Позовні вимоги до державного реєстратора, в якому застосовано формулювання
«арешт на все майно»
08 лютого 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/6762/21, адміністративне провадження №
К/9901/41849/21 (ЄДРСРУ № 103127835) досліджував питання щодо формування
позовних вимог до держреєстратора при скасуванні «арешту на все майно».
Правовідносини, що виникають у сфері
державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої
статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або
припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення
відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна
система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані
речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких
прав.
Відповідно до статті 3 Закону № 1952-ІV
загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою
об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на
нерухоме майно та їх обтяження.
Частиною першою статті 5 Закону №
1952-ІV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та
їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані
на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни
призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки,
будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові
приміщення.
Пунктами 1-3 частини третьої статті 10
Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює
відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а
також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими
правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність
обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального
посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи,
яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про
речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному
реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень
прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон
та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу,
припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє
документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну
реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в
державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення
реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного
кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також
відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем,
держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні
органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної
взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять
персональні дані особи.
Як передбачено частиною першою статті
18 Закону № 1952-ІV, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1)
прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та
реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій
документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі
подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі
прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних
заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав,
відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на
наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації
прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних
рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності
підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав,
відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в
Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального
розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме
майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу
з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого
використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду
заяви.
Згідно з пунктом 1 частини другої
статті 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі
судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на
нерухоме майно, що набрало законної сили.
Зі змісту наведених правових норм
вбачається, що прийняттю
рішення державного реєстратора про обтяження нерухомого майна передує
перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей
реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав
для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у
проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.
Отже, одним з обов`язків державного реєстратора є встановлення
відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на
нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї
інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор
повинен, зокрема, запитувати інформацію від органів, які відповідно до чинного
на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі
потреби подання додаткових документів тощо (02 лютого 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/1286/19, ЄДРСРУ № 94797909).
Слід враховувати, що Верховний Суд,
розглядаючи господарську справу № 910/10963/19,
у постанові від 28 жовтня 2020 року, зазначив, що згідно із Законом України
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії
рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону №
1952-ІV викладено у новій редакції.
Відповідно до абзаців першого-третього
частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV (у редакції, чинній із 16 січня 2020
року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного
реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування
рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі
судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини
шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового
рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено
державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної
реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції
України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті
37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення
речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування
рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання
недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну
реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається
виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових
прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за
наявності таких прав).
На цій підставі Верховний Суд у
постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 сформулював правовій
висновок, відповідно до якого у розумінні положень наведеної норми у чинній
редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-ІV у
попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених
прав як: скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та
скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового
захисту порушених прав та інтересів особи є:
- судове
рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну
реєстрацію прав;
- судове
рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких
проведено державну реєстрацію прав;
- судове
рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту
порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень
обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням
цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до
законодавства (за наявності таких прав).
Крім того, Верховний Суд у постанові
від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 вказав, що за змістом частини
третьої статті 26 Закону № 1952-ІV виконанню
підлягають виключно судові рішення:
1) про скасування рішення державного
реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень;
2) про визнання недійсними чи
скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
3) про скасування державної реєстрації
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,
Тобто до їх переліку не належить судове
«рішення про
скасування запису про
проведену державну реєстрацію права», тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб
захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків
щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі №
1952-ІV.
Частиною 2 статті 5 КАС України
передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка
звернулася до суду, може
здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і
забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і
громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з
боку суб`єктів владних повноважень.
Колегія суддів також звертає увагу, що
за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як
вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії
ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя;
відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої
статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного
або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7
травня 2002 року № 8-рп/2002).
Конституційний Суд України у Рішенні
від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив,
що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає
вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною
декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на
ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках
порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про
громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини
та основних свобод (стаття 13).
ВАЖЛИВО: Отже, ефективний спосіб захисту прав та
інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам:
- забезпечувати
максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого
регулювання;
- бути
адекватним фактичним обставинам справи;
- не
суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду;
- узгоджуватися
повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у
межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Аналогічна правова позиція викладена,
зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.
У судовій практиці сформульована стала
правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним
вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте
припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або)
відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний
спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт
захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та
охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права
і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять
безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації -
не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати
Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №
705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у
справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у
справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020
року у справі № 0940/2394/18).
Зі змісту частини третьої статті 26
Закону № 1952-ІV вбачається, що не підлягають скасуванню та/або вилученню
відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного
реєстру прав. При цьому, можуть бути, зокрема, скасовані рішення державного
реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень, а також державна реєстрація речових прав з одночасним визнанням,
зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих
відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
На цьому наголошено у постанові
Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.
ВИСНОВОК: Якщо позовні вимоги полягають у визнанні протиправним та скасуванні
конкретного рішення державного реєстратора, в якому застосовано формулювання
«на все майно» та скасування державної реєстрації обтяження всього майна,
проведеної відповідно до цього рішення, то такі вимоги не суперечать положенням частини третьої
статті 26 Закону № 1952-ІV та узгоджуються з висновком Верховного Суду,
що викладений у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 910/10963/19.
Матеріал по темі: «Визначення належного відповідача у справі при оскарженні рішення реєстратора»
Теги:
арешт майна, арешт на все майно, скасування рішення держреєстратора, обтяження
майна, оскарження, скарга до Мінюсту, судова практика, Верховний суд, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар