Коли можлива перевірка
правомірності слідчих дій в межах адміністративної, а не кримінальної
юрисдикції?
29
квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
817/1323/17, провадження №№К/9901/56619/18, К/9901/58737/18 (ЄДРСРУ №
88986932) досліджував питання щодо правової можливості перевірки правомірності
слідчих дій в межах адміністративної, а не кримінальної юрисдикції.
В
офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні
Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено,
що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій
чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових
осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Юрисдикція
судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне
обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші
справи (частина третя статті 124 Основного Закону).
Юрисдикцію
та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в
адміністративних судах визначає КАС.
Відповідно
до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04
листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і
публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно
із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства
є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб’єктів владних повноважень.
На
підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб’єктом владних
повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх
посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних
управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання
делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом
1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція
адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах,
зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо
оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій
чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом
установлено інший порядок судового провадження.
Проте
юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають
вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті
19 КАС України).
Отже,
до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб
з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою
або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи
бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні
владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший
порядок судового вирішення.
Згідно
із частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на
території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством
України.
Відповідно
до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК
України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове
провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого
законом України про кримінальну відповідальність.
За
своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс
вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового
розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної
відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом
процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право
особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних
процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Право
на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді,
прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження,
згідно з частиною першою статті 24 КПК України гарантується кожному
в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас
гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового
розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка
інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право
підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб
брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення
щодо порядку їх здійснення (пункти дев’ятий, десятий частини третьої статті
42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті
- заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з
порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК
України).
Обшук
житла чи іншого володіння особи є втручанням у її право на повагу до свого
житла, передбачене частиною першої статті 8 Конвенції. Відповідно до пункту 2
зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли
воно здійснюється згідно із законом (законність), є необхідним у демократичному
суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи
економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для
захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна
мета).
На
рівні національного законодавства гарантією захисту зазначеного конвенційного
права є закріплена у статті 30 Конституції України засада
недоторканності житла чи іншого володіння особи, що полягає в недопустимості
проникнення до них інакше як за вмотивованим рішенням суду, за винятком
невідкладних випадків, установлених законом.
Конкретний
механізм втілення цієї гарантії регламентовано у статтях 234-236 КПК України.
Згідно із закріпленими в цих статтях процесуально-правовими нормами обшук житла
чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді, який
при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора
зобов’язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших
умов допустимості втручання у право на недоторканність житла.
Обшук
є слідчою дією, яка здійснюється уповноваженими службовими особами органів
досудового розслідування в межах кримінального провадження. Підстави та порядок
санкціонування і проведення такої процесуальної дії, контроль за їх
дотриманням, правові наслідки порушення, а також правила використання результатів
обшуку встановлено нормами кримінального процесуального закону в контексті тих
питань, які підлягають вирішенню у кримінальному провадженні.
Перевірка
законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК
України, згідно із частиною першою статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки
доказів на предмет їх допустимості. З огляду на положення частини другої
статті 91 КПК України оцінка доказів є невід’ємним елементом доказування
як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого,
прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають
значення для кримінальної справи.
(!!!) З’ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному
провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції може призвести
до передчасного вирішення питань, які підлягають розв’язанню судом під час
розгляду кримінальної справи по суті.
Така
ситуація може негативно позначитись на перебігу і результатах кримінального
провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення
правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного
судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає
на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом
процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади
змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу
можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у
дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які
були б сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих
питань.
ВИСНОВОК: Лише у випадках, коли на момент звернення
особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які
за правилами КПК не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при
розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено
на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за
правилами кримінального судочинства стає неможливим.
Виключно
в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу
юридичного захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 ЄКПЛ, а також з
урахуванням того, що в даній ситуації перевірка правомірності слідчих дій за
іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального
провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції.
Аналогічна
правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23
січня 2019 року у справі №802/1335/17-а та
підтримується усталеною практикою Верховного Суду у складі Касаційного
адміністративного суду, зокрема, у постановах від 23 січня 2020 року у справі №П/811/1962/17, від 27 січня 2020 року у справі №200/8729/19-а та від 14 квітня 2020 року у справі
№ 826/12135/18 (ЄДРСРУ № 88781192).
Немає коментарів:
Дописати коментар