Велика Палата Верховного Суду: визначення організаційно – правової форми
приватного підприємства з урахуванням положень Статуту та норм права
29 червня 2021 року Велика Палата
Верховного Суду в рамках справи № 916/2813/18
(провадження № 12-71гс20) визначила систему ознак та характеристик для
визначення організаційно – правової форми приватного підприємства.
Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу
України, підприємництво
- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська
діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою
досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку
підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
В свою чергу, ч. 1 ст. 63
Господарського кодексу України встановлює, що залежно від форм власності,
передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи
суб'єкта господарювання (юридичної особи), підприємство, що діє на основі колективної
власності (підприємство колективної власності), комунальне підприємство, що діє
на основі комунальної власності територіальної громади, державне підприємство,
що діє на основі державної власності, підприємство, засноване на змішаній формі
власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);
До господарських товариств належать:
акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ч. 1 ст.
80 ГК України)
Організаційно-правова форма
приватного підприємства
Відповідно до частини першої статті 62
ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений
компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або
іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом
систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої
господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими
законами.
Приватним підприємством визнається
підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян,
іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої
праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта
господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).
Частиною першою статті 63 ГК України
передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата
Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі №
917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком,
сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства -
це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
З ознакою наявності чи відсутності
учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із
чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного
учасника.
Відповідно до частини першої статті 84
ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою
одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі
товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне
товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою
відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи
сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання,
що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене
для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками
(засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
Встановлення виду підприємницького
товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне
підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або
додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським
кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному
конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин
відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські
товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про
кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
Для визначення виду
підприємницького товариства слід виходити з наступного:
Якщо ПП не випускає акції, то не може
бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України
учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної
особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника
(засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
За загальним правилом учасники
(засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного
підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є
повним або командитним товариством чи товариством з додатковою
відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка
встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може
бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом
(сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним
об`єднанням).
Визначальною ознакою кооперативу є те,
що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий
статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4
Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у
певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої
статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, якщо
статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у
вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не
є кооперативом.
З врахуванням всього вищесказаного
приватне підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю.
При цьому Велика Палата Верховного Суду
враховує, що в Державному класифікаторі України ДК 002:2004 «Класифікація
організаційно-правових форм господарювання», затвердженому наказом Державного
комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від
28.05.2004 № 97 (далі - Класифікатор), приватне підприємство поіменовано
окремою організаційно-правовою формою господарювання, однак вважає за необхідне
звернути увагу, що відповідно до абзацу другого розділу 1 (Вступ) Класифікатора
об`єктом класифікації є, зокрема, визначені чинним законодавством
організаційно-правові форми юридичних осіб. Тобто Класифікатор самостійно не визначає
організаційно-правові форми юридичних осіб, а лише
містить їх систематизований виклад, який має бути заснований на формах,
визначених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 8
ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами
цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за
змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Застосування закону за аналогією закону
допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером
потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються
будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо,
ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні
відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки
наведені в пунктах 43-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від
23.06.2020 у справі № 909/337/19.
Водночас у пунктах 56-58 постанови від
18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата
Верховного Суду частково погодилась з висновком суду апеляційної інстанції
стосовно можливості врегулювання положеннями статутів як нормативними актами
порядку прийняття рішень за відсутності відповідного законодавчого регулювання,
а також зауважила, що статут є актом, у якому закріплені локальні норми
матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління
юридичною особою. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на
приписи частини першої статті 8 ЦК України.
А отже, у судових провадженнях стосовно
реалізації та захисту корпоративних прав приватного підприємства суди керуються
нормами права, якими унормовано подібні за змістом відносини - щодо реалізації
та захисту корпоративних прав, повʼязаних із участю в товаристві
з обмеженою відповідальністю (постанови Верховного
суду від 06.03.2018 р. у справі № 907/167/17
та від 06.11.2018 р. у справі № 922/60/18)
ВИСНОВОК: Отже, у відповідності до визначеної судової практики Верховного суду
приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної
особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Матеріал по темі: «Використання факсимільного відтворення підпису»
Теги:
приватне підприємство, ТОВ, юридична особа, статут, учасник товариства, збори,
форма власності, вихід учасника, загальні збори, підприємництво, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар