Виплата допомоги внаслідок загибелі військовослужбовця від загального захворювання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: чи мають члени сім`ї загиблого внаслідок загального захворювання військовослужбовця право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 168 у розмірі у розмірі 15 000 000 грн.?

16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/5634/25, адміністративне провадження № К/990/9936/26 (ЄДРСРУ № 138279273) досліджував питання: «Чи мають члени сім`ї загиблого внаслідок загального захворювання військовослужбовця право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 168 у розмірі у розмірі 15 000 000 грн.»?

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24 сформулювала такі висновки:

1. Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

2. Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

(!!!) 3. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

4. Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

5. За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.

Застосовуючи наведені висновки в контексті обставин конкретної справи, Верховний Суд зауважив, якщо причиною смерті військовослужбовця було загальне захворювання, то саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.

Водночас якщо не встановлено та немає доказів причинного зв`язку смерті військовослужбовця з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони, то за таких обставин, передбачені пунктом 2 Постанови № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн відсутні.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі №620/10029/24 також наголосила, що смерть військовослужбовця від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, також породжує права членів його сім`ї на соціальний захист і така смерть може бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги за Законом № 2011-XII та Порядком № 975 якщо встановлено передбачені цими нормативно-правовими актами умови.

(!!!) Верховний Суд акцентує увагу, що висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 600/548/23-а та від 22.08.2024 у справі № 380/9868/23 про те, що пункт 2 Постанови № 168 не обмежує виплату одноразової грошової допомоги лише випадками смерті від поранення (контузії, травми чи каліцтва), а охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

ВИСНОВОК: Отже, висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, оскільки матеріали справи повинні містити докази причинного зв`язку смерті саме з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони.

 

   

Матеріал по темі: «Вид провадження: право на виплату одноразової грошової допомоги співмешканціпомерлого військовослужбовця»

 

 

Теги: загальне захворювання, одноразова грошова допомога, юрисдикція спору, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Верховний суд: договір – первинний документ, а отже підтверджує здійснення господарської операції…

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: первинний документ все ж таки підтверджує здійснення господарської операції (всупереч Закону), …, а договір стає первинним документом в податковому обліку? 

14 липня 2026 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/3170/18, адміністративне провадження № К/990/11558/26 (ЄДРСРУ № 138208239) серед іншого вказав: 

1)    «…статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 

… але Закон вказує, що «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію» КРАПКА!!!! ({Абзац статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1724-VIII від 03.11.2016} (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14#Text)

 

 надалі – 

2)    Верховний суд вказує: «…отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції». 

…але … Верховний суд вже давно стверджує, що договір не є первинним документом (19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №809/1718/15, адміністративне провадження №К/9901/19199/18 (ЄДРСРУ №80580345)

 

 

«Договір не є первинним документом»

Правові наслідки пропуску строку давності (1095 днів) у податкових перевірках

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правові наслідки пропуску строку, визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України у податкових перевірках

17 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/19604/25, адміністративне провадження № К/990/19327/26 (ЄДРСРУ № 137520730) досліджував питання щодо правових наслідків пропуску строку, визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України у податкових перевірках.

Загальне правило, що визначає темпоральні межі реалізації контролюючим органом своїх владних повноважень, закріплене у пункті 102.1 статті 102 ПК України.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі №440/4414/18 міститься такий висновок: «Аналіз вказаних норм п. 102.1 ст. 102 ПК України свідчить про те, що після закінчення встановленого такою нормою строку контролюючому органу заборонено як донараховати платникам податків грошові зобов`язання, так і проводити перевірку правильності відображення в податковому обліку таких зобов`язань загалом. При цьому, визначаючи граничний строк, протягом якого контролюючий орган має право визначити суму грошових зобов`язань - 1095 днів, законодавець пов`язав початок його перебігу із граничною (фактичною) датою подачі податкової декларації (уточнюючого розрахунку), а закінчення - з днем прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення.

(!!!) Слід враховувати, що перебіг неодноразово зупинявся під впливом двох правових режимів - карантинного та воєнного, кожен з яких потребує окремого осмислення.

Карантинний режим бере свій початок із постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, якою з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Реагуючи на ці обставини, законодавець доповнив підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 52-2, за змістом якого на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Завершальну межу цього режиму окреслила постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Паралельно, а згодом і на заміну карантинному, почав діяти режим воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Загальну рамку оподаткування в цих умовах окреслив пункт 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який встановив, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Так, у редакції підпунктів 69.2 та пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, чинній з 7 березня 2022 року (у зв`язку із набранням чинності законом 3 березня 2022 року № 2118-IX), законодавець одночасно передбачив зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та встановив заборону на проведення податкових перевірок.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, яким підпункт 69.2 викладено в такій редакції:

69.2. Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:

камеральних перевірок декларацій або уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, показники яких сформовані на підставі податкових накладних та/або розрахунків коригування, складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або митних декларацій, за виключенням товарів (продукції), визначених підпунктами 215.3.1, 215.3.2, 215.3.2-1 та 215.3.3-1 пункту 215.3 статті 215 Кодексу.

Така камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена протягом 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання;

фактичних перевірок, а з урахуванням змін, унесених Законом № 2142-IX від 24 березня 2022 року - камеральних перевірок податкових декларацій платників єдиного податку четвертої групи.

27 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 року №2260-IX".

Цим Законом підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено в такій редакції:

Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:

а) камеральних перевірок;

б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

в) фактичних перевірок.

Також Законом №2260-IX підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено в такій редакції:

"69.9. Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:

дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків;

строків проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені;

строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, додаткових документів та пояснень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення, адміністративного арешту майна за результатами фактичних перевірок";

Пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2260-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім змін до абзаців другого, п`ятого - восьмого підпункту 69.2 та підпункту 69.11 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в частині камеральних перевірок декларацій та уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, які набирають чинності з 2 червня 2022 року.

25 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» від 3 листопада 2022 року № 2719-IX.

Цим Законом:

у підпункті 69.2 абзац третій викладено в такій редакції:

"б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.2 (в частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.12, 78.1.14-78.1.16, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями, та/або документальних позапланових перевірок з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України, та/або документальних позапланових перевірок нерезидентів (представництв нерезидентів)";

у підпункті 69.9:

в абзаці другому слова і цифри "подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу" замінено словами і цифрами "подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу";

абзаци третій і четвертий викладено в такій редакції:

"строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;

строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки";

доповнено абзацом п`ятим такого змісту:

"строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб`єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов`язань згідно із статтею 116 цього Кодексу".

Здійснюючи аналіз наведеної норми Верховний Суд у постанові від 4 липня 2024 року у справі № 160/11095/23 вказав, що системний аналіз положень підпункту «б») підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що податковому органу надано право на проведення документальної позапланової перевірки, зокрема, з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України та документальні позапланові перевірки нерезидентів (представництв нерезидентів).

Відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із прийняттям Закону № 3219-IX від 30 червня 2023 року тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім визначених видів перевірок та реалізації їх матеріалів.

Отже, Закон України від 30 червня 2023 року №?3219-IX обмежив дію особливого режиму зупинення строків та заборони перевірок кінцевою датою - 1 серпня 2023 року.

Разом з тим, у зв`язку з набранням чинності Законом №3219-IX пунктом 69.2-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України було установлено, що тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022 , затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, документальні позапланові перевірки проводяться виключно на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 (у частині документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано інформацію, що свідчить про порушення податкового законодавства з питань оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, із джерелом їх походження з України та/або з питань оподаткування нерезидентів, які здійснюють свою діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції, організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес), платників податків, які надають фінансові, платіжні послуги), 78.1.2 (у частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.9, 78.1.12, 78.1.14 - 78.1.16, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальні позапланові перевірки платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями.

Також, у зв`язку зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3453-IX від 09 листопада 2023 року згідно з підпунктом 69.36 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу для контролюючого органу та платників податків зупиняється відлік строку давності щодо документальних планових та позапланових перевірок, які не проводяться згідно з підпунктами 69.2-2, 69.35-1 та 69.35-2 цього пункту.

Отже, аналіз наведеного нормативно-правового регулювання дає підстави для висновку, що законодавець неодноразово змінював порядок проведення податкових перевірок в умовах карантинних обмежень та воєнного стану, а також правове регулювання перебігу пов`язаних із ними строків, поступово розширюючи перелік дозволених контрольних заходів і винятків із режиму їх зупинення.

(!) Відтак зазначений період підлягає виключенню із загального строку, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 ПК України, при вирішенні питання щодо дотримання контролюючим органом строків проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань.

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вбачається, що загальний строк давності для нарахування податкових зобов’язань встановлюється тривалістю у 1095 днів з урахуванням карантинного та воєнного періоду зупинення його перебігу з 18 березня 2020 року по 31 липня 2023 року, а після закінчення встановленого такою нормою строку контролюючому органу заборонено як донараховати платникам податків грошові зобов`язання, так і проводити перевірку правильності відображення в податковому обліку таких зобов`язань загалом.

 

 

Матеріал по темі: «Надмірний формалізм при  направленні податкового повідомлення-рішення платнику податків»

 

 

 

Теги: податкова перевірка, наказ, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Зміна прізвища дитини у разі зміни прізвища одного з батьків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості вирішенні судової справи про зміну прізвища дитини

13 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/12632/25, провадження № 61-1867св26 (ЄДРСРУ № 138142766) досліджував питання щодо особливостей вирішенні справи про зміну прізвища дитини.

Відповідно до статті 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Частинами третьою, п`ятою статті 148 СК України передбачено, що у разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Служба у справах дітей з метою вивчення ситуації та підготовки висновку щодо визначення або зміни прізвища, імені та по батькові дитини проводить бесіду з матір`ю, батьком та дитиною, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку.

Рішення органу опіки та піклування про розв`язання спору між батьками щодо визначення або зміни імені, прізвища, по батькові дитини приймається районною, районною у м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей.

Аналіз вищезгаданої норми дає підстави для висновку, що при вирішенні питання та підготовці висновку щодо визначення або зміни прізвища, імені та по батькові дитини служба у справах дітей проводить бесіду.

При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини (17 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/10819/25, провадження № 61-6663св26).

При вирішенні справи про зміну прізвища дитини необхідно також враховувати стосунки, які існують між дитиною та її батьками, в тому числі й з тим із батьків, хто проживає окремо. Якщо той із батьків, хто має спільне з дитиною прізвище і проживає окремо від дитини, зберігає з нею близькі стосунки і продовжує брати участь в її вихованні, то не є доцільним сприяти відчуженню між батьком і дитиною, зокрема, шляхом зміни прізвища. За таких обставин, коли батько (мати) не спілкується з дитиною, хоча ніхто не перешкоджає йому (їй) в цьому, не виявляє щодо дитини батьківської турботи і уваги, то його (її) заперечення не можуть бути безумовною підставою для відмови у зміні прізвища дитини за наявності обставин, які свідчать про обґрунтованість і доцільність такого рішення.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 (провадження № 61-16113св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 496/904/18 (провадження № 61-13038св19).

У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 599/596/17 та від 30 березня 2020 року у справі № 759/5739/18 зроблено висновки про те, що позивач має довести належними і допустимими доказами факт свідомого та умисного непіклування відповідача про фізичний, духовний розвиток їх дитини, а також те, що зміна прізвища дитини на прізвище матері буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Суди повинні враховувати рівність прав обох батьків щодо прав та інтересів дітей, які з досягненням більш зрілого віку і які зможуть висловити свою думку щодо вибору прізвища, але з огляду на юний вік дитини це є неможливим.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 619/5039/23 (провадження № 61-4172св24).

Тлумачення ч.5 статті 148 Сімейного кодексу України, чинне в постанові Верховного Суду від 15.08.2018 року у справі № 759/3363/16, провадження № 61-18385св18, дозволяє дійти висновку, що при вирішенні спору між батьками щодо зміни імені дитини беруться до уваги інші елементи, які мають свідчити про те, що зміна прізвища дитини відповідає її інтересам. До них належить: виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини; інші обставини, які засвідчують відповідність зміни імені дитини її інтересам. Отже, інтереси дитини є пріоритетними і визначальними для вирішення спору щодо зміни імені дитини.

Розірвання сімейних зв’язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за такі обставини (рішення Європейського Суду з правами людини від 18.12.2008 року у справі Савіни проти України , пункт 49).

ВИСНОВОК: У вирішенні справи про зміну імені (прізвища) дитини необхідно врахувати стосунки, які страждають між дитиною та її батьками, в тому числі, і з тим із батьками, хто проживає окремо.

Якщо той із батьків, хто має спільне з дитиною прізвище і проживає окремо від дитини, зберігає з нею близькі стосунки і продовжує брати участь у її вихованні, то не є доцільним відчуженням між батьком і дитиною шляхом зміни імені.

 

 

Матеріал по темі: «Думка дитини в суді»

 

 

Теги: висновок органу опіки та піклування, орган опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження діяльності суддів (судів)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість оскарження діяльності суддів (судів) шляхом пред’явлення відповідного позову та визначення судді відповідачем

25 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/34801/25, провадження № 61-6926св26 (ЄДРСРУ № 137690876) досліджував питання щодо порядку та правової можливості оскарження діяльності суддів (судів) шляхом пред’явлення відповідного позову.

Закони України не передбачають розгляд у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дисциплінарна скарга подається до Вищої ради правосуддя у письмовій (паперовій або електронній) формі та повинна містити відомості, передбачені частиною другою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Дисциплінарна скарга може подаватися в електронній формі на офіційну електронну адресу Вищої ради правосуддя або через модуль «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи за умови її підписання кваліфікованим електронним підписом (пункт 13.3 Регламенту Вищої ради правосуддя)

ВИСНОВОК: Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

 

 

Матеріал по темі: «Смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції)»

 

 

 

 

Теги: суд, суддя, оскарження рішення, врп, рада правосуддя, скарга на суддю, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Позов військовозобов`язаного про визначення місця проживання малолітньої дитини – без ТЦК ніяк…

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право ТЦК та СП на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовозобов`язаним

17 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/9150/25, провадження № 61-3419св26 (ЄДРСРУ № 137457467) досліджував питання щодо залучення ТЦК та СП в судове провадження військовозобов`язаного про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ТЦК та СП) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, отже орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право на оскарження рішення у цій справі.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо права військової частини на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах: від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.

Більш того, у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 зазначено, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». А у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 наголошено, що позов військовослужбовця про визначення місця проживання дитини, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Подібні правові висновки щодо права ТЦК на апеляційне оскарження рішення районного суду в аналогічних справах викладено Верховним Судом у постановах від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26) та від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

Доцільно підкреслити, що рішення суду в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини його батьком, який є військовозобов`язаним, що надає йому право на звільнення з військової служби (стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки, що рішенням суду першої інстанції у цій справі порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ТЦК .

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26).

ВИСНОВОК: Враховуючи той факт, що Верховний суд наголошує про право ТЦК та СП на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, то під час пред’явлення судового рішення до виконання ТЦК та СП обов’язково скористаються своїм правом на апеляційне оскарження… тому (…) доцільно залучати ТЦК до такого роду проваджень.

 

 

Матеріал по темі: «Визначення місця проживання та встановлення факту самостійного виховання»

 

 

 

Теги: позбавлення батьківських прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов