Правова можливість поновлення строку, що встановлений судом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: продовження та поновлення пропущеного учасником процесуального строку для вчинення відповідної процесуальної дії

05 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 914/2848/22, провадження № 12-66гс23 (ЄДРСРУ № 120396090) досліджував питання щодо продовження та поновлення пропущеного учасником процесуального строку для вчинення відповідної процесуальної дії.

За змістом частин першої та четвертої статті 119 ГПК України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Натомість відповідно до частини другої статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Водночас суд не може продовжити строк понад встановлений цим Кодексом (правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).

Відповідно до частини першої статті 295 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом

ВИСНОВОК: Ураховуючи наведене вбачається, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом, натомість поновлення строку, що встановлений судом, є неможливим.

 

 

Матеріал по темі: «Заява про перегляд заочного рішення подана з пропуском установленого законом строку»
 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Заява про перегляд заочного рішення подана з пропуском установленого законом строку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого законом строку 

04 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/7879/22, провадження № 61-5828св24 (ЄДРСРУ № 120207304) досліджував питання щодо повноважень суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого законом строку.

Відповідно до частини другої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК України).

Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

Отже, частину другу статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

(!!!) Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та наступних статтях.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду.

(!!!) Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень суду першої інстанції не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.

Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано.

ВИСНОВОК: Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

 

 

 

Матеріал по темі: «Специфіка процесуальних строків та їх поновлення»
 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Специфіка процесуальних строків та їх поновлення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відносно процесуальних строків як інструменту забезпечення дотримання принципу правової визначеності

04 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/7879/22, провадження № 61-5828св24 (ЄДРСРУ № 120207304) досліджував питання щодо процесуальних строків як інструменту забезпечення дотримання принципу правової визначеності.

За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.

Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.

Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.

Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.

У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

ВИСНОВОК: Встановлення процесуальних строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності дисциплінує та слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.

 

 

  

Матеріал по темі: «Поновлення процесуальних строків у зв’язку із веденим воєнним станом»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повторне звернення до суду з апеляційною скаргою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Подання другої апеляційної скарги з усуненням недоліку, який слугував підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги

29 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2301/22, адміністративне провадження №К/990/35483/23 (ЄДРСРУ № 116057586) досліджував питання щодо подання другої апеляційної скарги з усуненням недоліку, який слугував підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За змістом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, та якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Усталеною є практика Верховного Суду, що сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

У постановах від 24 липня 2023 року (справа №200/3692/21), від 07 вересня 2023 року (справа №120/3679/22) Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

ВИСНОВОК: Недопущення тривалого зволікання із поданням другої апеляційної скарги та усунення недоліку, який слугував підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, є свідченням того, що апелянт не допустив невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами та обов`язками.

Отже, за наявності таких доводів першочерговому встановленню підлягають обставини того, коли апелянт отримав копію ухвали апеляційного суду про повернення первинно поданої апеляційної скарги, скільки часу минуло до моменту повторного звернення до суду, як апелянт діяв протягом зазначеного часу.

 

 

Матеріал по темі: «Повернення апеляційної скарги з підстав зловживання процесуальними правами»

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного строку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальні випадки для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного (… і більше) строку

20 грудня 2023року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 490/9587/18, провадження № 61-10899св23 (ЄДРСРУ № 115859377) досліджував питання щодо процесуальних випадків для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного (і більше) строку.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

(!!!) Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Водночас, у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц викладено висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

ВИСНОВОК: Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права (частини другої статті 358 ЦПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) та передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Право іншого учасника провадження на апеляційне оскарження того самого рішення»

 

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Поновлення процесуальних строків у зв’язку із веденим воєнним станом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість поновлення процесуальних строків у зв’язку із військовою агресією та діючим воєнним станом на території України

07 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 873/496/23 (ЄДРСРУ № 114751022) досліджував питання щодо поновлення процесуальних строків у звязку із військовою агресією на території України.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" (від 03.04.2008 № 3236/03) вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Частиною третьою статі 346 ГПК України передбачено, що заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, повертається. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про скасування рішення третейського суду, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Частиною першою статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Верховний Суд відзначає, що процесуальний кодекс не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Положення ГПК України не визначають конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

При цьому з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску встановленого законом строку шляхом подання відповідних доказів. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні (постанова Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 873/56/22).

Постановою від 25.10.2022 у справі за №  585/2494/18 Верховний Суд звернув увагу, що "відповідно до усталеної судової практики під поважними причинами пропуску строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

При цьому відповідно до Указу Президента України №  64/2022 "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту  20 частини  першої статті  106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні із 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30  діб, який надалі був продовжений.

Звичайно, введення воєнного стану є обставиною, яка не залежить від волевиявлення особи і в певних випадках може створити перешкоди та труднощі, що унеможливлюють чи ускладнюють можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022р. у справі №990/115/22).

Отже, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Аналогічне твердження було визначене Верховним Судом в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц.

Для визнання цієї підстави поважною слід брати до уваги, зокрема, територіальне місцезнаходження суду і скаржника, порядок його функціонування, хід бойових дій, існування реальної небезпеки для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку; час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини (висновки, наведені у постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 25.10.2022 у справі за №  585/2494/18 (ЄДРСРУ № 107023971).

У постанові від 10.11.2022 у справі за №  990/115/22 Велика Палата Верховного Суду виснує, що сам факт дії воєнного стану не зупиняє процесуальних строків та у пункті  47 постанови вказує, що "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Між тим, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 також зазначено про те, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВОК: Відтак Верховний Суд зазначає, що є недостатнім в клопотаннях про поновлення пропущених процесуальних строків посилання всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є безумовною перешкодою для здійснення правосуддя та не є безумовною підставою для зупинення судового процесу.

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судових рішень в умовах воєнного стану в Україні»

 

 

Теги: воєнний стан, воєнні дії, карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Позовна давність: загальні строки, збільшення, переривання, продовження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовна давність: загальні строки, збільшення строків, переривання, продовження на час війни або карантину COVID-19

13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 207/1892/18, провадження № 61-11887 св 22 (ЄДРСРУ № 109491727) досліджував питання щодо строків позовної давності.

Загальні строки позовної давності 

Відповідно до стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зазначено, що «Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України)».

«Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону».

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306 цс 18).

 Збільшення позовної давності

При цьому згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі, а тому доводи сторони про усну домовленість є безпідставними.

При цьому,  у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 Верховний Суд  зазначив про те, що у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540 - ІХ перелічені всі статті Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Переривання позовної давності

Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802 св 21).

Окрім цього, правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання (09 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/4373/18, провадження № 61-11499св22 (ЄДРСРУ № 109491611).

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судових рішень в умовах воєнного стану в Україні»

  

Теги: воєнний стан, позовна давність, карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов