Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України. 

Судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що словосполучення "податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України, зокрема пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п. 56.18 ст. 56, ст. 57 та ст. 102 цього Кодексу. 

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, момент виникнення податкового боргу пов`язується не з датою визначення контролюючим органом грошового зобов`язання і не з датою ухвалення судового рішення про його стягнення, а з настанням прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. 

У разі судового або адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням або завершення процедури адміністративного оскарження. Лише після узгодження грошового зобов`язання та спливу строку його сплати, визначеного ст. 57 ПК України, несплачена сума набуває статусу податкового боргу. 

(!!!) Отже, трирічний критерій, передбачений ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має застосовуватися з урахуванням правової природи поняття "податковий борг" та обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання узгодженого грошового зобов`язання, що відповідає правовому регулюванню строків давності, визначених ст. 102 ПК України. Лише після цього можливе коректне застосування трирічного критерію ч. 2 ст. 125 КУзПБ, з огляду на дату відкриття провадження у справі (09.05.2024). 

Такий підхід виключає можливість ототожнення моменту виникнення податкового боргу з датою прийняття податкового повідомлення-рішення, датою складання акта перевірки або датою ухвалення судового рішення про стягнення, оскільки зазначені юридичні факти самі по собі не свідчать про настання прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Отже, застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ потребує встановлення судом послідовності юридичних фактів, передбачених ПК України, а саме: 1) моменту узгодження грошового зобов`язання, 2) строку його сплати та першого дня прострочення, після якого відповідна сума набуває статусу податкового боргу. 

Вказане тлумачення спрямоване на забезпечення узгодженого застосування норм КУзПБ і ПК України та недопущення формального застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ лише на підставі співставлення дат без встановлення юридичних фактів, які відповідно до ПК України зумовлюють виникнення податкового боргу. 

ВИСНОВОК: "Податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України і повинен обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання !узгодженого! грошового зобов`язання.

  

Матеріал по темі: «Безнадійний податковий боргу в процедурі банкрутства ФОП»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: щодо наслідків експертизи про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики

06 квітня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 368/1257/21, провадження № 61-16707сво24 (ЄДРСРУ № 135994395) досліджував питання: «Чи підтверджує експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця?»

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду враховує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване  в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18 (провадження № 61-8593св19) вказано, що «висновок експерта про «ймовірність» не може бути підставою для висновку про те, що підпис вчинений не стороною правочину».

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-690/12 (провадження № 61-5111св18) вказано, що «експерт у висновку зазначив лише про ймовірність виконання підпису не відповідачем, а іншою особою. Висновок експерта у такому випадку має досліджуватись у системному аналізі із іншими письмовими доказами, зібраними у справі».

Отже, експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не свідчить про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, за наявності саме власноручної розписки, не спростовує отримання коштів позичальником.

Така експертиза відповідає лише на питання автентичності підпису, а не про факт передачі грошей. Спірність підпису («ймовірно не відповідач») сама по собі не доводить відсутність позики, не веде до визнання не передавання коштів. Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві).

Тобто висновок експертизи про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці необхідно оцінювати в контексті інших доказів щодо реальності укладення договору і передачі грошових коштів. Оскільки факт реальності укладення договору позики і одержання грошових коштів спростовує позичальник, то саме він повинен довести відповідні обставини.

(!!!) Доведення обставини, що підпис у розписці не належить позичальнику, матиме наслідком спростування презумпції укладення договору позики, якщо не буде інших доказів передання грошових коштів.

В той же час висновок експерта про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не підтверджує те, що кошти насправдіне були отримані позичальником від позикодавця, як і не спростовує його.

Таким чином, висновки експерта про «ймовірність» підпису, за відсутності інших письмових доказів, які у сукупності підтверджують, що розписка виконана не стороною правочину або грошові кошти чи речі насправді не були одержані ним від позикодавця, чи були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, не є підставою для висновку про відсутність зобов`язань за договором позики.

ВИСНОВОК: Висновки судових почеркознавчих експертиз про «ймовірність» не можуть бути підставою для висновку про те, що підпис вчинений не стороною правочину.

Отже, якщо експертиза не містить категоричного висновку про те, що розписка не була підписана безпосередньо відповідачем, то поняття підпис «ймовірно» виконаний не відповідачем не має правового значення для вирішення справи.

 

Матеріал по темі: «Зобов’язання з договору позики або розпискою про отримання грошей в борг»

 

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

СЕРТИФІКАТ ПРО ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ ЗА 2026 РІК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Адвокат Морозов Євген Олександрович (Єдиний реєстр Адвокатів України) виконав вимоги щодо підвищення професійного рівня за 2026 рік згідно з Порядком підвищення професійного рівня адвокатів України
 

 

Теги: Адвокат Морозов, Морозов Євген, судовий захист, судова практика, захист в суді, представництво інтересів, судова практика Верховного суду, правова позиція, НААУ, Адвокати України

Оскарження ухвали суду про обмеження у праві виїзду за кордон

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційне оскарження ухвали суду про задоволення/відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон

18 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 331/6717/25, провадження № 61-2064св26 (ЄДРСРУ № 135124431) досліджував питання щодо апеляційного оскарження ухвали суду про задоволення/відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21) зазначено, що  з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформульовано підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист. Суть цього підходу полягає в тому, що:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 202/18514/13-ц (провадження № 61-6628сво25)).

Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.

(!) Тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду;

Ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 488/926/16-ц (провадження № 61-15328св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 295/6031/18 (провадження № 61-6350св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 234/14340/16 (провадження № 61-16210св23)).

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся державний виконавець, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості, і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

ВИСНОВОК: Ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку.

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Розмежування діяльності органів управління юрособи та правовідносин представництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: діяльність органів управління юридичної особи та чи є діяльність органів управління юридичної особи різновидом представництва

03 грудня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 914/768/22, провадження № 12-39гс25 (ЄДРСРУ № 133212583) досліджувала питання щодо розмежування діяльності органів управління юридичної особи та правовідносин представництва.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139, 163-166 постанови від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 зробила такі висновки:  «Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до змісту статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням своїх повноважень та не схвалений у подальшому довірителем, є таким правочином, зміст якого безпосередньо суперечить імперативному правилу цієї статті, а отже, й не відповідає загальній вимозі чинності правочинів, передбаченій в частині першій статті 203 ЦК України.

Водночас учасником правочину є сторона правочину. Повноваження представника спрямовані на реалізацію волі особи, яку він представляє. Якщо представник діє із перевищенням повноважень та його дії не отримують наступного схвалення особи, яку він представляє, слід вважати, що також має місце порушення частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до вільного волевиявлення учасника правочину, а саме воля та волевиявлення є однією із визначальних засад під час здійснення будь-яких цивільно-правових дій.

Тобто дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень, не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв.

За таких умов зміст договору не відповідає вимогам частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним».

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 97 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 виснувала, що органи юридичної особи, зокрема і загальні збори учасників (акціонерів), у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин.

Тому, не будучи особою (суб`єктом) цивільного права та не будучи наділеним цивільною дієздатністю, виконавчий орган юридичної особи не може вчиняти дії, які в цивільному праві визначаються як правочини, тобто бути стороною такого правочину.

Натомість учасником правочину виступає юридична особа, що наділена цивільною дієздатністю, а виконавчий орган юридичної особи бере участь у формуванні внутрішньої волі цієї особи на вчинення правочину.

(!!!) Тобто орган товариства не є самостійним суб`єктом права, оскільки не наділений власною правоздатністю та дієздатністю, не має власних інтересів, відмінних від інтересів юридичної особи. Приймаючи рішення, орган товариства реалізує свої повноваження (компетенцію), забезпечує управління діяльністю юридичної особи, створюючи юридичні наслідки саме для юридичної особи. Тому дії, вчинені органом управління юридичної особи є діями самої юридичної особи.

Водночас правовідносини представництва регулюються главою 17 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина третя статті 237 ЦК України).

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина перша статті 238 ЦК України).

Таким чином, представництвом є правовідносини, які існують лише між суб`єктами цивільних відносин. Однак, як зазначалось, органи юридичних осіб не належать до самостійних суб`єктів цивільних відносин і тому не можуть виступати як представники юридичної особи у цивільних правовідносинах.

Орган юридичної особи реалізує дієздатність саме цієї особи, яка позбавлена можливості діяти інакше, аніж через свої органи.

Дії органів юридичної особи є діями самої юридичної особи, і саме вона відповідає за дії своїх органів як за свої власні. Водночас представник, вчинюючи юридично значимі дії за іншу особу, реалізує власну дієздатність.

Для вирішення питання, коли директор діє від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно керуватися статтею 92 ЦК України. Як наголошувала Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

ВИСНОВОК: Таким чином, норми про представництво як дії однієї особи від імені та в інтересах іншої особи (глава 17 ЦК України) та норми статті 92 ЦК України призначені для регулювання різних за правовою природою відносин. Ці дві правові категорії мають різну правову природу та різне правове регулювання. З огляду на це норми законодавства, які регламентують правовідносини представництва (положення глави 17 ЦК України, зокрема статті 241 цього Кодексу, яка регулює відносини при вчиненні представником особи правочинів з перевищенням повноважень), не поширюються на регулювання діяльності органів управління юридичної особи.

 

 

 

Матеріал по темі: «Обов`язок ознайомлення зі статутом контрагента при укладанні правочину»

 

 

 

теги: вчинення правочину представником юридичної особи, угода з перевищенням повноважень, уповноважена особа, схвалення правочину, недійсність правочину, представник за довіреністю, юридична особа, обсяг повноважень, судова практика, Адвокат Морозов

 

З НОВИМ 2026 РОКОМ!

 

Шановні друзі, колеги, підписники❗️

⚠️Вітаю Вас з Новим 2026 роком❗ 

Бажаю всім наснаги💪, Віри в Бога та Людей,🙏 всім хто судиться – бажаю бути почутим в судді👨‍🎓👩‍🎓, бажаю якщо буде змінюватися судова практика 🏛Верховного суду, то виключно на Вашу користь👀👌 

Всім МИРУ та Добра!🥂🍾👍

Адвокат Морозов (судовий захист)

З Днем Адвокатури України!

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

⚠️ З Днем Адвокатури 👨‍🎓 України всіх причетних❗️ 

Бажаю бути почутим у суді 🏛 …всім наснаги та вдячних Клієнтів💪👍💰

Чи є ухвала Верховного Суду про зупинення виконання судового рішення перешкодою для відкриття виконавчого провадження?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є ухвала Верховного Суду про зупинення виконання судового рішення перешкодою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення?

15 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3268/22 (ЄДРСРУ № 132610468) досліджував питання щодо чи є ухвала Верховного Суду про зупинення виконання судового рішення перешкодою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення, наказ на виконання якого був пред`явлений стягувачем до виконання у спірних правовідносинах.

Так, за змістом статей 326, 327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а їх виконання здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону "Про виконавче провадження").

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

У статті 3 Закону № 1404-VIII зазначені рішення, що підлягають примусовому виконанню, виконавчі документи, а у частині першій статті 4 Закону № 1404-VIII - вимоги до виконавчих документів.

Відповідно до статті 26 Закону №  1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Отже, у частині четвертій статті 4 Закону № 1404-VIII міститься вичерпний перелік умов, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання.

У постанові від 14.01.2021 у справі № 750/2414/17 Верховний Суд, зокрема, виснував, що на стадії відкриття виконавчого провадження виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону № 1404-VIII, чи надано усі документи, відтак якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що прийняття виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження не може свідчити про порушення ним вимог ухвали суду касаційної інстанції про зупинення виконання рішення, оскільки зупинення виконавчих дій можливо лише у відкритому виконавчому провадженні та в розумінні Закону № 1404-VIII не може бути підставою для заборони стягувачу звернутись до виконавця із заявою про вчинення виконавчих дій.

Законом № 1404-VIII не встановлено таких підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження (до подібних висновків щодо застосування, зокрема, пункту 9 частини четвертої 4 статті 4 Закону № 1404-VIII, за обставин зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду, дійшов Верховний Суд і у постанові від 04.08.2025 у справі № 910/9529/22, ЄДРСРУ № 129312940).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Зупинення виконавчого провадження в порядкусудового контролю»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, зупинення виконавчих дій, зупинення провадження, заборона заміни стягувача, видаткові операції з арештованих рахунків, припинення звернення стягнення на ЗП, зупинення строків, Верховна Суд, закон, Адвокат Морозов