Повторне апеляційне оскарження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: розгляд апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи

12 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/638/25 (ЄДРСРУ № 134017737) досліджував питання щодо розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.

У процедурі оскарження судового рішення першої інстанції процесуальним законом встановлено виправдані обмеження, спрямовані на забезпечення оперативності процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із істотних елементів принципу верховенства права.

Такі обмеження знаходять своє відтворення в положеннях процесуального кодексу України щодо прийнятності апеляційної скарги, зокрема, і у приписах статті 272 цього Кодексу - щодо порядку розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 272 Господарського процесуального кодексу України:

- якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

- суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи;

- суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Отже, для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, суд має встановити наявність таких передумов для відкриття провадження:

1) особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду;

2) доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 19.10.2018 у справі № 910/2002/17, від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 18.06.2020 № 44/380-б, від 10.09.2020 у справі № Б13/115-12, від 26.09.2023 у справі № 911/1245/21(911/3210/23).

Суд, вирішуючи питання про відкриття повторного апеляційного оскарження за апеляційною скаргою особи, яка не була присутня під час апеляційного розгляду справи та яка вважає, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права, інтереси чи обов`язки, яке вже було предметом первісного апеляційного розгляду, суд зобов`язаний встановити:

- наявність у особи, яка подає апеляційну скаргу у порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України, правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним;

- наявність такої умови для розгляду апеляційної скарги у порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України як наявність відмінних доводів та аргументів, що покладені особою в основу апеляційної скарги, від тих доводів та аргументів, які розглядалися апеляційним судом під час первісного апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи (правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові 02.08.2023 у справі № 910/4288/22, від 26.09.2023 у справі № 911/1245/21(911/3210/23).

Отже, встановлення тотожності підстав та аргументів, викладених у первісній апеляційній скарзі, та мотивів в постанові суду апеляційної інстанції за результатами її розгляду, з тими аргументами та підставами, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 Господарського процесуального кодексу України, є належною підставою для відмови у відкриті апеляційного провадження, зокрема згідно з частиною п`ятою статті 272 Господарського процесуального кодексу України.

Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 Господарського процесуального кодексу України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням (подібні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 910/25520/13, від 12.02.2021 у справі № 913/567/19, від 11.05.2023 у справі № 908/1324/21, від 08.06.2023 у справі № 927/149/22, від 12.04.2023 у с праві № 911/3132/17).

ВИСНОВОК: Суд апеляційної інстанції, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, має виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та недопущення задоволення апеляційної скарги, поданої з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є істотними для вирішення конкретного спору.

 

Матеріал по темі: «Повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення»

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження ухвали про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Окреме оскарження ухвали про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення

02 лютого 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 202/18514/13-ц, провадження № 61-6628сво25 (ЄДРСРУ № 133874713) досліджував питання щодо правової можливості окремого оскарження ухвали про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення.

У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України). Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Водночас питання щодо критеріїв, за якими ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку вже вирішувалися його Об`єднаною палатою. Зокрема:

1) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і рішенням Конституційного Суду України;

2) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову в залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову в залишенні заяви без розгляду разом із рішенням суду першої інстанції;

3) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) вказано, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Об`єднана палата з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.

Суть цього підходу полягає в тому, що:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб). Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку. На користь такого висновку свідчить і той факт, що не всі ухвали суду першої інстанції, щодо яких у процесуальних кодексах є вказівка на можливість їх апеляційного оскарження, зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України. Наприклад, відповідно до статті 469 ЦПК України ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені цим Кодексом; відповідно до частини третьої статті 487 цього Кодексу ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції. Однак зазначені ухвали не згадуються в переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України (див. пункти 25-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23)).

ВИСНОВКИ об`єднаної палати Касаційного цивільного суду про застосування норм права:

З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.

Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку відповідачем.

Відповідач, як особа, заяву про перегляд заочного рішення якої задоволено, може оскаржити ухвалу про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення лише разом із рішенням по суті спору за результатами розгляду позову.

  

 

 

Матеріал по темі: «Кардинальна зміна підходу до розгляду заяв про перегляд заочного рішення поданих із пропуском строку»

 

 

Теги: заочне рішення, перегляд судового рішення, залишення без розгляду, поновлення строків, заява про перегляд, апеляційне оскарження, суд,  Адвокат Морозов

Апеляційна скарга після закінчення апеляційного розгляду справи за скаргою іншої особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: розгляд апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи

24 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1539/21 (910/7148/22) (ЄДРСРУ № 126833987)( досліджував питання щодо розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи, унормовано статтею 272 ГПК України.

Положення цієї норми мають застосовуватися судом апеляційної інстанції тоді, коли апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

(!!!) Метою названої статті є недопущення перегляду судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції з мотивів, які були вже предметом розгляду за первісно поданою апеляційною скаргою.

Відповідно до приписів частин першої, четвертої та п`ятої статті 272 ГПК України у разі, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Отже, для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, суд має встановити наявність таких умов для відкриття провадження: (1) особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду; (2) доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 19.10.2018 у справі №910/2002/17, від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 18.06.2020 №44/380-б, від 10.09.2020 у справі №Б13/115-12, від 20.01.2021 у справі №913/567/19, від 25.02.2021 у справі №15/81, від 06.05.2021 у справі №910/1119/16, від 11.05.2023 у справі №908/1324/21).

Тільки за відсутності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, передбачених частиною 5 статті 272 і статтею 261 ГПК України, а також підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення її з підстав визначених в статті 260 ГПК України, апеляційний суд має відкривати апеляційне провадження за апеляційною скаргою, що надійшла до апеляційною суду після закінчення апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

При цьому судами має враховуватися правова позиція Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 про те, що питання чи оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та обов`язки, здійснюється тільки після відкриття апеляційного провадження за відсутності визначених процесуальним законом підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав.

Разом з тим метою статті 272 ГПК України є недопущення перегляду апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції з мотивів, які були вже предметом розгляду за первісно поданою апеляційною скаргою.

(!) Належною підставою для відмови у відкриті апеляційного провадження, зокрема згідно з частиною п`ятою статті 272 ГПК України, є встановлення тотожності підстав та аргументів, викладених у первісній апеляційній скарзі, та мотивів в постанові суду апеляційної інстанції за результатами її розгляду, з тими аргументами та підставами, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 цього Кодексу.

Тотожність аргументів та підстав у первісній апеляційній скарзі та мотивів в постанові суду апеляційної інстанції за результатами її розгляду, тим аргументам та підставам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 ГПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням (подібні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 910/25520/13, від 20.01.2021 та від 12.02.2021 у справі № 913/567/19, від 11.05.2023 у справі № 908/1324/21).

Слід вказати, що стаття 264 ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження, яке помилково відкрите, однак в цьому випадку процесуально правильними є дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження, оскільки в разі перегляду оскаржуваного рішення по суті заявлених апелянта вимог з викладених ним доводів, суд апеляційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини. (Відповідна правова позиція щодо необхідності закриття апеляційного провадження як помилково відкритого викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, від 08.01.2019 у справі №922/1906/18, від 13.08.2019 у справі №5002  17/2743-2009, від 20.08.2019 у справі №910/1702/15-г, від 05.11.2019 у справі №926/767-б/15, від 29.04.2020 у справі №917/1185/18, від 25.02.2021 у справі №15/81, від 26.02.2021 у справі №29/5005/6381/2011, від 11.05.2023 у справі №908/1324/21).

Отже, у апеляційного суду є право  закрити апеляційне провадження, яке розглядалось з урахуванням приписів статті 272 ГПК України, на підставі статті 264 ГПК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у  постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 908/1324/21.

ВИСНОВОК: У разі, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави, однак в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Повторне подання апеляційної скарги після її повернення»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повторне подання апеляційної скарги після її повернення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повторне подання апеляційної скарги після її повернення судом з підстав не усунення недоліків

27 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/6022/24, адміністративне провадження № К/990/43342/24  (ЄДРСРУ № 124123940) та № 804/3730/15, адміністративне провадження № К/990/34854/24  (ЄДРСРУ № 124123941) досліджував питання щодо повторного подання апеляційної скарги після її повернення судом.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України. Проте, дане право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, зокрема і документу про сплату судового збору.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги передбачені у статті 296 КАС України, пунктом 1 частини п`ятої якої передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Так, частиною першою статті 295 КАС України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, встановлених частиною другою статті 299 КАС України (частина третя статті 295 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

За змістом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, та якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, зокрема на апеляційне оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Усталеною є практика Верховного Суду, що сам по собі факт повернення вчасно поданої вперше апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

У постановах від 24 липня 2023 року (справа №200/3692/21), від 07 вересня 2023 року (справа №120/3679/22) Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом у постанові Верховного Суду 29 серпня 2024 року у справі № 420/11219/23.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя, про що вказував Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011.

ВИСНОВОК: Звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведена позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі №400/2226/19.

