Здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі

22 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4274/22 (ЄДРСРУ № 117176662) досліджував питання щодо можливості здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина 1 статті Закону України «Про судовий збір»).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (частина 1 статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 9901/144/20 визнано помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу про сплату судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу (об`єкта справляння судового збору). У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 1 березня 2002 ).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 910/13098/22 (ЄДРСРУ № 116203655).

ВИСНОВОК: Отже, повернення без розгляду позовної заяви/апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилася від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні»

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ)обов’язковість сплати судового збору при заявлені потерпілим цивільного позову у кримінальному провадженні

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. (ч. 4 ст. 128 КПК України).

Водночас, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 125 КПК).

ЦПК містить ряд вимог до змісту та реквізитів позовної заяви, недотримання яких може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення в порядку ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК, але вказані вимоги мають застосовуватися із урахуванням специфіки кримінального провадження та не суперечити засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 125 КПК).

Тобто, вимоги статті 175 ЦПК щодо форми та змісту позовної заяви в кримінальному провадженні застосовуються в обмеженому вигляді з урахуванням перерозподілу тягаря доказування, перетину предмету доказування у кримінальному та цивільному провадженні за позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Правові наслідки недотримання вказаних вимог, передбачені ст. 187 ЦПК, у вигляді залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви, можуть бути застосовані судом у кримінальному провадженні лише у разі, якщо такі недоліки унеможливлюють або суттєво перешкоджають розгляду цивільного позову по суті із прийняттям одного з рішень, передбачених ст. 129 КПК, адже надмірний формалізм до форми та змісту позовної заяви у кримінальному провадженні порушує право особи, що постраждала від злочину, на доступ до правосуддя.

При цьому права та обов`язки цивільного позивача, цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду (ч. 2 ст. 61, ч. 2 ст. 62 КПК України).

При цьому, відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 10.07.2018 у справі № 713/1275/16-к, судом установлено, що згідно з пунктом 6 частини 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті її заподіяння, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із Законом. Виходячи з наведеного цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Тим самим, у розрізі позиції ККС ВС у справі № 713/1275/16-к цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань.

Слушним є такий підхід і у розрізі позиції ОП ККС ВС викладеної в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 187/291/17  (ЄДРСРУ № 79439726) щодо того, що при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у ст. 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, ст. 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у разі сплати цивільним позивачем такого збору та за умови задоволення його позову в повній мірі Суд у розрізі позиції ОП ККС ВС викладеної в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 187/291/17 буду позбавлений змоги стягнути з відповідача (обвинуваченого) такий судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому і даний факт указує на слушність позиції ККС ВС у справі № 713/1275/16-к про те, що цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань, адже саме такий підхід сприятиме не допущенню ситуацій при яких позивач сплатить збір, позов буду задоволено, однак стягнути його з відповідача змоги не матиме, що в свою чергу уже порушуватиме права такого позивача.

ВИСНОВОК: При заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні судовий збір не сплачується, а у разі сплати та при його задоволенні із засудженого не стягується.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.08.2021 справа № 644/7193/17 провадження № 51-2271км21, що також узгоджується з практикою Верховного Суду (див. судові рішення у справах № 619/1425/15-к, № 462/5779/15-к, № 713/1275/16-к, № 750/12591/18, № 740/5507/14).

 

 

Матеріал по темі: «Звільнення відповідача від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення відповідача від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду висловилась щодо  звільнення відповідача фізичної особи від сплати судового збору

29 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 906/308/20, провадження № 12-58гс23 (ЄДРСРУ № 115598835) досліджувала питання щодо  застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до фізичних осіб – відповідачів.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

(!!!) Отже, за загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто за загальним правилом особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.

При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

За описаних вище обставин відповідач з огляду на свій майновий стан буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Разом із цим як Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129), так і ГПК України (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частина перша статті 7) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.

Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції).

Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21 дійшов такого правового висновку: «…відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору»

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб.

З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та ще раз наголошує, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

ВИСНОВОК: Положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення приватного виконавця від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання скарги / подання про видачу дубліката виконавчого документа, до якої додано відповідні докази відсутності доходу та скрутного майнового становища 

13 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-627/2010, провадження № 61-9187 св 23 (ЄДРСРУ № 114848914) досліджував питання щодо звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання скарги / подання про видачу дубліката виконавчого документа, до якої додано відповідні докази відсутності доходу та скрутного майнового становища.

Нормами Закону України «Про судовий збір» установлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан за певних умов, саме позивача, а приватний виконавець не є позивачем у справі.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі судді Касаційного господарського суду в ухвалах від 05 вересня 2022 року та від 03 жовтня 2022 року у справі № 905/1630/15, якою приватному виконавцю відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з подальшим поверненням касаційної скарги приватному виконавцю.

Крім того, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглядалася подібна справа № 225/2213/20 (провадження № 61-7398сво23), заявником у якій був приватний виконавець в якій, разом із іншим, вирішувалося питання наявності/відсутності у заявника - приватного виконавця обов`язку зі сплати судового збору за подання відповідної скарги.

Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (частина третя статті 136 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її  клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3)  предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Наведеними правовими нормами Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору саме позивача - члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї, а заявник (скаржник) не є позивачем у справі.

Тобто, за певних умов суд може звільнити від сплати судового збору саме сторону у справі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною другою статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

У даній категорії справ приватний виконавець не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, він не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення його від сплати судового збору немає.

Крім того, вирішуючи питання узгодження судової практики Верховного Суду у даній категорії справ, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного зазначив, що приватний виконавець не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому у даній категорії справ відсутні правові підстави для звільнення її від сплати судового збору за подання касаційних скарг на відповідні ухвали апеляційного суду, і, як наслідок, розгляд її касаційних скарг по суті без сплати судового збору.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Такі правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 235/1207/20 (провадження № 61-4055св23), в ухвалах Верховного Суду: від 31 травня 2023 року у справі № 235/190/17 (провадження № 61-7274ск23), від 12 червня 2023 року у справі № 2/267/840/13 (провадження № 61-8206ск23), від 28 червня 2023 року у справі № 185/6564/15-ц (провадження № 61-9443ск23), від 03 липня 2023 року у справі № 263/9257/14-ц (провадження № 61-9158ск23), від 24 липня 2023 року у справі № 255/13352/13-ц (провадження № 61-10693ск23), від 01 серпня 2023 року у справі № 235/6422/19 (провадження № 61-11356ск23) та багатьох інших.

При цьому Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 серпня 2023 року у подібній справі № 2/267/840/13 (провадження № 61-8206св23), разом із іншим, стягнуто із заявника касаційної скарги судовий збір за подання касаційної скарги, який було відстрочено до ухвалення рішення у справі.

ВИСНОВОК: Отже, сформована судова практика Верховного Суду свідчить про те , що у даній категорії справ приватний виконавець не є позивачем у справі й не діє в особистих інтересах, тому відсутні правові підстави для звільнення його від сплати судового збору.

 

Матеріал по темі: «Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, висловленого в заяві про усунення недоліків 

18 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/10939/22, провадження № 12-53гс23 (ЄДРСРУ № 114685580) досліджувала питання щодо наслідків відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, висловленого в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник має додати до апеляційної скарги докази сплати судового збору. У випадку коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника - фізичної особи за попередній календарний рік, він може клопотати про звільнення його від сплати судового збору. Таке клопотання скаржник повинен заявити в апеляційній скарзі. Тобто, строк подання такого клопотання визначений днем подання апеляційної скарги.

У разі пропущення скаржником зазначеного процесуального строку подання клопотання про звільнення його від сплати судового збору він може подати до суду заяву про поновлення такого строку одночасно з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору та доказами, що підтверджують таке клопотання.

(!!!) Якщо суд визнає причини пропуску скаржником указаного строку поважними, він може поновити пропущений строк та розглянути клопотання скаржника про звільнення його від сплати судового збору по суті. В іншому випадку таке клопотання підлягає залишенню без розгляду.

У разі коли суд поновив пропущений строк та розглянув клопотання по суті, він постановляє ухвалу про звільнення скаржника від сплати судового збору або відмову у задоволенні вказаного клопотання.

Якщо апеляційна скарга залишається судом без руху, то скаржнику надається строк для усунення її недоліків. Цей строк встановлюється судом, проте не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, строк для усунення недоліків апеляційної скарги до десяти днів є строком, що встановлюється судом, відповідно може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Разом із тим строк для усунення недоліків апеляційної скарги понад десять днів є строком, встановленим законом, відповідно може бути поновлений судом за заявою учасника, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Строк, встановлений законом, не може бути поновлений судом з власної ініціативи.

У разі коли після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме подання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк та розглянути клопотання по суті.

У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику.

Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку.

Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Якщо скаржник звернувся до суду із заявою про продовження або поновлення встановленого судом або законом строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору, то суд може продовжити або поновити пропущений строк, прийняти докази сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження, якщо визнає причини його пропуску поважними, або відмовити у продовженні, поновленні пропущеного строку та повернути апеляційну скаргу.

Окрім цього, Велика палата Верховного суду не вбачає підстав для відступу від висновків викладених в постановах Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 758/8383/15-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 128/1213/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 216/4979/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 755/17444/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 185/463/22 та постановах Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 500/1704/21, від 19 грудня 2022 року у справі № 280/10087/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 320/2083/21, щодо застосування статей 127, 185 ЦПК України, статей 121, 169 КАС України (зміст яких є аналогічним змісту статей 119, 174 ГПК України) у подібних правовідносинах, про те, що одночасна відмова в задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору (звільнення від його сплати) та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги чи іншого процесуального звернення (у разі коли таке клопотання заявлено не в апеляційній скарзі, а в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги) є невиправданим, оскільки у разі відмови в задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору суд може продовжити заявнику строк для сплати судового збору. Тому в таких випадках суд має продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику.

 

Матеріал по темі: «Повернення апеляційної скарги з одночасною відмовою у звільненні від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Ставка судового збору при зверненні з позовом про визнання права на іпотечне майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ставка судового збору при зверненні з позовом про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна

04 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 906/1026/22, провадження № 12-33гс23 (ЄДРСРУ № 114188431) досліджувала питання щодо ставки судового збору при зверненні з позовом про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) та у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21.

У постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із таких видів забезпечення виконання зобов`язання є застава (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статей 36-38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто задовольнити свої майнові вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом позасудового врегулювання. Таке позасудове врегулювання може бути вчинене у формі передачі іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Поряд із цим статтями 39 та 41 Закону України «Про іпотеку» врегульовано порядок реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, за рішенням суду.

Отже, на підставі договору іпотеки іпотекодержатель має право ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку з посиланням на обставини щодо невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання або в позасудовому порядку, внаслідок чого право власності іпотекодавця на майно може припинитися в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Звідси задоволення судом позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя надає позивачу можливість у майбутньому в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку, а наслідком такого звернення буде набуття іпотекодержателем майна - самого предмета іпотеки у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або грошових коштів у разі реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «майно» (possessions) у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49, 50).

Звідси іпотека як окремий вид застави гарантує саме майнові інтереси боржника та кредитора за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Тобто вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер.

Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене при поданні позовної заяви позивачу необхідно вказати в ній ціну позову та сплатити судовий збір, виходячи з вартості предмета іпотеки, визначеної в договорі іпотеки, за ставкою, передбаченою законом для вимог майнового характеру.

 

Матеріал по темі: «Звільнення податкового органу від сплати судового збору у справі про банкрутство»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення податкового органу від сплати судового збору у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення податкового органу від сплати судового збору під час звернення останнього з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство 

04 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8316/20 (ЄДРСРУ № 113958171) досліджував питання щодо наявності/відсутності підстав звільнення податкового органу від сплати судового збору під час розгляду заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство. 

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". 

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. 

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору. 

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу", який набрав чинності 25.11.2022, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" доповнено п. 27 такого змісту: "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". 

(!!!) Отже, відповідно до внесених змін, податковий орган як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, звільняється від сплати судового збору за подання позову про стягнення сум податкового боргу. 

Звертаючись до суду першої інстанції з відповідною заявою та посилаючись на п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", ДПС виходило з того, що заходи стягнення сум податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не можуть обмежуватись лише позовним провадженням в межах адміністративного судочинства, а й поширює свою дію на процедуру банкрутства. 

Втім, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначає, що банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ. 

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. 

За своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин. 

Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника. 

Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи. 

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. 

Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал. 

Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими ГПК України. 

Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (абзац 3 ч. 2 ст. 7 КУзПБ). 

Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17. 

До судових рішень у процедурі банкрутства належать, зокрема, ухвали за результатами розгляду вимог конкурсних кредиторів (ч. 6 ст. 45 КУзПБ), ухвали, прийняті за результатами попереднього засідання (ч. 2 ст. 46 КУзПБ), ухвали за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника (ст. 42 КУзПБ), ухвали за результатами розгляду вимог поточних кредиторів, заявлених після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом (ч. 4 ст. 60 КУзПБ). 

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема, ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ. 

Нормами ст. 45 КУзПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. 

Згідно з ч. 6 ст. 45 КУзПБ за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. 

ВАЖЛИВО: Отже, враховуючи викладене, подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами це є різними способами захисту порушених прав. 

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначає, що Законом України "Про судовий збір" окремо встановлено ставки судового збору за подання позовних вимог у позовному провадженні, а також при поданні заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом. 

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у відсотковому співвідношенні до ціни позову. 

В той час згідно з пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом ставка судового збору складає два розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у фіксованому розмірі. 

Отже, ставки судового збору щодо сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника в межах провадження у справі про банкрутство, є різними. 

Враховуючи викладене, законодавець розділяє поняття "заява кредитора з грошовими вимогами у справі про банкрутство" та "позовна заява майнового характеру", як і розділяє розміри ставок за подання цих заяв до господарського суду. 

При цьому, ставка судового збору за подання заяви кредитора передбачена у фіксованому розмірі, а ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру передбачена у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Так, належними способами захисту для стягнення боргу із боржника є наказне чи позовне провадження, тоді як заява про визнання кредитором є заявою, що має наслідком визнання чи відхилення грошових вимог до боржника, а не стягнення із боржника заборгованості. Ухвала про визнання вимог кредитора не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні. 

Заява кредитора із грошовими вимогами до боржника має іншу правову природу. Наслідком задоволення позовної заяви є видача виконавчого документу та стягнення заборгованості у порядку примусового виконання судового рішення, в той час як наслідком задоволення судом заяви кредитора є лише визнання кредиторських вимог до боржника. 

Крім того, оскільки положення ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, то такі заяви не можуть вважатися тотожними, а п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника. 

При цьому, на підтвердження позиції, що подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами є різними способами захисту порушених прав свідчить також неможливість виділити окремо суми заявлених вимог для розрахунку судового збору у випадку, якщо податковий орган об`єднає в свої заяві з грошовими вимогами до боржника як суму податкового боргу так і інші вимоги (наприклад, грошові вимоги щодо стягнення збитків та ін.), з огляду на встановлену фіксовану ставку судового збору за подання такої заяви. В той же час у позовному провадженні передбачено ставку судового збору у відсотковому співвідношенні до ціни позову, тобто в такому випадку є можливість розрахувати судовий збір від суми стягнення. 

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для відступу від протилежних позицій Верховного Суду, викладених в ухвалах Верховного Суду від 06.02.2023 у справі №910/15023/21, від 25.04.2023 у справі №910/6970/22, відповідно до змісту яких колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрили касаційне провадження без сплати судового збору. 

Також Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду, викладених в ухвалах Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №922/4359/19, від 26.01.2023 у справі №922/2654/21 про те, що на податковий орган не поширюється передбачена п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" пільга щодо сплати судового збору, оскільки він не є ініціюючим кредитором у справі та не оскаржує судове рішення, постановлене за результатами розгляду власне заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника, з огляду на висновки, які викладені у цій постанові вище. 

ВИСНОВОК: Положення ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, а тому  п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника.

 

Матеріал по темі: «Перевірка та повторність факту зарахування/сплати судового збору»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов