Витрати на утримання сідельного тягача та вантажного напівпричіпа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи відноситься сідельний тягач та вантажний напівпричіп до вантажних автомобілів (основними засобами подвійного призначення) у розумінні Податкового кодексу України?

28 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду  в рамках справи № 160/3561/20, адміністративне провадження № К/9901/23406/21 (ЄДРСРУ № 106492468) досліджував питання щодо віднесення сідельного тягача та вантажного напівпричіпа до вантажних автомобілів у розумінні Податкового кодексу України.

Суть питання: правомірність віднесення судом сідельних тягачів і напівпричепів до основних засобів подвійного призначення - вантажних автомобілів і, як наслідок, можливість віднесення витрат на технічне обслуговування, ремонту, придбання запчастин, тощо до складу витрат підприємця.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до статті 1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. Автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Разом із тим, відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

• загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;
• спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач;
• спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Поняття «сідельний тягач» визначено у главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №   363, як автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.

При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів, а тому витрати на їх утримання та технічне обслуговування з урахуванням підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не відносяться до витрат підприємця.

Такий висновок щодо віднесення сідельного тягача і напівпричепа до вантажних автомобілів зроблено у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №   807/250/18, який в подальшому підтриманий у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 04.03.2021 у справі №   500/2170/19, від 04.11.2021 у справі №   620/1384/20, від 03.06.2021 у справі №   540/1969/19, від 11.10.2021 у справі №   140/8956/20, від 16.12.2021 у справі №   140/3766/19, від 15.06.2022 у справі № 520/9743/19.

***

Між тим слід враховувати, що в судовій практиці існує і інша правова позиція, при якій вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.

Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-ІІІ автомобіль колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

Автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

(!!!) Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку, що напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідловим тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій.

Напівпричіп призначений для з'єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу.

Однак, у статті 1 Закону № 2344-ІІІ відсутнє визначення «сідловий тягач».

Згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VII, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). При цьому трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.

Крім цього, згідно з визначенням поняття «сідловий тягач», наведених у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

(!!!) З огляду на зазначене вище, напівпричепи та сідлові тягачі, згідно чинного законодавства, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення.

Доводи контролюючого органу, що сідловий тягач в поєднанні з напівпричіпом відносяться до категорії вантажних автомобілів, не повинні прийматися  до уваги, оскільки ці два транспортні засоби зареєстровані, як окремі види транспорту, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу  та кожний окремо не пристосований до перевезення вантажів (19 березня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 857/346/19 (ЄДРСРУ № 80761389#).

Більше того, Законом України від 16.01.2020 №   466 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема до підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, які набрали чинності з 23.05.2020 р., унаслідок чого існують достатні обґрунтовані підстави для перегляду сформованої правової позиції викладеної вище у постановах Верховного Суду щодо віднесення сідельного тягача і напівпричепа до вантажних автомобілів.

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного, в судовому порядку необхідно доводити, що  напівпричепи та сідлові тягачі, згідно чинного законодавства, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення, а отже підприємець має змогу щодо віднесення до складу витрат - витрати на утримання зазначених транспортних засобів.

 

Матеріал по темі: «Віднесення витрат на утримання сідельного тягача та напівпричепа»

 

Теги: седельный тягач, сідельний тягач, полуприцеп, причіп, напівпричіп, придбаних запасних частин,  склад витрат, утримання автомобіля, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спецстроки для виконання постанови про стягнення за порушення ПДР не діють до кінця війни

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спецстроки для виконання постанови про накладення стягнення за порушення Правил дорожнього руху України не діють до кінця війни

Відповідно до ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

При цьому, КУпАП встановлені спеціальні строки для виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за наслідками порушення Правил дорожнього руху України.

Так, у відповідності до ст. 300-2 КУпАП України у разі сплати особами, зазначеними у статті 14-3 цього Кодексу, штрафу протягом 10 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті така постанова вважається виконаною.

У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.

У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.

У зв`язку з веденням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», продовженням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб указом Президента України від 14.03.2022 року №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовженням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб указом Президента України від 18.04.2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовженням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» до норм Закону України «Про виконавче провадження» були внесені зміни.

Так, 15.03.2022 прийнято Закон України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про виконавче провадження» №2129-IX, відповідно до якого розділ ХІІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, яким, крім іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Закон №2129-IX набрав чинності 26.03.2022.

(!!!) Таким чином, з 26.03.2022 строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі і щодо пред`явлення виконавчих документів до виконання, перериваються.

З урахуванням викладеного вбачається наявність колізії між правовою нормою п.10-2 розділу ХІІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 303 КупАП, відповідно до якої не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

ВИСНОВОК: Фактично можна констатувати, що введення воєнного стану в Україні вносить певні корективи в роботу державних органів, зокрема виконавчої служби, що зумовило внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі в частині строків звернення з виконавчими документами, а тому спеціальні строки для виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за наслідками порушення Правил дорожнього руху України наразі не діють.

 

Матеріал по темі: «Початок відліку строку на оскарження постанови щодо порушення ПДР»

 

Теги: виконавче провадження, зупинення виконавчих дій, заборона заміни стягувача, припинення звернення стягнення на ЗП, зупинення строків, Верховна Рада, закон, Адвокат Морозов

Примусове відчуження земельної ділянки для суспільних потреб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Примусове відчуження земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності

27 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 856/1/22-а, адміністративне провадження № А/990/7/22   (ЄДРСРУ № 106466722) досліджував питання щодо примусового відчуження земельної ділянки для суспільних потреб.

Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності визначені Законом «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» № 1559-VI.

Відповідно до статті 1 Закону № 1559-VI примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності - це перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.

За змістом частин першої - третьої статті 4 Закону 1559-VI фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені.

Викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом.

Примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 7 Закону № 1559-VI органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб, зокрема, як створення міських парків, будівництво дошкільних навчальних закладів, майданчиків відпочинку, стадіонів та кладовищ.

У статті 8 Закону № 1559-VI визначено, що органи виконавчої влади відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені (крім об`єктів, викуп яких віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування), для таких суспільних потреб, зокрема, як створення міських парків, будівництво дошкільних навчальних закладів, майданчиків відпочинку, стадіонів та кладовищ.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону № 1559-VI орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, зобов`язаний письмово повідомити про це їх власника (власників) протягом п`яти днів з дня прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до їх викупу. Цей строк поширюється також на тих осіб, які стануть власниками таких об`єктів протягом трьох місяців з дня надходження зазначеного повідомлення.

(!!!) Згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1559-VI у письмовому повідомленні, що надсилається власнику (власникам) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, які підлягають викупу для суспільних потреб, зазначається інформація щодо:        

• об`єктів викупу, їх місцезнаходження, а для земельних ділянок додатково - площі, кадастрового номера (за наявності), категорії земель;
• мети викупу;
• умов викупу (орієнтовна викупна ціна, строк викупу, джерело фінансування витрат, пов`язаних з викупом), а також відомостей про земельну ділянку, інші об`єкти нерухомого майна, що можуть бути надані замість викуплених;
• прав і обов`язків власника (власників) земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що на ній розміщено, які виникли у зв`язку з їх викупом відповідно до закону;
• відомостей про житловий будинок, жиле приміщення (місцезнаходження, площа), що надається замість викуплених.

Згідно з частинами першою, третьою статті 11 Закону № 1559-VI власник (власники) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, протягом одного місяця з дня отримання інформації (письмового повідомлення) згідно із статтею 10 цього Закону письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу.

У разі надання власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, згоди на проведення переговорів щодо умов їх викупу представники органу, який прийняв рішення про їх викуп, після отримання власником (власниками) цих об`єктів інформації (письмового повідомлення) проводять переговори з власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо викупної ціни, строків та інших умов викупу.

Порядок викупу земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, для суспільних потреб регламентовано положеннями статті 12 Закону № 1559-VI, згідно із положеннями частини першої якої викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу, що підлягає нотаріальному посвідченню. У разі надання особі у власність земельної ділянки чи іншого майна замість викупленого може укладатися договір міни.

Згідно із частиною другою статті 12 Закону № 1559-VI викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, може здійснюватися лише за згодою їх власників.

Що стосується відчуження частини земельної ділянки, то постанова Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 851/25/19 вказує про те, що норма законодавства надає пріоритет саме волі власника земельної ділянки щодо вирішення питання про можливість раціонального використання решти її площі за цільовим призначенням. Буквальне тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавець не висуває вимог щодо необхідності доведення власником землі неможливості раціонального використання решти земельної ділянки і власник наділений правом самостійно визначати можливість або неможливість використання решти земельної ділянки, а також звертатися з вимогою про відчуження всієї земельної ділянки.

У разі досягнення згоди щодо викупу земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, сторони укладають договір купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності).

Власник земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо яких органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування прийнято рішення про викуп з підстав, які допускають примусове відчуження такого майна з мотивів суспільної необхідності, зобов`язаний сприяти представникам зазначених органів і суб`єктам, уповноваженим на проведення експертної грошової оцінки вартості такої земельної ділянки та оцінки житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, у визначенні розміру збитків, що підлягають відшкодуванню, доступі до об`єктів оцінки і до наявної у власника інформації про них (частина четверта статті 12 Закону № 1559-VI).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1559-VI у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об`єктів для суспільних потреб зазначені об`єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення:

• об`єктів національної безпеки і оборони;
• лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації;
• об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення; об`єктів природно-заповідного фонду; кладовищ.

У разі недосягнення згоди щодо умов договору купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності) протягом шести місяців з дня прийняття рішення про викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, зазначені об`єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно для:

• будівництва автомобільних доріг загального користування державного значення, мостів, естакад та об`єктів, необхідних для їх експлуатації, на умовах концесії (частина друга статті 15 Закону № № 1559-VI)

Порядок примусового відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності, визначений у статті 16 Закону №1559-VІ, відповідно до якої орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до розділу II цього Закону звертається до адміністративного суду із позовом про примусове відчуження зазначених об`єктів.

Вимога про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, підлягає задоволенню, у разі якщо позивач доведе, що будівництво, капітальний ремонт, реконструкція об`єктів, під розміщення яких відчужується відповідне майно, є неможливим без припинення права власності на таке майно попереднього власника.

У разі задоволення позовних вимог рішенням суду визначається викупна ціна та порядок її виплати, а також перелік та порядок надання майна замість відчуженого. Одночасно із задоволенням позовних вимог щодо примусового відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності суд може задовольнити вимоги щодо знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, розміщених на земельній ділянці, що підлягають примусовому відчуженню.

Рішення суду про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, разом із документами, що підтверджують попередню та повну сплату колишньому власнику викупної ціни або державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, надане замість відчуженого, є підставою для державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені об`єкти.

При цьому, порушення суб`єктом владних повноважень визначеної законодавством процедури примусового відчуження об`єктів права приватної власності робить неможливим задоволення відповідного позову.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 876/7/17, від 23 липня 2019 року у справі № 879/2/18 (ЄДРСРУ № 83327110).

Попереднє повне відшкодування вартості земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у грошовій формі здійснюється шляхом внесення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, коштів на депозит нотаріальної контори в порядку, встановленому законом, за місцем розташування земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, або перерахування коштів на зазначений власником цих об`єктів банківський рахунок.

Згідно зі статтею 5 Закону № 1559-VI викупна ціна включає вартість земельної ділянки (її частини), житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, з урахуванням збитків, завданих власнику внаслідок викупу земельної ділянки, у тому числі збитків, що будуть завдані власнику у зв`язку з достроковим припиненням його зобов`язань перед третіми особами, зокрема упущена вигода, у повному обсязі.

Розмір викупної ціни затверджується рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що здійснює викуп земельної ділянки, або встановлюється за рішенням суду. Вартість земельної ділянки, що відчужується або передається у власність замість відчуженої, визначається на підставі її  експертної грошової оцінки,  проведеної відповідно до закону.

Звіти з експертної грошової оцінки   земельних ділянок, що відчужуються, підлягають рецензуванню, державній експертизі землевпорядної документації у випадках та в порядку, визначених законом.

Суб`єкти оціночної діяльності для проведення такої оцінки визначаються органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування або особою, яка ініціювала відчуження об`єктів нерухомого майна в порядку, визначеному законом, а вартість надання послуг з рецензування або проведення державної експертизи звітів з    експертної грошової оцінки сплачується за рахунок коштів відповідних бюджетів.

(!!!) У разі якщо власник виступає проти відчуження свого нерухомого майна за оцінкою, проведеною суб`єктом оціночної діяльності, визначеним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, він може залучити іншого суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості нерухомого майна чи проведення рецензування звіту з оцінки такого майна. У цьому разі витрати на виконання таких послуг несе власник майна.

Як встановлено частиною другою статті 19 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV «Про оцінку земельних ділянок» (далі - Закон № 1378-IV) експертна грошова оцінка вільних від будівель та споруд земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, що проводиться у зв`язку з викупом цих земельних ділянок для суспільних потреб чи їх примусовим відчуженням з мотивів суспільної необхідності, проводиться на основі методичного підходу  капіталізації чистого операційного або рентного доходу від використання земельних ділянок з урахуванням їх використання за цільовим призначенням (використанням), встановленим на день прийняття рішення про викуп таких земельних ділянок для суспільних потреб.

Верховний суд звертає увагу, що визначальною підставою для примусового відчуження земельної ділянки, що знаходиться в приватній власності з мотивів суспільної необхідності є неотримання згоди власника земельної ділянки з її викупом для суспільних потреб, а також обов`язкове дотримання процедури щодо прийняття рішення, повідомлення власника про викуп земельної ділянки для суспільних потреб, забезпечення права на участь у переговорах щодо умов викупу, узгодження умов договору купівлі-продажу, істотною умовою якого є викупна ціна, яка передує виникненню підстав для примусового відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

ВИСНОВОК: Отже, наведені законодавчі положення, конституційні гарантії щодо непорушності права приватної власності дають підстави для висновку про можливість примусового відчуження об`єктів права приватної власності виключно з мотивів суспільної необхідності на підставі та в порядку, визначених Законом № 1559-VІ, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

При цьому примусове відчуження у державну чи комунальну власність допускається лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення об`єктів, наведених у статті 15 Закону № 1559-VІ, перелік яких є вужчим у порівнянні з переліком об`єктів, що можуть бути викуплені для суспільних потреб, наведеним у статті 7 цього ж Закону.

 

Матеріал по темі: «Укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки без дотримання конкурентних засад»

 

 

Теги: примусове відчуження, викуп землі, земельна ділянка, приватна власність, для суспільних потреб, відчуження нерухомого майна, будівництво доріг, знесення, житло, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Верховний суд дозволив дітям дивитися передачі «МастерШеф», «Один за всіх», «Хата на тата», «Битва екстрасенсів»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: передачі «МастерШеф», «Один за всіх», «Хата на тата», «Битва екстрасенсів» НЕ завдають шкоди моральному і психологічному здоров`ю глядачам-дітям

26 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/4741/17, адміністративне провадження № К/9901/27016/21 (ЄДРСРУ № 106440083) досліджував питання щодо завдання шкоди моральному і психологічному здоров`ю глядачам-дітям при перегляді передач «МастерШеф», «Один за всіх», «Хата на тата», «Битва екстрасенсів».

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» дитиною є особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, що застосовується до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Поняття підліток та підлітковий вік вжито у деяких нормативних актах, але його визначення відсутнє. На практиці уважається, що підлітками є діти віком від 10 до 18 років. Причому підлітковим прийнято вважати період розвитку людини від 10-11 до 14-15 років. В цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого ще називають критичним, перехідним. Підлітковий вік називають перехідним і тому, що в цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Юність - один із етапів розвитку людини, її життя. Чітких встановлених меж юності не існує. Існує певний стандарт, якого всі дотримуються, він визначає межі юності: початок - 16-17 років, закінчення - 20-23 роки. Юність завершальний етап первинної соціалізації.

Експертом визначено, що фізичний розвиток дитини означає сукупність морфологічних і функціональних властивостей організму, що характеризують процес його росту і дозрівання. Фізичний розвиток залежить від генетичних факторів, при цьому істотну роль відіграє спадковість в особливостях динаміки фізичного розвитку і статури і умови зовнішнього середовища (соціальні, кліматичні географічні тощо). Фактором негативного впливу на фізичний розвиток є те, що перешкоджає нормальному зростанню, набиранню ваги та розвитку тіла. Такими факторами можуть бути, зокрема, куріння, вживання алкоголю, наркотичних засобів, неповноцінне харчування, малорухливий спосіб життя.

Психічний розвиток - це процес, який має динамічний характер та розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості. До факторів психічного розвитку відносяться: біологічний фактор, який включає перш за все спадковість (успадковується темперамент, задатки здібностей); фактор середовища (природне середовище та соціальне) - впливає опосередковано та фактор психічного розвитку - активність. Розвиток психіки і поведінки дитини обумовлений зовнішнім середовищем і фізіологічним дозріванням.

Поняття «нормальний», тобто такий, що не має відхилень від норми (відповідає загально прийнятим нормам, установленим вимогам). Розвиток психіки є індивідуальним та за відсутності чітких критеріїв встановити, яка інформація здатна впливати на психічний розвиток чи пошкодити йому, неможливо.

Розумовий розвиток - ступінь розвитку в дитині пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення, мовлення, пам`яті, уяви), сформованість, уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що говорять, вибудовувати власні судження. Відбувається одночасно із психічним розвитком.

Моральний розвиток передбачає формування моральних уявлень і знань, моральних почуттів, вироблення принципів оцінки подій і поведінки інших людей, а також вироблення власного ставлення до людини, суспільства. Нормальним рівнем морального розвитку можна вважати достатній розвиток моральних знань та почуттів, необхідних для організації життєдіяльності індивіда в даному суспільстві, коли особистість усвідомлює необхідність дотримання моральних норм, вони є звичною формою її вчинкової діяльності. Інформація, яка може вплинути на моральний розвиток чи зашкодити йому, це відомості, які безпідставно виправдовують порушення норм суспільного життя, подають порушення у більш вигідному становищі у порівнянні з правомірною поведінкою, переконують вчинювати порушення норм суспільного життя.

Інтелектуальний розвиток, рівень інтелекту формується під впливом сукупності чинників та визначається спадковістю (генотипом) і соціальним середовищем.

Духовний розвиток - одна з найскладніших категорій у психології, педагогіці, культурології, філософії. Духовний розвиток пропонується визначати як прийняття людиною своєї тілесно-душевно-духовної сутності в адекватному їх поєднанні.

Жах - це сильне негативно забарвлене почуття, стан дуже великого переляку, страху, що охоплює кого-небудь, чіткі критерії для віднесення явищ, дій, подій до таких, що здатні викликати жах, відсутні.

Визначаючи поняття «сцена вбивства» експерт вказав, про можливість його трактування як демонстрацію позбавлення людини життя. При визначенні поняття «сцена насильства» слід виходити із поняття насильство - умисна фізична, сексуальна, психологічна чи економічна дія чи її загроза, примус з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. Експерт зазначив, що одним із світових підходів до захист прав дітей і підхід з викриття насильства через пресі, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства, що передбачає інформування суспільства про покарання винних у порушенні прав дитини, дослідження факторів, які провокують порушення прав, і надання обґрунтованих рекомендацій для попередження цього ганебного явища. Зауважив, що журналістські матеріали, які стосуються дитячої соціальної проблематики (наприклад, усиновлення, дитяче насильство, підліткова злочинність, сексуальні злочини), мають містити коментарі фахових експертів - правозахисників, педагогів, юристів, психологів. Наявність таких коментарів можна віднести до одного з критеріїв, які відмежовують обґрунтований показ насильства (коли мета такого показу полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми насильства, підкреслити його недопустимість, запропонувати шляхи вирішення проблеми тощо) від необґрунтованого (коли метою є показ насильства як такий, без оцінки дій відповідних осіб, без висновків тощо).

Сексуальний інстинкт - це енергія збудження, яка в свою чергу викликається природними людськими потребами, зокрема це потреба залишити потомство, а не отримати задоволення або зняти стрес. У нашому суспільстві є певні моральні нормативи, є заборони, які порушувати не можна, є вікові обмеження. Сексуальний інстинкт шукає можливість вгамувати потребу в партнері протилежної статі.

Також, експерт зауважив, що неможливо визначити наявність чи відсутність інформації, яка здатна зашкодити розумовому, інтелектуальному чи духовному розвитку дітей та юнацтва, сцен, які викликають жах або звернені до сексуальних інстинктів, через відсутність будь-яких стандартів і нормативів, одиниць та критеріїв виміру відповідної інформації, оскільки вони є індивідуальними для кожної конкретної людини. Зважаючи на викладене, експертне дослідження наданих матеріалів експерт здійснював шляхом аналізу та оцінку змісту та визначення, чи міститься в них інформація про: пропагування культу насильства чи жорстокості; порнографія; інформація, яка здатна впливати на нормальний фізичний та моральний розвиток; сцени вбивства; сцени фізичного та психічного насильства.

Ці твори НЕ здатні потенційно впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей, підлітків та юнацтва, завдати шкоди фізичному, інтелектуальному і духовному їх розвитку. У них відсутні сцени, які викликають жах, сцени вбивства, фізичного та психічного насилля, сцени, звернені до сексуальних інстинктів.

Окрім цього, слід звернути увагу на  «Керівний принцип N 1. Загальні рамки» затверджений у Рекомендаціях N R (97) 19 Комітету міністрів Ради Європи "Про показ насильства електронними ЗМІ" стаття 10 Європейської конвенції з прав людини відповідно  до  тлумачення  за практикою Європейського суду з прав людини,  повинна становити загальні правові рамки для  розв'язання питань, що стосуються показу насильства в електронних ЗМІ.

Свобода вираження поглядів,  у принципі,  включає також право поширювати й одержувати інформацію та ідеї,  які становлять  показ насильства.  Проте  деякі форми необґрунтованого показу насильства можуть  законним  чином  бути  обмежені,  враховуючи  обов'язки  й відповідальність,  що їх несе із собою здійснення права на свободу вираження  поглядів;  за  умови,  що  такі  втручання  в   свободу вираження  поглядів  передбачені  законодавством і є необхідними в демократичному суспільстві.

Конкретніше - засоби,  вжиті  на  противагу  необґрунтованому показу   насильства   електронними   ЗМІ,   можна  законним  чином розглядати як такі,  що  гарантують  повагу  людської  гідності  й захищають вразливі групи, наприклад, дітей і підлітків, фізичному, розумовому й моральному розвитку яких може зашкодити показ  такого насильства.

ВИСНОВОК Верховного суду: Суд дозволив дітям дивитися передачі «МастерШеф», «Один за всіх», «Хата на тата», «Битва екстрасенсів», оскільки вказані твори НЕ завдають шкоди моральному і психологічному здоров`ю глядачам-дітям.