Судовий збір при судовому контролі за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення

03 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1459/22 (ЄДРСРУ № 125589290) досліджував питання щодо судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, яка міститься у Розділі VI "СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ", передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

(!!!) Тобто, розгляд судом скарги сторони виконавчого провадження на, зокрема, дії або бездіяльність державного виконавця, є судовим контролем за виконанням судового рішення.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір".

Водночас, ставка судового збору за подання скарги в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України статтею 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена. Тобто за подання до суду скарги на дії  або бездіяльність державного виконавця судовий збір не підлягав сплаті.

Водночас, розв`язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір" в контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, справа № 3-187/2023(351/23) (справа про обов`язковість судового рішення) дійшов наступних висновків: "Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони унеможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.".

Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При цьому, можливість апеляційного оскарження, постановленої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, як і у наведеному вище рішенні Конституційного Суду України, також поставлена у залежність від сплати судового збору, що також створює необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду і є порушенням конституційних засад та принципів господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи юридичну позицію Конституційного Суду України у рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, у даному випадку судовий збір не підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги, поданої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане підтверджується тим, що Законом України від 31.10.2024 №4056-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення», який набрав чинності 14.11.2024, внесені зміни, зокрема, в частину другу статті 3 Закону України "Про судовий збір" та викладено її в новій редакції, і відповідно до пункту 19 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» (нова редакція) судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

 

 

Матеріал по темі: «Неправильність розрахунку судом першої інстанції суми судового збору»
 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Обов’язок для громадської організації щодо сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок для громадської організації щодо сплати судового збору при захисті своїх членів в рамках Закону України «Про судовий збір» у спорах про відшкодування шкоди 

20 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/437/24 (ЄДРСРУ № 123928502) досліджував питання щодо обов’язку для громадської організації щодо сплати судового збору при захисті своїх членів в рамках Закону України «Про судовий збір» у спорах про відшкодування шкоди.

Згідно з вимогами статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Згідно з вимогами статті 11 вказаного Закону статут громадського об`єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи).

У частині другій статті 21 цього Закону визначено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2024 у справі № 910/17395/23, у якій Суд встановив обставини стосовно того, що позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб – членів організації.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

У частині другій статті 3 вказаного закону визначено перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір.

Зокрема, згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Правовий висновок щодо застосування статті 3 ЗУ «Про судовий збір» викладений, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/770/17 стосовно поширення на позивача вимог законодавства щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється виключно за подання позовної заяви у відповідних категоріях позовів. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Тобто саме позивачі, які згідно зі статтею 3 ЗУ «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і у разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 у справі № 204/8696/20-ц.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлені права споживачів, а також визначений механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» виконавцем є суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; виробником є суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар; споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Отже, при вирішенні питання про відкриття провадження за заявою/скаргою громадської організації необхідно досліджувати правову природу судового спору, а саме предметну та суб`єктні юрисдикції.

ВИСНОВОК: Виходячи з наведеного, якщо виник спір між громадською організацією в особі її учасників та іншим суб’єктом і які не пов`язані господарськими правовідносинами у розумінні статті 3 ГК України, а учасники ГО є фактично споживачами послуг, що надає суб’єкт за договором, то: по-перше судовий спір не відноситься до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України; по-друге: без вирішення питання щодо предметної та суб`єктної юрисдикції цього спору відповідно до глави 2 § 1, зокрема статті 20 ГПК України висновок про покладення на громадську організацію обов`язку сплати судового збору при зверненні до суду за захистом своїх прав є передчасним.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Підстави для відстрочення/розстрочення/зменшення/звільнення від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Повернення апеляційної скарги з одночасною відмовою у звільненні від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Одночасна відмова у задоволенні клопотання про зменшення або звільнення, відстрочення, або розстрочення сплати судового збору і повернення апеляційної скарги є невиправданими

19 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/10087/21, адміністративне провадження № К/990/27600/22  (ЄДРСРУ № 107933946) досліджував питання щодо одночасної відмови у задоволенні клопотання про зменшення або звільнення, відстрочення, або розстрочення сплати судового збору.

Подаючи клопотання про зменшення або звільнення, відстрочення, або розстрочення сплати судового збору, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що, очевидно, надає їй підстави не сплачувати судовий збір, тому одночасна відмова у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги чи іншого процесуального звернення є невиправданим.

У разі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору суд може продовжити заявнику строк для сплати судового збору. Реалізацією особою процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору та мати наслідком повернення апеляційної скарги, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) наголошено на тому, що повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимог ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 вересня 2022 року у справі № 755/17444/20 (провадження № 61-15165св21), від 30 листопада 2022 року у справі  № 185/463/22 (провадження № 61-8018св22, ЄДРСРУ № 107878154).

Водночас, за змістом частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Отже одночасна відмова у задоволенні клопотання і повернення апеляційної скарги є невиправданими, оскільки в разі відмови у задоволенні клопотання суд у процесуальний спосіб мав надати можливість сплатити судовий збір.

ВИСНОВОК: Таким чином, реалізація права на подання клопотання про відстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору і мати наслідком повернення апеляційної скарги.

Відповідна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №503/1904/16-ц (провадження №61-16898св18) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі №216/4979/19 (провадження №61-17040св20).

 

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уп

Судовий збір (не) сплачується за всі без винятку ухвали адміністративного суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від сплати судового збору за подання скарги на ухвали щодо порядку виконання судового рішення на всіх стадіях судового розгляду

02 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/10159/18-а, адміністративне провадження № К/9901/47466/21 (ЄДРСРУ № 105533201) досліджував питання щодо стягнення судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення на всіх стадіях судового розгляду такої заяви.

Частинами 1 та 8 статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Ухвалу суду за результатами розгляду питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу адміністративного суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 травня 2018 року справі № 915/955/15.

(!!!) Отже, на підставі підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статей 3 та 5 Закону № 3674-VI визначені пільги для сплати судового збору, а також визначені об`єкти за які не справляється сплата судового збору. Разом з тим, даними нормами не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні заяви про заміну боржника та зміну способу та порядку виконання рішення. Даним нормативним актом передбачені підстави для звільнення осіб від сплати судового збору, а також підстави для відстрочення або розстрочення його сплати.

Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 280/4372/18 (ЄДРСРУ № 104778782)

Підсумовуючи викладене вбачається, що незалежно від того, яку заяву, скаргу чи питання було вирішено судом першої інстанції (заяву в порядку контролю за виконанням рішення, про призначення експертизи, закриття провадження, залишення позову без розгляду, заміни сторони, чи інші заяви, за подання яких судовий збір не справляється), ухвала за результатами розгляду цієї заяви, скарги чи питання оскаржується шляхом подання апеляційної (касаційної) скарги зі сплатою судового збору у загальному порядку, за відсутності в особи відповідних пільг.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/955/15, постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 320/5719/19, ухвалі Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 554/6586/16-а.

ВИСНОВОК: Судовий збір підлягає сплаті за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України "Про судовий збір" справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Таким чином, п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" застосовується при поданні до суду відповідної заяви, тоді як за подання апеляційної скарги на ухвалу за результатами розгляду цієї заяви застосуванню підлягає п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

 

P.s. Однак є ї протилежне рішення Верховного суду від 05 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №520/9769/19, адміністративне провадження № К/9901/47675/21 (ЄДРСРУ № 104191425) у якому зроблено наступний висновок: «Відтак, за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за  звернення до суду із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду», а отже аналогічна справа підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду.

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за встановлення контролю за виконанням судового рішення»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Судовий збір за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вкладники комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не звільняються від сплати судового збору з позовами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

27 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/6405/21, адміністративне провадження № К/9901/30661/21  (ЄДРСРУ № 105444246) досліджував питання щодо сплати або звільнення від сплати судового збору за звернення до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Закон України "Про судовий збір" є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття 2 цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України "Про судовий збір". При цьому, процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України "Про судовий збір". Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону.

Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" установлені   розміри ставок судового збору, які, у тому числі (…) залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України "Про судовий збір". Передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами   пов`язаним   з порушенням їх прав.

Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає можливість судового захисту прав споживачів та встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки остання урегульовує загальні питання звільнення суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

Згідно із статтею 2 Закону України від 07.12.2000   № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12.07.2001 № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова установа - юридична особа, яка на підставі   закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Зі змісту наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Проте   Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Отже,   Фонд не є фінансовою установою, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

За такого правового регулювання на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/777/16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі  № 160/15864/20.

Сплата судового збору здійснюється за законом, чинним на час вчинення процесуальної дії, з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду на цей час.

Тому, звільнення особи від сплати судового збору за подання заяви чи скарги в межах однієї справи (провадження) не призводить до автоматичного звільнення такої особи від сплати судового збору за подання інших заяв чи скарг.

Вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору здійснюється судом з врахуванням обставин, які існують станом на момент подання відповідної заяви чи скарги (18 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №  826/17641/18, адміністративне провадження № К/990/16176/22 (ЄДРСРУ № 105290472).

ВИСНОВОК: Дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі  № 140/3043/19, від 08.12.2020 у справі № 640/25034/19, від 15.11.2021 у справі № 640/24967/20, від 29.11.2021 року у справі № 813/993/16, від 13.12.2021 у справі № 640/30648/20.

 

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Ставки судового збору у справах про банкрутство боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ставки судового збору за розгляд майнового спору у справах про банкрутство боржника

14 квітня 2021 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/1818/19 (ЄДРСРУ № 96483494) досліджував питання щодо визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника.

21.10.2019 вступив в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).

Водночас, КУзПБ, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

Відповідно такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника у відповідності до положень підпунктів відповідно 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що за розгляд у позовному провадженні, з урахуванням частини другої статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового (як у даній справі) чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, у відповідності до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

ВИСНОВКИ: Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч в межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

За розгляд у позовному провадженні у межах справи про банкрутство, провадження у якій регулюється нормами КУзПБ, майнового чи немайнового спору господарському суду необхідно обраховувати розмір судового збору виходячи із ставки, що підлягає сплаті за подання позовної заяви відповідно майнового чи немайнового характеру (підпункти 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Водночас ставки судового збору за подання заяв в основній процедурі банкрутства передбачені підпунктами 8- 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

 

Матеріал по темі: «Звільнення від авансування винагороди послуг арбітражного керуючого»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов