Шановні Друзі,
щиро вітаю Вас с Новорічними Святами!
Бажаю всім мирного неба!
Військовим – живими та здоровими повернутися з фронту до своїх
сімей, а тим хто чекає…обов’язково дочекатися!!!
***
«НІ
ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»;
«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO
WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»!!!
Верховний суд, шляхом зупинення судових рішень, тимчасово (до моменту
касаційного перегляду справи № 640/18314/21)
відновив податкові перевірки юридичних осіб в період дії мораторію
COVID-19
Відповідно до
вимог пункту 4 розділу II Закону України від 17 вересня 2020 року №909-ІХ «Про
внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»» на
період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою
запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби
COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії
обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами
України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території
України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене
може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.
(!!!) На підставі цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №89 від
3 листопада 2021 року «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії
мораторію на проведення деяких видів перевірки» якою було скорочено строк дії
обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні
положення» Податкового кодексу України в частині дії мораторію на проведення
деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних
осіб:
ВАЖЛИВО: Втім мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину
прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень
Податкового кодексу України та вказана норма в частині обмежень на
проведення планових перевірок, є чинною, її дія не зупинялась.
Матеріал по
темі: «Новорічно-ялинковий подарунок від
податкової: план-графік документальних перевірок на 2023 р.»
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Податкового кодексу України, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Тобто, зміна
приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про
внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків, дії мораторію може бути
здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до Податкового кодексу України.
Відповідно до
пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни,
правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та
положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються
поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
За загальним
правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України,
у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України,
міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою
України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має
вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно, за
наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення
перевірок, які містяться у Податковому кодексу України, з одного боку і в
постанові Кабінету Міністрів України з іншого боку - застосуванню підлягають
положення і правила саме Податкового кодексу України.
Аналогічне
правозастосування викладене у постановах Верховного Суду у справі від 22 лютого
2022 (справа №420/12859/21), від 17 травня
2022 (справа № 520/592/21), від 15 квітня
2022 (справа № 160/5267/21), від 27 квітня
2022 (справа № 140/1846/21) від 06 липня
2022 (справа № 360/1182/21).
Велика Палата
Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 зазначила, що неправомірність дій
контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути
предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання
протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Водночас
підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під
час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або
об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за
результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність
прийнятого за результатами перевірки рішення.
Між тим,
зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 визнана протиправною та скасована рішенням
Окружного адміністративного суду міста Києві від 26.01.2022, яка залишена без
змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022
(справа №640/18314/21). Суди зазначили, що
Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо відновлення
проведення податкових перевірок або скорочення строку дії обмежень,
встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України
в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, позаяк мораторій
встановлено нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу та зміни до
якого вносяться виключно шляхом внесення змін саме до цього Кодексу (ст. 2 ПК
України).
Однак, КМУ не
погодився з вказаними рішеннями та звернувся до Верховного суду…, а разом зі
скаргою подав клопотання щодо зупинення виконання рішення Окружного
адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2020 та постанови Шостого
апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 р.
Мотивуючи
вказане клопотання Кабінет Міністрів України зазначив, що на даний час відсутня
можливість здійснювати контролюючим органом перевірок щодо додержання
суб`єктами господарювання норм податкового законодавства. Як стверджує Кабінет
Міністрів України несплата податків суб`єктами господарювання за відсутності
законодавчої можливості контролюючого органу реагувати на порушення
унеможливлює надходження до державного бюджету, як наслідок, Держава не може
належним чином забезпечувати видатки на нагальні потреби. Отже виконання цих
рішень до закінчення касаційного перегляду призведе до значних втрат з
Державного бюджету України.
Так,
розглядаючи вказане клопотання 23 грудня 2022 року Верховний Суд у складі судді
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №640/18314/21, адміністративне провадження
№К/990/20784/22 (ЄДРСРУ № 108059187) з моменту підписання ухвали (23.12.22 р.) зупинив
дію рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня
2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня
2022 року у справі № 640/18314/21 до закінчення їх перегляду у
касаційному порядку.
Отже, до
моменту закінчення касаційного перегляду справи №
640/18314/21 постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021
року № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на
проведення деяких видів перевірок», якою дозволено в період дії мораторію
(COVID-19) проведення перевірок юридичних осіб є діючою та наділяє
податковий орган правом проведення таких видів перевірок юридичних осіб:
ВИСНОВОК:
Верховний суд, шляхом зупинення судових рішень,
тимчасово (до моменту касаційного перегляду справи №
640/18314/21) відновив податкові перевірки юридичних осіб в період дії
мораторію COVID-19.
P.s. Платникам
податків слід враховувати, що 12 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/24072/21, адміністративне провадження №
К/990/18724/22 (ЄДРСРУ № 106716424) досліджував питання щодо проведення
податкових перевірок в період дії мораторію на проведення перевірок, з урахуванням
вимог пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового
кодексу України та дійшов наступного ВИСНОВКУ: «Зміна строків дії мораторію щодо проведення
податкових перевірок у зв’язку із COVID-19 може бути здійснення виключно
шляхом прямого внесення змін до Податкового кодексу України».
Аналогічне
бачення висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду 14 грудня 2022 року в рамках справи № 200/3668/21, адміністративне провадження № К/9901/46631/21.
Матеріал по
темі: «Мораторій на податкові перевірки в
період карантину (COVID-19)»
Теги: мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення
перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення
строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг,
оскарження , Адвокат Морозов
Поділ між подружжям заставного (іпотечного) майна в судовому порядку за для
ухилення від сплати боргів перед кредитором
22 грудня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 686/5793/22, провадження №
61-8660св22 (ЄДРСРУ № 108026136) досліджував питання щодо поділу в судовому
порядку між подружжям заставного (іпотечного) майна, за для ухилення від сплати
боргів перед кредитором.
Суть справи: Іпотечне (заставне) майно судовим рішенням поділене між подружжям і другим
із подружжя (не іпотекодавцем) подано заяву про зняття арешту з майна
накладеного в рамках виконавчого провадження, оскільки це порушує його право
власності.
Відповідно до частини першої статті 59
Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке
накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з
позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Статтею 63 СК України передбачено, що
дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання
майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не
встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69,
частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ
майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від
розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не
визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Належність майна до об`єктів права
спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною
третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то
гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим
договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК
України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає,
що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки
для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в
інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він
діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до
суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим
із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного
побутового (частина друга статті 65 СК України).
Якщо одним із подружжя укладено договір
в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в
обох із подружжя.
Відповідно до частини другої статті 73
СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною
власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із
подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на
її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм
майном.
Вказані правові висновки викладені,
зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у
справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19).
У постанові від 07 листопада 2022 року
у справі № 725/7187/19 (провадження №
61-11615сво20) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду зазначив, що норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче
провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права
власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним
власником або співвласником подільної речі.
Очевидно, що нерозумним було б
тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній
сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи
навіть допускати конструкцію зняття арешту із частки в спільній сумісній
власності. Права та
інтереси іншого співвласника у спільній сумісній власності на неподільну річ
мають захищатися шляхом виплати компенсації.
У постанові від 11 листопада 2019 року
у справі № 337/474/14-ц (провадження №
61-15813сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду, виходячи, зокрема, із положень пункту 6 частини першої статті 3 ЦК
України, частини третьої статті 13 ЦПК України, зазначив, що поділ спільного
майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для
уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення
боргу. Боржник, проти якого
ухвалено судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно,
та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та
зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна
порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення
стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією
такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно
недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Така правова позиція знайшла свій
розвиток, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у
справі № 654/1528/17 (провадження №
61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі №
317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня2019 року у
справі № 726/831/15-ц (провадження №
61-45301св18), від 04 березня 2020 року у справі №
753/15957/18 (провадження № 61-11376св19), від 02 лютого 2022 року у
справі № 607/3269/21 (провадження №
61-19506св21), від 15 лютого 2022 року у справі №
346/3475/19 (провадження № 61-167св21).
Так, борги подружжя та зобов`язання, що
виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму
Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування
судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,
визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Крім того, за змістом положень статті
23 Закону України «Про іпотеку», перебування майна в іпотеці не перешкоджає
його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на
нього, оскільки при поділі
такого майна дія договору іпотеки не припиняється
і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки. Особа, до
якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і
має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому
обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет
іпотеки.
ВИСНОВОК: Поділ між подружжям заставного (іпотечного) майна в судовому порядку, за
для ухилення від сплати боргів перед кредитором, не є належною формою захисту
та не буде мати відповідного юридичного значення, а отже є безперспективним.
Матеріал по темі: «Зняття арешту з неподільної речі (автомобіль), яка знаходитьсяу спільній власності»
Теги:
шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу,
раздел имущества, спільна сумісна власність, продавець, покупатель,
подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із
подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат
Морозов
Адвокат Морозов (судовий захист)
Алгоритм дій для платників податків щодо виключення з плану-графіку
проведення документальних планових перевірок платників податків на 2023 рік
Відповідно до
абзаців першого – четвертого п.п. 69.2 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні
положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період до припинення або
скасування воєнного стану на території України податкові перевірки не
розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:
а) камеральних
перевірок;
б)
документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника
податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 п. 78.1 ст.
78 ПКУ, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за
якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником
валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів
за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;
в) фактичних
перевірок.
Разом з цим, на
сайті Державної податкової служби України оприлюднено «План-графік
проведення документальних планових перевірок платників податків на 2023 рік»
Для зручності
план –графік містить чотири розділи:
Відповідно до
п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі
змінами та доповненнями (далі – ПКУ) документальна планова перевірка повинна
бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
План-графік
документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному
веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову
політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть
проводитися такі документальні планові перевірки.
До
плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються
платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів,
невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі
органи (абзац перший п. 77.2 ст. 77 ПКУ).
Абзацами
третім-шостим п. 77.2 ст. 77 ПКУ визначено, що порядок формування, затвердження
плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за
ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну фінансову політику.
Враховуючи
судову практику, яка вказує: «…захист прав шляхом недопуску посадових осіб
контролюючого органу до перевірки може мати місце лише після видання
відповідного наказу про проведення перевірки та направлень на проведення
перевірки. На момент виникнення спірних правовідносин такі рішення контролюючим
органом не приймалися, а тому платник обґрунтовано визначив спосіб захисту
свого права шляхом оскарження дій податкового органу щодо включення до
плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків»
(ЄДРСРУ № 87508033).
З урахуванням
викладеного…
Дорожня карта (алгоритм дій) платника
податків:
Додатково:
Теги:
план_графік, податкові
перевірки, ДПС, план перевірок платників, графіки документальних планових перевірок,
ризикованість, несплата податків, ризики, наказ, оскарження, судова практика, Адвокат
Морозов
Адекватність застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення
продажу арештованого майна
05 грудня 2022
року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 757/22558/20, провадження №
61-158сво21 (ЄДРСРУ № 107994355) досліджував питання щодо застосування заходів
забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна.
У статтях 149,
150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення
позову і способи забезпечення позову.
Відповідно до
частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи,
має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення
позову.
У пункті 5
частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується
зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права
власності на це майно і про зняття з нього арешту.
(!!!)
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано
позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є
спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у
справах за позовом про визнання права власності на це майно.
Під
забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони
матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання
судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову
спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно,
розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до
частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту
морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути
співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність
передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів
забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок
невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу,
за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він
заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу
здійснювати певні дії.
Заходи
забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання
можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності,
оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та
законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи
заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на
підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що
1) між
сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення
виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
2) з`ясувати
обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також
3)
відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра
звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Зазначене
згоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у
постанові від 12 лютого 2020 року у справі №
381/4019/18, провадження № 14-729цс19.
Отже, суди
попередніх інстанцій обґрунтовано, застосовуючи пункт 5 частини першої статті
150 ЦПК України про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого
майна, оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене
на продаж арештоване майно.
Саме для такого
випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом
зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права
насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання
судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.
Посилання касаційної
скарги на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє
реалізацію права на виконання рішення суду, що набрало законної сили, про
стягнення заборгованості за договором позики є безпідставними, оскільки
вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає
державному/приватному виконавцю проводити виконавчі дії у межах виконавчого
провадження по виконанню цього рішення суду, а саме вживати заходів,
направлених на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику.
Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового
рішення у іншій справі, а лише зупиняє продаж певного (спірного) майна,
яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.
ВАЖЛИВО: Більше того, зазначений вид забезпечення позову є
ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення
результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне
майно буде задоволено.
З огляду на
викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
вважає за необхідне уточнити висновки, викладені у постанові Верховного Суду у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25
листопада 2020 року у справі № 524/7234/18,
провадження № 61-12652св20, щодо застосування пункту 5 частини першої статті
150 ЦПК України, враховуючи, що безпосередньо обставини наведених справ
(подібність) відрізняються, так як у наведеній справі, на відміну від справи,
яка переглядається, позов було заявлено боржником у виконавчому провадженні й
власником спірного майна.
ВИСНОВОК:
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано
позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є
спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за
позовом про визнання права власності на це майно.
Матеріал по
темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі
виконавчого напису нотаріуса»
Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення
позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт,
заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду,
оскарження, обмеження прав, судовий захист, Адвокат Морозов
Правова можливість подання позову в інтересах суспільства України
21 грудня 2022 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/28508/21, адміністративне провадження №
К/990/22496/22 (ЄДРСРУ № 107984661) досліджував питання щодо можливість
подання позову в інтересах суспільства України.
Позови в інтересах суспільства (в
інтересах законності), відомі як actio popularis, загалом не характерні для правових систем країн
Європи. Аctio popularis має на увазі право кожного представляти
скаргу без обов`язку довести, що відповідна норма безпосередньо зачіпає його права
і свободи. Захист таких інтересів, репрезентованих громадськими організаціями,
може надаватися як виняток. Українське законодавство не передбачає можливості
подання позову в «інтересах правопорядку».
Верховний Суд вже звертав увагу, що
позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу)
можуть розглядатися як
виняток у випадках, прямо передбачених законодавством
(постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19).
Фактично особа, як виключення, може
заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права
в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального
переслідування або через належність до категорії осіб, які ризикують
безпосередньо випробувати на собі дію законодавства («Тенасє проти Молдови»
[ВП], №7/08 від 27 квітня 2010 року, п. 344, «Мішо проти Франції» [ВП],
№12323/12 від 6 грудня 2012 року, пп. 51–52, «Сердіч та Фінчі проти Боснії та
Герцеговини» [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06 від 22 грудня 2009 року, п. 28).
Матеріал по темі: «Право громадських організацій на звернення до суду в інтересахінших осіб»
Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до
суду в інтересах своїх членів
21 грудня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 640/28508/21,
адміністративне провадження № К/990/22496/22 (ЄДРСРУ № 107984661)
досліджував питання щодо особливостей правового статусу громадських
організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів.
Відповідно до
статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання
- це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного
права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема
економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське
об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська
організація або громадська спілка.
Громадська
організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами
(учасниками) якого є фізичні особи.
Згідно із
рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 громадська організація може
захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і
права та охоронювані законом інтереси інших осіб,
які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке
повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон
визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та
інтересів інших осіб.
Особливості
правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах
своїх членів аналізувалися Верховним Судом у постановах від 14 березня 2018
року у справі №815/219/17 і від 31 березня
2021 року у справі №640/21611/19.
У вказаних
справах Верховний Суд дійшов висновків, що громадські організації є
організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного
здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у
статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Тож,
діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку
з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську
організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом
умовах для спільної реалізації своїх прав.
Вирішуючи
питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах
інших осіб, суди повинні з`ясувати:
Матеріал по
темі: «Підсудність спору щодо поновлення
членства у громадській організації»
Теги: громадська організація, звернення до суду, судовий захист, представництво інтересів, члени організації, судові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
