(НЕ)незворотність процедури призову на військову службу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Незворотність процедури призову на військову службу»- прецендентність судової практики в призмі рішень Верховного суду 

Процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення (постанова Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24, ЄДРСРУ № 124951202).

Окремо слід вказати, що у справі № 160/2592/23, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, при цьому в названій справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію), а дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо порушення, допущені під час процедури проведення Військово-лікарської комісії.

Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №400/12223/24.

(!) До речі у вищевказаній справі апеляційний суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації (ЄДРСРУ № 128738702).

Отже, позиція Верховного Суду щодо незворотності незаконної мобілізації не розповсюджується автоматично на усі справи, де оскаржується процедура призову за мобілізацією. Про це зазначав, зокрема, П`ятий апеляційний адміністративний суд, розглянувши справу № 400/11496/24 (ЄДРСРУ № 127880804) та відмовив у відкриті касаційного провадження Верховний суд (ЄДРСРУ № 129013588). В цій справі апеляційний суд підтвердив рішення суд першої інстанції, який визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов заброньованого чоловіка, і зобов`язав військову частину виключити його зі списків особового складу.

Так, незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпує свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

ВИСНОВОК: Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень наказу про призов військовозобов’язаного на військову службу за мобілізацією, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наприклад, наявність у позивача права на відстрочку від проходження військової служби та/або бронювання), останній має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача.

Такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку ТЦК та СП.

 

 

Матеріал по темі: «Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову»
 
 
«Неуточнення медичних даних у ТЦК - штраф!»
 

 

Теги: штраф тцк, медичні дані, персональні дані постанова, призовник, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

Негайне виконання судового рішення про збільшення розміру аліментів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Негайне виконання судового рішення у справі про збільшення розміру аліментів у межах суми платежу за один місяць

15 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/28590/23, провадження № 61-4480св25 (ЄДРСРУ № 131130565) досліджував питання щодо негайного виконання судового рішення у справі про збільшення розміру аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Касаційний суд вже вказував, що законодавець визначив аліменти як синонім утримання дитини або одного з подружжя. Матеріальним вираженням форми такого утримання є гроші або натура. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому стан виконання батьківського обов`язку щодо утримання дитини жодним чином не змінює мети цього обов`язку - утримання, а також цільового призначення предмету такого утримання - забезпечення дитини відповідно до вимог закону (добровільно, у тому числі на підставі договору, чи примусово на підставі виконавчого напису або судового рішення). Це дає підстави для висновку про те, що несплачені (незалежно від причини) аліменти жодним чином не втрачають своєї аліментної сутності, а тому заборгованість за договором про сплату аліментів, укладеним між батьками, є аліментами (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року в справі № 756/572/23 (провадження № 61-6357св24)).

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року в справі № 306/2389/16-ц (провадження № 61-31834св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року в справі № 727/6408/16-ц (провадження № 61-21321св18)).

Суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць (пункт 1 частини першої статті 430 ЦПК України).

ВИСНОВОК: Касаційний суд зауважує, що справи про стягнення аліментів (пункт 1 частини першої статті 430 ЦПК України) є родовою конструкцією, яка охоплює не лише позов про стягнення аліментів, але й позов про збільшення їх розміру.

 

 

Матеріал по темі: «Підстави для збільшення та/або зменшення розміру аліментів»

 

 

 

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, пеня аліменти, Адвокат Морозов

Неуточнення медичних даних у ТЦК - штраф!

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Неуточнення медичних даних у ТЦК та СП може призвести до адміністративної відповідальності (штрафу)

Суть порушення: Військовозобов’язаний особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а саме: «відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку».

Згідно з ч. 3  ст. 210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, яке тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів; громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України (п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім`я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності);4) дата народження;5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування;7-1) номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) - за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та членів її сім`ї (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), а також дітей); 9) реквізити паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); 10) відомості про смерть особи або оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою; 11) відомості щодо обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 15-1) відомості про переміщення особи на тимчасово окуповану територію України (дата та напрямок); 16) відомості про освіту та спеціальність; 16-1) відомості про форму навчання здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти; 16-2) відомості про досвід роботи за спеціальністю; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення);19) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність (відсутність) судимості; 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 22) відомості про статус ветерана війни; 23) відомості про володіння іноземними мовами; 24) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї; 25) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки; 26) відомості про документи, оформлені для виїзду за кордон на постійне проживання, або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну; 27) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 28) реквізити посвідчення тракториста-машиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія); 29) реквізити кваліфікаційного посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, іншого документа, що надає право на управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація); 30) реквізити свідоцтва пілота повітряного судна (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 31) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 32) відомості про внутрішньо переміщену особу; 33) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»).

Окрім цього, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є - державні органи, передбачені цією частиною.

Відповідно до частини 3 ст. 14 Закону №1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

ВИСНОВОК: Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», інформацію, яку не оновив військовозобов’язаний, ТЦК та СП отримує від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді (окрім пунктів 23 та 34 ч. 1 ст. 7 Закону №1951-VIII).

Таким чином, серед іншого, ТЦК має довести що не мав можливості  отримати персональні дані  призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

 

За матеріалами судових рішень: 

-  від 07.10.2025 року Київський районний суд м. Одеси у справі № 947/35505/25, провадження № 2-а/947/269/25 (ЄДРСРУ № 130804016#);

-   від 15 жовтня 2025 р. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/26048/25, провадження № 2-а/686/510/25 (ЄДРСРУ № 131023537)

 

 

Матеріал по темі: «Порушення порядку надсилання повістки від ТЦК»

 

 

 

 

 

Теги: штраф тцк, медичні дані, персональні дані постанова, призовник, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

ВПВС: висновки щодо звернення виконавця до суду в інтересах учасників

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: висновки щодо застосування норм права у відносинах  звернення виконавця до суду з позовом в інтересах учасників виконавчого провадження

10 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 367/252/24, провадження № 14-21цс25 (ЄДРСРУ № 130552487) досліджувала питання чи має виконавець повноваження на звернення до суду з позовом в інтересах учасників виконавчого провадження; якщо так, то в інтересах яких саме учасників?

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що погоджується з висновками, сформульованими нею у справі № 2-591/11, про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню винятково за відсутності спору про право, і про те, що виконавець вправі звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний, оскільки в першому випадку виконавець звертається до суду з поданням, а в іншому - з позовною заявою.

Саме на суд покладено обов`язок з установлення наявності спору про право під час вирішення питання про визначення частки боржника, зокрема, шляхом надання оцінки запереченням інших співвласників, поданих на стадії розгляду судом подання виконавця.

Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з визначеними у справі № 2-591/11 процесуальними наслідками встановлення судом наявності спору про право під час розгляду подання виконавця з таких мотивів.

Так, аналіз вжитого законодавцем у статті 443 ЦПК України формулювання правила - «питання про визначення частки боржника … вирішується судом за поданням виконавця» - дає підстави зробити висновок, що за результатами розгляду відповідного клопотання суд може або задовольнити його й визначити частку боржника в спільному майні, або відмовити у його задоволенні.

Натомість у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі, якщо під час розгляду подання виконавця суд установить наявність спору про право, то таке подання підлягає залишенню без розгляду із роз`ясненням виконавцю права на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Зазначений висновок мотивовано наявністю у ЦПК України прогалини в частині відсутності алгоритму дій суду в разі виявлення спору про право під час розгляду подання виконавця про визначення частки боржника в спільному майні, яку, за висновком Великої Палати Верховного Суду, належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Вирішуючи питання про відступ від такого висновку, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що умови кодифікації процесуального закону та структура ЦПК України передбачають, зокрема, види, форми і стадії судочинства. Для кожного з них передбачено свої правила, процедури, права і обов`язки учасників процесу, повноваження суду.

На кожній стадії процесу суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що поширення правил окремого провадження на розгляд звернень, пов`язаних із виконанням судового рішення, є неможливим з огляду на різну правову природу зазначених інститутів процесуального права.

(!) Наявність у суду сумнівів щодо належності боржнику майна на праві спільної власності з іншими особами не може свідчити про відсутність у суду компетенції розглянути по суті подання про визначення частки боржника в спільному майні за правилами, встановленими розділом VI ЦПК України.

У випадку встановлення факту належності боржнику майна на праві спільної власності з іншими особами, суд наділений повноваженнями постановити ухвалу про задоволення подання виконавця.

Водночас необґрунтованість подання державного виконавця (відсутність документів, які б однозначно підтверджували обставину належності боржнику майна спільно з іншими особами, обґрунтовані заперечення інших осіб щодо їх спільного з боржником володіння таким майном тощо) є підставою для відмови в задоволенні подання, а не залишення його без розгляду.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне окреслити основні аспекти відступу від висновків, зроблених нею у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, та їх конкретизації:

- стаття 443 ЦПК України врегульовує ситуацію, у якій немає спору про право між співвласниками майна. Якщо такий спір наявний, суд відмовляє в задоволенні подання виконавця, а виконавець (або особа, права якої порушено) вправі звернутися до суду в порядку позовного провадження. Водночас суд має встановити, що спір є реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним;

- виконавець має право звернутися до суду з позовом про визначення частки боржника в спільному майні та про оспорення укладеного боржником правочину, наслідком якого є неможливість виконання судового рішення, проте такий позов може бути пред`явлений винятково в інтересах стягувача у виконавчому провадженні. Якщо ж позов пред`явлено в інтересах боржника, то позовна заява підлягає поверненню заявникові без відкриття провадження у справі, а якщо це встановлено після відкриття провадження у справі, то такий позов підлягає залишенню без розгляду з підстав, наведених у пункті 98 цієї постанови.

 

 

 

Матеріал по темі: «Звернення виконавця до суду щодо фраудаторності правочину в інтересах боржника»

 

 

 

Теги: визначення частки у майні боржника, поділ нерухомості, продаж частини нерухомості, електронні торги, подання державного виконавця, ухвала суду про визначення частки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Встановлення судом порядку користування квартирою/будинком

 

                                                

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення судом порядку користування квартирою/будинком з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі

28 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 554/10213/23, провадження № 61-4767св25 (ЄДРСРУ № 129836251) та 07 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/22287/23, провадження № 61-1061св25 (ЄДРСРУ № 129373685) досліджували питання щодо встановлення порядку користування квартирою.

Відповідно до приписів статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення  у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість  відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку  з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 727/1439/22, від 08 вересня 2021 року у справі  № 761/44705/19, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/18, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18.

ВИСНОВОК: Якщо, технічна характеристика квартири/будинку не дозволяє здійснити виділення в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на цю квартиру, то встановлення порядку користування квартирою/будинком з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням планування житла, є єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками.

 

 

 

Матеріал по темі: «Усунення перешкод у користуванні житлом: обов’язок доказування»

 

 

 

Теги: усунення перешкод, користування майном, вселення співвласника, нерухомість, частки, право власності, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Спецконфіскація автомобіля як знаряддя вчинення злочину

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості спецконфіскації автомобіля, якщо не доведено що транспортний засіб був знаряддям злочину

07 травня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 335/12523/23, провадження № 51-3838км24  (ЄДРСРУ № 127326367) досліджував питання щодо особливостей спецконфіскації автомобіля, якщо не доведено що транспортний засіб був знаряддям злочину.

Частиною 1 ст. 98 КПК передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зв приписами п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо майно використано як засіб чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

ВИСНОВОК: Якщо у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, відсутні будь-які посилання на використання обвинуваченим автомобіля як знаряддя злочину, без якого кримінальне правопорушення не було б вчинено - спеціальна конфіскація щодо транспортного засобу не підлягає застосуванню.

 

Матеріал по темі: «Закриття кримінального провадження, якщо не встановлено злочинця»

Підстави для відповідальності засновників товариства у процедурі банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умови (елементи), які є підставою для застосування субсидіарної відповідальності засновників товариства в процедурі банкрутства

12 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/1231/17 (ЄДРСРУ № 128132867) досліджував питання щодо підстав, умов, елементів для відповідальності засновників товариства  у процедурі банкрутства.

Визначене нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Верховний Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, і у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.

У цьому висновку Верховний Суд виходить з того, що в умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).

Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

Цей порядок передбачає, що:

- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (п. 3 ч. 2 ст. 12 КУзПБ);

- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (ч. 10 ст. 39 цього Кодексу)

- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (ч. 3 ст. 44 КУзПБ);

- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).

Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абз. 5 ч. 1 ст. 61 КУзПБ).

ВИСНОВОК: Отже, саме дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності на керівника юридичної особи у справі про банкрутство.

 

 

 

Матеріал по темі: «Субсидіарна відповідальність засновників товариства  у процедурі банкрутства»
 

 

 

Теги: солідарна відповідальність керівника боржника, солідарна відповідальність засновника ТОВ, субсидіарна відповідальність учасників ТОВ, відповідальність директора, учасник ТОВ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов