Показ дописів із міткою боржник. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою боржник. Показати всі дописи

25/07/2025

Захист прав боржника якщо електроні торги не відбулись, а майно передане стягувачу

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Спосіб судового захисту якщо електронні торги не відбулись, а майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу на підставі акту виконавця 

23 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/26071/22, провадження № 61-4567 св 25 (ЄДРСРУ № 129025127) досліджував питання щодо спосіб судового захисту якщо електронні торги не відбулись, а майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу за іншою процедурою, відмінною від процедури реалізації майна на торгах 

Верховний Суд ураховує, що аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилаютьдо інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна. 

Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір. 

Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. 

Такий висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23). 

(!) Водночас Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. 

У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону). 

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону). 

(!) З огляду на зазначене передбачена статтею 62 вказаного Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт. 

Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем). 

Відповідно до положень статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. 

Отже, у в разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. 

З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем. 

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). 

ВАЖЛИВО: Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України, так як відсутній правочин. 

Водночас у частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). 

За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. 

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. 

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 206/2421/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 755/4534/21

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 130/1125/22, провадження № 61-12467св23. 

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 199/4891/19-ц (провадження № 61-15558св20) зазначено про те, що відчуження майна на електронних торгах, як угода купівлі-продажу, є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі, мають бути залучені організатори електронних торгів та особа, визнана їх переможцем. 

Разом із тим, Верховний Суд у вищевказаній постанові наголосив на тому, що у справі, що переглядалася, відсутні підстави для застосування наведених висновків Верховного Суду, оскільки спірне майно реалізовано не на електронних торгах, тобто щодо спірного майна не укладався договір купівлі-продажу, а майно передано стягувачу в рахунок заборгованості за його заявою. Тому у справі відсутні підстави для залучення до розгляду організатора електронних торгів

Вирішуючи позов у частині вказаних позовних вимог, які стосуються оскарження постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, у організатора електронних торгів, не виникають права та обов`язки щодо повернення майна. 

ВИСНОВОК: Отже, ефективним способом судового захисту порушених прав боржника, якщо реалізація арештованого майна на прилюдних торгах не відбулась, є позов про  визнання протиправними та скасування постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу та акта про передачу зазначеного майна без залучення торгівельної організації в якості відповідача.

 

 


Матеріал по темі: «Визнання судом електронних торгів недійсними»

 

 

 

 

 

 Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов


19/07/2025

Звернення стягнення на іпотечне майно у разі смерті майнового поручителя

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на іпотечне майно у разі смерті іпотекодавця, який не був боржником за основним зобов’язанням

25 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 761/382/21, провадження № 14-132цс24 (ЄДРСРУ № 128876523) досліджувала питання щодо застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України у правовідносинах, коли іпотекодавець, який не є боржником за основним зобов`язанням, помер, а майно, що є предметом іпотеки перейшло до його спадкоємця

Стаття 1281 ЦК України передбачає, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

За статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

(!) Зі змісту наведених вище статей можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов`язання помирає, а її майно переходить до інших осіб - спадкоємців, які разом з цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов`язання спадкодавця, яке обмежується вартістю успадкованого майна.

На відміну від правовідносин майнового поручительства, на цьому етапі таке майно не розглядається основним засобом погашення зобов`язання. На противагу іпотечному майну, зазначене спадкове майно може не містити обтяжень кредитора, а самі спадкоємці, набуваючи таке вільне від обтяжень майно та мирно володіючи ним, можуть не знати про боргові зобов`язання спадкодавця [спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги].

Своєю чергою кредитор теж має проявити обачність і заявити про свої вимоги до спадкоємців протягом розумного строку, який визначає стаття 1281 ЦК України.

З цього логічно випливають норми статті 1282 ЦК України, які, враховуючи характер виниклих правовідносин (розріз спадкових та боргових зобов`язань), гарантують спадкоємцеві право залишити собі спадкове майно (яке іноді має значну нематеріальну цінність для особи), виплативши його грошовий еквівалент. І лише в разі незадоволення своїх грошових вимог кредитор вправі розпочати процес звернення стягнення на це майно.

Натомість спадкування майна майнового поручителя має інший характер та інше правове врегулювання.

Насамперед, іпотекодержатель не є кредитором іпотекодавця, який не є стороною основного зобов`язання, позаяк, останній не є боржником [див. блок «Щодо особливостей правового статусу іпотекодавця»].

Слід звернути увагу, що в ситуації іпотечного поручительства зобов`язаним є майно, а не певна особа.

Отже, саме це майно, а не іпотекодавець [який цілеспрямовано визначив таку форму зобов`язання та конкретне майно] є гарантом виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Резюмуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].

У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.

ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

Норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].

У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку» [див. статтю 23 цього Закону], які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Правовий статус іпотекодавця та його спадкоємців»

 

 



Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов


Правовий статус іпотекодавця та його спадкоємців

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду щодо особливостей правового статусу іпотекодавця та його спадкоємців, а також  долі майна переданого в заставу

25 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 761/382/21, провадження № 14-132цс24 (ЄДРСРУ № 128876523) досліджувала питання щодо правового статусу іпотекодавця та долі майна переданого в заставу.

Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правовий статус іпотекодавця та дійшла висновку, що залежно від його участі в основному зобов`язанні він може бути 1) боржником або 2) майновим поручителем.

За статтею 1 Закону України «Про іпотеку» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання;

майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника;

основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, що виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою.

Отже, законодавець розрізняє статус іпотекодавця залежно від його зв`язку з основним зобов`язанням: 1) якщо іпотекодавець є зобов`язаною особою за основним правовідношенням, то він є боржником, у разі якщо ж 2) іпотекодавець передав нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем, то він є майновим поручителем.

У рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» Конституційний Суд України роз`яснив, що іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

(!!!) Таким чином, обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.

У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов`язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов`язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов`язаннях.

Наведене вище співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку», за якими якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

ВИСНОВОК: Іпотекодавець, залежно від його участі в основному зобов`язанні, може бути 1) боржником або 2) майновим поручителем, тому в другому варіанті спадкоємці іпотекодавця-майнового поручителя успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.

 

 

 

Матеріал по темі: «Пріоритет іпотеки перед іншими кредиторами боржника»

 

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов


11/07/2025

«Віндикаційний імунітет для майна проданого в порядку виконання судового рішення

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

«Віндикаційний імунітет» (майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача) для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення

25 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/17112/21, провадження № 61-8393св24 (ЄДРСРУ № 128594907) досліджував питання щодо «віндикаційного імунітету» (майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача навіть у разі подальшого скасування рішення) до майна, яке було продане чи передане на виконання рішення суду .

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України).

Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця. Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (див. пункти 6.34., 6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Цей суд вже звертав увагу, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27липня 2023 року в справі № 932/1139/21 (провадження № 61-475св23)

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).

Віндикаційний імунітет (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України), при якому не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець. Завдяки віндикаційному імунітету, який передбачений парламентом для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення.

Обміркувавши викладене, Верховний суд зауважує, що:

добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знає і не може знати, що отримує майно від особи, яка не має права на його відчуження;

завдяки «віндикаційному імунітету», який передбачений парламентом для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення;

при «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.

ВИСНОВОК: До майна, яке було продане чи передане на виконання рішення суду діє «віндикаційний імунітет», а тому воно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача навіть у разі подальшого скасування рішення.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Електронні торги проведені на підставі правочину, який в подальшому було визнано недійсним»

 




Теги: віндикаційний імунітет, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 




28/05/2025

(НЕ)Зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: повернення виконавчого документа стягувачу, як підстава для зняття арешту з майна боржника в рамках виконавчого провадження

14 травня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №  2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24 (ЄДРСРУ № 127605064) досліджувала питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу, як правова підстава для зняття арешту з майна боржника в рамках виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15,  сформулювавши висновок про те, що як частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV, так і  пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня    2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначалось  обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

З наведеного вище вбачається, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.

(!) Виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.

У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.

Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

(!) Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

ВИСНОВКИ про застосування норм права:

1) Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

-   у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

-       у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

2) Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

3) Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

 

 

 

 
Матеріал по темі: «Правові наслідки завершення виконавчого провадження»
 

 



 

Теги: повернення виконавчого документа, стягувач, боржник, зняття арешту, скасування арешту, майно боржника, завершення виконавчого провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов