Звільнення приватного виконавця від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання скарги / подання про видачу дубліката виконавчого документа, до якої додано відповідні докази відсутності доходу та скрутного майнового становища 

13 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-627/2010, провадження № 61-9187 св 23 (ЄДРСРУ № 114848914) досліджував питання щодо звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання скарги / подання про видачу дубліката виконавчого документа, до якої додано відповідні докази відсутності доходу та скрутного майнового становища.

Нормами Закону України «Про судовий збір» установлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан за певних умов, саме позивача, а приватний виконавець не є позивачем у справі.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі судді Касаційного господарського суду в ухвалах від 05 вересня 2022 року та від 03 жовтня 2022 року у справі № 905/1630/15, якою приватному виконавцю відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з подальшим поверненням касаційної скарги приватному виконавцю.

Крім того, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглядалася подібна справа № 225/2213/20 (провадження № 61-7398сво23), заявником у якій був приватний виконавець в якій, разом із іншим, вирішувалося питання наявності/відсутності у заявника - приватного виконавця обов`язку зі сплати судового збору за подання відповідної скарги.

Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (частина третя статті 136 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її  клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3)  предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Наведеними правовими нормами Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору саме позивача - члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї, а заявник (скаржник) не є позивачем у справі.

Тобто, за певних умов суд може звільнити від сплати судового збору саме сторону у справі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною другою статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

У даній категорії справ приватний виконавець не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, він не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення його від сплати судового збору немає.

Крім того, вирішуючи питання узгодження судової практики Верховного Суду у даній категорії справ, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного зазначив, що приватний виконавець не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому у даній категорії справ відсутні правові підстави для звільнення її від сплати судового збору за подання касаційних скарг на відповідні ухвали апеляційного суду, і, як наслідок, розгляд її касаційних скарг по суті без сплати судового збору.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Такі правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 235/1207/20 (провадження № 61-4055св23), в ухвалах Верховного Суду: від 31 травня 2023 року у справі № 235/190/17 (провадження № 61-7274ск23), від 12 червня 2023 року у справі № 2/267/840/13 (провадження № 61-8206ск23), від 28 червня 2023 року у справі № 185/6564/15-ц (провадження № 61-9443ск23), від 03 липня 2023 року у справі № 263/9257/14-ц (провадження № 61-9158ск23), від 24 липня 2023 року у справі № 255/13352/13-ц (провадження № 61-10693ск23), від 01 серпня 2023 року у справі № 235/6422/19 (провадження № 61-11356ск23) та багатьох інших.

При цьому Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 серпня 2023 року у подібній справі № 2/267/840/13 (провадження № 61-8206св23), разом із іншим, стягнуто із заявника касаційної скарги судовий збір за подання касаційної скарги, який було відстрочено до ухвалення рішення у справі.

ВИСНОВОК: Отже, сформована судова практика Верховного Суду свідчить про те , що у даній категорії справ приватний виконавець не є позивачем у справі й не діє в особистих інтересах, тому відсутні правові підстави для звільнення його від сплати судового збору.

 

Матеріал по темі: «Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, висловленого в заяві про усунення недоліків 

18 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/10939/22, провадження № 12-53гс23 (ЄДРСРУ № 114685580) досліджувала питання щодо наслідків відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, висловленого в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник має додати до апеляційної скарги докази сплати судового збору. У випадку коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника - фізичної особи за попередній календарний рік, він може клопотати про звільнення його від сплати судового збору. Таке клопотання скаржник повинен заявити в апеляційній скарзі. Тобто, строк подання такого клопотання визначений днем подання апеляційної скарги.

У разі пропущення скаржником зазначеного процесуального строку подання клопотання про звільнення його від сплати судового збору він може подати до суду заяву про поновлення такого строку одночасно з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору та доказами, що підтверджують таке клопотання.

(!!!) Якщо суд визнає причини пропуску скаржником указаного строку поважними, він може поновити пропущений строк та розглянути клопотання скаржника про звільнення його від сплати судового збору по суті. В іншому випадку таке клопотання підлягає залишенню без розгляду.

У разі коли суд поновив пропущений строк та розглянув клопотання по суті, він постановляє ухвалу про звільнення скаржника від сплати судового збору або відмову у задоволенні вказаного клопотання.

Якщо апеляційна скарга залишається судом без руху, то скаржнику надається строк для усунення її недоліків. Цей строк встановлюється судом, проте не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, строк для усунення недоліків апеляційної скарги до десяти днів є строком, що встановлюється судом, відповідно може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Разом із тим строк для усунення недоліків апеляційної скарги понад десять днів є строком, встановленим законом, відповідно може бути поновлений судом за заявою учасника, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Строк, встановлений законом, не може бути поновлений судом з власної ініціативи.

У разі коли після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме подання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк та розглянути клопотання по суті.

У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику.

Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку.

Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Якщо скаржник звернувся до суду із заявою про продовження або поновлення встановленого судом або законом строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору, то суд може продовжити або поновити пропущений строк, прийняти докази сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження, якщо визнає причини його пропуску поважними, або відмовити у продовженні, поновленні пропущеного строку та повернути апеляційну скаргу.

Окрім цього, Велика палата Верховного суду не вбачає підстав для відступу від висновків викладених в постановах Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 758/8383/15-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 128/1213/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 216/4979/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 755/17444/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 185/463/22 та постановах Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 500/1704/21, від 19 грудня 2022 року у справі № 280/10087/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 320/2083/21, щодо застосування статей 127, 185 ЦПК України, статей 121, 169 КАС України (зміст яких є аналогічним змісту статей 119, 174 ГПК України) у подібних правовідносинах, про те, що одночасна відмова в задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору (звільнення від його сплати) та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги чи іншого процесуального звернення (у разі коли таке клопотання заявлено не в апеляційній скарзі, а в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги) є невиправданим, оскільки у разі відмови в задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору суд може продовжити заявнику строк для сплати судового збору. Тому в таких випадках суд має продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику.

 

Матеріал по темі: «Повернення апеляційної скарги з одночасною відмовою у звільненні від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Залишення апеляційної скарги без руху у разі несплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Залишення апеляційної скарги без руху, у разі несплати судового збору і заявлення клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги

06 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10939/22 (ЄДРСРУ № 113335904) досліджував питання щодо залишення апеляційної скарги без руху, у разі несплати судового збору і заявлення клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги.

У наведеній справі розглядався випадок, коли скаржник, звертаючись до суду апеляційної інстанції зі скаргою, не сплатив судовий збір і не зазначив про наявність підстав для його звільнення від сплати судового збору, а усуваючи недоліки, зазначені судом в ухвалі про залишення скарги без руху (необхідність сплати судового збору у визначеному законом розмірі), заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №503/1904/16-ц скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору і повернуто скаргу заявнику, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Подібні висновки викладено і в інших постановах Касаційного цивільного суду за правовідносинами, які виникли після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України у 2017 році (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), а саме:

-          постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 758/8383/15-ц, від 11.11.2020 у справі № 128/1213/20 (суд повинен був діяти відповідно до вимог частини другої статті 127 ЦПК України: продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику);

-          постанови від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, від 28.09.2022 у справі № 755/17444/20, від 30.11.2022 у справі № 185/463/22 (суд повинен був діяти відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України і продовжити заявнику строк на усунення недоліків).

Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 17.02.2022 у справі № 500/1704/21, від 19.12.2022 у справі № 280/10087/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21 послався на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постановах від 01.04.2020 у справі № 503/1904/16-ц та від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, що реалізація права на подання клопотання про відстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру не може оцінюватись судом, як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору і мати наслідком повернення апеляційної скарги.

Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2023 у справі № 295/14365/19 розглядав подібні правовідносини щодо правомірності постановлення ухвали про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернення скарги (коли в апеляційній скарзі не було заявлено відповідного клопотання, а про нього скаржник заявив усуваючи недоліки). Суд касаційної інстанції вказав, що викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 503/1904/16-ц висновки не є релевантними до застосування за обставин справи, що переглядається, оскільки норми ЦПК України, на підставі яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних висновків, були в редакції на час звернення до суду (2016 рік), та які не кореспондуються із нормами КАС України в редакції на час виникнення правовідносин у справі, що розглядається.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 910/12556/20 зазначив, що недотримання скаржником процесуальної дисципліни заявлення про розстрочення сплати судового збору з одночасним поданням апеляційної скарги (коли сплата судового збору вимагається від сторони, а докази такої сплати мають надаватися разом зі скаргою), хоча й не позбавляє таку особу можливості в подальшому заявити відповідне клопотання, водночас обмежує реалізацію цього права встановленим судом строком на усунення недоліків апеляційної скарги (п. 3.15. постанови).

Оскільки у процесуальному законодавстві (стаття 119 ГПК) унормовано можливість вчинення процесуальних заяв за межами встановлених судом строків лише у спосіб їх (строків) продовження, і не передбачено повторного залишення апеляційної скарги без руху після невиконання особою вимог першої відповідної ухвали суду, аргументи скаржника не є слушними. В контексті викладеного колегія суддів відзначає, що наслідком порушення встановленого судом строку на усунення недоліків апеляційної скарги, ГПК України встановлено такий процесуальний наслідок, як її повернення заявнику (п. 3.18. постанови).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 910/12556/20 виснував, що непродовження судом апеляційної інстанції, з власної ініціативи, процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, що є його ініціативною дискрецією, після відмови у задоволенні клопотання апелянта про розстрочення сплати судового збору, за обставин, коли про продовження цього строку не клопотав сам заявник, не може свідчити ні про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, ні про порушення прав апелянта на доступ до правосуддя, адже: по-перше, таке продовження строку є правом, а не обов`язком суду; по-друге, повернення апеляційної скарги після відмови у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору стало наслідком, зокрема, дій самого заявника, який не подав клопотання про розстрочення сплати судового збору одночасно із апеляційною скаргою та не клопотав про продовження процесуального строку, встановленого апеляційним судом на усунення недоліків скарги.

Відповідно до частини першої, другої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Аналогічне регулювання передбачено і в Цивільному процесуальному кодексі України (частини перша, друга статті 127), і в Кодексі адміністративного судочинства України (частини перша, друга статті 121).

Відповідно до частин першої - третьої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог господарського процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Аналогічні положення містить Цивільний процесуальний кодекс України (частини перша - третя статті 185) і Кодекс адміністративного судочинства України (частини перша - третя статті 169).

Питання звільнення (відстрочення) від сплати судового збору урегульовано положеннями статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Верховний Суд зазначає, що суди касаційної інстанції за однакового правового регулювання питання залишення апеляційної скарги без руху, у разі несплати судового збору і заявлення клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, дійшли різних висновків щодо можливості повторного залишення апеляційної скарги вдруге без руху із наданням часу для усунення недоліків апеляційної скарги у разі, коли у задоволенні клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору було відмовлено.

При цьому положення статті 119 ГПК України (статті 127 ЦПК України і статті 121 КАС України) передбачають можливість поновлення процесуального строку тільки за клопотанням сторони, а продовження за клопотанням сторони або з власної ініціативи тільки в межах визначеного строку. Тобто продовження строку можливе і за ініціативою суду, але в межах визначеного судом строку для усунення недоліків апеляційної скарги і який також обмежений строком, визначеним законом (не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення скарги без руху) (частина друга статті 174 ГПК України, частина друга статті 185 ЦПК України, частина друга статті 169 КАС України).

Тобто у разі, коли заяву про усунення недоліків апеляційної скарги подано в останній день, визначений судом або раніше, але така заява надійшла до суду поза межами строку встановлено судом і передбаченим законом (частина друга статті 174 ГПК України, частина друга статті 185 ЦПК України, частина друга статті 169 КАС України), то суд обмежений в праві продовжити строк, який вже сплив.

У зв`язку з цим, Верховний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм статтей 127, 185 ЦПК України, статтей 121, 169 КАС України) у подібних правовідносинах (аналогічне регулювання передбачено статтями 119, 174 ГПК України), що був викладений у постановах Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 758/8383/15-ц, від 11.11.2020 у справі № 128/1213/20, від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, від 28.09.2022 у справі № 755/17444/20, від 30.11.2022 у справі № 185/463/22 та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 500/1704/21, від 19.12.2022 у справі № 280/10087/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21, а саме: "...одночасна відмова у задоволені клопотання про зменшення (звільнення) суми сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги, чи іншого процесуального звернення (у разі коли таке клопотання заявлено не в апеляційній скарзі, а в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги), є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору, суд може продовжити строк заявнику для сплати судового збору. Тому в таких випадках суд має продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику".

 

Матеріал по темі: «Звільнення ФОП від сплати судового збору за звернення до суду»

 

 

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

 

Судовий збір за оскарження рішення Ради, що становить публічний інтерес

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Необхідність сплати судового збору за оскарження рішення органу місцевого самоврядування, що становить публічний інтерес (встановлення цін/тарифів на комунальні послуги)

25 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/820/20, адміністративне провадження № К/9901/7108/21 (ЄДРСРУ № 101370632) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору при оскарженні рішення відповідної ради, яке становить суспільний інтерес («Про встановлення цін/тарифів на комунальні послуги») на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»

Частина 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

(!!!) Ключовим при вирішенні питання про можливість звільнення від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є з`ясування того, чи пов`язані заявлені позовні вимоги із захистом безпосередньо прав споживача, а не будь-яких інших порушених прав особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Розв`язуючи питання щодо звільнення від сплати судового збору особи, яка є споживачем, слід керуватися тим, що саме особи, які звертаються до суду як споживачі з відповідним позовом для захисту свої прав, звільняються від сплати судового збору на будь-якій стадії процесу, в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Це не поширюється на будь-яких осіб, які вважають, що певними рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень були порушені їхні права як споживача та (або) не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у таких справах, а лише на тих споживачів, хто подав позовну заяву на захист своїх прав, а також надалі апеляційну та (або) касаційну скаргу в межах того самого процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 640/21402/18 та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 у справі №640/10556/20.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 1, 6, ч. 1 ст. 4 вказаного Закону споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

У п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципі, зокрема, забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг.

За змістом п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги зобов`язаний інформувати споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до законодавства.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний суд зазначає, що позов який подано до органу місцевого самоврядування як до суб`єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем.

ВИСНОВОК: Таким чином, оскарження рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем, а отже  позивач НЕ звільнений від сплати судового збору.

 

Матеріал по темі: «Сплата судового збору за вимогою щодо стягнення середнього заробітку»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата судового збору за вимогою щодо стягнення середнього заробітку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за позивними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/5849/20, провадження № 61-4525св21 (ЄДРСРУ № 97771899) досліджував питання щодо сплати судового збору за позивними вимогами похідного характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та реалізації особою права звільнення від сплати судового збору, відповідно до якого пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З урахуванням наведеного, позивач не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою ним позовною вимогою щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так само Закон України «Про судовий збір» не визначає пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ.

Таким чином, при зверненні з указаним позовом позивач був звільнений від сплати судового збору лише в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, а в іншій частині вимог судовий збір підлягав оплаті.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, від 15 лютого 2021 року у справі № 372/4328/19.

ВИСНОВОК: Спеціальним законом не передбачено пільг щодо сплати судового збору за вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди незважаючи навіть на те, що вони  є похідними від основної вимоги (поновлення на роботі).

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи, яка є інвалідом I або II груп

16 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 750/6872/20, провадження № 61-4765св21 (ЄДРСРУ № 97700642) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи, яка є інвалідом I або II груп.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до підпункту 14.1.226пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 1755-VI самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на провадження незалежної професійної діяльності, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - самозайнята особа. При цьому правовий статус «самозайнята особа» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх (близький за змістом висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15).

ВИСНОВОК: Отже, громадяни, які мають статус самозайнятої особи та підпадають під ознаки відповідних пунктів статті 5 Закону України «Про судовий збір», мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

Близькі за змістом висновки щодо звільнення громадян від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» сформульовані у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 903/323/20.

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов 

Примусове виконання судового рішення у разі його відстрочення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відкриття та реалізація виконавчого провадження у разі відстрочення виконання судового рішення: аспект законності

30 вересня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/1217/18, адміністративне провадження №К/9901/62382/18 (ЄДРСРУ № 91884187) досліджував питання щодо відкриття виконавчого провадження у разі відстрочення виконання судового рішення.

Відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені строки.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім’ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У постанові від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Верховний суд наголошує, що відстрочення виконання не призводить до невиконання рішення, а навпаки - створює умови для його добровільного виконання боржником, з урахуванням його реального майнового стану (30 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 819/150/17, адміністративне провадження №К/9901/18105/18 (ЄДРСРУ № 87297351).

В той же час, оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Окрім цього, 04 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 916/190/18, провадження № 12-302гс18 (ЄДРСРУ № 82424013) вказала, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відкриття виконавчого провадження в силу статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" здійснюється на підставі виконавчого документа, строк на подання якого відповідно до приписів статті 12 цього ж закону встановлений для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Отже рішення повинно виконуватись державним виконавцем після завершення строку, на який була надана судом відстрочка.

Водночас, відстрочка надана судом складає зміст виконавчого документа, та не є ні вимогою, недоліком чи невідповідністю, у разі наявності яких державний виконавець може повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, а є виключним процесуальним інструментом, який застосовується судом (як безпосередньо в рішенні суду, так й окремою ухвалою в процесі виконання рішення) у виконавчому документі за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Натомість приписами пункту 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" чітко визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу у разі якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася.

При цьому, наведена норма не містить конкретного визначення на якій стадії виконавчого провадження (перед відкриттям виконавчого провадження чи під час його проведення) державному виконавцю її слід застосовувати.

Водночас, пункт 6 частини першої статті 34 Закону зобов`язує державного виконавця зупинити виконавче провадження у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Вказана норма застосовується у разі надходження до державного виконавця судового рішення про відстрочку виконання рішення саме після відкриття виконавчого провадження.

ВИСНОВОК: З аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства слід дійти висновку, що у разі наявності у судовому рішенні відстрочки виконання судового рішення, виконавче провадження не відкривається та виконавчі дії не проводяться, оскільки момент їх здійснення відстрочений на визначений судом строк і відповідно їх нездійснення є правомірним.

 

Теги: виконавче провадження, відстрочення, розстрочення, відстрочка виконання судового рішення, отсрочка выполнения решения суда, рассрочка, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов