Поновлення процесуального строку на оскарження судового рішення у зв’язку
із запровадженням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної
хвороби СОVID 19
18 січня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках
справи № 370/522/16-ц, провадження №
61-12678св21 (ЄДРСРУ 102562574) досліджував питання щодо поновлення
процесуального строку на оскарження судового рішення у зв’язку із
запровадженням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID
19).
Суть проблеми: Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало
законної сили, може бути визнано порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава
може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк
звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на
судовий захист і доступ до правосуддя.
Слід взяти до уваги також висновки
Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року в
справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» та від 13.02.2001 року в
справі «Кромбах проти Франції», в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право
встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 року в справі
«Пелевін проти України» та від 30.05.2013 року в справі «Наталія Михайленко
проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та
може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки
право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні «Prince Hans-Adam II of
Liechtenstein проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року п. 44)
Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду,
гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати
обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером
право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі
Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен
переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені
особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже
спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1
статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного
пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти
Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд
дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути
обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за
захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав
людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України"
зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають
на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу
юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду
з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня
1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (позовної давності) є
обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги,
безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і
дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні
розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA
CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112). виправдовують втручання у принцип
остаточності судового рішення.
В даній справі підставою для поновлення
строку на оскарження судового рішення зазначено, що відповідно до пункту 3
Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом
Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID
19), строки, зокрема
визначені статтею 49, 83, 84, 170, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 235, 275, 284,
325, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу продовжуються.
Для запобігання поширенню на території
України гострої респіраторної хвороби COVID-19 Уряд України продовжив карантин до 31 серпня 2022 року.
Так, відповідно до постанови Кабінету
Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з
12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Згідно із Законом України від 30
березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних
гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі -
Закон № 540-IX) Розділ ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України
доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого
Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної
хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180,
181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398,
407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні
строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або
зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів,
забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та
відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або
відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного
рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про
скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду
апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання
заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними
обставинами продовжуються
на строк дії такого карантину".
(!!!) Отже, визначений процесуальним Кодексом строк продовжено в силу Закону.
Відповідно до Закону України від 18
червня 2020 року № 731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних
гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі -
Закон від 18 червня 2020 року № 731-ІХ) пункт 3 Розділу XII "Прикінцеві
положення" ЦПК України викладено у такій редакції: "Під час дії
карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання
поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та
осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,
інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення
відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені
нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і
такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує
процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної
процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у
зв`язку з карантином".
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ
"Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону процесуальні
строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві
положення" ЦПК України в редакції Закону № 540-IX, закінчуються через 20
днів після набрання чинності цим Законом. Закон від 18 червня 2020 року №
731-ІХ набрав чинності 17 липня 2020 року.
ВАЖЛИВО: Отже, наведене свідчить, що суд може поновити процесуальний строк як до
запровадження, так і після закінчення карантину, якщо визнає причини такого
пропуску поважними і такими, що зумовлені запровадженими обмеженнями.
Таким чином, аналіз практики
Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень
стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення,
ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду
або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності,
відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та
обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з
поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи
обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися
індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не
можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно
враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його
відновлення для інших осіб.
Сам факт існування певних карантинних
обмежень не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду,
якщо такі обмеження об`єктивно не перешкоджали реалізувати своє право на
звернення до суду у строки встановлені процесуальним законодавством України.
Отже, сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне
поновлення пропущеного процесуального строку без наведення
заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були
перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.
ВИСНОВОК: Сам факт запровадження карантину не
свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без
наведення заявником інших негативних обставин, що були зумовлені карантинними
обмеженнями та перешкоджали стороні вчинити процесуальні дії.
Матеріал по темі: «Захист порушеного права у разі пропущення строків позовної давності»
Теги:
карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до
суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар