Юрисдикція спору про визнання недійсним укладеного одним з подружжя
договору щодо розпорядження часткою у статутному капіталі юридичної особи
17 жовтня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 686/26335/21,
провадження № 61-7163 св 22 (ЄДРСРУ № 106841558) досліджував питання щодо
юрисдикції спору про визнання недійсним укладеного одним з подружжя договору
щодо розпорядження часткою у статутному капіталі юридичної особи.
У статті 124
Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно
суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне
обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші
справи.
Згідно з
частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів
загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту
прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних
інтересів.
Предметна
юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних,
кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право
розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання
законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із
частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку,
встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених,
невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині
першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного
судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних,
житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в
порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного
судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших
реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або
майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і
переданий на його розгляд з такими вимогами.
(!!!) Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше,
наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір
вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний
суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична
особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна
розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною
особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до
пунктів 3, 4, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди
розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням
господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї
статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у
спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між
учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною
особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі
учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або
припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у
спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних
прав в юридичній особі, крім
правочинів у
сімейних та спадкових правовідносинах; інші справи у спорах між суб`єктами
господарювання.
Справи у спорах
щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, які стосуються акцій,
часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають
розгляду господарськими судами. Винятком є
спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і
спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного
судочинства.
Такі правові
висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада
2020 року у справі № 922/88/20 (провадження
№ 12-59гс20).
Велика Палата
Верховного Суду в постанові від 06.04.2021 р. №
910/10011/19 (12-84гс20) звернула увагу, що спори, пов`язані зі
створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи,
є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно
від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками)
юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом
висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду
від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18,
від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а,
від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15,
від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.
У частині
першій статті 2 СК України передбачено, що цей кодекс регулює сімейні особисті
немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми,
усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її
виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до
частини першої статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти,
інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей кодекс, можуть
врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить
вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Згідно з
частиною першою статті 14 та частиною першою 15 СК України сімейні права є
такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій
особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не
можуть бути перекладені на іншу особу.
Аналіз
вищезазначених положень закону свідчить про те, що ознакою сімейних прав і
обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість
їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або
обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або
виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який
йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права
та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.
Таким чином,
вказані норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як
домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання
належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не
можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.
ВИСНОВОК: Спір про визнання недійсним укладеного одним з
подружжя договору щодо розпорядження часткою у статутному капіталі юридичної
особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4
частини першої статті 20 ГПК України.
Аналогічний
правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29
червня 2021 року у справі № 916/2813/18
(провадження № 12-71 гс 20) та підтримано у постановах Верховного Суду
від 08 вересня 2021 року у справі №
515/1060/19 (провадження № 61-7297 св 21), від 29 вересня 2021
року у справі № 361/6229/19 (провадження №
61-3506 св 21), від 29 червня 2022 року у справі №
757/69759/17-ц (провадження № 61-18621 св 21).
Матеріал по
темі: «Підсудність спору при зміні складу учасників у договірних
відносинах»
Немає коментарів:
Дописати коментар