Судовий збір за майновими/немайновими позовними вимогами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору за майновими/немайновими позовними вимогами

17 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/87/26 (ЄДРСРУ № 138328881) досліджував питання щодо визначення розміру судового збору за майновими/немайновими позовними вимогами.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

В свою чергу ч. 1 ст. 2 вказаного Закону передбачає, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

(!) Будь-який майновий спір має ціну.

Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22.

У постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

ВИСНОВОК: З наведеного слідує, що від визначення характеру позовної вимоги (майнового чи немайнового) залежить розмір судового збору, належного до сплати за подання до суду відповідного позову.

 

 Ставки судового збору

  

 

Матеріал по темі: «Неправомірність достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору»
 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Неправомірність достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: неправомірність достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору після прийняття судового рішення у справі

19 червня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/1421/20 (ЄДРСРУ № 137926888) досліджував питання щодо правової природи судового збору.

Об`єднана палата Верховного суду зазначає, що кодекс передбачає вичерпні процесуальні механізми контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі:

1) залишення позовної заяви без руху до відкриття провадження в справі з метою надання позивачу можливості усунути допущені недоліки щодо недоплати судового збору, а в разі відсутності їх усунення - повернення позовної заяви як неподаної;

2) залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження в справі та подальше можливе залишення позову без розгляду в разі неусунення позивачем допущених недоліків у частині недоплати судового збору;

3) достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи, а саме за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред`явлення позову (аналогічний процесуальний механізм застосовано апеляційним судом у справах № 914/185/18 та № 916/1101/21).

При виявленні судом першої, апеляційної чи касаційної інстанцій обставин неправильного розрахунку або недоплати судового збору позивачем після закінчення відповідного провадження, (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій) тобто після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи не має права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання відповідного процесуального документа (позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг тощо).

Адже, як чинне процесуальне законодавство України, так і закони, якими затверджується Державний бюджет України на відповідний рік, не передбачають можливості достягнення судом недоплаченого судового збору за відсутності підстав, визначених нормою, якою допускається реалізація судом відповідного права шляхом ухвалення додаткового рішення, якщо ним не вирішено питання про судові витрати.

В іншому разі достягнення судом недоплаченого судового збору за відсутності передбачених законом підстав призводитиме до порушення положень частини 2 статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, в разі, коли суд такий неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем до закінчення відповідного провадження (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій) не виявив, то настання в подальшому щодо позовних вимог наслідків, подібних до тих, що передбачені статтею 174 ГПК України, процесуальне законодавство не передбачає.

Випадків застосування частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір", які передбачають повноваження суду втрутитися у визначення позивачем ціни позову, необхідної для обчислення належного до сплати розміру судового збору, оскільки помилка суду щодо перевірки та визначення дійсної вартості майна за умови наявності у нього процесуальних механізмів щодо її виправлення протягом розгляду справи не повинна перекладатися на учасника процесу (позивача або відповідача).

Наведене цілком узгоджуватиметься з вимогами чинного процесуального законодавства та унеможливить покладення на заявника надмірного тягаря у виді сплати (доплати) судового збору внаслідок помилки суду.

Водночас, інше тлумачення зазначених норм, яке передбачає достягнення судом судового збору через тривалий проміжок часу, потенційно може призвести до послаблення контролю суду за сплатою учасниками справи належного розміру судового збору, позаяк уже після вирішення спору, за наявності чинного судового рішення, саме через тривалий термін часу зі сторони спору (відповідача або позивача) можуть бути стягнуті значні кошти за відсутності в нього можливості їх передбачити на етапі розгляду справи, що створює для відповідної сторони непропорційні та непередбачувані наслідки.

ВИСНОВОК: Покладання на позивача обов`язку із доплати судового збору, розмір якого не було своєчасно визначено та стягнуто судом першої інстанції, а відповідну недоплату не було виявлено у процесі судового контролю за правильністю справляння судового збору, означатиме недотримання принципів верховенства права та пропорційності господарського судочинства.

 

 

Матеріал по темі: «Достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору»

 

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору після прийняття судового рішення у справі

19 червня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/1421/20 (ЄДРСРУ № 137926888) досліджував питання щодо правової природи судового збору.

Стаття 67 Основного Закону України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Одним з таких обов`язкових зборів є судовий збір, визначений Законом України "Про судовий збір", за змістом статті 9 якого:

- судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України;

- суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України;

- кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Згідно з положеннями частини 3 статті 29 та частини 4 статті 30 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) судовий збір є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів, що спрямовується на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

Отже, одним із призначень судового збору є часткове покриття витрат Державного бюджету України на забезпечення функціонування судочинства та, відповідно, гарантування реалізації права особи на належний судовий захист.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У статті 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат.

Ставки судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до змісту якої судові збори за грошові вимоги та позови майнового характеру залежать від суми спору, тобто ціни позову.

У справі STOENESCU v. Romania (№ 14166/19) ЄСПЛ нагадав, що вимога сплачувати збори цивільним судам у зв`язку з позовами, які вони мають розглянути, сама по собі не є несумісною з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. Kreuz v. Poland, № 28249/95, § 60, ЄСПЛ 2001-VI). Більше того, немає нічого незвичайного в системі, у якій судові збори за грошові вимоги залежать від суми спору, що входить до межі розсуду держави щодо регулювання та встановлення своєї системи судового збору, як вона вважає за потрібне. Проте система має бути достатньо гнучкою, щоб дозволити стороні скористатися повним або частковим звільненням від сплати судового збору або зменшенням розміру судового збору (див. рішення у справі Nalbant and Others v. Turkey, № 59914/16, § 40, 3 травня 2022 року).

Законодавчо визначений алгоритм розрахунку та сплати судового збору передбачає, зокрема, що, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає у позовній заяві ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом або договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

(!!!) Виходячи з наведених вище положень, судовий збір:

- є обов`язковим платежем, що справляється на всій території України;

- визначається у відповідності до законодавчо встановлених ставок та ціни позову;

- сплачується до Державного бюджету України;

- має цільове призначення відповідно до БК України;

- може бути примусово стягнутий за судовим рішенням або компенсований за рахунок держави;

- звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру відбувається відповідно до закону.

Діючи відповідно до законодавства, позивач як передумову судового розгляду справи визначає та сплачує судовий збір залежно від вартості майна, розрахунку стягуваних сум, змісту позовних вимог. Розмір належного до сплати в такому випадку судового збору відповідає ознакам прогнозованості очікуваних судових витрат як для самого позивача, так і для інших учасників справи.

(!) При цьому ймовірна помилка позивача щодо майнової/немайнової природи позовних вимог, визначення кількості окремих позовних вимог, які підлягають оплаті судовим збором, об`єктивно не може змінювати розмір належного до сплати судового збору або звільняти від його сплати.

Ці самі ознаки притаманні й судовому збору, який сплачується за інші, крім позовної заяви, процесуальні дії та заяви.

Звісно, суд має певну дискрецію щодо судового збору, адже статтею 8 Закону України "Про судовий збір" йому надано право як відстрочити та розстрочити сплату судового збору, так і зменшити його розмір чи звільнити від сплати судового збору, покласти судові витрати на певну сторону у визначених процесуальним законодавством випадках. Однак, про такі дії чітко має бути зазначено судом в процесуальному документі, а на питання регулювання та встановлення системи судового збору (бази судового збору, його ставок тощо) дискреція суду не поширюється.

Водночас, на відміну від наведеного вище, законодавець передбачив такі випадки, коли належний до сплати розмір судового збору визначається з урахуванням вартості майна, визначеної судом.

6.19. Так, згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір", у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Таким чином, відмінність зазначених процесуальних норм полягає в тому, що наслідком реалізації положень частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" є добровільна сплата недоплаченої суми позивачем, який зацікавлений в подальшому розгляді справи по суті, тоді як унаслідок застосування норми саме суд користується винятковим правом на достягнення недоплаченого позивачем судового збору, в тому числі, після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.

У такому випадку очікуваною та прогнозованою для позивача буде сума судового збору, визначена відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи, а перегляд такої ціни без скасування судового рішення означатиме втручання у зміст чинних судових рішень у позапроцесуальний спосіб.

Наведене вище узгоджується з викладеними в пунктах 7.25, 7.26 постанови від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що:

1) неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат;

2) частина 1 статті 244 ГПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123- 130, 221 ГПК України.

ВИСНОВОК: Відтак, остаточне визначення судом суми судових витрат, зокрема судового збору, за результатами розгляду справи відбувається в порядку розподілу таких витрат між сторонами, до речі, законодавством не передбачено можливості достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при забезпечені позову у справі про визнання необґрунтованими активів»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення від сплати судового збору при оскарженні виконавчого напису нотаріуса

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів» при оспорюванні виконавчого напису нотаріуса з підстав незгоди з розміром заборгованості

1 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 643/1114/17, провадження № 61-4796св24 (ЄДРСРУ № 129853742) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» при оспорюванні виконавчого напису нотаріуса з підстав незгоди з розміром заборгованості.

Держава встановила необхідність сплати судового збору за подання позову до місцевого суду Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

У частині першій статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 цього Закону, відповідно до якої за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, у статті 5 цього Закону держава визначила пільги щодо сплати судового збору.

Крім того, у статті 136 ЦПК України та у статті 8 Закону України «Про судовий збір» держава визначила перелік підстав, за яких суд має право за клопотанням сторони відстрочити, розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір чи звільнити від його сплати.

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про обов`язок судів під час вирішення питання про прийняття до розгляду позову, апеляційної чи касаційної скарги враховувати частину третю статті 22 Закону України «Про судовий збір», за змістом якої особа звільняється від сплати судового збору за подання позову для захисту порушеного її права як споживача. Зазначений правовий висновок викладений у справі про захист прав споживача фінансових послуг.

У постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) та від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21 (провадження № 61-7362св22) Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що особа звільняється від сплати судового збору за подання позову до кредитора про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Суд роз`яснив, що такі позовні вимоги стосуються захисту прав споживача кредитних послуг, спрямовані на оспорювання розміру заборгованості, визначеного у виконавчому написі.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

У статті 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним із видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

ВИСНОВОК: Оспорювання виконавчого напису з підстав незгоди з розміром заборгованості, на стягнення якого він виданий, стосується захисту прав споживача за кредитним договором, тому підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

  

 

 

Матеріал по темі: «Неправильність розрахунку судом першої інстанції суми судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір при судовому контролі за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення

03 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1459/22 (ЄДРСРУ № 125589290) досліджував питання щодо судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, яка міститься у Розділі VI "СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ", передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

(!!!) Тобто, розгляд судом скарги сторони виконавчого провадження на, зокрема, дії або бездіяльність державного виконавця, є судовим контролем за виконанням судового рішення.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір".

Водночас, ставка судового збору за подання скарги в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України статтею 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена. Тобто за подання до суду скарги на дії  або бездіяльність державного виконавця судовий збір не підлягав сплаті.

Водночас, розв`язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір" в контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, справа № 3-187/2023(351/23) (справа про обов`язковість судового рішення) дійшов наступних висновків: "Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони унеможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.".

Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При цьому, можливість апеляційного оскарження, постановленої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, як і у наведеному вище рішенні Конституційного Суду України, також поставлена у залежність від сплати судового збору, що також створює необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду і є порушенням конституційних засад та принципів господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи юридичну позицію Конституційного Суду України у рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, у даному випадку судовий збір не підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги, поданої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане підтверджується тим, що Законом України від 31.10.2024 №4056-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення», який набрав чинності 14.11.2024, внесені зміни, зокрема, в частину другу статті 3 Закону України "Про судовий збір" та викладено її в новій редакції, і відповідно до пункту 19 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» (нова редакція) судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

 

 

Матеріал по темі: «Неправильність розрахунку судом першої інстанції суми судового збору»
 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Обов’язок для громадської організації щодо сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок для громадської організації щодо сплати судового збору при захисті своїх членів в рамках Закону України «Про судовий збір» у спорах про відшкодування шкоди 

20 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/437/24 (ЄДРСРУ № 123928502) досліджував питання щодо обов’язку для громадської організації щодо сплати судового збору при захисті своїх членів в рамках Закону України «Про судовий збір» у спорах про відшкодування шкоди.

Згідно з вимогами статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Згідно з вимогами статті 11 вказаного Закону статут громадського об`єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи).

У частині другій статті 21 цього Закону визначено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2024 у справі № 910/17395/23, у якій Суд встановив обставини стосовно того, що позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб – членів організації.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

У частині другій статті 3 вказаного закону визначено перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір.

Зокрема, згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Правовий висновок щодо застосування статті 3 ЗУ «Про судовий збір» викладений, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/770/17 стосовно поширення на позивача вимог законодавства щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється виключно за подання позовної заяви у відповідних категоріях позовів. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Тобто саме позивачі, які згідно зі статтею 3 ЗУ «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і у разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 у справі № 204/8696/20-ц.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлені права споживачів, а також визначений механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» виконавцем є суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; виробником є суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар; споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Отже, при вирішенні питання про відкриття провадження за заявою/скаргою громадської організації необхідно досліджувати правову природу судового спору, а саме предметну та суб`єктні юрисдикції.

ВИСНОВОК: Виходячи з наведеного, якщо виник спір між громадською організацією в особі її учасників та іншим суб’єктом і які не пов`язані господарськими правовідносинами у розумінні статті 3 ГК України, а учасники ГО є фактично споживачами послуг, що надає суб’єкт за договором, то: по-перше судовий спір не відноситься до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України; по-друге: без вирішення питання щодо предметної та суб`єктної юрисдикції цього спору відповідно до глави 2 § 1, зокрема статті 20 ГПК України висновок про покладення на громадську організацію обов`язку сплати судового збору при зверненні до суду за захистом своїх прав є передчасним.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Підстави для відстрочення/розстрочення/зменшення/звільнення від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов