Надання свідком завідомо неправдивих показань (свідчень) суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: доведення про надання свідком завідомо неправдивих показань (свідчень) суду

29 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 607/9210/22, провадження № 51 - 2046 км 24 (ЄДРСРУ № 122717398) досліджував питання щодо надання свідком завідомо неправдивих показань (свідчень) суду.

Так, ст. 384 КК передбачено відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу. Зміст суспільно небезпечних діянь, які визначені в диспозиціях відповідних частин ст. 384 КК, визначає обман як спосіб вчинення цього кримінального правопорушення, саме він характеризує його своєрідність.

Завідомо неправдиве показання свідка за суб`єктивною стороною характеризується прямим умислом, позаяк суб`єкт кримінального правопорушення усвідомлює, що повідомляє завідомо (для нього) неправдиві відомості про ті чи інші обставини або приховує (не повідомляє) ті, що має обов`язок повідомити, внаслідок чого прагне (має на меті) ввести суд в оману щодо тих обставин, які мають значення для кримінального провадження (підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК).

Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить із того, що вона об`єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу оцінених у справі доказів. З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень питання про умисел під час кваліфікації вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених кримінальних правопорушень та особливості психічного ставлення винного до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК. Саме такий правозастосовний підхід відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального закону під час здійснення правозастосовної діяльності за висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відображеними у постанові від 28.09.2020р. (справа № 640/18653/17, провадження № 51-543кмо20).

Відповідно до статті 6 § 3(d) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Частинами 1, 3 ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

(!!!) Отже, висновок суду за обвинуваченням у завідомо неправдивому показанні свідка до того, як достовірність показань цього свідка стане предметом розгляду й оцінки у провадженні, у якому він дає показання, порушить право обвинуваченого у цьому провадженні, оскільки зведе нанівець його право на перехресний допит свідка.

Більше того, стаття 94 КПК передбачає, що суд, який приймає рішення за обвинуваченням, вирішує справу за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження і за умови, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Якщо суд вирішує справу за обвинуваченням свідка у наданні завідомо неправдивих показань за відсутності вироку у справі, в якій такі показання надавалися, він таким чином обмежує можливість суду у тій справі повно і всебічно дослідити всі надані сторонами докази і прийняти рішення за своїм внутрішнім переконанням. Крім того, досліджуючи питання достовірності показів свідка, суд змушений досліджувати докази, які є предметом оцінки в іншому кримінальному провадженні, а за обставин цієї справи - також питання, чи є винуватою особа у тому провадженні.

Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07.12.2021 року у справі № 461/4425/18.

Отже, за відсутності встановленої вироком суду, який розглядає справу, у якій свідок дає показання, недостовірності його показань, неможливо встановити обов`язковий елемент складу злочину, передбаченого статтею 384 КК України.

Нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі «Barbera Messegu ahd Iabardo v Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитись на користь підсудного.

Враховуючи те, що у кримінальному провадженні, в рамках якого останній допитувався як свідок, місцевим судом його показанням не надано належної оцінки, колегія суддів погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції, про те, що за відсутності судового рішення, у якому дана оцінка доказу-показанням свідка, твердження сторони обвинувачення щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК, суперечить вимогам кримінального процесуального закону України, оскільки оцінка доказу щодо його допустимості (ст. 86 КПК) чи недопустимості (ст. 87 КПК), надається судом під час судового розгляду, відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК, під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

ВИСНОВОК: Якщо суду вирішує справу за обвинуваченням свідка у наданні завідомо неправдивих показань за відсутності вироку у справі, в якій такі показання надавалися, він таким чином обмежує можливість суду у тій справі повно та всебічно дослідити всі надані сторонами докази і прийняти рішення за своїм внутрішнім переконанням. При цьому, досліджуючи питання достовірності доказів свідка, суд змушений досліджувати докази, які є предметом оцінки у іншому кримінальному провадження, а за обставин цієї справи також питання, хто саме є винуватим у тому провадженні.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Порушенням правил підсудності, як підстава для скасування судового рішення»
 

 

 

Теги: свідок, свідчення, допит свідка, завідомо неправдиві показання, протокол допиту, кримінальне провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Статус пояснень особи наданих під час її затримання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пояснення особи, надані під час її затримання, не є джерелом доказування у кримінальному провадженні

16 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 279/315/22, провадження № 51-1474км22 (ЄДРСРУ № 122510897) досліджував питання щодо статусу пояснень особи наданих під час її затримання.

Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Статтею 86 КПК передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Натомість ст. 87 КПК визначає, які докази є недопустимими, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

При цьому ч. 2 ст. 87 КПК передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит. Частиною 3 цієї статті передбачено, що недопустимими також є докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 208 КПК про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов`язково складається протокол, у якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 95 КПК України, показання -  це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього кримінального провадження.

За правилами ст. 23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного у ст. 615 цього Кодексу (Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 175/1906/22 (ЄДРСРУ № 116639572).

ВИСНОВОК: Враховуючи це, пояснення обвинуваченого під час затримання не є джерелом доказування у кримінальному провадженні щодо злочину, тому не можуть виступати допустимим доказом, у тому числі в аспекті свободи особи від самовикриття.

Зазначене узгоджується із судовою практикою, зокрема висновками, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі № 462/1945/23 (ЄДРСРУ № 117823833), від 24 січня 2024 року у справі № 175/1906/22 (ЄДРСРУ № 116639572), від 27 лютого 2024 року у справі № 705/2863/22 (ЄДРСРУ № 117527828).

 

 

Матеріал по темі: «Проведення обшуку до, а не після отримання дозволу слідчого судді»

 

 

 

Податкові порушення по ланцюгу постачання (практика Верховного суду)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність у платника необхідних працівників, податкові порушення по ланцюгу постачання, наявні кримінальні справи та отриманні свідчення (без постановлення вироків), відсутність транспорту та іншого матеріально-технічного забезпечення

05 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 540/1067/19, адміністративне провадження № К/9901/23011/21 (ЄДРСРУ № 100856748) досліджував питання щодо відсутності у платника необхідних працівників, податкові порушення по ланцюгу постачання, наявні кримінальні справи та отриманні свідчення (без постановлення вироків), відсутність транспорту та іншого матеріально-технічного забезпечення.

Так, у постанові від 06 жовтня 2021 року по справі №200/6721/20-а Верховний Суд вказав на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

ВАЖЛИВО: Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів не є достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат чи податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року по справі №813/5082/15 та від 05 березня 2021 року по справі № 826/23914/15.

Верховний суд в своїй постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №  640/21204/19, адміністративне провадження № К/9901/28610/21 (ЄДРСРУ №  100512558) підтримує позицію, що сам по собі факт порушення кримінальних справ, так само як і отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках таких кримінальних справ, не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Питання можливості врахування матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, зокрема, протоколу допиту, під час вирішення адміністративних справ означеної категорії теж вже неодноразово розглядалося Верховним Судом (постанови від 17 червня 2021 року у справі №826/1158/18, від 1 липня 2021 року у справі №822/1722/18, від 6 жовтня 2021 року у справі №2340/2731/18, тощо).

Правова позиція у наведених вище рішеннях зводиться до наступного: в силу положень Кримінально процесуального кодексу України протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в межах даної справи здійснено не було. Факт податкового правопорушення не може обґрунтовуватись фактом існування кримінальної справи, в тому числі, щодо контрагента платника податків. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення, протоколи допиту чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри на порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків  з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

ВИСНОВОК: З урахуванням вимог процесуального закону, а саме обов’язку доведення неправомірних дій платника податків саме податковим органом і виключно у судовому засіданні, повинно бути доведено порушення податкового законодавства як пов’язаного контрагента так і платника податків… між тим, в силу принципу диспозитивності судового процесу, платником все це може бути спростовано на доказовому рівні.

Матеріал по темі: ««Фіктивний директор» та протоколи допиту в якості доказів по справі»

 

 

Теги: ступінь деталізації, господарські операції, наявність кримінального провадження, податкова перевірка, налоговая, акт проверки, контрагент, уголовное дело, допит свідка, протокол допроса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

«Фіктивний директор» та протоколи допиту в якості доказів по справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Фіктивний директор» та протоколи допиту, як доказ в адміністративній справі, до моменту винесення вироку

13 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 822/3618/17, адміністративне провадження №К/9901/55743/18 (ЄДРСРУ № 96866928) та № 813/776/17, адміністративне провадження № К/9901/29176/18 (ЄДРСРУ № 96866925)  досліджував питання зокрема щодо протоколів допиту, як доказу в адміністративній справі, до моменту винесення вироку.

Суть справи: Згідно з протоколом допиту засновника та директора ТОВ останній повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ, жодних документів, як директор цього товариства, не підписував та нікого на такі дії не уповноважував.

Питання: Чи є вищевказане підставою для визнання фінансово-господарських операцій ТОВ фіктивними?

Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України).

У частині першій статті 23 КПК України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Усі докази підлягають оцінці сукупно.

Аналогічні правові висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370, від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17.

Таким чином матеріали досудового розслідування не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ.

Верховний Суд 13 травня 2021 року в рамках справи № 816/586/17, адміністративне провадження № К/9901/4664/17 (ЄДРСРУ № 96866926) зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності (наприклад, постанови Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №804/15820/15 (85836075), від 22.11.2019 у справі №817/2887/14 (85836029).

Верховний суд також вважає необґрунтованими посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (12 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/2061/16, адміністративне провадження №К/9901/37878/18 (ЄДРСРУ № 96866982).

Крім цього, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

ВИСНОВОК: Відтак, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

 

Матеріал по темі: «Порушення кримінального провадження, допити та вироки у податкових спорах»

 

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Підтвердження/спростування фіктивності контрагента

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів

25 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/3515/19, адміністративне провадження № К/9901/17585/20 (ЄДРСРУ № 95139271) досліджував питання виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, платник не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Так, Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №816/1959/17 вказав на те, що доводи податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Окрім цього, висновки Верховного суду, викладені в постановах від 27.04.2020 у справі №360/1050/19 та від 18.06.2020 у справі №824/245/19 вказують, що здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податків копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок, як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

В постанові від 4 грудня 2018 року у справі №802/851/18-а Верховний Суд висловив правову позицію, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

В постанові від 24 квітня 2018 року у справі №813/8500/13-а Верховний Суд висловив правову позицію, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року №808/1543/17.

Верховний Суд погоджується, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів самостійно не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у платника первинних документів, які спростовують такі доводи.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити й те, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок, що витрати фактично понесені.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 10.05.2018 р. по справі №820/1763/16, від 29.01.2019 року по справі №824/392/17-а, і від 28.11.2018 року по справі №816/1959/17.

На підставі оцінки наданих сторонами доказів та аналізу встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що посилання фіскального органу на фіктивність господарських відносин між платником податків  та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

Окрім цього, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови не встановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника  та його контрагентів для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Більше того, податкове законодавство не містить положень, які б дозволяли контролюючому органу оцінювати витрати суб`єкта господарювання з точки зору їх доцільності, раціональності та ефективності, платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність (20 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/16152/19, адміністративне провадження №К/9901/24919/20 (ЄДРСРУ № 94264468).

І на останок, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26 червня 2018 у справі №808/2360/17 та Верховним Судом України у постановах від 12 квітня 2016 року у справі №826/17617/13, від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14.

І навіть після цього, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11, від 08 листопада 2018 року у справі №826/15028/17 (24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/1911/19, адміністративне провадження № К/9901/26430/20 (ЄДРСРУ № 93792485).

Матеріал по темі: «(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі»

 

Теги: протокол допиту, фіктивний директор, ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво, акт перевірки, податкова перевірка, допит свідка, кримінальне провадження , Верховний суд, Адвокат Морозов

Оприлюднений вирок суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність оприлюдненого в ЄДРСРУ обвинувального вироку суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах

07 липня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 2а-5134/11/1370, адміністративне провадження № К/9901/7320/20 (ЄДРСРУ № 90264341) досліджував питання щодо наявності оприлюдненого в ЄДРСРУ обвинувального вироку суду, як нововиявленої обставини у податкових спорах.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у рішенні, що переглядається.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би привести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення від 18.11.2004 у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28)».

Аналогічна правова позиція стосовно того, що обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами, а також факт неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами містяться у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справа № 147/325/13-ц, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 363/2936/15-ц, та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року справа № 454/3003/14-ц.

Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі особі слід розглядати як сукупність цих двох необхідних умов, тобто, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї заявникові на час розгляду справи.

Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами встановлені статтею 361 КАС України, згідно з частиною першою якої судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою цієї статті не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

За своїм змістом нововиявленими обставинами є фактичні дані, що в установленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Істотними обставинами є фактичні дані (явища, події, факти або сукупність умов), що в установленому порядку спростовують факти, які були покладено в основу судового рішення. Тобто, це обставини, які впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, обізнаність суду стосовно яких у розгляді справи забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.

Водночас нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.

Отже, умовами для перегляду рішення в зв`язку з нововиявленими обставинами є істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, існування їх на момент вирішення адміністративної справи та виявлення таких після прийняття рішення зі спору.

Не відносяться до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що нововиявленими є обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.

У справах №   826/19414/14, №855/215/19, №750/5555/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що у судове рішення, яким змінено правову позицію (справа № 127/2-а-4944/11, №750/5555/15-а) або рішення суду, яким встановлені обставини у іншій справі і яке вже існувало на час вирішення спору (№ 826/19414/14, №855/215/19) не є нововиявленими.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 зі справи № 454/3003/14-ц (ЄДРСРУ №  72378039) зазначено: «Отже, неподання стороною або особою, яка бере участь у справі доказу про який їй було відомо, та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами».

Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Відповідні правові позиції щодо визначення нововиявлених обставин наведено у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 2а-7523/10/1270, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (454/2641/14-а) та ін.

ВИСНОВОК: Таким чином вирок суду, оприлюднений в ЄДРСРУ, відносно обставин щодо фіктивності контрагента платника податків на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій міг бути відомий податковому органу, який в свою чергу мав можливість надати це рішення суду, а отже вказане не є нововиявленою обставиною.

Матеріал по темі: «Обвинувальний вирок суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах»

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов