Преюдиціальне значення вироку суду ухваленому на підставі угоди для інших осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Преюдиціальне значення вироку суду, ухваленому на підставі угоди для кримінального провадження стосовно інших осіб

30 липня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 552/6085/23 (провадження № 51-441км24, ЄДРСРУ №  120838480) преюдиціального значення вироку суду, ухваленому на підставі угоди для інших осіб.

Відповідно до ст. 468 КПК у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Слід зазначити, що Верховний Суд у складі Касаційного кримінального суду в рамках справи № 465/787/18 вказав, що укладання угоди про визнання винуватості є правом, а не обов’язком прокурора, оскільки угода укладається між прокурором та обвинуваченим за ініціативою будь-кого із них.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.

ВИСНОВОК: Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб (статті 84, 90 КПК).

Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у судових рішеннях від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19, від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17, від 25 серпня 2023 року у справі № 755/1730/20, від 04 січня 2024 року у справі № 991/2288/21 та від 25 січня 2024 року у справі № 554/8321/23.

 

 

Матеріал по темі: «Юридична особа, права якої порушені, має можливість оскаржити вирок суду»

 

 

 

 

 

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, фіктивний контрагент, фіктивний директор, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

«Фіктивний директор» та протоколи допиту в якості доказів по справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Фіктивний директор» та протоколи допиту, як доказ в адміністративній справі, до моменту винесення вироку

13 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 822/3618/17, адміністративне провадження №К/9901/55743/18 (ЄДРСРУ № 96866928) та № 813/776/17, адміністративне провадження № К/9901/29176/18 (ЄДРСРУ № 96866925)  досліджував питання зокрема щодо протоколів допиту, як доказу в адміністративній справі, до моменту винесення вироку.

Суть справи: Згідно з протоколом допиту засновника та директора ТОВ останній повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ, жодних документів, як директор цього товариства, не підписував та нікого на такі дії не уповноважував.

Питання: Чи є вищевказане підставою для визнання фінансово-господарських операцій ТОВ фіктивними?

Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України).

У частині першій статті 23 КПК України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Усі докази підлягають оцінці сукупно.

Аналогічні правові висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370, від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17.

Таким чином матеріали досудового розслідування не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ.

Верховний Суд 13 травня 2021 року в рамках справи № 816/586/17, адміністративне провадження № К/9901/4664/17 (ЄДРСРУ № 96866926) зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності (наприклад, постанови Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №804/15820/15 (85836075), від 22.11.2019 у справі №817/2887/14 (85836029).

Верховний суд також вважає необґрунтованими посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (12 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/2061/16, адміністративне провадження №К/9901/37878/18 (ЄДРСРУ № 96866982).

Крім цього, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

ВИСНОВОК: Відтак, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

 

Матеріал по темі: «Порушення кримінального провадження, допити та вироки у податкових спорах»

 

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Оприлюднений вирок суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність оприлюдненого в ЄДРСРУ обвинувального вироку суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах

07 липня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 2а-5134/11/1370, адміністративне провадження № К/9901/7320/20 (ЄДРСРУ № 90264341) досліджував питання щодо наявності оприлюдненого в ЄДРСРУ обвинувального вироку суду, як нововиявленої обставини у податкових спорах.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у рішенні, що переглядається.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би привести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення від 18.11.2004 у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28)».

Аналогічна правова позиція стосовно того, що обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами, а також факт неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами містяться у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справа № 147/325/13-ц, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 363/2936/15-ц, та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року справа № 454/3003/14-ц.

Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі особі слід розглядати як сукупність цих двох необхідних умов, тобто, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї заявникові на час розгляду справи.

Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами встановлені статтею 361 КАС України, згідно з частиною першою якої судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою цієї статті не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

За своїм змістом нововиявленими обставинами є фактичні дані, що в установленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Істотними обставинами є фактичні дані (явища, події, факти або сукупність умов), що в установленому порядку спростовують факти, які були покладено в основу судового рішення. Тобто, це обставини, які впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, обізнаність суду стосовно яких у розгляді справи забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.

Водночас нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.

Отже, умовами для перегляду рішення в зв`язку з нововиявленими обставинами є істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, існування їх на момент вирішення адміністративної справи та виявлення таких після прийняття рішення зі спору.

Не відносяться до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що нововиявленими є обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.

У справах №   826/19414/14, №855/215/19, №750/5555/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що у судове рішення, яким змінено правову позицію (справа № 127/2-а-4944/11, №750/5555/15-а) або рішення суду, яким встановлені обставини у іншій справі і яке вже існувало на час вирішення спору (№ 826/19414/14, №855/215/19) не є нововиявленими.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 зі справи № 454/3003/14-ц (ЄДРСРУ №  72378039) зазначено: «Отже, неподання стороною або особою, яка бере участь у справі доказу про який їй було відомо, та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами».

Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Відповідні правові позиції щодо визначення нововиявлених обставин наведено у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 2а-7523/10/1270, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (454/2641/14-а) та ін.

ВИСНОВОК: Таким чином вирок суду, оприлюднений в ЄДРСРУ, відносно обставин щодо фіктивності контрагента платника податків на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій міг бути відомий податковому органу, який в свою чергу мав можливість надати це рішення суду, а отже вказане не є нововиявленою обставиною.

Матеріал по темі: «Обвинувальний вирок суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах»

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Наявність кримінального провадження стосовно контрагента у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи повинно враховуватися судами наявність кримінального провадження стосовно контрагента у податкових спорах без постановлення вироку?

06 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/4687/19, адміністративне провадження №К/9901/36567/19 (ЄДРСРУ № 89087664) досліджував питання: «Чи повинно враховуватися судами наявність кримінального провадження стосовно контрагента у податкових спорах без постановлення вироку?».

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 ''Витрати'', затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

У податковому обліку господарські операції та витрати за цими операціями, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесені у зв`язку з цією операцією фінансові витрати. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презумує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, закріплений в статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкова вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставини, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Такий висновок щодо оцінки документів, наданих платником податків на підтвердження даних податкового обліку, зробив Верховний Суд України в постанові від 27.03.2012 у адміністративній справі за позовом ПП "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, за участю прокурора м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та здійснення відшкодування податку на додану вартість. Цей висновок в силу норм частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин. Відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду не зробила.

Обов`язковою умовою для визнання документів доказом у адміністративній справі відповідно до вимог статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України є їх достовірність. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлювався щодо такого правозастосування у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 05.03.2012 у справі №21-421а11, від 22.11.2016 у справі №826/11397/14, від 24.05.2016 у справі №21-5332а15, від 14.06.2016 у справі №21-1318а16, від 22.11.2016 у справі №21-2430а16.

Висновок Верховного Суду України полягає у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, має бути врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд в ряді постанов, зокрема в постановах від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18.

Разом з цим, на думку автора, судом не враховано, що ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер та особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а також ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України).

(!!!) І в десятках справ Верховний суд наголошує: «…вирок повинен існувати на час прийняття податкового повідомлення – рішення», а отже «наявність кримінального провадження» НЕ МОЖЕ бути підставою для висновку про будь-яку фіктивність…

Верховний Суд наголошує, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Відтак, необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а та від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14. (21 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/9569/18, адміністративне провадження №К/9901/29809/19 (ЄДРСРУ № 87045362)).

Верховний суд вказує на те, що сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Крім того, колегія суддів також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів. Проте під час з огляду справи таких фактів встановлено не було (05 лютого 2019 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  №810/1967/16, адміністративне провадження №К/9901/24992/18 (ЄДРСРУ № 79638808).

Суд обґрунтовано не взяв до уваги і посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження, оскільки в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок (09 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0940/1916/18, адміністративне провадження №К/9901/14401/19 (ЄДРСРУ № 82899034)).

Судом обґрунтовано відхилено доводи контролюючого органу щодо наявності посилань у акті перевірки на матеріали кримінальних проваджень щодо невстановлених осіб, за ознаками складу кримінальних правопорушень передбачених частинами першою та другою статті 205 Кримінального кодексу України та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, оскільки контролюючим органом не було надано доказів наявності, зокрема, вироку суду відносно позивача та його контрагентів за ознаками вказаних злочинів, або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій, або того, що укладені позивачем з вказаними контрагентами договори були у судовому порядку визнані недійсними (27 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/16685/17, адміністративне провадження №К/9901/63857/18 (ЄДРСРУ № 82685514)).

Висновки контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентом, який обґрунтовується тільки інформацією акта перевірки контрагента щодо його господарських операцій зі своїми контрагентами, то такі обґрунтування є недостатніми за відсутності аналізу самих господарських операцій та первинних документів.

А обставини у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_4 за частиною другою статті 367 (службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них), та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів), не свідчать про нереальне вчинення господарських операцій з виконання будівельних робіт та про фіктивність ТзОВ (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 2а-10437/11/1370, адміністративне провадження №К/9901/31776/18 (ЄДРСРУ № 78129551).

При прийнятті рішення суди врахували відсутність обвинувального вироку у справі стосовно контрагента позивача та вкзали, що саме по собі пояснення особи, дане в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні не є тим доказом, що тягне за собою будь-які правові наслідки без встановлення цього у визначеному законом порядку…судами цілком обґрунтовано не прийняті посилання контролюючого органу на наявність кримінальної справи, з огляду на відсутність відповідного вироку суду (06 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 803/3631/15, адміністративне провадження №К/9901/26865/18 (ЄДРСРУ № 82223807).

Оскільки доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не було надано, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, ЄДРСРУ № 72338874.

В силу положень ст.95 Кримінально процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальному провадженні, в рамках якого проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в межах даної справи здійснено не було (відповідних клопотань контролюючим органом не заявлялось) (10 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/24764/15, адміністративне провадження №К/9901/39841/18 (ЄДРСРУ № 88706654).

Окрім цього, Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 р. у справі № 802/1853/16-а (ЄДРСРУ № 72486810 ) та від 29.03.18р. у справі № 826/3498/15 (провадження №К/9901/6497/18, ЄДРСРУ № 73081934) висловлена  правова позиція, яка полягає у тому, що сам факт наявності вироків не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Отже, порушення кримінального провадження, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, навіть рівно як і вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку.

Виникає резоне питання: «На якій правовій підставі Верховний суд наполягає, що наявність кримінального провадження (без вироку суду), зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента платника податків, має бути врахована судом?»

Матеріал по темі: «Порушення кримінального провадження, допити та вироки у податкових спорах»

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Юридична особа, права якої порушені, має можливість оскаржити вирок суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження вироку  на підставі угоди, якщо ним порушуються права іншої особи, яка не є учасником даного кримінального провадження

12 березня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 757/10815/19-к, провадження № 51-4370 км 19 (ЄДРСРУ № 88187841) досліджував питання щодо правової можливості оскарження вироку на підставі угоди юридичною особою права якої порушені, яка не є учасником даного кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

Вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити в апеляційному порядку вирок суду на підставі угоди про визнання винуватості встановлено ч. 4 ст. 394 КПК України.

Водночас ст. 394 КПК України не врегульовано питання оскарження вироку на підставі угоди, якщо ним порушуються права іншої особи, яка не є учасником даного кримінального провадження, а тому суд, вирішуючи питання захисту порушених прав такої особи, повинен звертатися до загальних норм кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, до яких відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Верховний Суд України у постанові від 3 березня 2016 року (№ 5-347кс15) зазначив, що Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК України, кореспондується із положеннями статті 24 КПК України й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

(!!!) Відсутність «інших осіб» у переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 КПК України.

Відповідно до цієї норми закону кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.

Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України та офіційного тлумачення відповідних правових норм, наведеного в рішенні КС від 25.04.2012 №11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією основними засадами, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. Однією з таких засад є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Перегляд судових рішень судом вищого рівня гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина.

Виходячи зі змісту положень Конституції України, статей 7, 24 та 394 КПК у їх взаємозв`язку, особа, яка не була учасником кримінального провадження, має право на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди за умови, що це рішення стосується її прав, свобод та інтересів. Цей підхід підтверджений постановою Верховного Суду України від 03 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), де зазначено: «… відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті   24 цього Кодексу».

Такої ж практики дотримується і Верховний Суд, який виклав відповідні висновки з цього питання, зокрема, у постановах від 31 травня 2018 року (справа № 761/26927/17), від 4 грудня 2018 року (справа № 369/10007/16-к), від 20 грудня 2018 року (справа № 757/56085), від 21 лютого 2019 року (справа № 757/5236/18), від 19 листопада 2019 року (справа № 757/7488/17-к) та інших рішеннях.

Зі змісту вироку вбачається, що засуджений , діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, підробив офіційні документи, на підставі яких було проведено придбання та державну реєстрацію ТОВ. Підробка офіційних документів та перереєстрація товариства дали змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, а саме укладати правочини з суб`єктами господарювання - резидентами України, які в свою чергу не мали на меті настання реальних наслідків, користуватися печатками підприємства, використовувати банківські рахунки, перераховувати безготівкові грошові кошти по рахункам підприємств, формувати податкові зобов`язання та податковий кредит, що в свою чергу є фіктивним підприємництвом.

Отже, констатація у вироку суду того, що ТОВ було зареєстровано з метою прикриття незаконної діяльності та, що невстановлені слідством особи здійснювали незаконну діяльність, прикриваючись фактом державної реєстрації вказаного товариства, безпосередньо стосується прав та інтересів цієї юридичної особи.

Між тим, обвинувачення ТОВ не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження щодо засудженого, і факти можливої злочинної діяльності цієї юридичної особи не встановлено обвинувальним вироком суду, який би набрав законної сили.

Пряма вказівка на незаконну діяльність ТОВ із зазначенням коду ЄДРПОУ, який дозволяє ідентифікувати юридичну особу, порушує принципи презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, передбачені статтею 7 КПК.

ВИСНОВОК: Таким чином ТОВ, хоча і не було визнано учасником кримінального провадження щодо засудженого, вправі захищати свої права та інтереси шляхом апеляційного оскарження вироку на підставі ч. 2 ст. 24 КПК України.

Матеріал по темі: «Особливості декриміналізації статті 205 КК України («Фіктивне підприємництво») у податкових спорах»

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, фіктивний контрагент, фіктивний директор, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості декриміналізації статті 205 КК України («Фіктивне підприємництво») у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Декриміналізація статті 205 КК України («Фіктивне підприємництво»), як підстава для не врахування вироку в рамках податкового спору

12 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/17813/18, адміністративне провадження №К/9901/28348/19 (ЄДРСРУ № 85574872) досліджував питання особливостей декриміналізації статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»), як підстави для не врахування вироку в рамках податкового спору.

Так, відповідно до «Пояснювальної записки» до проекту Закону України " Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» вбачається, що наявність кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво (стаття 205 Кримінального кодексу України) вже давно є одним із способів тиску на бізнес в Україні.  Так, окрім самого факту наявності кримінальної відповідальності за вказане діяння, контролюючі органи використовують вироки і матеріали досудового розслідування (протоколи допиту директора суб’єкта підприємницької діяльності) у якості доказової бази під час притягнення до фінансової відповідальності за порушення норм податкового законодавства. Тому обґрунтовуючи доцільність декриміналізації фіктивного підприємництва, варто акцентувати увагу на неспроможності при застосуванні статті 205 КК України досягнення мети кримінальної відповідальності та проблемі застосування статті 205 КК України, що полягає, зокрема у використанні у якості доказової бази фактів та обставин, встановлених вироком суду за статтею 205 КК України, та матеріалів досудового розслідування під час притягнення до фінансової відповідальності за порушення норм податкового законодавства.

Закріплення дій, що на сьогодні передбачені статтею 205 КК України, у якості самостійного складу злочину породжує низку негативних наслідків у правозастосуванні.

Особливості побудови складу злочину, передбаченого статтею 205 КК України, дали підстави для використання аналізованої статті в якості інструменту для зловживань під час притягнення осіб до відповідальності.

Зокрема, склалася поширена практика використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 КК України для обґрунтування донарахування грошових зобов’язань платникам податків. Негативні тенденції у вирішенні податкових спорів були спровоковані поширеним хибним підходом судів до оцінки доказів, наданих контролюючими органами.

5 вересня набрав чинності закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» від 18.09.2019 №101-IX, яким виключено ст.205 («Фіктивне підприємництво») КК. З огляду на зазначене вбачається, що контролюючі органи позбавлені можливості використовувати матеріали досудового розслідування за вказаною правовою кваліфікацією для донарахування податкових зобов’язань.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Матеріал по темі: «Порушення кримінального провадження, допити та вироки у податкових спорах»

Крім цього , згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 814/569/16 факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція висловлена 09 квітня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках  справи № 2а-1929/12/0970, адміністративне провадження №К/9901/11572/18 (ЄДРСРУ № 81019935).

Матеріал по темі: «Податкові рішення до набрання законної сили вироку в кримінальному провадженні»

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Між тим Верховний суд нагадує, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №2а-7075/12/2670.

Матеріал по темі: «Контрагент по ланцюгу постачання має ознаки фіктивності…», «Недійсність господарських операцій в силу фіктивності контрагента»

Згідно з Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес», який набрав чинності 25 вересня 2019 року, виключена стаття 205 Кримінального кодексу України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року  N 1-рп/99   зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховний Суд вважає, що вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочинів посадової особи контрагента платника податків, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких підприємством сформовані витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних цією ж особою і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/14465/13-а.

ВИСНОВОК: Таким чином, оскільки вирок суду, набрав законної сили і є чинним на час розгляду податкового спору, тому обставини встановлені у кримінальній справі повинні враховуватися і при розгляді податкової справи.

P. s. «Родзинкою» судового акту є те, що суд відхилив доводи платника податків про те, що судові рішення у цивільній справі підтверджують реальність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, оскільки рішенням про стягнення заборгованості за надані послуги за цивільно-правовим договором не підтверджується реальність фінансово-господарських операцій між контрагентами.

Матеріал по темі: «Вирок, протокол допиту, фіктивний контрагент у податкових спорах»

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, фіктивний контрагент, фіктивний директор, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов