Вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство
фраудаторного правочину для приховання активів
06 жовтня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 904/624/19 (ЄДРСРУ №
106801341) досліджував питання щодо правомірності вчиненням боржником до
відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину для
приховання активів.
Визнання
правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних
прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК
України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до
положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про
визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Безумовно,
визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство
спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності
- максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Верховний Суд
неодноразово висловлювався, що обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій,
спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті
65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів
при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного
Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17,
від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21)).
Тобто особа,
яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які
безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються
учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка
не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається
«про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Аналогічні
висновки також висловлені Верховним Судом у постановах від 24 липня 2019 року у
справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019
року у справі № 910/8357/18, від 03 березня
2020 року у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26 травня 2020
року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня
2020 року у справі № 904/4262/17 та від 22
квітня 2021 року у справі № 908/794/19, від
26 травня 2021 року у справі № 727/2525/20 .
Так,
правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на
виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття
майна тощо), яка характеризується такими ознаками:
- це завжди
вольовий акт, тобто дії свідомі;
- це правомірні
дії, тобто вчиняються відповідно до закону;
- спеціальна
спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків,
тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Фраудаторними
правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці
називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
Цей термін
походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення
цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони
називають.
Стаття 13 ЦК
України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що
цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами
цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана
утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди
довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
Межі є
невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права,
будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом
і за характером здійснення.
Зокрема, зловживання
правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою
при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених
конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із
сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт
цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право,
здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його
формальним змістом.
Тобто
уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за
межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним
змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного
зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення
терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його
основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного
цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Відтак, можна
стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав
зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити
права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди
іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають
ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв`язку з цим
слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути
неприпустимість зловживання правом.
Рішенням
Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя
статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій
статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису
частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що
заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з
наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису
частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен
зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що
також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного
Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох
явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.
Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення
іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як
однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з
установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у
тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж
здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам
Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж
немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не
є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя
статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до
добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд
України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Фраудаторні
правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському
законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття
20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при
неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина
четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Велика Палата
Верховного Суду, кваліфікуючи правочини, що вчинені боржником на шкоду
кредиторам, як фраудаторні правочини, зробила такий правовий висновок: "Однією
з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6
статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути
добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення.
Згідно із
частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав
особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
Цивільно-правовий
договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками
цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в
тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник
(дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито
виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір
дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно
кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові
інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно
боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і
не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та
зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не
виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення
стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного
законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання
правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
(!!!) Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та
зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та
розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає
шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути
визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто
кредитора.
Що ж до
фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є
неодмінним і єдиним надійним критерієм (зловживання правом).
Фраудаторні
угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад,
угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є
прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються
боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання
цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Слід звернути
увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір
купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може
бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання
критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду
кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не
виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент
вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в
підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про
банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні
позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з
яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або
афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних
цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова
ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення
власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою
унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього
власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки
власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим
інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у
справі № 910/7547/17).
Особа, яка є
боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які
безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються
учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка
не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція
викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у
справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Врегулювання
платоспроможності боржника з точки зору банкрутства та можливості реалізації
наявного у боржника нерухомого майна з метою задоволення вимог
кредиторів підвищує рівень цінності нерухомості як активу для боржника у
силу сталості ринку нерухомості та відносно повільного зносу нерухомості як
активу. Такий підхід визначає необхідність прискіпливої уваги учасників
провадження у справі про банкрутство та суду до реалізації боржником власної
нерухомості з точки зору фраудаторності такого правочину.
Таким чином,
визнання правочину фраудаторним у межах справи про банкрутство вимагає від суду
дослідження питання впливу відчуження майна на можливість ймовірного задоволення
вимог кредиторів у банкрутстві за рахунок відчуженого майна. При цьому обмін
нерухомого майна, що належить боржникові і являє собою по суті спосіб
забезпечення вимог кредиторів до такого боржника, у межах виконавчого
провадження/процедур банкрутства на вимоги до третьої особи може мати місце.
Категорія
фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного
виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед
кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби
юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед
кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності:
- об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання
обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості;
- суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення
правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети
договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути
спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання
зобов`язання.
ВИСНОВОК: Таким чином, саме у сфері підприємницької діяльності
допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину,
а також відсутність зв`язку між укладенням правочину та уникненням
відповідальності перед кредиторами за виконання зобов`язань, не можна
стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору.
Матеріал по
темі: «Правочин на шкоду кредиторам (фраудаторний & фіктивний
правочин)»
Теги: фіктивний правочин, фиктивная сделка, фраудаторний правочин,
банкрутство, боржник, ліквідатор, недействительность сделки, недійсність угоди,
наслідки недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, приховання
правочину, судебная защита, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар