вторник, 18 сентября 2018 г.

Порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання…та відсутність ТТН

Адвокат Морозов (судовий захист)

Знову!!! "Порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання"... та "відсутність ТТН".

Верховний Суд погоджується, з висновками судів попередніх інстанцій, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом не є свідченням нереальності господарських операцій.

Обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року справа №820/477/18, адміністративне провадження №К/9901/55969/18 (ЄДРСРУ № 76418738), від 11 вересня 2018 року справа №815/6105/17, адміністративне провадження №К/9901/56987/18 (ЄДРСРУ №76418700), від 11 вересня 2018 року справа №821/995/17, адміністративне провадження №К/9901/54216/18 (ЄДРСРУ № 76421704), від 11 вересня 2018 року справа №823/2247/17, адміністративне провадження №К/9901/56440/18 (ЄДРСРУ № 76420685)  та ін.).

Необхідно вказати, що у деяких рішеннях Верховний суд вказує на те, що суди в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили факт реального руху активів по всьому ланцюгу учасників схеми, не з'ясовано, ким і коли вироблялись придбані позивачем товари та чи вироблялись взагалі, що має істотне значення для правильного вирішення спору (ВС/КАС від 04 вересня 2018 року, справа №825/1153/17, касаційне провадження №К/9901/954/17 (ЄДРСРУ № 76307459).

Однак на погляд автора, з урахуванням вказаного вище, перевіряти «весь ланцюг постачання» не доцільно та фактично не можливо, оскільки відповідний спірний товар виготовляється, реалізується, транспортується і.т.і., а це величезний обсяг документації та контрагентів, що унеможливлює своєчасність розгляду адміністративної справи у суді.

ВИСНОВОК: Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (від 10 вересня 2018 року справа №826/8016/13-а,адміністративне провадження №К/9901/4058/18 (ЄДРСРУ № 76381712), від 10 вересня 2018 року справа №826/25442/15, адміністративне провадження №К/9901/24925/18 (ЄДРСРУ № 76381291), від 11 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №810/2677/17, адміністративне провадження №К/9901/47242/18 (ЄДРСРУ № 76421391)та ін.).






Теги: податкові спори, налоговые споры, ДФС, ГНИ, налоговая проверка, контрагент по ланцюгу постачання, ланцюг постачання, ознаки фіктивності, безтоварність господарських операцій,  працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів


Адвокат Морозов (судовий захист)


Позиція Верховного Суду щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів.

10 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах справи №905/3542/15 (ЄДРСРУ № 76445253) висловив позицію щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів.

Питання, що виникають на стадії виконання рішень, винесених господарським судом, вирішуються в порядку, передбаченому нормами ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження". Спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України "Про виконавче провадження", яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень. Поряд з цим Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон) визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. Пунктом 2 частини 2 цієї статті Закону у повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України "Про виконавче провадження" і Закон визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Визначення місця вчинення приватним виконавцем виконавчих дій у вже відкритому виконавчому провадженні здійснюється відповідно до загальних норм, якими визначаються вимоги щодо місця вчинення відповідної виконавчої дії - без обмеження дій приватного виконавця виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність (частина 6 статті 25 Закону та абзац 2 частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Зі змісту наведеної норми частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Судами встановлено, що Відповідач оскаржує дії приватного виконавця з виконання ухвали апеляційного суду про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що належать Відповідачу та підлягають до сплати Позивачу.
Підставою оскарження Відповідачем дій приватного виконавця з виконання ухвали є, на думку Відповідача, порушення виконавцем вимог щодо територіальної компетенції з відкриття ним виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення та вчинення ним у межах цього виконавчого провадження виконавчих дій.

Судами встановлено, що згідно з ухвалою в межах апеляційного провадження з метою забезпечення виконання судового рішення у справі щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості накладений арешт на кошти, що належать Відповідачу та підлягають до сплати Позивачу і знаходяться на будь-яких рахунках відкритих у будь-яких фінансових установах, в тому числі на поточному рахунку, відкритому у банку, який знаходиться у місті Києві.
Також судами встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Частиною 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

ВАЖЛИВО: Безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, як того вимагає скаржник, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

В частині 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

ВИСНОВОК: У зв'язку із викладеним та враховуючи, що в ухвалі апеляційного суду був зазначений лише рахунок Відповідача, що відкритий у БАНК з місцем реєстрації у місті Києві, а подальші дії приватного виконавця у межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця, Суд зазначає, що дії приватного виконавця, який здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, з відкриття виконавчого провадження шляхом винесення постанови від про відкриття виконавчого провадження  та подальші виконавчі дії з винесенням постанови від про арешт коштів на всіх рахунках боржника - Відповідача, відкритих в інших банках не суперечать наведеним нормам законодавства, а тому Суд відхиляє протилежні доводи скаржника.





Теги: відкриття виконавчого провадження, за місцезнаходженням безготівкових коштів, за місцезнаходженням майна, скарга на дії приватного виконавця, державна виконавча служба, закон про виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки неналежного оформлення наказу про проведення податкової перевірки


Адвокат Морозов (судовий захист)


Якщо наказ або витяг до наказу на податкову перевірку не містять, зокрема перевіряємого періоду платника податку, то він є нечинним та підлягає скасуванню.

11 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/14478/17, адміністративне провадження №К/9901/56090/18 (ЄДРСРУ № 76418749) досліджував питання правових наслідків відносно неналежного оформлення наказу про проведення податкової перевірки.

За змістом підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 Податкового кодексу України, відповідно до якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених у пункті 80.2 цього Кодексу.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно з статтею 81 цього Кодексу (пункту 80.5 статті 80 цього Кодексу).

Спірним питанням у межах даних правовідносин є належне оформлення копії спірного наказу про проведення фактичної перевірки, а також наявність у ньому вичерпного переліку відомостей, з урахуванням положень пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

ВАЖЛИВО: За змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України умовою допуску посадової особи контролюючого органу до проведення фактичних перевірок за наявності підстав для її проведення є пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема такого документу як копія наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

У цій справі між сторонами немає спору з приводу того, що Додаток №1 до спірного наказу є його невід'ємною частиною. Відтак, до Додатку №1 повинні ставитись такі ж вимоги, як і до спірного наказу.

Разом з тим, з встановлених у справі та підтверджених її матеріалами обставин вбачається, що ні спірний наказ, ні Витяг з Додатку №1 до наказу не містять зазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов'язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу.

Посилання в Витягу з Додатку №1 на статтю 102 Податкового кодексу України з метою визначення періоду діяльності Товариства, Суд вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створення у позивача відчуття правової визначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю відносно нього.

Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням Податкового кодексу України щодо його змісту.

(!!!) Стосовно дотримання законодавчих вимог щодо форми наказу, Суд звертає увагу, що Витяг з Додатку №1 до спірного наказу, який є невід'ємною його частиною, не містить печатки (ні гербової, ні печатки без зображення герба), наявність на ньому підпису уповноваженої особи судами не встановлена, внаслідок чого Витяг з Додатку №1 до наказу оформлено з порушенням вимог законодавства, які ставляться до наказу.

Зазначене є підставою для визнання спірного наказу таким, що не відповідає пункту першому частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в частині способу виконання відповідачем владних управлінських функцій.

ВАЖЛИВО: Крім того, Суд зазначає, що ніщо в положеннях Інструкцій з діловодства, на які посилаються сторони (кожна - з метою обґрунтування власних доводів), не може тлумачитись як таке, що відміняє вимоги Податкового кодексу України щодо змісту і форми (підпис уповноваженої особи і печатка контролюючого органу) наказу про призначення податкової перевірки.

Оскільки згідно Витягу з Додатку №1 до спірного наказу, цей Додаток містить відомості, передбачені абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Кодексу, які є обов'язковими, то за відсутності обов'язкових реквізитів ні Додаток, ні Витяг з нього (який оформлений неналежно) не можуть оцінюватися як такі, що прийняті (вчинені) у передбачений законом спосіб.

Суд також відхилив як безпідставні доводи відповідача про те, що окремі дефекти наказу про призначення податкової перевірки не можуть мати вирішального значення, за умови допуску господарюючим суб'єктом посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та встановлення в результаті такої перевірки порушень законодавства таким суб'єктом - оскільки видання наказу про проведення податкової перевірки є способом реалізації владних управлінських функцій, недотримання якого спростовує доводи податкового органу щодо правомірності наказу.

ВИСНОВОК: Якщо спірний наказ або витяг до наказу контролюючого органу на податкову перевірку платника податків не містить обов’язкових реквізитів  передбачених абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Кодексу, то спірний наказ не відповідає положенням Податкового кодексу України щодо його змісту, а отже є нечинним та підлягає скасуванню.

А оскільки податкове-повідомлення рішення приймається на підставі порушень, що повинні бути встановлені посадовими особами органів ДФС в ході перевірки та бути відображені в акті такої перевірки, то визнання протиправним і скасування в судовому порядку наказу про проведення такої перевірки, а також визнання неправомірними дій посадових осіб органів ДФС щодо проведення перевірки та складання акту перевірки - автоматично нівелює правове значення прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені також у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № 826/442/13-а, від 12.06.2018 № 821/597/17 та ін.






Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

понедельник, 17 сентября 2018 г.

Отримання повідомлень про податкову перевірку під час ліквідаційної процедури


Адвокат Морозов (судовий захист)


Під час ліквідаційної процедури направлення та наказ на податкову перевірку повинні бути отримані виключно ліквідатором, як керівником підприємства.

Необхідно вказати, що норми податкового законодавства, а саме п. 97.4.1.  ст. 97 Податкового кодексу передбачають, що особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків стосовно платника податків, який ліквідується є ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України.

В свою чергу, відповідно до п.11.1 розділу XI «Порядок зняття з обліку платників податків у контролюючих органах» Порядку обліку платників податків і зборів затверджених наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011  № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462) платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Дані про прийняття рішення щодо припинення юридичних осіб, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, контролюючі органи отримують від державних реєстраторів у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу.

Також необхідно зазначити, що наказ про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, зазначених у цьому підпункті, видається, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків; (пп.78.1.7 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України).

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, визначених, зокрема, підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, приймається керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою) та оформлюється наказом (пункт 78.4 статті 78 Кодексу).

01 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №821/1667/16, адміністративне провадження №К/9901/41407/18 вказав, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), а також Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2018 року (справа №802/1241/17-а) та від 21 лютого 2018 року (справа №821/371/17).

Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа N1570/7146/12).

Тобто у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у ряді своїх рішень, зокрема від 17.01.2018 провадження № К/9901/1895/18 по справі  №1570/7146/12 (ЄДРСРУ № 71692623) та від 16.01.2018 р. у справах № 2а/1570/4582/11, провадження № К/9901/924/18 (ЄДРСРУ № 71630461) та № 826/442/13-а, провадження № К/9901/898/18 (ЄДРСРУ № 71630409) підтвердив вищевказане.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Між тим із направлень на перевірку вбачається, що вони отримані головним бухгалтером підприємства, а не ліквідатором Товариства, як керівником.

Відповідно до Порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань й інформаційними системами Державної фіскальної служби України затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 18 березня  2016 року № 759/5/371   Державна фіскальна служба України забезпечує доступ своїх територіальних органів до відомостей про проведені реєстраційні дії, документів в електронній формі, отриманих з Реєстру.

ВИСНОВОК: Таким чином, податковий орган не мав можливості проводити позапланову перевірку, оскільки у нього були відсутні належні докази отримання направлення про проведення перевірки уповноваженою на те особою (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року по справі № 812/2100/17, адміністративне провадження №К/9901/56348/18, ЄДРСРУ № 76418762).






Теги: податкова перевірка, ліквідаційна процедура, отримання направлення на податкову перевірку, наказ про проведення перевірки, платник податку, ліквідатор, банкрутство, порушення справи про банкрутство, боржник, кредитор, судова практика, Адвокат Морозов

четверг, 13 сентября 2018 г.

Присічний строк по нововиявленим обставинам у адміністративному судочинстві


Адвокат Морозов (судовий захист)


Присічний строк по нововиявленим обставинам у адміністративному судочинстві.


У постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 2н-821/597/15-а, адміністративне провадження №К/9901/28414/18 (ЄДРСРУ № 74645839) встановлено, що необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:

- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;
- на час розгляду справи ці обставини об'єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;
- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Не можуть бути визнані нововиявленими обставинами такі обставини, які виникли або змінилися після прийняття судового рішення. Нова обставина, що з'явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ.

(!!!) Не вважаються також й нововиявленими обставинами зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Більше того, як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини  від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27–28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46). процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Разом з цим, неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами (Постанова ВС від 21 лютого 2018 року справа № 454/3003/14-ц, ЄДРСРУ № 72378039).

ВАЖЛИВО: В той же час обмеження строком можливості подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами застосовується для досягнення стабільності судових рішень та з метою дотримання принципу юридичної визначеності, що є однією зі складових верховенства права.

Отже, законодавець закріпив положення про те, що у випадку, якщо така заява подана до адміністративного суду після закінчення трирічного строку, адміністративний суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку. У даному випадку не оцінюються причини пропуску строків і для відмови у відкритті провадження у справі достатньо встановити, що пройшло три роки з дня набрання законної сили судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву. Тобто, цей строк є присічним. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року по справі №2а/1270/7521/2012, адміністративне провадження №К/9901/38198/18, ЄДРСРУ № 76380738).




Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

среда, 12 сентября 2018 г.

Розшук майна боржника в рамках виконавчого провадження


Адвокат Морозов (судовий захист)


Особливості підтвердження безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника в рамках виконавчого провадження.

07 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках  справи № 905/1918/15 (ЄДРСРУ № 76326043) досліджував питання розшуку майна боржника в рамках виконавчого провадження.

Законом України "Про виконавче провадження" врегульовані питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)  звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)  вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

(!!!) Так, відповідно до наданих законом виконавцю повноважень під час здійснення виконавчого провадження останній має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Згідно з частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"  виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічний правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року по справі №  910/25970/14 (ЄДРСРУ № 75825051).

Зокрема вказана вище постанова передбачає, що згідно з частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIIІ виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

ВИСНОВОК: Якщо органом державної виконавчої служби не було вжито всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення місцевого суду, а саме не надано доказів направлення запитів до контролюючих органів щодо наявності зареєстрованих катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, цінних паперів, належних на праві власності відповідачу, то висновок ВДВС щодо повернення виконавчого документу стягувачу з підстав відсутності майна у Боржника є передчасним.







Теги: розшук майна боржника, державна виконавча служба, повернення виконавчого документу, виявлення рахунків боржника, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов


вторник, 11 сентября 2018 г.

Не перерахування коштів до бюджету з вини банку: відповідальність платника?



Платник не несе відповідальність за дії банківських установ, щодо подальшого перерахування податків до бюджету.

07 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 823/1985/17, адміністративне провадження №К/9901/50540/18 (ЄДРСРУ 76307055) досліджував питання відповідальності платника за дії банківських установ, щодо подальшого перерахування податків до бюджету.

Однак з першу необхідно звернути увагу на лист ДФС від 24.01.2017 №1575/7/99-99-12-03 «Про порушення строків зарахування податків і зборів до бюджетів», якій передбачає наступне.

В ситуації коли при достатній наявності грошових коштів на банківському рахунку відкритому в фінансовій установі, в якій введено тимчасову адміністрацію і рух по поточних рахунках призупинено на невизначений термін, підприємство не може ними скористатися для сплати податків і зборів, платнику податків необхідно надати контролюючому органу підтверджуючі документи, що вказані обставини щодо неперерахування податків і зборів до бюджету виникли з вини банку. Такими документами, зокрема але не виключно, можуть бути листи-звернення до адміністрації банку з проханням перерахувати податки, платіжні доручення оформлені в паперовому вигляді тощо.

(!!!) Водночас, слід зазначити, що податковий борг платника податків, який виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає перерахуванню ним до бюджету.

Тобто, незважаючи на причину несплати податкових зобов’язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов’язку сплатити основну суму податкового зобов’язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, від стягнення такого податкового боргу та/або від зарахування платежів, здійснених через установи інших банків, у передбаченій пунктом 87.9 статті 87 Кодексу черговості погашення податкових зобов’язань та податкового боргу.

В той же час судова практика йде по іншому шляху…

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.02.2018 р справа №808/9458/14, провадження № К/9901/8524/18 (ЄДРСРУ № 72089383) суд вказує, що визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету.

ВАЖЛИВО: Наприклад, відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком. Відповідно, у такому випадку неперерахування податку не є наслідком винних дій банку, а тому відповідальність за своєчасність та повноту його сплати покладається на платника податків, який ініціював відповідний грошовий переказ.

Повертаючись до досліджуємої справи суд вказав, що відповідно до пунктів 5, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 № 2464-VI окрім іншого передбачено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Згідно до пункту 7 статті 9 Закону № 2464, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Згідно з ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу, загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III).

Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Пунктом 1.30 статті 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону № 2346-ІІІ банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2346-ІІІ днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Вимоги пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III узгоджуються з положеннями пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, згідно з яким за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346-III з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

ВИСНОВОК: З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку платник податків не несе відповідальність.

Отже, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, якщо є підтвердження перерахування грошових коштів з вказаною датою, яка не є порушенням встановленого терміну сплати обов'язкового платежу.





P.s. Платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Зазначені норми встановлено пунктом 129.6 статті 129 Кодексу (Лист ДФС від 16.10.2015 р.  № 9647/Б/99-99-10-03-02-14 ).






Теги: податки, налоги, збори, не перерахування коштів з вини банку, звільнення від відповідальності, банк не здійснив платіж, платіжне доручення, переказ коштів, судовий захист, Адвокат Морозов