Особливості нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів
річних
05 вересня 2022
року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 1519/2-5034/11, провадження
№ 61-175сво21 (ЄДРСРУ № 106404256) досліджував питання щодо особливостей
нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних.
Відповідно до
частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання
грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
У постанові
Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №
263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) зазначено, що: «цивільне
законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується
наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом
певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг
кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку
неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником
можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу
врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною
платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на
визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та
добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх
порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник
повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також
урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору,
прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050
ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625
цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за
прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання
грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу
суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений
договором або законом.
Проценти,
встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності
протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового
зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом
відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які
є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них
застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки
поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то
регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма
частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти
від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті
1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після
такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до
частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен
передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра
відповідальності за порушення грошового зобов`язання».
Велика Палата
Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму
боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою
відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки
виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у
відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів
унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне
виконання зобов`язання.
Подібні
висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду
від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки
поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то
регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2
статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до
прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту)
відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за
надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають
стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як
грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення
боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового
зобов`язання.
Такі висновки
відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного
Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16,
провадження № 12-142гс19, від 03 листопада 2020 року у справі № 921/315/18.
У постанові
об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено,
що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником
основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання
ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за
користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак,
не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними
вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних
та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання
зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі
позову.
ВИСНОВОК: Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних,
відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за
прострочення грошового зобов`язання, а оскільки поведінка боржника не може бути
одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті
1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть
застосовуватись одночасно.
Матеріал по
темі: «Особливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних»
Теги:
інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс
інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості,
Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар