Відкориговані
та сплачені митні платежі не можуть свідчити про згоду декларанта із визначеною
контролюючим органом митною вартістю
07 травня 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 400/2922/18, адміністративне провадження
№К/9901/34339/19 (ЄДРСРУ № 89136649) досліджував питання щодо права декларанта
на оскарження відкоригованих та сплачених останнім митних платежів.
Відповідно до частин першої, шостої статті 54 МК України
контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом
доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення
шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Орган доходів і
зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або
уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих
підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну
вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів, у
разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком
та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього
Кодексу.
Статтею 55 МК України встановлено порядок коригування
митної вартості товарів. Так, відповідно до частини першої цієї статті рішення
про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну
територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом
доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності
визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо
органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54
цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про
митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно із частинами сьомою - десятою зазначеної статті у
випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу
доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган
доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає
товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно
з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним
особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно
з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою,
та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів,
визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до
розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90
календарних днів з дня випуску товарів.
Протягом 80 днів з дня випуску товарів
декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів
додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що
декларуються. У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою
додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові
документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення
щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування
заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої
митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана
фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в
порядку та у строки, визначені цим Кодексом. Якщо орган доходів і зборів
протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає
обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням
додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою
митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і
зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана
фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені
цим Кодексом.
Виходячи з системного аналізу вказаних законодавчих
положень, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного
Суду доходить висновку, що вказаним порядком регламентовано дії декларанта,
який не згоден з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої
митної вартості товарів та має намір подати митному органу додаткові документи
для підтвердження заявленої ним митної вартості. У випадку визнання митним органом
заявленої митної вартості в результаті розгляду додатково поданих декларантом
документів та самостійного скасування рішення про коригування заявленої митної
вартості, законодавцем надано декларанту право на спрощений порядок повернення
митним органом гарантійної суми, яка дорівнює різниці між сумою митних
платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом,
та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів,
визначеною митним органом (розділ Х МК України). У випадку ж, якщо декларант не
згоден із рішенням про коригування митної вартості, проте, не має наміру
надавати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої митної
вартості (як позивач у даній справі), подання з метою випуску товару у вільний
обіг нової митної декларації із зазначенням митної вартості товару у
відкоригованому митним органом розмірі не суперечить приписам частини сьомої
статті 55 МК України (враховуючи, що митні
платежі в такому випадку сплачуються у розмірі згідно з відкоригованою митною
вартістю) та в жодному разі саме по собі не може свідчити про згоду декларанта
із скоригованою митним органом митною вартістю. З огляду на
те, що частиною восьмою статті 55 МК України встановлено право, а не обов`язок
декларанта на підтвердження заявленої митної вартості в позасудовому порядку,
відмова декларанта від такого права та подання нової митної декларації зі
сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі без оформлення
відповідної фінансової гарантії не може слугувати підставою для позбавлення
його права на судове оскарження рішення про коригування митної вартості та є
порушенням його права на справедливий суд, гарантованого, зокрема, статтею 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 5 КАС України зазначено, що кожна особа має право
в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду,
якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень
порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини другої статті 55 МК України
прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної
вартості товарів має містити, зокрема, інформацію про право декларанта або
уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної
вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього кодексу або до
суду.
(!!!) Таким
чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що
її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є
зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи
неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у складі
судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових
платежів Касаційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 21
лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, де
зазначено, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не
може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх
позасудовий захист.
Стосовно ухваленої Верховним Судом постанови від 30
жовтня 2018 року у справі № 816/2396/17, на
правові висновки якої послався контролюючий орган у касаційній скарзі, колегія
суддів вказує на сталу судову практику Верховного Суду України та Верховного
Суду, яка склалася щодо спірного правового питання.
Так, Верховний Суд України, ухвалюючи рішення, зокрема, у
справах №№ 21-160а15, 21-201а14, не ставив
право позивача на судове оскарження рішення митного органу у залежність від
способу сплати ним різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з
митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів,
обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (подання
нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним
органом розмірі або оформлення відповідної фінансової гарантії відповідно до
розділу X МК України). Верховним Судом зазначено, що у разі незгоди з рішенням
чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що
підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію
України; визначення, призначення, заявлення, з`ясування достовірності,
коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного
оформлення, декларант (суб`єкт господарювання, підприємство) може піддати ці
дії чи рішення судовому контролю.
Верховний Суд під час ухвалення рішень у митних спорах
також дотримувався вказаної судової практики. Зокрема, у постанові від 20
лютого 2018 року у справі № 820/4316/16,
постанові від 15 квітня 2020 року у справі №
1.380.2019.000468, постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 300/379/19, постанові від 27 квітня 2020 року у
справі № 140/804/19 Верховний Суд,
переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, не ставив під сумнів право
позивача на судове оскарження рішення митного органу про коригування митної
вартості у зв`язку із поданням ним нової митної декларації без оформлення
гарантій відповідно до частини сьомої статті 55 МК України.
ВИСНОВОК: Відкориговані
та сплачені митні платежі не можуть свідчити про згоду декларанта із визначеною
контролюючим органом митною вартістю.
Теги: митне оформлення товарів, витребування додаткових
документів, сумніви у вартості товарів, сумніви митниці, достовірність
інформації, метод визначення митної вартості, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар