Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, висловленого в заяві про усунення недоліків 

18 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/10939/22, провадження № 12-53гс23 (ЄДРСРУ № 114685580) досліджувала питання щодо наслідків відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, висловленого в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник має додати до апеляційної скарги докази сплати судового збору. У випадку коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника - фізичної особи за попередній календарний рік, він може клопотати про звільнення його від сплати судового збору. Таке клопотання скаржник повинен заявити в апеляційній скарзі. Тобто, строк подання такого клопотання визначений днем подання апеляційної скарги.

У разі пропущення скаржником зазначеного процесуального строку подання клопотання про звільнення його від сплати судового збору він може подати до суду заяву про поновлення такого строку одночасно з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору та доказами, що підтверджують таке клопотання.

(!!!) Якщо суд визнає причини пропуску скаржником указаного строку поважними, він може поновити пропущений строк та розглянути клопотання скаржника про звільнення його від сплати судового збору по суті. В іншому випадку таке клопотання підлягає залишенню без розгляду.

У разі коли суд поновив пропущений строк та розглянув клопотання по суті, він постановляє ухвалу про звільнення скаржника від сплати судового збору або відмову у задоволенні вказаного клопотання.

Якщо апеляційна скарга залишається судом без руху, то скаржнику надається строк для усунення її недоліків. Цей строк встановлюється судом, проте не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, строк для усунення недоліків апеляційної скарги до десяти днів є строком, що встановлюється судом, відповідно може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Разом із тим строк для усунення недоліків апеляційної скарги понад десять днів є строком, встановленим законом, відповідно може бути поновлений судом за заявою учасника, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Строк, встановлений законом, не може бути поновлений судом з власної ініціативи.

У разі коли після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме подання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк та розглянути клопотання по суті.

У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику.

Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку.

Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Якщо скаржник звернувся до суду із заявою про продовження або поновлення встановленого судом або законом строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору, то суд може продовжити або поновити пропущений строк, прийняти докази сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження, якщо визнає причини його пропуску поважними, або відмовити у продовженні, поновленні пропущеного строку та повернути апеляційну скаргу.

Окрім цього, Велика палата Верховного суду не вбачає підстав для відступу від висновків викладених в постановах Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 758/8383/15-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 128/1213/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 216/4979/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 755/17444/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 185/463/22 та постановах Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 500/1704/21, від 19 грудня 2022 року у справі № 280/10087/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 320/2083/21, щодо застосування статей 127, 185 ЦПК України, статей 121, 169 КАС України (зміст яких є аналогічним змісту статей 119, 174 ГПК України) у подібних правовідносинах, про те, що одночасна відмова в задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору (звільнення від його сплати) та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги чи іншого процесуального звернення (у разі коли таке клопотання заявлено не в апеляційній скарзі, а в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги) є невиправданим, оскільки у разі відмови в задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору суд може продовжити заявнику строк для сплати судового збору. Тому в таких випадках суд має продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику.

 

Матеріал по темі: «Повернення апеляційної скарги з одночасною відмовою у звільненні від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір за оскарження рішення Ради, що становить публічний інтерес

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Необхідність сплати судового збору за оскарження рішення органу місцевого самоврядування, що становить публічний інтерес (встановлення цін/тарифів на комунальні послуги)

25 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/820/20, адміністративне провадження № К/9901/7108/21 (ЄДРСРУ № 101370632) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору при оскарженні рішення відповідної ради, яке становить суспільний інтерес («Про встановлення цін/тарифів на комунальні послуги») на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»

Частина 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

(!!!) Ключовим при вирішенні питання про можливість звільнення від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є з`ясування того, чи пов`язані заявлені позовні вимоги із захистом безпосередньо прав споживача, а не будь-яких інших порушених прав особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Розв`язуючи питання щодо звільнення від сплати судового збору особи, яка є споживачем, слід керуватися тим, що саме особи, які звертаються до суду як споживачі з відповідним позовом для захисту свої прав, звільняються від сплати судового збору на будь-якій стадії процесу, в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Це не поширюється на будь-яких осіб, які вважають, що певними рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень були порушені їхні права як споживача та (або) не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у таких справах, а лише на тих споживачів, хто подав позовну заяву на захист своїх прав, а також надалі апеляційну та (або) касаційну скаргу в межах того самого процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 640/21402/18 та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 у справі №640/10556/20.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 1, 6, ч. 1 ст. 4 вказаного Закону споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

У п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципі, зокрема, забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг.

За змістом п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги зобов`язаний інформувати споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до законодавства.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний суд зазначає, що позов який подано до органу місцевого самоврядування як до суб`єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем.

ВИСНОВОК: Таким чином, оскарження рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем, а отже  позивач НЕ звільнений від сплати судового збору.

 

Матеріал по темі: «Сплата судового збору за вимогою щодо стягнення середнього заробітку»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата судового збору за вимогою щодо стягнення середнього заробітку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за позивними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/5849/20, провадження № 61-4525св21 (ЄДРСРУ № 97771899) досліджував питання щодо сплати судового збору за позивними вимогами похідного характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та реалізації особою права звільнення від сплати судового збору, відповідно до якого пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З урахуванням наведеного, позивач не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою ним позовною вимогою щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так само Закон України «Про судовий збір» не визначає пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ.

Таким чином, при зверненні з указаним позовом позивач був звільнений від сплати судового збору лише в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, а в іншій частині вимог судовий збір підлягав оплаті.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, від 15 лютого 2021 року у справі № 372/4328/19.

ВИСНОВОК: Спеціальним законом не передбачено пільг щодо сплати судового збору за вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди незважаючи навіть на те, що вони  є похідними від основної вимоги (поновлення на роботі).

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи, яка є інвалідом I або II груп

16 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 750/6872/20, провадження № 61-4765св21 (ЄДРСРУ № 97700642) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи, яка є інвалідом I або II груп.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до підпункту 14.1.226пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 1755-VI самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на провадження незалежної професійної діяльності, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - самозайнята особа. При цьому правовий статус «самозайнята особа» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх (близький за змістом висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15).

ВИСНОВОК: Отже, громадяни, які мають статус самозайнятої особи та підпадають під ознаки відповідних пунктів статті 5 Закону України «Про судовий збір», мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

Близькі за змістом висновки щодо звільнення громадян від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» сформульовані у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 903/323/20.

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов 

Визначення розміру судового збору у справах про коригування митної вартості

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору у справах про визнання протиправними та скасування рішень контролюючого органу про коригування митної вартості

20 березня 2020 року Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в рамках справи № 160/1484/19, адміністративне провадження №К/9901/26442/19 (ЄДРСРУ № 88337296) досліджувала питання щодо правильності визначення ціни позову, виходячи з якої має бути сплачено судовий збір за позовними вимогами майнового характеру про оскарження рішень про коригування митної вартості.

Вирішуючи вказане питання Верховний суд спирався на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 16 березня 2020 року в рамках справи № 1.380.2019.001962, адміністративне провадження №К/9901/30593/19 (ЄДРСРУ № 88305171) в якій вказане наступне.

Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами. Так, в постановах від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16) була висловлена правова позиція, що оскільки предметом позову є рішення про коригування митної вартості товарів, то розрахунок судового збору має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була відкоригована оскаржуваними рішеннями.

У той же час, Верховним Судом в постановах від 12 червня 2018 року (справа №810/88/16), від 14 травня 2019 року (справа №826/8432/18) висловлено іншу правову позицію, згідно з якою розмір мита, який необхідно доплатити для випуску товарів у вільний обіг, є загальною сумою майнових вимог, тобто ціною позову, при оскарженні рішення про коригування митної вартості. Такий висновок у зазначених рішеннях Верховного Суду ґрунтується на тому, що різниця між митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною контролюючим органом внаслідок коригування, згідно з приписами статті 279 МК України становить базу оподаткування митом товарів, і не вважається загальною сумою майнових вимог позивача.

Наведене свідчить, що висновки Верховного Суду, висловлені в постановах від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16) щодо визначення ціни позову з метою обрахунку належного до сплати розміру судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 червня 2018 року (справа №810/88/16), від 14 травня 2019 року (справа №826/8432/18).

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, вважає, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16).

Окремі рішення, прийняті суб`єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи. Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно і вимоги до суду щодо оскарження такого рішення спрямовані на захист порушеного права в публічно-правових відносинах саме з метою збереження належного особі майна.

Оскільки безпосереднім наслідком винесення рішення про коригування митної вартості є зміна складу майна позивача, вимоги про скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень, є майновими.

Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року (справа №804/1760/16), від 26 березня 2019 року (справа №820/3356/16).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір»

Виходячи з наведеного, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду з вимогами майнового характеру, важливе значення має встановлення розміру ціни позову. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованого повернення поданої заяви/скарги.

Звертаючись до положень Митного кодексу України при визначенні ціни позову у справах щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, слід враховувати наступне.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 МК України).

Стаття 50 МК України визначає цілі використання відомостей про митну вартість товарів, а саме для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Одним із обов`язків декларанта у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, є сплата митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу (підпункт 4 частини першої статті 266 МК України).

Пунктом 1 частини першої статті 279 МК України встановлено, що базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є, зокрема для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів.

Відповідно до підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів (частина перша пункту 190.1 статті 190 МК України).

З аналізу наведених правових норм слідує, що митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. При цьому на митні органи, з метою виконання та досягнення митних цілей, покладено функціональні обов`язки з контролю за правильністю визначення платником митної вартості товарів. Якщо за наслідками такого контролю встановлено, що митна вартість визначена не правильно, орган доходів і зборів приймає рішення про коригування митної вартості, внаслідок прийняття якого пропорційно змінюється і розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість.

Таким чином, сама по собі визначена у рішенні контролюючого органу митна вартість товару безпосередньо не впливає на майновий стан декларанта. Майновий інтерес для нього складає той розмір митних платежів та інших податків, який він має доплатити порівняно з розміром таких платежів, визначених на підставі заявленої ним митної вартості товарів при декларуванні. Обсяг грошового (вартісного) виразу зміни складу майна позивача у цих спорах співпадає з сумою різниці митних платежів та інших податків, яку він має доплатити.

(!!!) Отже, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

У зв`язку з наведеним, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,  викладених в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16), а саме, що розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості товарів має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями.

Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаних постановах, колегія суддів судової палати зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на наведене, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати усі такі рішення, оскільки Верховний Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

ВИСНОВКИ:

•    Вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень про коригування митної вартості, є майновою;
•    Ціною позову, при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів, є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні;

P.s. Окрема думка, ЄДРСРУ № 88277506  (висловлена Суддею Верховного Суду Шипуліною Т. М.): «…визначати ціну позову необхідно з різниці між митною вартістю, що була розрахована декларантом, та митною вартістю, що була відкоригована оскаржуваним рішенням».

Матеріал по темі: «Визначення декларантом митної вартості товарів: витребування документів»

Теги: судовий збір, судебный сбор, коригування митної вартості товарів, ціна позову, різниця митних платежів, декларант, митна декларація, митниця, таможня, судова практика, Адвокат Морозов

Банкрутство, як підстава для звільнення від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перебування боржника в процедурі банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору.

24 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/4880/18, адміністративне провадження №К/9901/4468/19 (ЄДРСРУ № 81431437) досліджував питання щодо підстав звільнення від сплати судового збору.

Вимоги до позовної заяви встановлено статтею 160 КАС України, а перелік документів, що додаються до позовної заяви, - статтею 161 КАС України, згідно із частиною 3 якої до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України).

Водночас правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон №3674, згідно із підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 якого за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 8 Закону №3674, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за певних умов. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 133 КАС України.

(!!!) Наведені положення процесуального закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17.

Однак визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Разом з тим, особа, що порушує питання саме про звільнення від сплати судового збору, повинна навести обґрунтування обставин (з наданням на їх підтвердження доказів), які свідчать про неможливість здійснення оплати цього збору як станом на момент звернення до суду, так і до закінчення розгляду справи, ухвалення судового рішення по суті вимог заяви, скарги.

Проте, Товариством лише зазначено в заявленому клопотанні про те, що його визнано банкрутом, й не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність у нього коштів для сплати судового збору.

Водночас відповідно до частини 8 статті 41 Закону №2343 кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

За приписами норм Закону №2343 до витрат ліквідатора в ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, витрати по сплаті судового збору.

Статтею 115 Закону №2343 врегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) й за змістом її частини 4 витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, крім витрат на страхування його відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок неумисних дій або помилки під час виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, а також витрат, здійснення яких безпосередньо не пов'язане з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, і витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати, що перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.

Згідно із частинами 5 та 6 статті 115 Закону №2343 сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника. Кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Окремо необхідно відмітити, що 19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3788/18 (ЄДРСРУ № 80580169) дійшов висновку, що саме суд повинен перевірити, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містять відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

ВИСНОВОК: Отже, виходячи з аналізу наведених норм, саме лише перебування боржника в процедурі банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки право на доступ до суду не є абсолютним, а вимога процесуального закону про сплату судового збору не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Матеріал по темі: «Податкові спори: звільнення сторони у справі від сплати судового збору»

ТЕГИ: судовий збір, судебный сбор, звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення, зменшення, закон про судовий збір, пільги при сплаті, майновий стан сторони, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата судового збору за подання позовної заяви про звернення стягнення на майно

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є вимогою майнового характеру.

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2019 у справі №907/9/17 (ЄДРСРУ № 80522389), яка передбачає, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Зокрема статті 162 та 163 ГПК України також містять положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

За пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

За статтею 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки; у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Окремо необхідно вказати, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/16-ц, суперечать наведеному вище у цій постанові, тому з огляду на зазначене визнає за необхідне відступити від них.

Таким чином, зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог Позивача до Відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог Позивача.

ВИСНОВОК: Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4  Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов (01 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/3053/15 (ЄДРСРУ № 80856553) та ін.

Теги: судовий збір, судебный сбор, ставки судового збору, майновий характер, звернення стягнення, на предмет іпотеки, ипотека, заставлене майно, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження наказу про проведення перевірки не є спором про право

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення не є спором про право.

28 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/19780/14, адміністративне провадження №К/9901/8162/18 (ЄДРСРУ № 76139166) зазначив, що оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, а отже не є спором про право.

Більше того, суд вказує, що  під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт  94.11  статті  94 Податкового  кодексу  України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо.

ВАЖЛИВО: Судова практика зводиться до того, що зі змісту Рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” вбачається, що збільшення податковим органом зобов’язань особи з податку є втручання до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яка впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

З огляду на викладене адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визнання грошових зобов’язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

Аналогічна правова позиція була викладена ще в листі Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року № 165/11/13-12.

Необхідно нагадати, що вказаним вище Листом передбачено, що «звернення до суду з вимогами про скасування рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими спором».

Крім того, практика Верховного Суду України зокрема в ухвалах від 13 січня 2016 року по справі №  826/9049/14, від 15 січня 2016 року по справі № 2а-14011/11/2670 передбачала, що у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень зобов'язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору. 

Між тим, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12, вичерпало свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (Закон N 484-VIII), а тому у відкликанні цього листа немає потреби - лист ВАСУ від 28.10.2015р. № 11/10-439, N Д/33/15…

… однак Закон України «Про судовий збір» вже діє у новій редакції, відмінній від тої, на яку посилання містяться у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 № 2 та листі Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 №11/10-439.

ВИСНОВОК: Отже, відповідно до сталої судової практики, звернення платника податків до суду з вимогою про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими, а оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення не є спором про право.

Матеріал по темі: «Відмовлено в доступі до правосуддя або надмірні ставки судового збору»

ТЕГИ: налоги, таможня, налоговые обязательства, налоговые споры, ставка судебного сбора,  доначисления, налоговая проверка, судебный сбор, обжалование, налоговое уведомлениерешение, имущественный характер, майновий спір, Адвокат Морозов