Підстави для ухвалення
судового рішення про видачу обмежувального припису особі, яка постраждала від
домашнього насильства. Зразки заяв в суд та поліцію
19
травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
404/5203/19, провадження № 61-22539св19 (ЄДРСРУ № 89345674) досліджував
питання щодо видачі обмежувального припису особі, яка постраждала від
домашнього насильства.
Відповідно
до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу
обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього
насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про
запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно
з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу
обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про
необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх
підтверджують (за наявності).
Відповідно
до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу
обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про
відмову в її задоволенні.
Обмежуваний
припис має своїм завданням терміновий (негайний), попереджувальний та
запобіжний захід, направлений на охорону від фізичного, психологічного,
економічного насилля потерпілої особи від кривдника. Такі заходи носять
тимчасовий характер, на чому наголошено у приписах Закону України «Про
запобігання та протидію домашньому насильству», ЦПК України, та що пов`язується
із невідворотнім та вчасним реагуванням з боку держави в особі повноважних
органів на виконання функцій із гарантування та забезпечення найвищих
соціальних цінностей, якими є: людина, її життя і здоров`я, честь і гідність,
недоторканність, безпека.
Законом
визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який
може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних
факторів та ризиків.
Суди
під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам
у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків,
а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у
реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності
вимог заяви іншого з батьків.
Під
час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису
суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник,
та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у
будь-якому його прояві.
Такий
висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові
від 21 листопада 2018 року по справі № 756/2072/18
(ЄДРСРУ № 78267811), у постанові від 04.12.2019 по справі № 607/10122/19.
У
постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19)
зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству», обмежувальний
припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на
відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом,
виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення
насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність
ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про
кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних
адміністративних або кримінальних провадженнях».
Основним
нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон
України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію
домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання
та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної
політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на
захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно
з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію
домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє
подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно
до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про
запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або
бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного
насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами,
або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно
проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у
родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає
(проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й
постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає
словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження,
переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення
особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність
викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх
осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали
шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає
ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне
позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень
різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка
перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших
правопорушень насильницького характеру.
Згідно
з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому
насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно
до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію
домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це
встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення
обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на
забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно
з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального
припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі
оцінки ризиків.
У
пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання
вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання
тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої
особи.
Окрім
цього, доводи відносно того, що особа не набула статусу «кривдника», оскільки
не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є
обґрунтованими, оскільки сам
по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути
підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших
об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
ДОДАТОК:
Немає коментарів:
Дописати коментар