Велика Палата Верховного Суду дослідила питання щодо належного способу
захисту прав поручителя
22 вересня 2022
року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №
462/5368/16-ц, провадження № 14-143цс20 (ЄДРСРУ № 106558740)
досліджувала питання щодо належного способу захисту прав поручителя.
Суть
справи: Позивач просив визнати припиненим договір поруки,
оскільки банк і позичальник без повідомлення та погодження з поручителем уклали
договір про внесення змін і доповнень, збільшивши обсяг відповідальності
останнього.
Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що ефективним
способом захисту прав поручителя може бути вимога про визнання припиненою
поруки, а не про визнання припиненим договору поруки. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується.
Спосіб захисту
цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення
або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи
інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату,
на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу
захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом
якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або
оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є
ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу,
характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями
наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018
року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №
569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89),
від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня
2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі №
522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт
98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня
2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29
червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у
справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі №
766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц
(пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11
січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у
справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20
(пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9
лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у
справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19
(пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3
серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Способом
захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення
(пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України).
Зобов`язанням є
правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь
другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має
право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з
підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті
509 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зобов`язання
припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором
або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Підставами
виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини
(пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Правочином є
дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми
(договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше
сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).
Договором є
домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Поняття
правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких
є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення
юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні
відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів
правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору.
Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким
пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема
зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення
правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений
пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення
договору».
За договором
поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого
обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання
боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
З договору
можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім
правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення,
учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки.
Підстави
припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і
598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін
правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне
право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.
Способом
захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини
другої статті 16 ЦК України).
Приписи,
зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають способом захисту права та
інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів
захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом
розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору
припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне
отримати підтвердження судом припинення прав кредитора на одержання плати від
боржника. Проте у такому разі належним способом захисту є визнання
відсутності права відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного
Суду від 27 листопада 2018 року у справі №
905/2260/17 (пункт 59)).
Надалі,
обґрунтовуючи відсутність підстав для відступу від наведеного висновку, Велика
Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на тісний зв`язок договору із
правовідносинами, які саме з нього виникають (договірні правовідносини),
розвиток останніх можуть зумовлювати, зокрема, умови договору. Проте подальші
зміни цих правовідносин, наприклад, припинення прав та обов`язків за договором,
не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи,
припинення обов`язку за договором не завжди пов`язане з припиненням самого
договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року
у справі № 916/1415/19 (пункт 6.16)). Тобто
за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором
припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК
України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.
Велика Палата
Верховного Суду зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається
встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин
справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення
або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже,
позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення
факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та
інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його
згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.
Велика Палата
Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу
має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до
суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК
України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності
лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої
Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №
522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Передбачений у
пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та
інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності.
Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у
негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому
обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (див.
постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021
року у справі № 522/1528/15-ц (пункти
54-56)).
Для ефективного
захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа
може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу
про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе
кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)):
Кредитор у
таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути
стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше
одержати виконання поза волею боржника у позасудовому порядку.
Особа не вважає
себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у
межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання
зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад,
кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він
вважає боржником).
Застосування
боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної
невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця
невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту
його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову
Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов
боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності
права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим),
зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та
ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає
відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку
припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками
Верховного Суду України, викладеними у постанові від 4 лютого 2015 року у
справі № 6-243цс14).
(!!!) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо особа звернулася до суду з
вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона
переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи
інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із
кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то
неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia
(«суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати
припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати
Верховного Суду, сформульованим у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц).
ВАЖЛИВО: Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не
може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора
права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є
належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність
у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав
для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення
коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може
ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти
позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно
заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про
визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц
(пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з
висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову
поручителя у справі № 462/5368/16-ц.
Визнання права
у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні
(визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту
інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу
є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає
ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив
цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з
позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання
його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб
захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у
резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором
поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.
ВИСНОВОК: Таким чином боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом не про
визнання договору поруки припиненим, а про визнання відсутності права вимоги
кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про
визнання поруки припиненою. У разі задоволення цього позову суд визнає
відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку
припиненою, а не припиняє поруку.
Матеріал по
темі: «Фіктивність поруки укладеної з невідомим боржнику
поручителем»
Теги: порука, поручительство,
забезпечення зобов’язань, припинення поруки, збільшення відповідальності
поручителя, зміни до кредитного договору, кредитор, боржник, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар