Дозвіл на обшук за відсутності слідчого та без доказів фіксації судового процесу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ)допустимість протоколу обшуку, дозвіл на який надано слідчим суддею за відсутності слідчого/прокурора і відсутності фіксації судового процесу

19 листопада 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 336/4830/22, провадження № 51-1139км25 (ЄДРСРУ № 132043822) досліджував питання щодо недопустимості даних протоколу обшуку через розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на його проведення за відсутності слідчого або прокурора і відповідно за відсутності фіксації судового процесу.

Під час розгляду вказаної касаційної скарги колегією суддів було встановлено, що у Верховному Суді існує правова позиція щодо недопустимості даних протоколу обшуку через розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на його проведення за відсутності слідчого або прокурора і відповідно за відсутності фіксації судового процесу.

Так, у постанові від 21 березня 2023 року в справі № 336/941/19 (провадження № 51-298км23) колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила: «Згідно з ч. 4 ст. 234 КПК клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора. Системний аналіз положень ч. 4 ст. 234 КПК свідчить про те, що клопотання органу досудового розслідування про обшук повинно розглядатися слідчим суддею місцевого суду за обов`язкової участі сторони, яка ініціює вказане питання …В ході дослідження вказаних матеріалів судового провадження суд першої інстанції встановив, що розгляд клопотання слідчого про надання дозволу на обшук було здійснено з істотним порушення КПК, без участі слідчого або прокурора і, у зв`язку з цим, без повної фіксації судового засідання.» Тож за наслідками касаційного розгляду колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду погодилася із висновком судів попередніх інстанцій в частині визнання цього доказу недопустимим.

У той же час, як зазначено судами у цій справі слідчим було подано заяву про розгляд клопотання за його відсутності. Тож розгляд клопотання слідчого про обшук було здійснено слідчим суддею без фіксування за допомогою технічних засобів, що повністю узгоджується з ч. 4 ст. 107 КПК України. А участь прокурора та слідчого під час розгляду клопотання про обшук не є обов`язковою. А тому відсутні підстави вважати недопустимим доказом протокол обшуку і всі похідні від нього докази.

Колегія суддів вважає наведений висновок апеляційного суду обґрунтованим з урахуванням такого.

Як убачається з висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 756/10060/17, відповідно до яких у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

У той же час Велика Палата Верховного Суду зауважила, що послідовність викладу в диспозиції ст. 2 КПК України, яка визначає завдання кримінального провадження, дала підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, які законодавець визначив як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду. Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію. В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду мають бути права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права. На користь такого висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «С» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім?ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). У кожному із зазначених вище випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 234 КПК України клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

Отже клопотання про дозвіл на проведення обшуку розглядається слідчим суддею за участі сторони, яка його подала. Проте, на переконання колегії суддів, у випадку, якщо такий розгляд не порушує фундаментальні права сторін кримінального провадження, суд не може визнавати одразу недопустимими доказами дані отримані у ході обшуку через саме лише формальне посилання сторони про надання дозволу на його проведення за відсутності слідчого або прокурора.

(!) Втім слід враховувати, що проведення процедури обшуку під час розгляду слідчим суддею клопотання про надання дозволу є недопустимим доказом та застосовується позиція «плодів отруєного дерева» (14 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 288/1206/16-к, провадження № 51-5281км23, ЄДРСРУ № 117788854)

З огляду на викладене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 березня 2023 року в справі № 336/941/19 (провадження № 51-298км23).

Водночас передача вказаного провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду є необхідною для забезпечення єдиної правозастосовчої практики та формування висновку про те, чи тягне за собою визнання безумовно недопустимими доказами дані протоколу обшуку, якщо розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на його проведення відбувся за відсутності слідчого і прокурора та без повної технічної фіксації судового процесу.

 

 

Матеріал по темі: «Проведення обшуку до, а не після отримання дозволу слідчого судді»

 

 

 

Теги:обшук, проведення_обшуку, без_ухвали_слідчого_судді, слідчий, прокурор, адвокат, легалізація_обшуку, проникнення_у_приміщення, судова_практика, Верховний_суд, Адвокат_Морозов