Судовий збір при судовому контролі за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення

03 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1459/22 (ЄДРСРУ № 125589290) досліджував питання щодо судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, яка міститься у Розділі VI "СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ", передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

(!!!) Тобто, розгляд судом скарги сторони виконавчого провадження на, зокрема, дії або бездіяльність державного виконавця, є судовим контролем за виконанням судового рішення.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір".

Водночас, ставка судового збору за подання скарги в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України статтею 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена. Тобто за подання до суду скарги на дії  або бездіяльність державного виконавця судовий збір не підлягав сплаті.

Водночас, розв`язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір" в контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, справа № 3-187/2023(351/23) (справа про обов`язковість судового рішення) дійшов наступних висновків: "Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони унеможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.".

Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При цьому, можливість апеляційного оскарження, постановленої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, як і у наведеному вище рішенні Конституційного Суду України, також поставлена у залежність від сплати судового збору, що також створює необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду і є порушенням конституційних засад та принципів господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи юридичну позицію Конституційного Суду України у рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, у даному випадку судовий збір не підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги, поданої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане підтверджується тим, що Законом України від 31.10.2024 №4056-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення», який набрав чинності 14.11.2024, внесені зміни, зокрема, в частину другу статті 3 Закону України "Про судовий збір" та викладено її в новій редакції, і відповідно до пункту 19 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» (нова редакція) судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

 

 

Матеріал по темі: «Неправильність розрахунку судом першої інстанції суми судового збору»
 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір за позовними вимогами про звернення стягнення на іпотечне майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмір ставок судового збору щодо позовних вимог про звернення стягнення на іпотечне майно

09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 907/311/21 (ЄДРСРУ № 122220207) досліджував питання щодо розміру ставок судового збору щодо позовних вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до змісту частини другої статті 6 Закону Закон України "Про судовий збір" у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Статті 162 та 163 ГПК України містять положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Також, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 йдеться про те, що «Вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер. Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

При поданні такого позову судовий збір сплачується з огляду на вартість предмета іпотеки, визначену в договорі іпотеки, за ставкою, передбаченою законом для вимог майнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, а також у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 907/628/17, від 14.05.2019 у справі № 904/592/18, від 11.06.2020 у справі № 917/1368/17, від 12.08.2021 у справі № 913/680/17 та від 21 серпня 2024 року у справі № 203/2807/22 (ЄДРСРУ № 121570417).

ВИСНОВОК: Позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається виходячи із позовних вимог майнового характеру.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Ставка судового збору при зверненні з позовом про визнання права на  іпотечне майно»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі

22 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4274/22 (ЄДРСРУ № 117176662) досліджував питання щодо можливості здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина 1 статті Закону України «Про судовий збір»).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (частина 1 статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 9901/144/20 визнано помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу про сплату судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу (об`єкта справляння судового збору). У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 1 березня 2002 ).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 910/13098/22 (ЄДРСРУ № 116203655).

ВИСНОВОК: Отже, повернення без розгляду позовної заяви/апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилася від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні»

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ)обов’язковість сплати судового збору при заявлені потерпілим цивільного позову у кримінальному провадженні

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. (ч. 4 ст. 128 КПК України).

Водночас, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 125 КПК).

ЦПК містить ряд вимог до змісту та реквізитів позовної заяви, недотримання яких може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення в порядку ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК, але вказані вимоги мають застосовуватися із урахуванням специфіки кримінального провадження та не суперечити засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 125 КПК).

Тобто, вимоги статті 175 ЦПК щодо форми та змісту позовної заяви в кримінальному провадженні застосовуються в обмеженому вигляді з урахуванням перерозподілу тягаря доказування, перетину предмету доказування у кримінальному та цивільному провадженні за позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Правові наслідки недотримання вказаних вимог, передбачені ст. 187 ЦПК, у вигляді залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви, можуть бути застосовані судом у кримінальному провадженні лише у разі, якщо такі недоліки унеможливлюють або суттєво перешкоджають розгляду цивільного позову по суті із прийняттям одного з рішень, передбачених ст. 129 КПК, адже надмірний формалізм до форми та змісту позовної заяви у кримінальному провадженні порушує право особи, що постраждала від злочину, на доступ до правосуддя.

При цьому права та обов`язки цивільного позивача, цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду (ч. 2 ст. 61, ч. 2 ст. 62 КПК України).

При цьому, відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 10.07.2018 у справі № 713/1275/16-к, судом установлено, що згідно з пунктом 6 частини 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті її заподіяння, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із Законом. Виходячи з наведеного цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Тим самим, у розрізі позиції ККС ВС у справі № 713/1275/16-к цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань.

Слушним є такий підхід і у розрізі позиції ОП ККС ВС викладеної в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 187/291/17  (ЄДРСРУ № 79439726) щодо того, що при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у ст. 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, ст. 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у разі сплати цивільним позивачем такого збору та за умови задоволення його позову в повній мірі Суд у розрізі позиції ОП ККС ВС викладеної в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 187/291/17 буду позбавлений змоги стягнути з відповідача (обвинуваченого) такий судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому і даний факт указує на слушність позиції ККС ВС у справі № 713/1275/16-к про те, що цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань, адже саме такий підхід сприятиме не допущенню ситуацій при яких позивач сплатить збір, позов буду задоволено, однак стягнути його з відповідача змоги не матиме, що в свою чергу уже порушуватиме права такого позивача.

ВИСНОВОК: При заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні судовий збір не сплачується, а у разі сплати та при його задоволенні із засудженого не стягується.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.08.2021 справа № 644/7193/17 провадження № 51-2271км21, що також узгоджується з практикою Верховного Суду (див. судові рішення у справах № 619/1425/15-к, № 462/5779/15-к, № 713/1275/16-к, № 750/12591/18, № 740/5507/14).

 

 

Матеріал по темі: «Звільнення відповідача від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення відповідача від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду висловилась щодо  звільнення відповідача фізичної особи від сплати судового збору

29 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 906/308/20, провадження № 12-58гс23 (ЄДРСРУ № 115598835) досліджувала питання щодо  застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до фізичних осіб – відповідачів.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

(!!!) Отже, за загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто за загальним правилом особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.

При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

За описаних вище обставин відповідач з огляду на свій майновий стан буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Разом із цим як Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129), так і ГПК України (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частина перша статті 7) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.

Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції).

Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21 дійшов такого правового висновку: «…відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору»

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб.

З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та ще раз наголошує, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

ВИСНОВОК: Положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення приватного виконавця від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання скарги / подання про видачу дубліката виконавчого документа, до якої додано відповідні докази відсутності доходу та скрутного майнового становища 

13 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-627/2010, провадження № 61-9187 св 23 (ЄДРСРУ № 114848914) досліджував питання щодо звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання скарги / подання про видачу дубліката виконавчого документа, до якої додано відповідні докази відсутності доходу та скрутного майнового становища.

Нормами Закону України «Про судовий збір» установлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан за певних умов, саме позивача, а приватний виконавець не є позивачем у справі.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі судді Касаційного господарського суду в ухвалах від 05 вересня 2022 року та від 03 жовтня 2022 року у справі № 905/1630/15, якою приватному виконавцю відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з подальшим поверненням касаційної скарги приватному виконавцю.

Крім того, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглядалася подібна справа № 225/2213/20 (провадження № 61-7398сво23), заявником у якій був приватний виконавець в якій, разом із іншим, вирішувалося питання наявності/відсутності у заявника - приватного виконавця обов`язку зі сплати судового збору за подання відповідної скарги.

Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (частина третя статті 136 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її  клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3)  предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Наведеними правовими нормами Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору саме позивача - члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї, а заявник (скаржник) не є позивачем у справі.

Тобто, за певних умов суд може звільнити від сплати судового збору саме сторону у справі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною другою статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

У даній категорії справ приватний виконавець не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, він не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення його від сплати судового збору немає.

Крім того, вирішуючи питання узгодження судової практики Верховного Суду у даній категорії справ, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного зазначив, що приватний виконавець не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому у даній категорії справ відсутні правові підстави для звільнення її від сплати судового збору за подання касаційних скарг на відповідні ухвали апеляційного суду, і, як наслідок, розгляд її касаційних скарг по суті без сплати судового збору.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Такі правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 235/1207/20 (провадження № 61-4055св23), в ухвалах Верховного Суду: від 31 травня 2023 року у справі № 235/190/17 (провадження № 61-7274ск23), від 12 червня 2023 року у справі № 2/267/840/13 (провадження № 61-8206ск23), від 28 червня 2023 року у справі № 185/6564/15-ц (провадження № 61-9443ск23), від 03 липня 2023 року у справі № 263/9257/14-ц (провадження № 61-9158ск23), від 24 липня 2023 року у справі № 255/13352/13-ц (провадження № 61-10693ск23), від 01 серпня 2023 року у справі № 235/6422/19 (провадження № 61-11356ск23) та багатьох інших.

При цьому Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 серпня 2023 року у подібній справі № 2/267/840/13 (провадження № 61-8206св23), разом із іншим, стягнуто із заявника касаційної скарги судовий збір за подання касаційної скарги, який було відстрочено до ухвалення рішення у справі.

ВИСНОВОК: Отже, сформована судова практика Верховного Суду свідчить про те , що у даній категорії справ приватний виконавець не є позивачем у справі й не діє в особистих інтересах, тому відсутні правові підстави для звільнення його від сплати судового збору.

 

Матеріал по темі: «Наслідки відмови суду в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Ставка судового збору при зверненні з позовом про визнання права на іпотечне майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ставка судового збору при зверненні з позовом про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна

04 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 906/1026/22, провадження № 12-33гс23 (ЄДРСРУ № 114188431) досліджувала питання щодо ставки судового збору при зверненні з позовом про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) та у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21.

У постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із таких видів забезпечення виконання зобов`язання є застава (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статей 36-38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто задовольнити свої майнові вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом позасудового врегулювання. Таке позасудове врегулювання може бути вчинене у формі передачі іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Поряд із цим статтями 39 та 41 Закону України «Про іпотеку» врегульовано порядок реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, за рішенням суду.

Отже, на підставі договору іпотеки іпотекодержатель має право ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку з посиланням на обставини щодо невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання або в позасудовому порядку, внаслідок чого право власності іпотекодавця на майно може припинитися в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Звідси задоволення судом позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя надає позивачу можливість у майбутньому в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку, а наслідком такого звернення буде набуття іпотекодержателем майна - самого предмета іпотеки у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або грошових коштів у разі реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «майно» (possessions) у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49, 50).

Звідси іпотека як окремий вид застави гарантує саме майнові інтереси боржника та кредитора за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Тобто вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер.

Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене при поданні позовної заяви позивачу необхідно вказати в ній ціну позову та сплатити судовий збір, виходячи з вартості предмета іпотеки, визначеної в договорі іпотеки, за ставкою, передбаченою законом для вимог майнового характеру.

 

Матеріал по темі: «Звільнення податкового органу від сплати судового збору у справі про банкрутство»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов