Перелік документів для визначення митної вартості автомобіля

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перелік документів для визначення митної вартості та належного митного оформлення транспортного засобу при перетині державного кордону

19 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 1.380.2019.002044, адміністративне провадження № К/9901/31560/19, № К/9901/34055/19 (ЄДРСРУ № 89928600) досліджував питання щодо визначення переліку документів необхідний для визначення митної вартості та належного митного оформлення транспортного засобу при перетині державного кордону з метою вільного використання транспортного засобу.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК України).

Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеного в даній нормі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частинами шостою та сьомою вказаної статті МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Положеннями частин другої та третьої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

За приписами частини восьмої статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 7 травня 2020 у справі № 826/10527/17.

Слід вказати, що акт про проведення огляду транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, договір про надання послуг митного брокера, заява на посвідчення, платіжний документ про сплату митних та інших платежів, паспорт митної вартості товару не стосуються, в свою чергу виключно рахунок-фактура, на переконання суду касаційної інстанції, не може вважатися наданням достатніх документів на підтвердження митної вартості товару, заявленої декларантом.

Навіть висновок експерта не може бути врахований, оскільки в більшості випадків не подавався митному органу під час митного оформлення автомобіля.

Таким чином, для митного оформлення транспортного засобу, що класифікується за кодом товарної позиції 8703 згідно з УКТ ЗЕД, та був ввезений на митну територію України в режимі тимчасового ввезення або транзиту, і декларується в режим імпорту (вільний обіг) подаються наступні документи «Перелік документів, які необхідно надати громадянину для митного оформлення транспортного засобу з метою вільного обігу на території України»:

- митна декларація, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450 «Питання, пов’язані із застосуванням митних декларацій»;

- реєстраційні (технічні) документи на транспортний засіб (як правило, це технічний паспорт);

- документи, що підтверджують право власності особи на транспортний засіб (як правило, це договір купівлі-продажу) або право ним розпоряджатися та декларувати (як правило, це доручення);

- рахунок-фактуру (інвойс) або інший документ, який визначає вартість товару (можливо, це буде один і той же документ, що підтверджує право власності).

При цьому документами, що підтверджують вартість придбаного громадянином автомобіля, є :

- договір купівлі-продажу;

- інвойс;

- банківські або інші платіжні документи;

- експортна декларації;

- довідкова інформація щодо вартості аналогічних транспортних засобів у країні експорту.

У цих документах повинні бути зазначені дата продажу, номер шасі (рами), кузова (або ідентифікаційний номер), номер двигуна автомобіля, його модель, рік виготовлення, а також ім’я та прізвище особи, якій продано автомобіль.

Матеріал по темі: «Право на оскарження рішення про коригування митної вартості ввезеного автомобіля»

Теги: митне оформлення товарів, витребування додаткових документів, сумніви у вартості товарів, сумніви митниці, достовірність інформації,  метод визначення митної вартості, судова практика, Адвокат Морозов

Право на оскарження відкоригованих та сплачених декларантом митних платежів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відкориговані та сплачені митні платежі не можуть свідчити про згоду декларанта із визначеною контролюючим органом митною вартістю

07 травня 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 400/2922/18, адміністративне провадження №К/9901/34339/19 (ЄДРСРУ № 89136649) досліджував питання щодо права декларанта на оскарження відкоригованих та сплачених останнім митних платежів.

Відповідно до частин першої, шостої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.

Статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів. Так, відповідно до частини першої цієї статті рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно із частинами сьомою - десятою зазначеної статті у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. 

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом. Якщо орган доходів і зборів протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Виходячи з системного аналізу вказаних законодавчих положень, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що вказаним порядком регламентовано дії декларанта, який не згоден з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів та має намір подати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості. У випадку визнання митним органом заявленої митної вартості в результаті розгляду додатково поданих декларантом документів та самостійного скасування рішення про коригування заявленої митної вартості, законодавцем надано декларанту право на спрощений порядок повернення митним органом гарантійної суми, яка дорівнює різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (розділ Х МК України). У випадку ж, якщо декларант не згоден із рішенням про коригування митної вартості, проте, не має наміру надавати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості (як позивач у даній справі), подання з метою випуску товару у вільний обіг нової митної декларації із зазначенням митної вартості товару у відкоригованому митним органом розмірі не суперечить приписам частини сьомої статті 55 МК України (враховуючи, що митні платежі в такому випадку сплачуються у розмірі згідно з відкоригованою митною вартістю) та в жодному разі саме по собі не може свідчити про згоду декларанта із скоригованою митним органом митною вартістю. З огляду на те, що частиною восьмою статті 55 МК України встановлено право, а не обов`язок декларанта на підтвердження заявленої митної вартості в позасудовому порядку, відмова декларанта від такого права та подання нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі без оформлення відповідної фінансової гарантії не може слугувати підставою для позбавлення його права на судове оскарження рішення про коригування митної вартості та є порушенням його права на справедливий суд, гарантованого, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 5 КАС України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, інформацію про право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього кодексу або до суду.

(!!!) Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, де зазначено, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Стосовно ухваленої Верховним Судом постанови від 30 жовтня 2018 року у справі № 816/2396/17, на правові висновки якої послався контролюючий орган у касаційній скарзі, колегія суддів вказує на сталу судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду, яка склалася щодо спірного правового питання.

Так, Верховний Суд України, ухвалюючи рішення, зокрема, у справах №№ 21-160а15, 21-201а14, не ставив право позивача на судове оскарження рішення митного органу у залежність від способу сплати ним різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (подання нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі або оформлення відповідної фінансової гарантії відповідно до розділу X МК України). Верховним Судом зазначено, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з`ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб`єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Верховний Суд під час ухвалення рішень у митних спорах також дотримувався вказаної судової практики. Зокрема, у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 820/4316/16, постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 1.380.2019.000468, постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 300/379/19, постанові від 27 квітня 2020 року у справі № 140/804/19 Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, не ставив під сумнів право позивача на судове оскарження рішення митного органу про коригування митної вартості у зв`язку із поданням ним нової митної декларації без оформлення гарантій відповідно до частини сьомої статті 55 МК України.

ВИСНОВОК: Відкориговані та сплачені митні платежі не можуть свідчити про згоду декларанта із визначеною контролюючим органом митною вартістю.

Матеріал по темі: «Визначення декларантом митної вартості товарів: витребування документів»

Теги: митне оформлення товарів, витребування додаткових документів, сумніви у вартості товарів, сумніви митниці, достовірність інформації,  метод визначення митної вартості, судова практика, Адвокат Морозов

Невключення до митної вартості витрат на транспортування

Адвокат Морозов (судовий захист)

Докази якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу.

31 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/16553/14, адміністративне провадження №К/9901/5149/18 (ЄДРСРУ № 82119177) досліджував питання доказів якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений у частині другій статті цієї статті.

Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що виявлені суттєві розбіжності свідчать про те, що заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, а використані декларантом відомості не підтверджені документально (документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності). Відтак Митниця правомірно прийняла оскаржувані рішення.

Верховний суд  вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, враховуючи наступне.

У частині десятій статті 58 МК України передбачено перелік витрат (складових митної вартості товарів), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Зокрема, до таких складових митної вартості належать витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, а також на страхування цих товарів.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство імпортувало товар на умовах поставки FCA (згідно з Інкотермс), що означає невключення до вартості товару витрат на транспортування та страхування, а відтак такі витрати мають бути додані до митної вартості товарів за правилами частини десятої статті 58 МК України.

Надаючи оцінку доводам Митниці щодо невключення до митної вартості витрат на транспортування, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем під час митного оформлення довідки про транспортні витрати не є первинними документами відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а отже не можуть підтверджувати дійсність даної господарської операції.

ВИСНОВОК: Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на  підтвердження витрат на перевезення товарів.

Матеріал по темі: «Визначення декларантом митної вартості товарів: витребування документів»

Теги: митне оформлення товарів, витребування додаткових документів, сумніви у вартості товарів, сумніви митниці, достовірність інформації,  метод визначення митної вартості, судова практика, Адвокат Морозов