Договір правничої допомоги без ордеру = доказ повноважень адвоката в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: договір про надання правничої допомоги без ордеру на підтвердження повноважень адвоката в суді

14 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3866/25 (ЄДРСРУ № 135693096) досліджував питання щодо договору про надання правничої допомоги без ордеру на підтвердження повноважень адвоката в суді.

Згідно з ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

У контексті наведеного колегія суддів звертається до постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2025 у справі № 761/5870/24, у якій Верховний Суд зазначив: "… адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою і змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

(!)  За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката".

Отже, Верховний Суд у наведеній постанові виснував, що договір про надання правничої допомоги та чинне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є належним підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів учасника справи в суді навіть за відсутності належним чином оформленого ордера.

Вказаний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 916/1092/24.

ВИСНОВОК: Відсутність у процесуальному Законі вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою у системному зв`язку із частиною третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» одночасно є і тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

  

Матеріал по темі: «Повноваження адвоката можуть бути підтверджені договором про надання правничої допомоги»

 

 

 

 

 

Теги: договір про надання правничої допомоги, ордер, повноваження, адвокат, адвокатська діяльність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Доведення в суді коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доведення коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель та надання суду доказів на підтвердження зазначеного

14 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2036/24 (ЄДРСРУ № 135693069) досліджував питання щодо доведення в суді  коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель.

У постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 висновки щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до висновку Суду кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

(!) Тобто збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Закон України "Про публічні закупівлі" не передбачає форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку, слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести:

Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 покладена функція з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку;

Державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів;

Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, як і у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 440/11406/23, від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18 та від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17, визначено, що експертні висновки (довідки) Торгово-промислових палат України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару. 

ВИСНОВОК: З-поміж іншого, довідки, експертні висновки торгово-промислових палат України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Утім судам слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

  

Матеріал по темі: «Збільшення ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю»

 

 

Теги: публічні закупівлі, збільшення ціни на товар, маржа, десять відсотків, коливання ціни на товар, паливо, газ, електроенергія, верхня межа, остаточна ціна, підвищення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВІДСТУП ВІД ВИСНОВКУ ВЕРХОВНОГО СУДУ: «Чи може довідка НАЗК про результати перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження з урахуванням існуючого кримінального провадження»?

9 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження №К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 135567325) вирішував питання: «Чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності?»

У постанові від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 Верховний Суд наголосив, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки.

Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, так як надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.

Підтримуючи означені висновки, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 констатував, що зазначені обставини виключають можливість розгляду відповідного спору в порядку адміністративного судочинства відповідно до вже сформованої Верховним Судом правової позиції.

Отже, у постановах від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 Верховний Суд сформував правовий підхід, відповідно до якого існують виключні випадки, за наявності яких складена НАЗК довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування не може бути оскаржена до адміністративного суду, а саме у разі виявлення в діях декларанта ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або здійснення у зв`язку з цим уповноваженим органом відповідного провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності.

Верховний Суд у наведених постановах неодноразово визнавав, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки вона приймається НАЗК на виконання владних управлінських функцій, адресована конкретній особі, містить обов`язкові для неї приписи, має визначений строк дії та вичерпує свою дію виконанням.

Зазначена довідка містить юридичну оцінку дій суб`єкта декларування, позаяк викладені у ній висновки охоплюють виклад установлених обставин, їх правову оцінку та висновки щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, зокрема щодо відображення у декларації недостовірних відомостей, які, своєю чергою, впливають на правовий статус суб`єкта декларування, та створюють для нього обов`язок щодо вчинення певних дій (наприклад, подання декларації з достовірними відомостями).

Отже, така довідка має всі ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, яке породжує для особи правові наслідки або, щонайменше, істотно впливає на її правовий статус, а відтак підлягає самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства відповідно до статей 5, 19 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що віднесення довідки до рішень (актів індивідуальної дії) суб`єктів владних повноважень, які підлягають самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства, зумовлене її правовою природою, змістом і наслідками для суб`єкта декларування, що узгоджується і з підходами, раніше висловленими Верховним Судом.

Верховний суд звертає увагу на те, що оцінка адміністративним судом висновків, викладених у довідці, не є тотожною їх оцінці органом, уповноваженим вирішувати питання про притягнення особи до відповідальності. Адміністративний суд здійснює контроль за реалізацією владних повноважень з точки зору їх відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема перевіряє правомірність дій НАЗК та обґрунтованість викладених у довідці висновків. Натомість відповідні уповноважені органи оцінюють наявність складу правопорушення та вини особи, а не законність дій НАЗК як суб`єкта владних повноважень. Такі органи не наділені повноваженнями скасовувати довідку як акт індивідуальної дії, що зумовлює її подальше існування в правовому полі навіть у разі виправдання особи.

Обмеження права на оскарження довідки з підстав наявності відповідного провадження щодо притягнення суб`єкта декларування до юридичної відповідальності, з погляду колегії суддів, фактично позбавляє її ефективного судового захисту, що не узгоджується з принципами верховенства права та доступу до правосуддя.

Відкладення можливості оскарження довідки до завершення провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності створює ризик пропуску нею строку звернення до адміністративного суду, оскільки перебіг такого строку пов`язується з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто з моментом отримання відповідної довідки. Такий підхід фактично позбавляє особу ефективного засобу судового захисту та потенційно призводить до ситуації, за якої акт НАЗК, який має визначальний вплив на подальший розвиток правовідносин, фактично виводиться з-під судового контролю.

Понад те, в разі закриття провадження у справі (зокрема у зв`язку із закінченням строків давності або відсутністю в діях особи складу правопорушення) декларант позбавляється можливості судової перевірки процедури та висновків НАЗК як адміністративного акта, що призводить до ситуації, коли негативні висновки суб`єкта владних повноважень залишаються чинними без можливості їх спростування, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Колегія суддів також підкреслює, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування спричиняє самостійні негативні наслідки для суб`єкта декларування, незалежно від подальшого притягнення його до юридичної відповідальності, оскільки впливає на його ділову репутацію, службове становище та інші права й інтереси, а також покладає на нього обов`язок щодо вчинення певних дій.

Навіть у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення така довідка зобов`язує суб`єкта декларування подати уточнену декларацію у визначений строк, вона підлягає оприлюдненню на сайті НАЗК (з відповідним впливом на правовий статут особи, її репутацію) та створює стан правової невизначеності для особи. Тобто, вона має самостійне юридичне значення.

Таким чином, Верховний суд вважає, що потребує уточненню правовий висновок про те, чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування, з огляду на її зміст, правові наслідки та значення у механізмі реалізації владних управлінських функцій, як акт індивідуальної дії, бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до юридичної відповідальності.

Отже, на переконання Верховного суду, є необхідність у формулюванні уточненого правового висновку щодо застосування статті 51-3 Закону № 1700-VІІ у взаємозв`язку з пунктом 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України з урахуванням обставин:

- звернення НАЗК до правоохоронних органів з метою порушення провадження за результатами виявлення в діях декларанта ознак адміністративного або кримінального правопорушення, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

- звернення правоохоронних органів (в межах триваючого кримінального провадження) до НАЗК щодо проведення перевірки можливих порушень суб`єктом декларування вимог антикорупційного законодавства під час подання щорічних декларацій, складення за її результатами відповідної довідки та використання її висновків в межах відповідного кримінального провадження, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

Зокрема, потребує вирішення питання про те, чи виключає сама підстава проведення перевірки, факт ініціювання НАЗК за її наслідками та здійснення уповноваженим органом провадження про притягнення суб`єкта декларування до адміністративної чи кримінальної відповідальності, таку довідку з-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для передачі цієї справи на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, позаяк вирішення цього спору пов`язане з необхідністю забезпечення єдності судової практики та формування однакового підходу до застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішення зазначених питань потребує, зокрема:

- чіткого визначення юридичної природи правовідносин, що виникають у зв`язку зі складенням НАЗК довідки про результати повної перевірки декларації суб`єкта декларування, з урахуванням її змісту, функціонального призначення та правових наслідків для суб`єкта декларування;

- формування узгоджених критеріїв віднесення таких спорів до юрисдикції адміністративних судів, зокрема у випадках, коли відповідна довідка стає підставою для ініціювання проваджень щодо притягнення особи до юридичної відповідальності;

- визначення меж компетенції адміністративних судів щодо оцінки висновків, викладених у таких довідках, та їх співвідношення з повноваженнями органів, уповноважених вирішувати питання про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності;

- вироблення критеріїв розмежування судового контролю між адміністративною та іншими юрисдикціями з метою недопущення як дублювання повноважень, так і виникнення прогалин у захисті прав особи.

 

…. передати справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду

 

Матеріал по темі: «Довідка НАЗК  поза межами строку проведення повної перевірки декларанта»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Позовні вимоги про визнання права власності в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: підстави для захисту права власності в судовому порядку згідно статті 392 ЦК України

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 516/474/23, провадження № 61-12366св25 (ЄДРСРУ № 135625117) досліджував питання щодо позовних вимог про визнання права власності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

(!) У статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності на підставі статті 392 ЦК України в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20).

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

ВИСНОВОК: Позовні вимоги про визнання права власності в судовому порядку на підставі статті 392 ЦК України, повинні ґрунтуватися на підтвердженому належними доказами праві власності, оскільки позивач вже повинен бути власником, а не намагатися їм стати через пред`явлення позову.

  

Матеріал по темі: «Належний відповідач за позовом власника землі про знесення самобуду»

 

 

 

Теги: власність, власник, майно, визнання право власності, оспорення, судовий порядок, позов до власника, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію по кредитним зобов’язанням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках cправи № 913/80/25 (ЄДРСРУ 135623797) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту.

В зв’язку із  набуттям чинності Закон "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" (10.08.2025р.), яким, зокрема, передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі.

Позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики) (п.24 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію (п.25 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Пунктом 26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК передбачено, що у разі прийняття кредитором рішення про застосування мораторію або якщо кредитор протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви не прийняв жодне з рішень, передбачених п.25 цього розділу, з дня отримання кредитором заяви позичальника протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом одного року з дня його припинення або скасування:

1) позичальник звільняється від обов`язку сплати грошового зобов`язання за договором кредиту (позики);

2) зупиняється вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики), та щодо примусового стягнення заборгованості за договором кредиту (позики) з позичальника та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язань за договором кредиту (позики);

3) зупиняється нарахування грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

(!!!) Отже, дата виникнення мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту чітко передбачена у п.26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК.

На строк дії мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК, зупиняються строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на кошти), що стосуються стягнення грошового зобов`язання за такими кредитними договорами (договорами позики), а також звернення стягнення на предмет забезпечення за договором застави, іпотеки, які забезпечують виконання зобов`язання за таким кредитним договором (договором позики), з позичальника (його правонаступника) та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язання за таким договором (п.10-7 розд.ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про виконавче провадження").

ВИСНОВОК:  Отже, за вищевказаних умов, в період дії мораторію державний/приватний виконавець не може здійснювати заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за кредитним договором.

 

Примітка: Водночас ні положення ст.56 Закону "Про виконавче провадження" (що стосуються арешту майна та коштів боржника), ні положення п.10-7 розд.XIII Закону "Про виконавче провадження" (щодо зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень на строк дії мораторію) не містять припису про обов`язкове скасування арештів у разі зупинення виконавчих дій.

 

 

Матеріал по темі: «Мораторій (заборона) на право відчужувати майно іпотекодавця»

 

 

 

Теги: мораторій, позика, кредит, проценти, пеня, комісії, скасування арештів майна, банк, займ, заява кредитору, зміни в ЦК, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Застосування правил альтернативної територіальної підсудності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування правил альтернативної територіальної підсудності: за місцем виконання договору у справі про визнання його недійсним

03 квітня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/698/23 (ЄДРСРУ № 135553282) досліджував питання щодо застосування правил альтернативної територіальної підсудності: за місцем виконання договору у справі про визнання його недійсним.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За своєю правовою природою судова юрисдикція є інститутом права, що покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.

Компетенцію із розгляду господарських справ однорідними судами за просторовим критерієм розмежовує територіальна юрисдикція (підсудність) господарських судів.

Вимоги щодо такого розмежування викладено у параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України.

За загальним правилом позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи -підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 ГПК України).

Разом із тим статтею 29 ГПК України визначено правила альтернативної територіальної підсудності.

Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 ГПК України).

За змістом положень частини 5 статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

(!) Аналіз зазначеної норми процесуального закону свідчить про те, що нею встановлено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності: 1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання; 2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

Отже, у питанні, який позов може пред`являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, що виник із договору, який відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).

Обмежень про те, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, частина 5 статті 29 ГПК України не містить.

Натомість саме місце пред`явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.

Таким чином, для застосування встановленого частиною 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов`язково спором про його виконання.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділено обидві сторони договору.

(!) До договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.

Спір про визнання договору недійсним, як і про застосування наслідків його недійсності, є спором, що виникає з договору, оскільки такий спір полягає в оспорюванні правомірності правочину. Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність.

З`ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов`язане із дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.

Крім того, у питанні визначення територіальної підсудності спорів, які виникають стосовно нерухомого майна, наразі слід керуватися останньою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухваленій пізніше постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.

ВИСНОВОК: Підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності (за місцем виконання договору про визнання його недійсним):

1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання;

2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

При цьому, до договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи пронезаконність правового акту індивідуальної дії виданого органом місцевогосамоврядування»

 

 

 

 

Теги: підсудність, позов, місце виконання договору, недійсність договору, альтернативна, територіальна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов