Алгоритм дій боржника в у разі оскарження постанов виконавця

                                     
Адвокат Морозов (судовий захист)

Алгоритм дій боржника в у разі оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору та/або витрат на виконавче провадження

26 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 360/4369/19, адміністративне провадження № К/9901/1039/20 (ЄДРСРУ № 91175991) досліджував питання щодо алгоритму дій боржника у разі оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору та/або витрат на виконавче провадження.

З першу необхідно відмітити, що частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великою Палатою Верховного Суду від 06.06.2018 (справа № 127/9870/16-ц), 30.01.2019 (справа № 161/8267/17), 03.04.2019 (справа № 370/1034/15-ц) та 19.05.2020 (справа № 754/2223/15-ц) та від 20.05.2020 (справа № 0340/1792/18).

В даній справі Товариство просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, насамперед, обґрунтовуючи це тим, що стягнення з позивача виконавчого збору є неправомірним, оскільки, на його думку, державний виконавець не вчинив жодних дій щодо виконання рішення суду. Крім того, позивач не погоджується із сумою виконавчого збору та наводить відповідні доводи щодо завищення такої суми, посилаючись, зокрема, на частину другу статті 27 Закону №1404.

Отже, Товариство не обґрунтовує протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження, а фактично наводить доводи щодо незгоди із постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка у цій справі не оскаржується.

Враховуючи відсутність порушення виконавцем порядку прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, та факт не оскарження Товариством постанови про стягнення виконавчого збору, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №0340/1792/18 (провадження №11-733апп19, ЄДРСРУ № 89819865).

Тобто підставою для прийняття постанови про відкриття окремого виконавчого провадження можуть бути  виконавчі документи, якими є постанова про стягнення виконавчого збору та/або постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище, у разі незгоди боржника з постановами виконавця про стягнення виконавчого збору та/або витрат на виконавче провадження, правильним алгоритмом для боржника є оскарження саме цих постанов в рамках ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» в адміністративній юрисдикції, а не постанови про відкриття окремого виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору та витрат.

Матеріал по темі: «Стягнення виконавчого збору з урахуванням змін до ЗУ «Про виконавче провадження»

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Стягнення виконавчого збору з урахуванням змін до ЗУ «Про виконавче провадження»

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення виконавчого збору з урахуванням змін редакцій Закону України «Про виконавче провадження» у період існування заборгованості боржника

14 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/685/19, адміністративне провадження №К/9901/12103/19 (ЄРСРУ № 89217659) досліджував питання щодо стягнення виконавчого збору з урахуванням змін редакцій Закону України «Про виконавче провадження» у період існування заборгованості боржника.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

(!!!) Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ змінено, (Законом України №2475-VIII від 3 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, в даній справі з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості боржника база обрахунку виконавчого збору змінювалась.

Верховний Суд у постановах від 19.06.2019 р. по справі № 824/172/18-а та від 28.02.2019 р. по справі № 819/1116/17, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 р. по справі № 2540/3203/18 (ЄДРСРУ № 88601610) зазначає, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачеві за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Суд касаційної інстанції (постанова від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, від 16.04.2020 у справі №640/8425/19 (ЄДРСРУ № 88814982)) висловив правову позицію, відповідно до якої системний аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основана винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. При цьому, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

ВАЖЛИВО: Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.

ВИСНОВОК: З урахуванням того, що зміни внесені Законом України «Про виконавче провадження» погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом суду, Верховний Суд вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.

P.s. При вирішенні питання щодо юрисдикції цього спору слід керуватися правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (викладений в постановах від 11.09.2019 у справі №925/138/18, від 07.02.2019 у справі №927/769/16) про те, що судове оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій здійснюється в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, суд якої юрисдикції видав виконавчий документ.

Матеріал по темі: «Умови стягнення виконавчого збору…змінюються»

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Умови стягнення виконавчого збору…змінюються

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умовами стягнення виконавчого збору все ж таки є фактичне виконання виконавчого документа навіть не приймаючи до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду від 11.03. 2020 року у справі № 2540/3203/18

16 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/8425/19, адміністративне провадження №К/9901/26264/19 (ЄДРСРУ № 88814982) досліджував питання щодо умов стягнення виконавчого збору.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статей  1,  5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим  Законом  випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються  Законом України від 02 червня 2016 року  № 1403-VIII  «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»  (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).

Законом № 1403-VIII  визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

(!!!) Статтею 42 Закону № 1404-VІІІ   визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому  статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої та другої  статті 27 Закону № 1404-VІІІ  виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно із частиною п`ятою  статті 27 Закону № 1404-VIII  виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому  Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього  Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39  цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 31 Закону №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, в силу положень ч. 3  ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої  статті 37 Закону № 1404-VIII  виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених  статтею 12 цього Закону.

За приписами частини третьої  статті 40 Закону № 1404-VІІІ  у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої  статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою  статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої  статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Закон № 1404-VIII  є спеціальним  законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої  наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5  (далі - Інструкція), розробленою відповідно до  законів № 1403-VIII  і  № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до  Закону №1404-VIII  підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Згідно з п. 9 розд. Інструкції встановлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Так, положення частини третьої  статті 40 Закону № 1404-VIII  зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої  статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої  статті 40 Закону № 1404-VIII  кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга  статті 27 Закону № 1404-VIII  передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (в минулій редакції Закону:  «що фактично стягнута» - постанова ВП ВС Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18) поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму  Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою  статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму  Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

ВАЖЛИВО: Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції  у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 27 Закону України  № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в  статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої  статті 40 Закону № 1404-VIII  без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

ВИСНОВОК: Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

«Практично» )) аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 (ЄДРСРУ № 88601610) та від 16 квітня 2020 року у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 260/1261/18, адміністративне провадження №К/9901/31209/19 (ЄДРСРУ № 88814954).

Матеріал по темі: «Стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження»

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Правовий аспект стягнення виконавчого збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: підставою для стягнення виконавчого збору є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами ДВС.

18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/11524/15-ц, провадження № 61-1788св17 (ЄДРСРУ № 73565829) в черговий раз досліджував питання стягнення виконавчого збору.

Суд вказав, що статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 40, 42 Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною 4 статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом.

ВАЖЛИВО: Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

У даній справі з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом.

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Висновок апеляційного суду про те, що частини перша та друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Окрім цього 15 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1587/13 (ЄДРСРУ № 72403101) вказав, що у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Таким чином, доводи представника відділу ДВС про те, що для стягнення виконавчого збору необхідною є умова фактичного виконання та виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, суд визнає помилковими. Для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову, що відповідає положенням ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ВАЖЛИВО: Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

ВИСНОВОК: При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, а отже Верховний суд вважає, що за таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору за заявою стягувача у виконавчому провадженні

Адвокат Морозов (судебная защита)

ВСУ: спір за заявою стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В свою чергу ч. 2 вказаної статі передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Разом з цим, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 (№ в ЄДРСРУ 56309769) від 24 лютого 2016 року та № 6-931цс16 від 16.11.2016 року чітко висловився з цього приводу.

Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Так, 22 лютого 2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2946цс16  сформував правову позицію суть якої зводиться до того, що спір за заявою особи, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов в постанові від 7 червня 2016 р. у справі № 815/1554/15 (ЄДРСРУ № 59110629).

Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15 (№ в ЄДРСРУ 54398781).

Суди встановили, що заявники оскаржують дії та бездіяльність державних виконавців у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів, виданих районним судом м. Києва на виконання вироку цього ж суду, яким було частково задоволено цивільний позов та стягнуто із засудженого на користь кожного із них кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

ВАЖЛИВО: Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Теги: исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, цивільний позов, виконання вироку, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, Адвокат Морозов