 

 

Матеріал по темі: «Повторне звернення до суду з апеляційною скаргою»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відмінності між поновленням та продовженням процесуальних строків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальна (не)можливість суду поновлювати та продовжувати процесуальні строки встановлені судом або Кодексом

21 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в контексті справи № 923/571/20 (ЄДРСРУ № 123213023) досліджував питання щодо відмінностями між поновленням та продовженням процесуальних строків.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з частиною 3 статті 127 ЦПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

За змістом частини 4 статті 127 ЦПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ЦПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ЦПК (ГПК, КАС) України строк.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/10965/17, від 25.03.2019 у справі №910/6924/18, від 30.09.2019 у справі №904/4860/18, тощо.

Разом з тим, в аспекті зазначеного за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine від 21.10.2010).

При цьому формалізм (не надмірний) у процесі є допустимим явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процедури розгляду справи, зокрема, щодо дотримання порядку продовження та  /  або поновлення процесуальних строків, про що заявляє учасник справи (подібний за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №  753/25081/21).

Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення Європейського суду з прав людини від 07.05.2002 року у справі «Мак-Вікар проти Сполученого Королівства», заява № 46311/99, пункти 48-62; від 23.09.1998 року у справі «Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства», заява № 68416/01, пункт 61).

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30.03.1999 року у справі «Tuzinski проти Польщі», заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22.03.2007 року у справі «Старощик проти Польщі», заява № 59519/00, пункт 135).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 грудня 2018 року в справі № 904/5995/16.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Наведені норми пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причин його пропуску.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

ВИСНОВОК: Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

  

 

Матеріал по темі: «Правова можливість поновлення строку, що встановлений судом»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Кардинальна зміна підходу до розгляду заяв про перегляд заочного рішення поданих із пропуском строку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Рішення, яке може прийняти суд першої інстанції за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку

12 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 756/11081/20, провадження № 14-25цс24 (ЄДРСРУ № 119776617) повернулась до оцінки наявності підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з якими за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

За цим висновком у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин суд повинен залишити  її без задоволення, а у відповідача виникає право на апеляційне оскарження заочного рішення з моменту постановлення відповідної ухвали незалежно від того, коли він отримав заочне рішення та чи був обізнаний про заочний розгляд справи.

Такий підхід  призводить до того, що відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що очевидно не узгоджується з принципом res judicata.

Підхід, який сформувався у практиці судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наразі нівелює значення процедури перегляду заочного рішення, яка розглядається відповідачем як формальність перед зверненням з апеляційною скаргою на заочне рішення, що призводить до неефективності цієї процедури та загалом не відповідає телеологічному тлумаченню норм, що регулюють заочний розгляд справи.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами про те, що новосформований підхід Великої Палати Верховного Суду спричинив численні дискусії та розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи застосовувалися судами по-іншому, що не сприяло забезпеченню єдності судової практики у наведених питаннях.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду формулює висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не без задоволення.

Тим самим Велика Палата Верховного Суду повертається до такого варіанту тлумачення норм процесуального права, який послідовно використовувався судами з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи, що є підставою для відступу від попереднього висновку.

ВИСНОВКИ щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

 

P.s. Втім існує і окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Пількова К. М., Ткача І. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24, ЄДРСРУ № 120067601#) суть якої зводиться до наступного.

За 2,5 роки після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) не змінилося законодавство, не змінився порядок урегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо правил розгляду заяв про перегляд заочного рішення (у тому числі тих, що подані із пропуском установленого процесуальним законом строку) відповідно до вимог статті 287 ЦПК України, ані неефективності такого підходу (який, крім іншого, слугує процесуальній економії та усуває випадки подвійного звернення до суду апеляційної інстанції: спочатку для оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а потім для оскарження самого заочного рішення) внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

Кардинальна зміна Великою Палатою Верховного Суду підходу до розгляду заяв про перегляд заочного рішення, поданих із пропуском строку (тобто правил тлумачення та застосування у цьому випадку статей 126, 127, 284, 286, 287 ЦПК України) протягом короткого періоду часу, здійснена безпідставно та не сприяє утвердженню принципу законності та правової визначеності, а також суперечить засадам правозастосування, які сформовані українською судовою практикою та ЄСПЛ.

Однак сама лише незгода більшості суддів цього складу Великої Палати Верховного Суду з висновками її попереднього складу, за відсутності інших об`єктивних підстав, не може мати наслідком зміну тлумачення та застосування норм права.

 

 

 

Матеріал по темі: «Повноваження апеляційної інстанції в процедурі перегляду заочного рішення»
 

 

 

Теги: заочне рішення, перегляд судового рішення, залишення без розгляду, поновлення строків, заява про перегляд, апеляційне оскарження, суд,  Адвокат Морозов