво, визнання право власності, спільна сумісна власність на недобудову, без ознак самочинного будівництва, грошова компенсація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спільна сумісна власність на об`єкт незавершеного будівництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо способів захисту прав одного з подружжя (співвласника) на об`єкт незавершеного будівництва

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо способів захисту прав одного з подружжя (співвласника) на об`єкт незавершеного будівництва.

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя (у тому числі об`єкта незавершеного будівництва), ефективні способи захисту можуть відрізнятися:

гроші - вимога про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг;

майно – вимога про залишення майна за собою з виплатою компенсації частки іншому з подружжя та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.

Саме подружжя, споруджуючи житловий будинок, не ідентифікує незавершений будівництвом об`єкт як сукупність будівельних матеріалів і конструкцій тощо, а прагне набути у власність об`єкт нерухомого майна (житло). Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування, тому законодавець у статті 331 ЦК України передбачив «у разі необхідності» набуття права щодо такого об`єкта.

Тому за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, - може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва.

(!) Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого з подружжя (формального забудовника), який своєю чергою діє недобросовісно та не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію.

Рішення суду в такій ситуації не створює істотно нової підстави для набуття такою особою права власності на недобудову, а лише підтверджує той правовий режим спільної сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва, який і так існує з огляду на презумпцію спільності набуття подружжям майна під час перебування в шлюбі.

Вирішуючи спір щодо поділу такого особливого об`єкта цивільного обороту, як об`єкта незавершеного будівництва, суд не може підміняти компетентні органи, на які законом покладено обов`язок щодо прийняття збудованих об`єктів в експлуатацію.

Висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

З висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, про те, що з урахуванням конкретних обставин справи [зокрема, волі сторін] суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, суд погоджується.

ВИСНОВОК: Якщо об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва або суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

  

Матеріал по темі: «Об`єкт незавершеного будівництва це НЕ будівельні матеріали, вироби та конструкції»

 

 

Теги: незавершене будівництво, визнання право власності, спільна сумісна власність на недобудову, без ознак самочинного будівництва, грошова компенсація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Об`єкт незавершеного будівництва це НЕ будівельні матеріали, вироби та конструкції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: вирішенні питання про віднесення об`єкта незавершеного будівництва до категорії нерухомих речей

08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 607/10858/22, провадження № 14-138цс24 (ЄДРСРУ № 136045903) досліджувала питання щодо правової природи об`єкта незавершеного будівництва.

Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.

Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.

(!) Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis - річ «свого роду»).

Для визначення правового режиму об`єкта незавершеного будівництва Велика Палата Верховного Суду насамперед звертається до загального визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Поняття нерухомих речей («нерухомого майна», «нерухомості») у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у статті 181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Натомість рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Законодавець не наводить вичерпного переліку речей, які можна віднести до нерухомих. Закріплений у ЦК України підхід полягає у виокремленні ознак, яким мають відповідати речі для того, щоб їх можна було вважати нерухомістю, зі встановленням приблизного та максимально стислого переліку видів власне нерухомих речей (земельні ділянки та об`єкти, розташовані на них).

Однією з таких ознак законодавець визначив «стаціонарність» нерухомих речей, тобто неможливість їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення. Втім, з розвитком будівельних технологій говорити необхідно не стільки про абсолютну неможливість переміщення речі, скільки про непризначеність такої речі для переміщення за її сутністю.

При вирішенні питання про віднесення речі до категорії нерухомих, окрім прямо закріплених статтею 181 ЦК України ознак, потрібно також враховувати загальноприйняті критерії: природний та юридичний.

Природний критерій виникає з фізичної природи відповідної речі в силу її створення / спорудження та нерозривного зв`язку із земельною ділянкою. Юридичний критерій полягає в наявності правового визнання речі як об`єкта цивільних прав саме як нерухомого об`єкта. Таке визнання може мати різний характер: введення в експлуатацію, державна реєстрація права власності, визнання права власності на нерухомість таким, що набрало законної сили, рішенням суду тощо.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України для нерухомості легітимаційну роль виконує факт її прийняття в експлуатацію або факт державної реєстрації права власності на неї. Втім, у такого роду об`єктах юридична складова (наприклад, державна реєстрація) не виключає природний (фізичний) елемент, адже, безумовно, необхідним є реальне існування певного матеріального предмета.

Отже, нерухоме майно хоча й наявне в дійсності як певний об`єкт матеріального світу, але до державної реєстрації права власності на нього цього майна як об`єкта цивільного обороту юридично «не існує». З огляду на наведене нерухома річ (нерухомість, нерухоме майно) характеризується поєднанням природного і юридичного критеріїв, обидва з яких однаковою мірою важливі й відсутність хоча б одного з них свідчитиме про те, що відповідна річ не є об`єктом нерухомості в цивільно-правовому сенсі.

Об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості - «стаціонарності», тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.

Іншою особливістю, яка вирізняє об`єкт незавершеного будівництва, є те, що він створюється з використанням рухомих речей - будівельних матеріалів.

Будівельні матеріали, крім характерної їм ознаки «рухомості», за своєю природою переважно є ще й речами споживними, тобто такими, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді (частина перша статті 185 ЦК України).

Будівництво за своєю суттю є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності. Будівельні матеріали чи конструкції, використані при зведенні об`єкта будівництва, перестають існувати, й право власності на них припиняється згідно зі статтею 349 ЦК України. Такі матеріали неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їх економічної цінності. Водночас їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.

Економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується вартістю використаних при його зведенні будівельних матеріалів і конструкцій, а включає також вартість проєктування, права на земельну ділянку, вартість будівельних робіт і платних дозвільних процедур чи інших пов`язаних послуг.

(!!!) Отже, визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду розглядає об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій - відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї.

Подібного підходу дотримувався і Верховний Суд України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 до здійсненого Великою Палатою Верховного Суду відступу від нього у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.

Зокрема, Верховний Суд України зазначав, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду також нагадує, що закон (зокрема, частина третя статті 331 ЦК України) допускає випадки, коли за певних умов (наприклад, з метою укладення правочину) здійснюється реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що для цілей цивільного обороту перетворює його в повноцінний об`єкт нерухомості.

Крім того, як уже зазначалося, на рівні Закону № 1952-IV прямо передбачено, що об`єкти незавершеного будівництва можуть бути об`єктами речових прав та включаються до цивільного обороту у спосіб проведення їхньої державної реєстрації, що за своєю суттю є офіційним визнанням та підтвердженням з боку держави оборотоздатності відповідних об`єктів.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

- нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку;

- будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність;

- об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, у тому числі речових, однак лише як річ особливого роду.

ВИСНОВОК: Отже, об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) є об`єктом цивільних прав і річчю sui generis, а не використаними під час його спорудження будівельними матеріали, виробами та конструкціями.

 

Матеріал по темі: «НЕвизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу»

 

 

 

Теги: самострой, самобуд, самочинно збудоване майно, нерухоме майно, визнання право власності, знесення, знесення самочинного будівництва, перебудова, снос, снос майна, крайня міра, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов