Ініціатор визнання податкового боргу безнадійним та його списання при банкрутстві ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення суб`єкта, який вправі ініціювати питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання в процедурі банкрутства ФОП 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо визначення суб`єкта, який вправі ініціювати питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ. 

Аналіз положень КУзПБ свідчить, що процедура реструктуризації боргів боржника здійснюється під судовим контролем, а питання, пов`язані з визначенням складу та правової долі кредиторських вимог, можуть порушуватися як учасниками справи, так і вирішуватися судом з власної ініціативи у межах здійснення повноважень щодо ведення процедури неплатоспроможності. 

Провадження у справах про неплатоспроможність за своєю правовою природою не зводиться виключно до класичного позовного спору між сторонами, оскільки КУзПБ передбачає активну участь господарського суду та арбітражного керуючого у встановленні обставин, необхідних для належного перебігу процедури, перевірки майнового стану боржника, формування реєстру вимог кредиторів та вирішення питань щодо подальшого руху справи. 

Арбітражний керуючий у процедурі реструктуризації боргів відповідно до положень КУзПБ здійснює перевірку декларації боржника, аналіз його майнового стану, розгляд заявлених кредиторських вимог, організовує проведення зборів кредиторів та подає суду звіти і відомості, необхідні для здійснення судового контролю у справі про неплатоспроможність фізичної особи. 

(!) При цьому звернення арбітражного керуючого (керуючого реструктуризацією) з питанням про застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не є здійсненням представництва інтересів боржника проти кредитора. Таке звернення може мати процесуальне значення лише у межах виконання керуючим реструктуризацією покладених на нього функцій щодо організації процедури реструктуризації, аналізу майнового стану боржника, розгляду заявлених кредиторських вимог та подання суду відомостей, необхідних для здійснення судового контролю. 

Частина 2 ст. 125 КУзПБ не містить вказівки на виключного суб`єкта звернення із заявою про визнання податкового боргу безнадійним та його списання. З урахуванням положень ст.ст. 113, 119, 122, 123, 126 КУзПБ відповідне питання може бути порушене учасниками справи про неплатоспроможність, зокрема боржником, кредитором, у тому числі контролюючим органом, а також керуючим реструктуризацією у межах його процесуальної функції та повноважень, визначених КУзПБ. 

Остаточне вирішення питання про наявність або відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ належить господарському суду в межах здійснення судового контролю за процедурою реструктуризації боргів боржника.

ВИСНОВОК: Ініціювати питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ в процедурі банкрутства ФОП може: боржник, кредитор, у тому числі контролюючий орган, а також керуючим реструктуризацією.

 

 

Матеріал по темі: «Списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП»

 

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ у взаємозв`язку з податковим законодавством та нормами КУзПБ

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо особливостей списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП.

До боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов`язків.

Водночас, КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, зокрема передбачає дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (ч. 11 ст. 126 КУзПБ).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 акцентував увагу на тому, що до спливу встановленого у ч. 11 ст. 126 КУзПБ строку керуючий реструктуризацією зобов`язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.

Отже, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, обов`язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом (правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові від 03.12.2024 у справі №916/197/23).

(!) Перевірка декларацій боржника є однією з ключових функцій керуючого реструктуризацією, спрямованою на встановлення повного та достовірного переліку активів і зобов`язань та виявлення можливого приховування майна/доходів.

Враховуючи викладене, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має здійснюватися з урахуванням того, що сама по собі відповідність податкового боргу трирічному критерію не звільняє суд від обов`язку перевірити обставини виникнення такого боргу, обставини майнового стану боржника та його здатності виконати грошові зобов`язання, перебіг процедури реструктуризації та поведінку боржника у межах цієї процедури; оскільки протилежний підхід суперечив би меті процедури реструктуризації боргів.

Додатково Судова палата звертає увагу, що інститут неплатоспроможності фізичної особи застосовується до боржника, який об`єктивно неспроможний виконати свої грошові зобов`язання. Тому під час вирішення питання про визнання податкового боргу безнадійним відповідно до ч. 2 ст. 125 КУзПБ суд має перевірити фактичний майновий стан боржника та наявність у нього активів або доходів, достатніх для погашення заборгованості. У разі якщо боржник має реальну можливість задовольнити вимоги кредитора, застосування механізму списання суперечило б меті процедури реструктуризації та принципу справедливого балансу інтересів сторін.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №903/806/20, інститут неплатоспроможності фізичної особи призначений для захисту добросовісного боржника та не може використовуватися як механізм формального припинення зобов`язань без перевірки його поведінки, майнового стану та реальної неплатоспроможності.

(!) Судова палата також враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ господарський суд вправі закрити провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема у разі встановлення неповноти або недостовірності відомостей про майновий стан боржника чи інших обставин, що свідчать про недобросовісність його поведінки. Така законодавча конструкція свідчить, що перевірка майнового стану та добросовісності боржника є необхідним елементом процедури реструктуризації. Отже, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не може відбуватися без попереднього з`ясування обставин, які водночас можуть бути підставою для закриття провадження відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ.

Судова палата дійшла висновку, що положення ч. 2 ст. 125 КУзПБ не встановлюють автоматичного матеріально-правового механізму списання податкового боргу поза межами правового регулювання ПК України, а визначають спеціальний наслідок для податкових вимог у процедурі реструктуризації, який реалізується у взаємозв`язку з приписами податкового законодавства та з урахуванням виконання передбачених Книгою четвертою КУзПБ процесуальних дій.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі №914/1559/24, у якій зазначено, що висновок про списання податкового боргу може бути передчасним, якщо суди не дослідили належним чином обставини платоспроможності боржника, не перевірили результати перевірки декларацій, інвентаризації активів та не надали оцінки доводам щодо добросовісності чи недобросовісності його поведінки.

ВИСНОВОК: ч. 2 ст. 125 КУзПБ застосовується як спеціальний правовий наслідок у процедурі реструктуризації боргів боржника, але її реалізація не зводиться до формального співставлення календарних дат. Для застосування цієї норми господарський суд зобов`язаний встановити момент виникнення податкового боргу у значенні ПК України (узгодження грошового зобов`язання, строк його сплати та перший день прострочення), а також забезпечити судовий контроль за виконанням обов`язкових процедурних елементів реструктуризації, включно з перевіркою декларації боржника, з`ясуванням його майнового стану та оцінкою добросовісності поведінки.

Без встановлення цих обставин висновок про визнання податкового боргу безнадійним і його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ є передчасним.  

 

Матеріал по темі: «Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП»

  

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Безнадійний податковий боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Значення Порядку № 220 (списання безнадійного податкового боргу) в поєднанні з КУзПБ в процедурі банкрутства ФОП 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо значення Порядку № 220 (списання безнадійного податкового боргу) в поєднанні з КУзПБ в процедурі банкрутства ФОП. 

 

Правова природа безнадійного податкового боргу 

Відповідно до ст. 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі штрафні санкції та пеня, нараховані на такий борг. 

Пункт 101.2 ПК України містить вичерпний перелік випадків, за наявності яких податковий борг визнається безнадійним. Зокрема, згідно з пп. 101.2.1 п. 101.2 ст. 101 ПК України безнадійним є податковий борг платника податків, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута. 

Судова палата зауважує, що загальні підстави та критерії визнання податкового боргу безнадійним визначені ПК України (зокрема ст. 101), а процедурний механізм його списання врегульований Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2022 №220 (далі - Порядок №220). Водночас у справах про неплатоспроможність фізичної особи питання застосування наслідків щодо податкового боргу вирішується з урахуванням спеціального регулювання КУзПБ, який встановлює особливості розгляду та наслідки судових процедур щодо боржника, у тому числі у частині, що стосується податкового боргу.

 

Значення Порядку №220 та межі його застосування 

Реалізація положень ст. 101 ПК України здійснюється з урахуванням Порядку №220, який регламентує порядок списання безнадійного податкового боргу на підставі передбачених ПК України підстав та відповідних судових рішень у справах про неплатоспроможність. 

У справах про неплатоспроможність фізичної особи застосовуються приписи КУзПБ як спеціального закону: ч. 2 ст. 125 КУзПБ передбачає визнання податкового боргу безнадійним та його списання саме у процедурі реструктуризації боргів, що не зводиться виключно до наслідків завершення провадження. 

Згідно з п. 1.3 ст. 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства. 

Відповідно до п. 87.10 ст. 87 ПК України з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов`язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з КУзПБ без застосування норм ПК України. У цьому зв`язку слід розмежувати: судове встановлення підстав застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ та подальшу організаційно-адміністративну реалізацію списання контролюючим органом за Порядком №220. 

Водночас наведене не виключає врахування положень ПК України для встановлення правової природи податкового боргу, моменту його виникнення, узгодженості грошового зобов`язання та строку його сплати, оскільки КУзПБ не містить самостійного визначення поняття "податковий борг" і не встановлює правил формування такого боргу.

Отже, для цілей застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ приписи ПК України використовуються не як порядок погашення конкурсних вимог, а як нормативна основа для кваліфікації податкового зобов`язання та встановлення моменту набуття ним статусу податкового боргу. 

З огляду на підзаконний характер Порядку №220 його приписи не можуть звужувати або змінювати правові наслідки, прямо встановлені законом. Частина 2 ст. 125 КУзПБ є спеціальною нормою, яка визначає правовий режим податкового боргу саме у процедурі реструктуризації боргів боржника. 

ВИСНОВОК: Порядок №220 у справах цієї категорії застосовується як механізм реалізації контролюючим органом результату, визначеного судовим рішенням у справі про неплатоспроможність (зокрема, для належного відображення списання в облікових системах та прийняття відповідних адміністративних рішень), і не підміняє собою судове встановлення юридичних підстав застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ.

  

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Порядок розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та роль суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: питання порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії

17 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7007/24 (ЄДРСРУ № 135693031) досліджував питання щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії.

Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

Законодавець здійснює класифікацію кредиторів по категоріям, а саме: забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Так, згідно з умовами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).

У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).

Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ, що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом. 

ВИСНОВОК: Отже, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

  

Матеріал по темі: «Порядок оскарження «індивідуальної ухвали» у справі про банкрутство»

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Порядок оскарження «індивідуальної ухвали» у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок оскарження ухвали суду за результатами відхилення кредиторських вимог окремого кредитора (так звана «індивідуальна» ухвала) у справі про банкрутство

15 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1264/25 (ЄДРСРУ № 135733081) досліджував питання щодо окремого оскарження кредитором ухвали суду в частині відхилення кредиторських вимог.

У КУзПБ, на відміну від ГПК України, не визначено вичерпного переліку ухвал у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, натомість у статті 9 КУзПБ встановлено правила оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.

Згідно з положеннями частини першої зазначеної статті ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури / процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених ГПК України та цим Кодексом (частина друга статті 9 КУзПБ).

При цьому згадуваними у частині другій статті 9 КУзПБ випадками (виключеннями із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал) є, зокрема, встановлені частиною другою статті 254, частиною першою статті 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ.

Зокрема, відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

(!) Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (частина третя статті 47 КУзПБ).

Отже, ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора (так звана «індивідуальна» ухвала) не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону. Тобто визначені в абзаці другому частини другої статті 47 КУзПБ положення є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень/ухвал у справі про банкрутство, що передбачений частиною другої статті 9 цього Кодексу та пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.02.2024 у справі № 914/791/23, від 15.04.2024 у справі № 903/780/22, від 24.02.2026 у справі № 916/1549/25 та ін.

Наслідки недотримання зазначеного правила щодо оскарження ухвали у справі про банкрутство визначені ГПК України та передбачають, що апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України - якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, тобто якщо скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254, 255 ГПК України, або без урахування окремих винятків за приписами КУзПБ, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2023 у справі № 920/162/23, а також узгоджується зі сталою та актуальною позицією Верховного Суду щодо наслідків оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, сформульованою у постановах від 11.06.2025 у справі № 920/1474/23, від 30.06.2025 у справі № 909/696/23, від 01.09.2025 у справі № 908/1897/24, від 06.11.2025 у справі № 911/2308/23 тощо.

При цьому всі учасники справи повинні розраховувати на те, що такі обмеження будуть застосовані, що сприятиме дотриманню принципів юридичної визначеності як елементу верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

ВИСНОВОК: Ухвала господарського суду першої інстанції, постановлена у справі про банкрутство за результатами розгляду вимог окремого кредитора (в частині відхилення таких вимог) в силу прямої вказівки закону, встановленої абзацом другим частини другої статті 47 КУзПБ, не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

  

Матеріал по темі: «Визнання фраудаторним правочину поза межами процедури банкрутства»

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Вимога колишнього учасника ТОВ на виплату вартості його частки у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи може бути вимога колишнього учасника ТОВ на виплату вартості його частки вимогою конкурсного чи поточного кредитора у справі про банкрутство?

18 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  902/25/24 (ЄДРСРУ № 132745966) досліджував питання щодо вимога колишнього учасника ТОВ на виплату вартості його частки у справі про банкрутство.

Для розмежування прав кредитора боржника та майнових прав учасника товариства Верховний Суд виходить із приписів ЦК України та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон про ТОВ).

Згідно зі ст. 96-1 ЦК України корпоративні права - це, зокрема, правомочності особи брати участь в управлінні юридичною особою, отримувати частину її прибутку (дивідендів), а також частку активів у разі ліквідації. Тобто закон пов`язує корпоративні права не з наявністю у учасника права вимагати від товариства фіксовану грошову суму у визначений строк, а з можливістю брати участь у діяльності товариства та отримувати результат цієї діяльності - прибуток і частку майна після припинення юридичної особи.

Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства належить самому товариству як юридичній особі. Учасники, внісши вклади до статутного (складеного) капіталу, втрачають право власності на передане майно і натомість набувають комплекс корпоративних прав. Стаття 116 ЦК України встановлює, що учасники товариства мають, зокрема, право брати участь в управлінні товариством, у розподілі його прибутку та одержувати у разі ліквідації товариства частину майна (грошових коштів), що залишилося після розрахунків з кредиторами, а також несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Закон про ТОВ деталізує ці підходи. За ст. 5 Закону про ТОВ учасник має право на участь в управлінні товариством, на отримання частки прибутку та частки майна у разі його ліквідації. За ст. 12 цього Закону статутний капітал товариства формується за рахунок вкладів учасників і є майном товариства, а не самих учасників; повернення вкладів (або виплата вартості частки) можливе лише у випадках та в порядку, визначених законом і статутом. Отже, внесок до статутного капіталу не породжує у товариства "класичного" боргу перед учасником; наслідком внесення вкладу є набуття та реалізація корпоративних прав, а не виникнення у товариства безумовного грошового зобов`язання щодо повернення вкладеного.

(!) Учасник товариства (у тому числі той, що вибув) перебуває в іншому правовому становищі, ніж кредитор. Кредитор має індивідуально визначене грошове право вимоги до боржника (право вимагати сплати конкретної суми у встановлений строк із можливістю примусового виконання), тоді як учасник є власником корпоративних прав, що забезпечують йому: - участь в управлінні товариством; - право на частку прибутку (за наявності такого та за умови прийняття рішення про його розподіл); - право на частку майна, яке залишиться після задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації товариства.

Корпоративні права за своєю природою є ризиковими: учасник, вкладаючи майно в статутний капітал, бере на себе підприємницький ризик діяльності товариства (ст. 96-1, 115, 116 ЦК України, ст.ст. 5, 12 Закону про ТОВ). У разі неплатоспроможності наслідки фінансового краху мають позначатися насамперед на інтересі учасників (через зменшення або втрату вартості їх часток), а не перекладатися на кредиторів. Саме тому при конкуренції між правами кредиторів і правами учасників щодо одного й того самого майнового масиву перевага надається кредиторським вимогам, що узгоджується із положеннями ст. 112 ЦК України про черговість задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичної особи.

За ст. 24 Закону про ТОВ учасник товариства, частка якого у статутному капіталі є меншою за 50 відсотків, може вийти з товариства будь-коли без згоди інших учасників; учасник вважається таким, що вийшов, з дня державної реєстрації його виходу. Товариство зобов`язане повідомити колишньому учасникові вартість його частки та протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід, виплатити йому вартість частки, якщо інше не встановлено статутом; вартість частки визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників пропорційно до розміру частки.

З наведених норм убачається, що право колишнього учасника на виплату вартості його частки є формою реалізації корпоративних прав, за своєю функцією подібною до права на ліквідаційну квоту - частку в чистих активах товариства. Така вимога, хоч і має грошове вираження, не тотожна грошовому зобов`язанню боржника, яке виникає з цивільно  правового договору чи іншої підстави, прямо передбаченої ст. 1 КУзПБ, і не є вимогою кредитора у справі про банкрутство.

Виплата вартості частки колишньому учасникові означає розподіл власного капіталу товариства на його користь, тобто зменшення чистих активів, що належать самим учасникам, а не погашення боргу перед третьою особою. Такий розподіл корпоративного майна допустимий лише за умови, що це не ставить під загрозу можливість повного розрахунку з кредиторами, що відповідає як ст. 112 ЦК України, так і положенням Закону про ТОВ щодо розподілу майна у разі ліквідації.

З моменту відкриття провадження у справі про банкрутство щодо майна боржника починає діяти спеціальний режим КУзПБ. У цьому режимі все майно боржника, включно з його власним капіталом (у тому числі статутним капіталом та іншими складовими чистих активів) формує ліквідаційну масу, призначену насамперед для задоволення грошових вимог кредиторів (ст.ст. 39, 44, 47 КУзПБ). Учасники товариства - як чинні, так і ті, що вибули, - можуть претендувати лише на майно, яке залишиться після задоволення всіх грошових вимог кредиторів.

Пункт 14 ст. 39 КУзПБ прямо відмежовує вимоги засновників (учасників) щодо повернення внесків, виплати вартості часток, розподілу прибутку чи майна боржника від вимог кредиторів: такі вимоги можуть бути задоволені лише за рахунок майна, що залишиться після задоволення грошових вимог кредиторів, і не формують ані конкурсної, ані поточної заборгованості боржника.

У такому нормативному контексті право колишнього учасника ТОВ на виплату вартості його частки, що виникло у зв`язку з виходом зі складу учасників ТОВ є правом колишнього учасника на частку в чистих активах товариства, а не кредиторською вимогою до боржника щодо погашення грошового боргу. Відкриття провадження у справі про банкрутство змінює спосіб реалізації цього права: воно перетворюється на право на частку у можливому ліквідаційному залишку після завершення розрахунків з усіма кредиторами боржника і не може бути реалізоване шляхом включення відповідної вимоги до реєстру кредиторів.

Таким чином, вимога колишнього учасника ТОВ не може розглядатися ні як конкурсна, ні як поточна у розумінні ст.ст. 1, 45, 47, 64 КУзПБ. За своїм змістом вона є корпоративною майновою вимогою колишнього учасника до майна боржника, що може залишитися після повного задоволення грошових вимог усіх кредиторів, і не підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів у межах цієї справи про банкрутство.

Такий підхід дозволяє узгодити норми ст. 24 Закону про ТОВ, ст. 1 та п. 14 ст. 39 КУзПБ і усунути потенційну колізію між загальними правилами корпоративного права та спеціальним режимом неплатоспроможності. Надання колишньому учасникові статусу конкурсного чи поточного кредитора щодо суми вартості його частки означало б фактичне задоволення його вимог на рівні або навіть раніше за інших кредиторів, хоча саме учасники, як власники корпоративних прав, повинні першими нести економічні наслідки неплатоспроможності товариства. Це суперечило б логіці КУзПБ та загальному принципу розподілу підприємницького ризику, закріпленому в цивільному законодавстві.

ВИСНОВОК: Вимога колишнього учасника ТОВ на виплату вартості його частки є формою реалізації корпоративних прав і не може бути вимогою кредитора у справі про банкрутство.

  

 

 

Матеріал по темі: «Право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності»

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов