Витребування нерухомого майна від (не)добросовісного набувача на користь держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок внесення на депозит суду вартості витребуваного на користь держави нерухомого майна від недобросовісного набувача

07 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/1679/24, провадження № 61-6596св26 (ЄДРСРУ № 138822338) досліджував питання щодо обов’язку внесення на депозит суду вартості витребуваного на користь держави нерухомого майна від добросовісного або від недобросовісного набувача.

Витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади здійснюється за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.

Положення Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов`язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто застосування цього Закону залежать від підстав пред`явленого позову.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, який у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24, від 15 січня 2026 року у справі № 484/1213/25, від 25 лютого 2026 року у справі № 603/102/25, від 13 липня 2026 року у справі № 305/2027/23 про обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Втім положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

ВИСНОВКИ: У  випадку, якщо прокурор обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України.

Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

  

Матеріал по темі: «Конституційні обмеження щодо представництва прокурором інтересів держави в суді»

 

 

Теги: представництво інтересів держави прокурором, позов прокурора в інтересах громади, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов

Відстрочення або розстрочення сплати судового збору у ліквідаційній процедурі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість відстрочення або розстрочення сплати судового збору у ліквідаційній процедурі у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність)

10 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/106/24 (924/336/26) (ЄДРСРУ № 138854347) досліджував питання щодо можливості відстрочення або розстрочення сплати судового збору у ліквідаційній процедурі.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті.

Застосування передбачених ст. 8 Закону України "Про судовий збір" пільг є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується за наявності визначених законом умов (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №912/1061/20).

Особа, яка просить відстрочити або розстрочити сплату судового збору, повинна навести обставини щодо свого майнового стану та підтвердити їх належними, допустими, достатніми та достовірними доказами.

Визначення майнового стану сторони має оціночний характер. Вирішуючи клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд ураховує встановлені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" умови разом із конкретними обставинами майнового стану заявника та необхідністю забезпечити пропорційність обмеження права на доступ до суду.

(!) Сам собою скрутний майновий стан не зумовлює автоматичного надання відповідної пільги.

Законом України від 18.06.2025 №4508-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку розподілу судових витрат та судового збору", який набрав чинності 16.07.2025, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" доповнено п. 4.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд, ураховуючи майновий стан сторони, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, якщо заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Пункт 4 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" прямо визначає перелік судових процедур та коло осіб, щодо яких у межах справи про банкрутство може бути застосовано відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Отже, до цього переліку включено процедури:

- розпорядження майном;

- санації;

- реструктуризації боргів.

Ліквідаційна процедура та ліквідатор як арбітражний керуючий, за клопотанням якого може бути застосована відповідна пільга, у цій нормі не зазначені.

ВИСНОВОК: Якщо особа перебуває у ліквідаційній процедурі, положення п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не можуть бути поширені на боржника та ліквідатора шляхом розширеного тлумачення.

  

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за майновими/немайновими позовними вимогами»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Чи можна «припинити» батьківські обов’язки?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо позовних вимог про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні

06 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/10196/25, провадження № 61-5897св26 (ЄДРСРУ № 138787557) досліджував питання щодо позовних вимог про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

Верховний суд наголошує, що СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

А окреме проживання батьків, проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Навіть нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, укладений між сторонами, не підтверджує здійснення самостійного виховання та утримання заявником дитини, а лише підтверджує дотримання ним цих обов`язків відповідно до закону, оскільки цим договором визначені права та обов`язки обох батьків та порядок їх реалізації.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23, від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25, від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25.

ВИСНОВОК: Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

 

 
Матеріал по темі: «Встановлення факту самостійного виховання дітей в порядку окремого провадження»
 
«Позов військовозобов`язаного про визначення місця проживання малолітньої дитини – без ТЦК ніяк…»
 
 

Теги: позбавлення батьківських прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визначення місця зберігання речового доказу: хто може звертатися до слідчого судді?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Скарга представника власника майна до слідчого судді про визначення місця зберігання речового доказу (авто) в межах кримінального провадження 

Правова проблема: визначення суб’єкта звернення до слідчого судді з вищевказаним клопотанням. 

Суд першої інстанції вказує: «…частиною 7 ст.100 КПК визначений порядок звернення до слідчого судді, який передбачає, що з таким клопотанням може звертатись лише слідчий за погодженням з прокурором або прокурор. Отже кримінальний процесуальний закон не наділяє інших учасників кримінального провадження правом на звернення з таким клопотанням, а відповідно і не надає права слідчому судді на розгляд зазначеного клопотання по суті (ЄДРСРУ № 136780104). 

Разом цим, апеляційна інстанція (разом з адвокатом) не погодилась з такою позицією, зокрема суд вказав: « Порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію регламентується положеннями ст. 100 КПК України. 

Посилання слідчого судді як на підставу відмови у відкритті провадження за поданим клопотанням на те, що суб’єктом такого звернення є лише слідчий за погодженням з прокурором або сам прокурор, стосуються випадків, передбачених ч. 7 ст. 100 КПК України. 

Положення ч. 7 ст. 100 КПК України застосовуються у разі, коли речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: 

- передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; 

- передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля, 

та у разі передачі речових доказів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (ЄУН: 369/8992/26 , провадження № 11-сс/824/5153/2026)      

ВИСНОВОК: Представник власника майна є суб’єктом звернення до слідчого судді  з клопотанням про визначення місця зберігання речового доказу в межах кримінального провадження. 

 

 

Матеріал по темі: «Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження»

 

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Склад відповідачів у спорі про звільнення директора ТОВ в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд  щодо складу відповідачів у спорі про звільнення директора ТОВ в судовому порядку

08 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/2253/24 (ЄДРСРУ № 138261818) досліджував питання щодо складу відповідачів у спорі про звільнення директора ТОВ в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (ч.1 ст.39 Закону "Про ТОВ та ТДВ").

(!) Заявлення позову одним учасником товариства, якому належить частка у статутному капіталі у розмірі 50% до керівника товариства, який також є його учасником з розміром частки у статутному капіталі 50% - не призвело б до порушення прав та інтересів самого товариства.

Більше того, Верховний Суд вважає, що у спірних правовідносинах відмова у задоволенні позову з огляду на те, що учасник визначив відповідачем іншого учасника , а не ТОВ  є проявом надмірного формалізму.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Надмірний формалізм не сприяє реальному вирішенню спору та суперечить завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (постанова Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №757/6159/19).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії", заява №28090/95).

ВИСНОВОК: З огляду на вимоги діючого законодавства, належним відповідачем у спорі про звільнення директора ТОВ в судовому порядку має бути саме ТОВ, але відмова у задоволенні позову з огляду на те, що учасник визначив відповідачем іншого учасника, а не ТОВ  є проявом надмірного формалізму.

 

 

Матеріал по темі: «Призначення другого учасника на посаду директора ТОВ за рішенням суду»

 

Теги: тов, директор, загальні збори, звільнення, протокол, рішення зборів, протокол зборів, повідомлення, керівник, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

 

Призначення другого учасника на посаду директора ТОВ за рішенням суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: особливості призначення іншої особи (другого учасника) на посаду директора ТОВ за рішенням суду

08 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/2253/24 (ЄДРСРУ № 138261818) досліджував питання щодо особливостей призначення іншої особи (другого учасника) на посаду директора ТОВ за рішенням суду.

Верховний Суд звертає увагу на те, що зі змісту ч.13 ст.39 Закону "Про ТОВ та ТДВ" вбачається, що припинення повноважень директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства, а його зміна повинна супроводжуватися призначенням нового директора або особи, яка здійснюватиме повноваження керівника.

Так, відповідно до цієї норми повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків.

Отже, оскільки товариство не може діяти без директора (тобто без виконавчого органу), його зміна обов`язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов`язки керівника товариства. Чинним законодавством це питання не врегульоване. Це може бути особа, яка зазвичай виконує тимчасові обов`язки керівника у випадку його відпустки/хвороби, а за відсутності такої особи або її згоди на таке призначення - учасник товариства, який є його кінцевим бенефіціарним власником.

В іншому випадку, зобов`язання державного реєстратора здійснити дії по виключенню відповідних відомостей про юридичну особу, а саме про керівника (директора), буде примушенням державного реєстратора здійснити дії, які суперечать законодавству, зокрема ст.17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", яка надає державному реєстратору лише право зареєструвати зміну керівника (директора) на підставі рішення загальних зборів товариства про зміну керівника. Також виключення відомостей про керівника (директора) товариства без заміни на нового/іншого керівника (директора) буде порушувати публічний порядок, адже згідно зі статутом керівник наділений багатьма повноваженнями, зокрема підписання податкової, статистичної та іншої звітності, платіжних та інших фінансових документів, здійснення від імені товариства будь-яких дій, які не суперечать чинному законодавству тощо.

Верховний Суд зауважує, що у разі, якщо суди за результатами розгляду справи дійдуть висновку про задоволення позовних вимог, то повноваження директора можуть бути припинені не ретроспективно (що означало б прийняття судом рішення про встановлення факту, а не про вирішення спору), а з дати набрання судовим рішенням законної сили. Це саме стосується і вимог про визнання учасника тимчасово виконуючим обов`язки директора товариства.

ВИСНОВОК: Таким чином, належним способом захисту буде поруч із вимогою про усунення директора від виконання обов`язків, завиляти вимогу про визнання іншого учасника тимчасово виконуючим обов`язки директора ТОВ .

 

 

Матеріал по темі: «Припинення повноважень директора за рішенням суду»

 

 

Теги: тов, директор, загальні збори, звільнення, протокол, рішення зборів, протокол зборів, повідомлення, керівник, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

 

Припинення повноважень директора за рішенням суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення повноважень директора за рішенням суду за позовом самого директора або іншого учасника, якщо директор (учасник) блокує зміну керівника

08 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/2253/24 (ЄДРСРУ № 138261818) досліджував питання щодо особливостей припинення повноважень директора за рішенням суду за позовом самого директора або іншого учасника, якщо директор (учасник) блокує зміну керівника.

1. Відповідно до ч.3 ст.99 ЦК повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У справі №127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку дотримання директором порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ та ухилення від розгляду його заяви про звільнення, припинення повноваження директора судом є належним способом захисту (шляхом звернення з позовом про припинення повноважень за рішенням суду)

Також у п.51 постанови від 14.06.2023 у справі №448/362/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.

Суд касаційної інстанції зауважує, що на розгляді Верховного Суду перебували й інші справи, за результатом розгляду яких було припинено повноваження директора ТОВ, а саме, справа №922/2226/24 (постанова від 04.03.2024) - припинено повноваження директора з огляду на неможливість реалізувати це право в позасудовому порядку; справа №922/4475/23 (постанова від 28.08.2024) - припинено повноваження директора (який одночасно був засновником товариства) з огляду на те, що вичерпано можливості реалізувати це право в позасудовому порядку.

Верховний Суд вважає, що наведена вище позиція Великої Палати Верховного Суду (щодо можливості припинення повноважень директора за рішенням суду за позовом самого директора) має застосовуватися і до ситуації, коли безпосередньо учасник товариства з метою захисту своїх прав звертається до суду з вимогою про припинення повноважень директора з огляду на те, що вирішити це питання в позасудовому порядку (шляхом скликання та проведення загальних зборів) неможливо. 

ВИСНОВОК № 1: Отже у ситуації, коли особа (директор) ініціює скликання загальних зборів для розгляду питання про припинення повноважень директора ТОВ, а товариство (його учасники) блокує скликання зборів та вирішення поставленого питання, суд може ухвалити рішення про припинення повноважень директора.

 

 

2. Верховний Суд звертає увагу, що в даній справі учасниками ТОВ є дві особи, кожній з яких належить частка у розмірі 50% статутного капіталу. Такий розподіл часток (50/50) у функціонуючих товариствах свідчить про намір учасників здійснювати рівноправну участь у діяльності та в безпосередньому управлінні товариством, а також про можливість прийняття рішень лише за їх спільною згодою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються. Відтак, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (постанови від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

(!!!) Таким чином, задоволення позову про припинення повноважень директора ТОВ, який одночасно є учасником цього ТОВ із часткою у статутному капіталі у розмірі 50%, не призведе до порушення його права власності на таку частку.

Більше того, у такому випадку будуть дотримані права як іншого учасника товариства з часткою у тому ж самому розмірі (буде захищеного його право на мирне володіння майном), так і безпосередньо права та інтереси самого товариства.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що в Україні з 24.02.2022 діє правовий режим воєнного стану.

Саме тому, особливо в умовах воєнного стану, може бути типовою ситуація, коли директор фактично припинив відносини з товариством з тих чи інших причин (релокація в інше місто, область, країну; перебування на військовій службі, тривалому лікуванні, місцях позбавлення волі тощо). Водночас, провести загальні збори для заміни такого керівника також може бути неможливо.

З огляду на це, Верховний Суд вважає, що обраний спосіб захисту у вигляді позовної вимоги про усунення директора від виконання обов`язків може бути належним та ефективним способом захисту, а суди повинні розглянути таку вимогу, встановивши при цьому (І) чи дійсно здійснюється блокування роботи товариства, (ІІ) чи дійсно не виконуються повноваження директора ТОВ (якщо так - протягом якого часу), а також (ІІІ) дослідивши вимоги статуту ТОВ щодо порядку скликання та проведення загальних зборів учасників товариства, порядку ухвалення рішень загальними зборами.

ВИСНОВОК № 2: Якщо директор одночасно є учасником товариства та фактично припинив відносини з товариством або блокує зміну керівника, суд може розглянути вимогу про припинення його повноважень за позовом іншого учасника і це буде належним способом захисту, за умови дотримання процедури скликання зборів ТОВ та дослідження доказів ухилення від виконання покладених на нього обов’язків.

 

  

Матеріал по темі: «Заборона директору здійснювати управління ТОВ»

 

 

 

Теги: тов, директор, загальні збори, звільнення, протокол, рішення зборів, протокол зборів, повідомлення, керівник, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов