Щодо неналежності та недопустимості доказів у судовій справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо неналежності та недопустимості  доказів у судовій справі

26 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 916/4098/23 (ЄДРСРУ № 134423561) та  №  917/625/25 (ЄДРСРУ № 134265613) досліджував питання щодо неналежності та недопустимості  доказів у судовій справі.

Аксіома: суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За загальним правилом обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер:

Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.

Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20 та підтримана в постановах Верховного суду від  11 лютого 2025 року у справі № 525/1380/23 (провадження № 61-4980св25), від 20 січня 2026 року у справі № 759/1837/24 (провадження № 61-4171св25) та від 29 січня 2026 року у справі № 756/12215/23, (провадження № 61-6554св25).

ВИСНОВОК: Неналежні  докази (не містять інформацію щодо предмету доказування) та недопустимі  (отримані внаслідок порушення закону) докази - це різні поняття.

  

  

Матеріал по темі: «Подання до суду електронного документу, як доказу у справі»

 

 

 

 

 

Теги: докази, належні, допустимі, витребування оригіналів, копії документів, копії електронних доказів, дослідження документів, безпосередність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Податкові спори: використання первинних документів з недостовірними даними

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції

26 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/2007/19, касаційні провадження № К/9901/18189/21, К/9901/21335/21 (ЄДРСРУ № 134440679) досліджував питання щодо використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції. 

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 сформулювала висновок, відповідно до якого платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Термін «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносинах, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

(!!!) Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку.

Крім того, віднесення платника податків до ризикових платників з тих підстав, що підприємство мало господарські відносини із платниками податків, по відношенню до яких податковим органом прийнято рішення про відповідність критеріям ризиковості, потрібно оцінювати критично.

Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Саме по собі, зокрема, лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Крім того, доказом вини у здійсненні фіктивного підприємництва може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі, який набрав законної сили  і яким встановлено факт здійснення посадовими особами підприємств фіктивного підприємництва чи інших злочинів, тобто відсутність реальних господарських операцій, тоді як сам факт порушення кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами

ВИСНОВОК: З урахуванням судової практики, податковому органу, для доведення безтоварності господарської операції, необхідно доводити сукупність наступних факторів:

• докази, які б спростовували реальність таких операцій, визначали б відсутність у платника відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку;
• невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності платника податків, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності вказували не те, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

 

 

Матеріал по темі: «Обрив ланцюга постачання, фіктивний директор – індивідуальна відповідальність платника»
 

 

Теги: нікчемний правочин, фіктивний контрагент, податкові перевірки, налоговые споры, налоговые органы, акт проверки, налоговое уведомление решение, обжалование проверки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов

Обмеження щодо видачі виконавчих документів та відстрочення набрання рішенням суду законної сили

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: обмеження щодо видачі виконавчих документів та відстрочення набрання рішенням суду законної сили на період дії воєнного стану

26 лютого 2026 року Верховний суд в рамках справи № 905/391/24 (ЄДРСРУ № 134383971) досліджував питання наявності чи відсутності обмежень щодо видачі виконавчих документів та відстрочення набрання рішенням суду законної сили на період дії воєнного стану.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Згідно із статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Закон № 1404-VIII є спеціальним по відношенню до інших законодавчих актів при вирішення питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Положеннями статті 3 Закон № 1404-VIII визначено перелік виконавчих документів, на підставі яких підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема судовий наказ.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Статтею 18 Закону № 1404-VIII встановлені обов`язки та права виконавців, зокрема виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Верховний Суд зазначає, що 26.03.2022 набрав чинності Закон № 2129-IX, яким розділ XIII Закону № 1404-VIII був доповнений, зокрема пунктом 102.

За змістом названого пункту 102 тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Пізніше 06.05.2023 набрав чинності Закон № 3048-IX, яким пункт 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII викладений у новій редакції, згідно з абзацами 6, 20 якого передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Суд зазначає, що дію воєнного стану неодноразово подовжували, і станом на момент розгляду судом воєнний стан не припинено (не скасовано).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Водночас Суд зазначає, що наведені застереження, що містяться в пункті 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.

Положення зазначеної норми Закону не можуть тлумачитися у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов`язковості судового рішення.

(!) Ні запровадження в Україні воєнного стану, ані приписи пункту 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII не скасовують і не відтерміновують на невизначений та необґрунтований строк виконання судових рішень (вчинення виконавчих дій).

З такого міркування виходив Верховний Суд у постановах: від 23.10.2024 у справі № 310/2210/21, від 07.05.2025 у справі № 916/959/22, від 18.09.2025 у справі № 923/1095/20.

Закон України № 2129-IX, який набрав чинності 26.03.2022, прямо встановлює, що на період дії воєнного стану строки, визначені Законом № 1404-VIII, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Водночас норма пункту 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII не містить ані застережень щодо дати видачі виконавчого документа, ані обмежує свою дію лише строками, перебіг яких розпочався до 24.02.2022, ані ставить застосування переривання строку у залежність від моменту набрання чинності відповідними змінами.

Навпаки, законодавець застосував термін "перериваються", що свідчить про особливий, надзвичайний механізм правового регулювання, зумовлений воєнним станом, а не про класичні цивільно-правові конструкції перебігу чи зупинення строків.

Тобто, норма пункту 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII поширюється як на строки, які виникли до введення воєнного стану в Україні, так і під час його дії.

ВИСНОВОК: В зазначеному пункті "Прикінцеві та перехідні положення" відсутнє посилання на те, що строки визначені Законом № 1404-VIII перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану стосовно саме пред`явлення до примусового виконання виконавчих документів, що видані до введення воєнного стану в Україні, водночас чинним законодавством не встановлені обмеження щодо видачі виконавчих документів під час дії воєнного стану та не встановлено відстрочення набрання рішенням суду законної сили на період дії воєнного стану.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання правочину недійсним як фраудаторного за позовом не сторони  угоди»

 

 

 

Теги: судовий контроль, виконання судового рішення, звіт про виконання, встановлення судового контролю, невиконання судового рішення, відмова від виконання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Довідка НАЗК поза межами строку проведення повної перевірки декларанта

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції рішення (довідки) про результати повної перевірки декларанта поза межами строку проведення перевірки

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 № 26/21 затверджено Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 26/21).

Абз. 7 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21 встановлює, що повна перевірка повинна бути завершена у строк не більше ніж 120 днів з дня початку строку проведення повної перевірки.

В свою чергу, днем початку строку проведення повної перевірки вважається наступний робочий день за днем автоматизованого розподілу обов’язків щодо її проведення на уповноважену особу (абз.1 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21).

За наявності підстав, визначених у цьому Порядку, керівник структурного підрозділу за погодженням із керівником самостійного структурного підрозділу та заступником Голови Національного агентства або Головою Національного агентства може продовжити строк проведення повної перевірки на підставі обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, або безпосереднього керівника такої особи на загальний сукупний строк не більше ніж 60 днів.

У рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Недотримання розумних строків при проведенні певних процедур суб`єктом владних повноважень порушує законні очікування особи на прийняття рішення у визначений законом строк, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прозорості та відкритості проведення перевірки, прийняття за її наслідками безстороннього, законного рішення.

(!!!) Недотримання НАЗК строків прийняття відповідних рішень позбавляє декларанта можливості передбачити наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, орієнтуватися на певний, своєчасний результат.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Таким чином, декларант з урахуванням положень Закону та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікує, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

В постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/19806/18 наведена наступна правова позиція:

67. Виходячи зі сталої судової практики у подібних правовідносинах, порушення строків проведення повної перевірки декларації є самостійною підставою для скасування рішення НАЗК проведеної за результатом відповідної перевірки декларації особи, незважаючи на встановлені у таких рішеннях обставини щодо внесених декларантом відомостей.

68. Оскільки оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції прийнято 07 вересня 2018 року вірними є твердження суду першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем строку проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56 як підстав для їх скасування.

69. Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки декларації та прийняття за її наслідками відповідного рішення НАЗК, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

70. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності, ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

71. Такі висновки узгоджуються із позицією, неодноразово висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 640/20683/18, від 12 квітня 2021 року у справі №826/9366/18, від 29 грудня 2020 року у справі №826/7335/18, від 21 січня 2021 року у справі №813/2800/18.

ВИСНОВОК: процесуальне порушення порядку проведення перевірки НАЗК, з огляду на практику Верховного Суду у даній категорії справ, у свою чергу, зумовлює виникнення у декларанта стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

 

   

Матеріал по темі: «Можливість оскарження довідки НАЗК після порушення кримінальної/адміністративної справи»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Можливість оскарження довідки НАЗК після порушення кримінальної/адміністративної справи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість оскарження довідки НАЗК щодо повної перевірки декларації за умови порушення кримінальної/адміністративної справи

19 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/30949/24, адміністративне провадження № К/990/27032/25 (ЄДРСРУ № 134221804) досліджував питання щодо можливості судового оскарження довідки за результатами проведення НАЗК повної перевірки декларації за умови порушення кримінальної/адміністративної справи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З аналізу викладеного вище слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Верховного Суду наголошує, що у випадку виявлення за результатами проведення НАЗК повної перевірки декларації ознак вчинення суб`єктом декларування кримінального правопорушення та реєстрації за таким фактом кримінального провадження, матеріали повної перевірки декларації стають частиною матеріалів відповідного кримінального провадження та на них у відповідності до приписів статті 222 КПК України розповсюджується особливий режим доступу. Зокрема, зазначена процесуальна норма за замовчуванням містить в собі заборону розголошення усіх відомостей кримінального провадження за винятком лише тих, щодо яких слідчим чи прокурором надано письмовий дозвіл, що унеможливлює надання НАЗК до суду усіх доказів.

Довідка та обґрунтований висновок, які є частиною доказової бази в рамках кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, де вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до відповідальності в порядку КПК України або КУпАП, не можуть бути предметом оскарження в порядку КАС України. При цьому, відповідно до положень частини четвертої статті 51-1 Закону №1700-VIІ проведення контролю та перевірки декларацій, а також рішення, прийняті за їхніми результатами, не перешкоджають проведенню досудового розслідування та судового провадження у порядку, передбаченому КПК України.

(!) У цьому випадку скасування за результатами розгляду адміністративного спору Довідки та обґрунтованого висновку не є підставою для закриття відповідного кримінального провадження, відтак оскарження їх в адміністративному суді не може забезпечити ефективного захисту прав суб`єкта декларування, а судове рішення у такій справі не призводить до змін у правовому становищі особи, тому втрачає практичний сенс. Вказане стосується також і довідок, в яких за результатами перевірки встановлено ознаки адміністративного правопорушення.

Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки.

ВИСНОВОК: Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, оскільки надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (справа №520/25012/21).

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження довідки про результати повної перевірки декларації НАЗК»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Оскарження довідки про результати повної перевірки декларації НАЗК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість оскарження до суду довідки про результати проведення повної перевірки декларації Національного агентства з питань запобігання корупції

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

На підставі абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон №1700-VII) у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

При цьому, пунктом 11 розділу III Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 №26/21 (далі- Порядок №№26/21) передбачено, що про необхідність подання декларації з достовірними відомостями відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону в разі виявлення у декларації недостовірних відомостей НАЗК повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру або електронного зв`язку.

Таким чином, у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей довідка про результати проведення повної перевірки декларації за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єкта декларування у вигляді виникнення обов`язку (подати відповідну декларацію з достовірними відомостями) у встановлений такою довідкою строк.

Отже, оскаржувана довідка містить владний припис НАЗК, що виданий ним на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-3 Закону №1700-VII, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №240/24844/21 та від 26.09.2023 у справі №460/238/22.

Виходячи з наведеного, вбачається що довідка про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки цю довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням.

Факт оприлюднення на офіційному веб-сайті НАЗК довідки про результати проведення повної перевірки, яка містить висновки про виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкта декларування, з огляду на його правовий статус особи, що займає особливо відповідальне становище, здійснює негативний вплив на гарантоване статтею 8 із Конвенції право на повагу до свого приватного і сімейного життя, яке охоплює сферу трудової діяльності, оскільки спричинює втручання (негативний влив) на ділову репутацію позивача (суб`єкта декларування) як особи, що обіймає дипломатичну посаду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №160/4098/22 констатував, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням НАЗК спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і така довідка стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з абзацом перший пункту 6 розділу ІІІ Порядку №26/21 у разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з дня, наступного за днем погодження довідки, складає та підписує відповідний обґрунтований висновок у двох примірниках.

Поряд із цим слід урахувати, що у випадку виявлення недостовірних відомостей та за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи подальші правовідносини виникають лише між суб`єктом декларування та НАЗК.

07 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/11493/21, адміністративне провадження № К/990/12913/22 (ЄДРСРУ № 117632733) чітко вказав, що  довідка про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки цю довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням.

Разом з тим, як зазначив Верховний Суд, довідка про результати проведення повної перевірки декларації безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єкта декларування у вигляді виникнення обов`язку, який відповідно до вимог абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону №1700-VII та пункту 11 розділу III Порядку № 26/21 полягає у поданні відповідної декларації з достовірними відомостями у встановлений такою довідкою строк.

Підсумовуючи наведе, вбачається, що спірні правовідносини, які виникли у зв`язку зі складанням НАЗК довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій, і спірна довідка стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів декларанта, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішений у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №160/4098/22, від 06.04.2023 у справі №640/29515/21, від 15.06.2023 у справі №240/24844/21.

ВИСНОВОК: Довідка Національного агентства з питань запобігання корупції, складена за результатами здійснення повної перевірки декларації є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке може бути предметом судового контролю у суді адміністративної юрисдикції.

 

 

 

Матеріал по темі: «Кваліфікація та склад діяння за ст. 366-2 КК України»

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи