Звільнення від сплати судового збору при оскарженні виконавчого напису нотаріуса

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів» при оспорюванні виконавчого напису нотаріуса з підстав незгоди з розміром заборгованості

1 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 643/1114/17, провадження № 61-4796св24 (ЄДРСРУ № 129853742) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» при оспорюванні виконавчого напису нотаріуса з підстав незгоди з розміром заборгованості.

Держава встановила необхідність сплати судового збору за подання позову до місцевого суду Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

У частині першій статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 цього Закону, відповідно до якої за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, у статті 5 цього Закону держава визначила пільги щодо сплати судового збору.

Крім того, у статті 136 ЦПК України та у статті 8 Закону України «Про судовий збір» держава визначила перелік підстав, за яких суд має право за клопотанням сторони відстрочити, розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір чи звільнити від його сплати.

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про обов`язок судів під час вирішення питання про прийняття до розгляду позову, апеляційної чи касаційної скарги враховувати частину третю статті 22 Закону України «Про судовий збір», за змістом якої особа звільняється від сплати судового збору за подання позову для захисту порушеного її права як споживача. Зазначений правовий висновок викладений у справі про захист прав споживача фінансових послуг.

У постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) та від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21 (провадження № 61-7362св22) Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що особа звільняється від сплати судового збору за подання позову до кредитора про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Суд роз`яснив, що такі позовні вимоги стосуються захисту прав споживача кредитних послуг, спрямовані на оспорювання розміру заборгованості, визначеного у виконавчому написі.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

У статті 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним із видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

ВИСНОВОК: Оспорювання виконавчого напису з підстав незгоди з розміром заборгованості, на стягнення якого він виданий, стосується захисту прав споживача за кредитним договором, тому підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

  

 

 

Матеріал по темі: «Неправильність розрахунку судом першої інстанції суми судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір при судовому контролі за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення

03 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1459/22 (ЄДРСРУ № 125589290) досліджував питання щодо судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду відносно дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, яка міститься у Розділі VI "СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ", передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

(!!!) Тобто, розгляд судом скарги сторони виконавчого провадження на, зокрема, дії або бездіяльність державного виконавця, є судовим контролем за виконанням судового рішення.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір".

Водночас, ставка судового збору за подання скарги в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України статтею 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена. Тобто за подання до суду скарги на дії  або бездіяльність державного виконавця судовий збір не підлягав сплаті.

Водночас, розв`язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір" в контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, справа № 3-187/2023(351/23) (справа про обов`язковість судового рішення) дійшов наступних висновків: "Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони унеможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.".

Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При цьому, можливість апеляційного оскарження, постановленої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, як і у наведеному вище рішенні Конституційного Суду України, також поставлена у залежність від сплати судового збору, що також створює необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду і є порушенням конституційних засад та принципів господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи юридичну позицію Конституційного Суду України у рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, у даному випадку судовий збір не підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги, поданої в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане підтверджується тим, що Законом України від 31.10.2024 №4056-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення», який набрав чинності 14.11.2024, внесені зміни, зокрема, в частину другу статті 3 Закону України "Про судовий збір" та викладено її в новій редакції, і відповідно до пункту 19 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» (нова редакція) судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

 

 

Матеріал по темі: «Неправильність розрахунку судом першої інстанції суми судового збору»
 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Обов’язок для громадської організації щодо сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок для громадської організації щодо сплати судового збору при захисті своїх членів в рамках Закону України «Про судовий збір» у спорах про відшкодування шкоди 

20 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/437/24 (ЄДРСРУ № 123928502) досліджував питання щодо обов’язку для громадської організації щодо сплати судового збору при захисті своїх членів в рамках Закону України «Про судовий збір» у спорах про відшкодування шкоди.

Згідно з вимогами статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Згідно з вимогами статті 11 вказаного Закону статут громадського об`єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи).

У частині другій статті 21 цього Закону визначено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2024 у справі № 910/17395/23, у якій Суд встановив обставини стосовно того, що позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб – членів організації.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

У частині другій статті 3 вказаного закону визначено перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір.

Зокрема, згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Правовий висновок щодо застосування статті 3 ЗУ «Про судовий збір» викладений, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/770/17 стосовно поширення на позивача вимог законодавства щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється виключно за подання позовної заяви у відповідних категоріях позовів. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Тобто саме позивачі, які згідно зі статтею 3 ЗУ «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і у разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 у справі № 204/8696/20-ц.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлені права споживачів, а також визначений механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» виконавцем є суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; виробником є суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар; споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Отже, при вирішенні питання про відкриття провадження за заявою/скаргою громадської організації необхідно досліджувати правову природу судового спору, а саме предметну та суб`єктні юрисдикції.

ВИСНОВОК: Виходячи з наведеного, якщо виник спір між громадською організацією в особі її учасників та іншим суб’єктом і які не пов`язані господарськими правовідносинами у розумінні статті 3 ГК України, а учасники ГО є фактично споживачами послуг, що надає суб’єкт за договором, то: по-перше судовий спір не відноситься до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України; по-друге: без вирішення питання щодо предметної та суб`єктної юрисдикції цього спору відповідно до глави 2 § 1, зокрема статті 20 ГПК України висновок про покладення на громадську організацію обов`язку сплати судового збору при зверненні до суду за захистом своїх прав є передчасним.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Підстави для відстрочення/розстрочення/зменшення/звільнення від сплати судового збору»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Підстави для відстрочення/розстрочення/зменшення/звільнення від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відстрочення/розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення сторони від сплати такого

11 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10318/22 (ЄДРСРУ № 122922782) досліджував питання щодо підстав для відстрочення, розстрочення, зменшення, звільнення від сплати судового збору.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення, відстрочення/розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення сторони від сплати такого встановлюються законом (частина друга статті 123 ГПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 цього Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті.    Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналіз наведених положень статті 8 Закону дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення (за умов, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір") або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення сторони від сплати такого.

При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження підстав для звільнення або відстрочення сплати судового збору.

Необхідно зазначити, що звільнення від сплати судового збору/відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею    8 Закону України "Про судовий збір",    є прерогативою суду,    який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору, відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір.

Тобто право звільнення від сплати судового збору (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності) перебуває у межах дискреції суду (судового розсуду), а не є його обов`язком, що випливає з вимог ГПК України та Закону України "Про судовий збір".

В той же час необхідно враховувати те, що судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права, зокрема на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у судових справах (такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 08.03.2024 у справі № 910/14313/23).

Для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору, законодавством передбачено описаний вище процесуальний механізм забезпечення судового розгляду поданих особами документів, у випадку складності для таких осіб оплатити визначену законом суму судового збору повністю: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат, звільнення від його сплати, за наявності підстав та умов, визначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №    906/308/20 зазначено, що: "сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні, та чи мала «розгляд судом. Враховуючи ці чинники, далі Суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду. Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено".

Отже, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від сплати судового збору з урахуванням вимог, передбачених законодавством, та з урахуванням майнового стану скаржника, який оцінено судом на підставі наданих доказів.

ВИСНОВОК: Суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається, водночас це не є обов`язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин. При цьому тягар доказування наявності таких обставин покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

 

Матеріал по темі: «Звільнення відповідача від сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір за позовними вимогами про звернення стягнення на іпотечне майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмір ставок судового збору щодо позовних вимог про звернення стягнення на іпотечне майно

09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 907/311/21 (ЄДРСРУ № 122220207) досліджував питання щодо розміру ставок судового збору щодо позовних вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до змісту частини другої статті 6 Закону Закон України "Про судовий збір" у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Статті 162 та 163 ГПК України містять положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Також, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 йдеться про те, що «Вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер. Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

При поданні такого позову судовий збір сплачується з огляду на вартість предмета іпотеки, визначену в договорі іпотеки, за ставкою, передбаченою законом для вимог майнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, а також у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 907/628/17, від 14.05.2019 у справі № 904/592/18, від 11.06.2020 у справі № 917/1368/17, від 12.08.2021 у справі № 913/680/17 та від 21 серпня 2024 року у справі № 203/2807/22 (ЄДРСРУ № 121570417).

ВИСНОВОК: Позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається виходячи із позовних вимог майнового характеру.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Ставка судового збору при зверненні з позовом про визнання права на  іпотечне майно»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання

22 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/629/23 (ЄДРСРУ № 117847907) досліджував питання щодо визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання.

По-перше, справляння судового збору за звернення із заявою про відстрочення сплати судового збору не передбачено; по-друге, справляння судового збору окремо за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання пунктом 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено, при цьому частина 4 статті 6 вказаного Закону передбачає, що судовий збір за подання скарги (заяви), у разі оскарження рішення в частині, вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог; по-третє, розмір судового збору, який справляється за оскарження ухвали про відстрочення виконання рішення становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вказує на непропорційність підходів до визначення ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання та ухвали суду про відстрочення виконання рішення суду.

Варто звернути увагу на те, що при виборі і застосуванні норм права (Закону України "Про судовий збір" та ГПК України) до спірних правовідносин Верховний Суд, з огляду на положення частини 4 статті 236, частини 4 статті 300 ГПК  України враховува висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №  809/1029/18 та від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

Відповідно до частин 1, 7 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 237 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статті 239 ГПК України).

Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду, як під час його ухвалення, так і після шляхом постановлення ухвали.

Верховний Суд зазначає, що і в першому, і в другому випадку вирішення питання щодо відстрочення виконання рішення має процесуальний (процедурний) характер. Вид судового рішення (ухвала, рішення) залежить від стадії (моменту), на якій його ухвалено, і не впливає на зміст вирішення відповідної заяви.

У Законі України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору, який справляється за подання апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду, становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 7 пункту 2 частини 2 статті 4).

Положення Закону України "Про судовий збір" визначають ставку судового збору за оскарження рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 4 пункту 2 частини 2 статті 4) або виходячи з розміру оскаржуваної суми (частина 4 статті 6). Водночас положення вказаного Закону не визначають порядок обрахунку ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 809/1029/18 сформував висновок про те, що питання щодо надання відстрочення виконання рішення є процедурним питанням, пов`язаним з вирішенням клопотання особи, яка бере участь у справі, з огляду на що у випадку оскарження судового рішення, прийнятого за результатом розгляду клопотання про надання відстрочення виконання рішення, судам при визначенні розміру ставки судового збору слід застосовувати положення підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд враховує, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення має процедурний характер незалежно від того, вирішується це питання в ухвалі чи в рішенні суду, а тому застосування різного підходу до визначення розміру судового збору під час оскарження таких рішень суперечить принципу пропорційності, який превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі.

Отже, Верховний Суд зазначає, що під час оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що відповідає принципу пропорційності.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

У наведеній постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23 Верховний Суд розтлумачив, що судовий збір за оскарження рішення суду в частині відстрочення справляється виходячи зі ставки судового збору, передбаченого підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (як за оскарження ухвали).

Таке застосування положень Закону України "Про судовий збір" є найбільш сприятливим для заявника, оскільки за наявності двох норм щодо визначення ставки судового збору, а саме: підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону, яким передбачено сплату судового збору пропорційно розміру позовних вимог та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 вказаного Закону - одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовано останню, тобто меншу.

ВИСНОВОК: Оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за подання апеляційної скарги при оскарженні постанови поліції»

 

 

 

Теги: судове рішення, відстрочення, розстрочення, судовий збір, оскарження, апеляційне, ставка судового збору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов