Склад правопорушення для притягнення до субсидіарної (додаткової)
відповідальності засновника за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство
02 серпня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 908/314/18 (ЄДРСРУ №
105747984) досліджував питання щодо притягнення до субсидіарної
відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство.
Загальні умови
для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у
справі про банкрутство час визначені Цивільним кодексом України (далі - ЦК
України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Кодексом України
з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Частиною 1
статті 619 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути
передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна)
відповідальність іншої особи.
Згідно з
частиною 1 статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт
підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші
особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про
банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне
доведення до банкрутства.
Частиною 3 цієї
статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка
неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями
власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало
істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам
кредиторів, що охороняються законом.
Застосування
субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами
частини другої статті 61 КУзПБ, якою передбачено, що під час здійснення своїх
повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які
відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір
зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим
чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів)
боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника
може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути
використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості,
встановленому цим Кодексом.
(!!!) Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство
є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора
покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому
числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у
доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану
неплатоспроможності.
Першочерговою
метою застосування цього механізму є створення для кредиторів у межах справи
про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав, законних інтересів та
задоволення вимог, що відповідає загальній меті процедур банкрутства та
кореспондується з обов`язком здійснення ліквідатором всієї повноти передбачених
законом повноважень і заходів спрямованих на досягнення цієї мети у
ліквідаційній процедурі.
Субсидіарна
відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є
відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали
шкоди кредиторам. Законодавство не пов`язує можливості покладення на
третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку частини 2 статті 61 КУзПБ з
наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в
їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи
згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності
у формі стягнення.
У цих висновках
суд звертається до сталої правової позиції (з урахуванням тотожного регулювання
питання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його
засновників як за статтею 61 КУзПБ, так і статтею 41 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), що
сформульована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11.
Визначене
частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого
засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають
право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином
визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності
поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника,
має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення
(об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).
Об`єктом
цього правопорушення є суспільні
відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на
задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок
активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у
боржника.
Притягнення
винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є
механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням
добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з
боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших
осіб.
Об`єктивну
сторону такого правопорушення складають дії
або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з
боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення
вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає
можливість дослідження активу та його оцінки.
Щодо
об`єктивної сторони правопорушення для покладення на суб`єктів субсидіарної
відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи
частини 2 статті 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення-
«доведення до банкрутства», за яке передбачена «санкція» у вигляді субсидіарної
відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї
відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
Оцінюючи
будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності на предмет покладення на
них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати
дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської
діяльності (стаття 42 ГК України).
Особи, які
виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх
повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та
його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі
діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим
протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні
нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи
перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у
неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж
нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при
зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних
рішень.
Така правова
позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 05.07.2022 у
справі № 916/1272/18.
Виходячи зі
змісту частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство, частини другої статті
61 КУзПБ, суб`єктів субсидіарної
відповідальності умовно можна поділити на дві групи:
І група -
засновники (учасники, акціонери) та інші особи,
які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до
установчих документів мають право безпосередньо давати обов`язкові для
виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення,
видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до
цієї групи особи іменуються як: "заінтересовані особи стосовно
боржника" (стаття 1 Закону про банкрутство, стаття 1 КУзПБ),
"пов`язані особи" (стаття 1 Закону України "Про захист
економічної конкуренції", стаття 14.1.159. Податкового кодексу України,
стаття 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність"),
"кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" (стаття 1 Закону України
"Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї
масового знищення");
ІІ група - інші
особи, які не мають формалізованих зав`язків із юридичною особою-боржником однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника
в господарських відносинах. Такі особи самостійно або спільно з іншими особами
визначають волю боржника щодо здійснення або утримання від здійснення певних
дій.
Тлумачення
змісту абзацу 1 частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство, абзацу 1
частини другої статті 61 КУзПБ свідчить, що приписами цих норм до суб`єктів
субсидіарної відповідальності віднесено третіх осіб, які відповідно до
законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника за
доведення його до банкрутства.
Схожі за
змістом положення містить частина перша статті 619 ЦК України, якою
передбачено, що договором або законом поряд із відповідальністю боржника може
бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи та
частина перша статті 215 ГК України згідно якої інші особи несуть юридичну
відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема
фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до
банкрутства.
Слід зазначити,
що можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб,
які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута, який,
здійснивши, на виконання своїх повноважень ( частина 1 статті 61 Кодексу)
аналіз фінансового становища банкрута, зобов`язаний звернутись до суду із
відповідним позовом.
(!!!) Відтак, суб`єктами
правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути
покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники
(учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають
право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином
визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника,
тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій,
що призвели до банкрутства боржника.
Аналогічну за
змістом правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від
16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від
10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від
24.02.2021 у справі № 902/1129/15, від
01.06.2021 у справі № 904/4855/17, від
10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від
19.08.2021 у справі № 25/62/09, від
15.02.2022 у справі № 927/219/20, від
05.07.2022 у справі № 916/1272/18.
Суб`єктивною
стороною правопорушення для
застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею
дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта
правопорушення).
Для вирішення
питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені
суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню
судом для покладення субсидіарної відповідальності, виходячи з диспозиції
частини першої статті 215 ГК України та частини п`ятої статті 41 Закону про
банкрутство, та з урахуванням підстав для порушення справи про банкрутство
(стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство),
необхідна конкретизації об`єктивної сторони правопорушення з доведення до
банкрутства/банкрутства з вини відповідальних суб`єктів, за які покладається
субсидіарна відповідальність, виходячи, зокрема із сукупності таких обставин
щодо Боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб`єктів:
1) вчинення
суб`єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів,
будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської
заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення
правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність
матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів;
невиконання податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської
заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до
статутного фонду боржника, активами не вважаються;
2) прийняття
суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення/вчинення майнових дій
з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за
відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для
погашення заборгованості боржника (що вказує на мету - ухилення від погашення
боржником заборгованості та її збільшення);
3) прийняття
суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення дій/бездіяльності з
набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той же період
часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям
рішення, вказівкою на вчинення/вчиненням майнових дій з виведення активів
боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання
боржником) для погашення заборгованості боржником.
Така правова
позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, та не втратила своєї актуальності
із введенням в дію КУзПБ.
Дослідження
обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в
причинно-наслідковому зв`язку відносно порушення, передбаченого частиною 2
статті 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб`єктів субсидіарної
відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що
вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Водночас при
вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності,
слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно
боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому
положення частин 1 і 3 статті 4 КУзПБ.
У цих висновках
Суд звертається до правової позиції, що сформульована Верховним Судом, зокрема,
у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16,
від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від
10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від
01.06.2021 у справі № 904/4855/17, від
15.02.2022 у справі № 927/219/20.
Відсутність
(ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної
сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта)
відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує
існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства
(банкрутства), а відповідно не надає можливості визначити суб`єктів
відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти
субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів (зазначена правова позиція
викладена Верховним Судом в постановах, зокрема, №
910/21323/16 від 16.06.2020, № 927/219/20
від 15.02.2022).
Тлумачення
частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення
субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час
порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження
припинились. Час, що минув з дати припинення
повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство
боржника, не є вирішальним чинником,
що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має
враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні
причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та
настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної
відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких
негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені
управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта
відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних
наслідків).
Аналогічна за
змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від
05.07.2022 у справі № 916/1272/18, від
09.12.2021 у справі № 916/313/20, від
02.03.2021 у справі № 906/904/16, від
01.10.2020 у справі № 914/3120/15.
ЄСПЛ у рішенні
від 11.12.2018 у справі "Лекич проти Словенії" (Lekic v. Slovenia)
визнав таким, що не відповідає принципу добросовісності в комерційній практиці
невжиття колишнім керівником компанії за наявності ознак банкрутства заходів до
визнання компанії банкрутом в рамках процедури неспроможності фактичне
продовження її існування як юридичної особи, не зважаючи на неможливість
виконання зобов`язань. Відповідно ЄСПЛ констатував, що заявник не може отримати
з цієї ситуації вигоду у вигляді звільнення від зобов`язань. При цьому така
відповідальність передбачалася нормами національного законодавства Словенії.
ВИСНОВОК
№ 1: Таким чином, як про це вже було позначено вище для
застосування такого виду цивільної відповідальності, як субсидіарна, судами має
бути встановлено склад цього правопорушення, а саме об`єкт, об`єктивна сторона,
суб`єкт та суб`єктивна сторона.
Верховний суд
вважає необхідним звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення.
В результаті
дій та/або бездіяльності (протиправної поведінки) контролюючих осіб, які
використовують свої корпоративні права як владу над юридичною особою, з метою
завдати шкоди боржнику та кредиторам особа втрачає здатність до підприємництва.
Первинною є шкода, що завдається майну юридичної особи і здатність її до
майнової діяльності. Шкода, що завдається майновій сфері юридичної особи стає
причиною розладу процесу організації і управління, тягне за собою зупинення
виробничої діяльності та припинення господарських відносин з контрагентами і,
зокрема, з кредиторами. Шкода виступає як мета, а протиправна поведінка - як
засіб для її досягнення.
Необхідною
підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є
наявність складу правопорушення, що складається з:
- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності)
особи;
- настання шкідливого результату такої поведінки
(шкоди);
- причинного зв`язку між протиправною поведінкою і
шкодою;
- вини особи, яка заподіяла шкоду.
Відсутність
хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає
настання відповідальності.
Виходячи з
положень статті 73 та частини першої статті 74 ГПК України (щодо покладеного на
сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), Суд наголошує, що
обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових
об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних:
вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником
майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
При цьому, з
урахуванням визначених господарсько-процесуальним законодавством презумпцій,
принципів змагальності і диспозитивності судочинства, ліквідатор, як позивач
звільняється від обов`язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Ліквідатор доводить наявність трьох елементів складу
правопорушення:
1) протиправна
поведінка (ліквідатор визначає особу, яка відповідальна за
шкоду (суб`єкта відповідальності), наводить конкретні обставини, що пов`язані з
діями такої особи, наводить аргументи невідповідності поведінки (дій) нормам
конкретного законодавства, нормам господарського та цивільного права та що такі
дії зменшили розмір забезпечення вимог, завдали шкоди боржнику і стали
каталізатором стану неплатоспроможності, стали підставою припинення
господарської діяльності, що в кінцевому рахунку призвело до банкрутства
боржника та завдання шкоди майновим інтересам кредиторів);
2) шкода
та її розмір (за змістом абзацу 1 частини другої статті 61 КУзПБ
розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть
субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням
його до банкрутства, визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою (постанова Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 922/2391/16).
(!!!) Тлумачення цих норм свідчить, що вартість майна, яке
було виведено з активів боржника не впливає на розмір субсидіарної
відповідальності, а визначенню розміру останньої передує формування
ліквідаційної маси.
Законодавець
передбачив, що стягнені суми субсидіарної відповідальності за доведення до
банкрутства включаються саме до складу ліквідаційної маси і можуть бути
використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості).
3) причинний
зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою - причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи як причини
банкрутства та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка
передбачає, що банкрутство боржника стало об`єктивним наслідком поведінки
заподіювача шкоди.
Отже, для
застосування субсидіарної відповідальності необхідним є доведення відповідно до
частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статей 74, 76, 77 ГПК
України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта
відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків
(неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення
вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого
покладається на ліквідатора.
Суд зазначає,
що при цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна
довести відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень ЦК
України.
ЦК України не
містить визначення поняття "вина". Втім, у окремих статтях цього
Кодексу, згадується про умисел та необережність. Таким чином, в цивільному
праві традиційно розрізняють умисну та необережну форми вини.
Вина у формі
необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При
необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків
свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно
(безпідставно) сподівалася на їх відвернення.
Умисел як форма
вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що
вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та
бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).
Згідно з
положеннями частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини
доводить особа, яка порушила зобов`язання, тобто цією нормою визначено
презумпцію вини у разі порушення зобов`язання.
Господарський
суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного
правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані
сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно
встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою
Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №
920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у
справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі
№ 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11).
Відповідно до
статті 211 ГК України, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник
майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені
господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати
своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.
Згідно статті
92 ЦК України, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів
юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми
особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
(!!!) Таким чином, обов`язок здійснення контролю за діяльністю виконавчих
органів та товариства, положеннями Закону та Статуту покладено саме учасників
(засновників) цього товариства, з метою запобігання порушень їх прав.
Учасники
(засновники) боржника є особами, які мали можливість давати обов`язкові
для боржника вказівки чи мали змогу іншим чином визначати його дії.
Причинний
зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою
умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком
поведінки заподіювача шкоди.
Відповідна
правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від
20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від
21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від
10.12.2018 у справі № 902/320/17.
Водночас особи,
спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну
відповідальність перед потерпілим; за заявою потерпілого суд може визначити
відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до
ступеня їхньої вини (стаття 1190 ЦК України).
Особи
вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду
взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний
характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю
результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення
порушених прав потерпілого.
ВИСНОВОК
№ 2: У разі заявлення вимог ліквідатора у справі про
банкрутство про покладення субсидіарної відповідальності на декількох осіб
(учасників/засновників, керівників, інших осіб) суд має врахувати наведене вище
та у разі не встановлення таких вимог (щодо спільно завданої шкоди), наявність
елементів складу цивільного правопорушення щодо кожного з відповідачів (осіб,
які притягуються до субсидіарної відповідальності) та неподільність завданої
шкоди щодо кожної з цих осіб - має бути обов`язково встановлена, в тому числі і
з метою задоволення заяви потерпілого (у разі її подання) про визначення
відповідальність кожної особи у частці відповідно до ступеня її вини; у випадку
неподання такої заяви усі особи несуть солідарну відповідальність.
Матеріал по
темі: «Солідарна відповідальність керівника та засновника боржника
ТОВ»
Теги: солідарна
відповідальність керівника боржника, солідарна відповідальність засновника ТОВ,
субсидіарна відповідальність учасників ТОВ, відповідальність директора, учасник
ТОВ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар