Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного строку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальні випадки для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного (… і більше) строку

20 грудня 2023року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 490/9587/18, провадження № 61-10899св23 (ЄДРСРУ № 115859377) досліджував питання щодо процесуальних випадків для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного (і більше) строку.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

(!!!) Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Водночас, у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц викладено висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

ВИСНОВОК: Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права (частини другої статті 358 ЦПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) та передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Право іншого учасника провадження на апеляційне оскарження того самого рішення»

 

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Поновлення процесуальних строків у зв’язку із веденим воєнним станом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість поновлення процесуальних строків у зв’язку із військовою агресією та діючим воєнним станом на території України

07 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 873/496/23 (ЄДРСРУ № 114751022) досліджував питання щодо поновлення процесуальних строків у звязку із військовою агресією на території України.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" (від 03.04.2008 № 3236/03) вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Частиною третьою статі 346 ГПК України передбачено, що заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, повертається. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про скасування рішення третейського суду, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Частиною першою статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Верховний Суд відзначає, що процесуальний кодекс не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Положення ГПК України не визначають конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

При цьому з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску встановленого законом строку шляхом подання відповідних доказів. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні (постанова Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 873/56/22).

Постановою від 25.10.2022 у справі за №  585/2494/18 Верховний Суд звернув увагу, що "відповідно до усталеної судової практики під поважними причинами пропуску строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

При цьому відповідно до Указу Президента України №  64/2022 "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту  20 частини  першої статті  106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні із 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30  діб, який надалі був продовжений.

Звичайно, введення воєнного стану є обставиною, яка не залежить від волевиявлення особи і в певних випадках може створити перешкоди та труднощі, що унеможливлюють чи ускладнюють можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022р. у справі №990/115/22).

Отже, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Аналогічне твердження було визначене Верховним Судом в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц.

Для визнання цієї підстави поважною слід брати до уваги, зокрема, територіальне місцезнаходження суду і скаржника, порядок його функціонування, хід бойових дій, існування реальної небезпеки для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку; час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини (висновки, наведені у постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 25.10.2022 у справі за №  585/2494/18 (ЄДРСРУ № 107023971).

У постанові від 10.11.2022 у справі за №  990/115/22 Велика Палата Верховного Суду виснує, що сам факт дії воєнного стану не зупиняє процесуальних строків та у пункті  47 постанови вказує, що "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Між тим, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 також зазначено про те, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВОК: Відтак Верховний Суд зазначає, що є недостатнім в клопотаннях про поновлення пропущених процесуальних строків посилання всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є безумовною перешкодою для здійснення правосуддя та не є безумовною підставою для зупинення судового процесу.

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судових рішень в умовах воєнного стану в Україні»

 

 

Теги: воєнний стан, воєнні дії, карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Позовна давність: загальні строки, збільшення, переривання, продовження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовна давність: загальні строки, збільшення строків, переривання, продовження на час війни або карантину COVID-19

13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 207/1892/18, провадження № 61-11887 св 22 (ЄДРСРУ № 109491727) досліджував питання щодо строків позовної давності.

Загальні строки позовної давності 

Відповідно до стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зазначено, що «Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України)».

«Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону».

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306 цс 18).

 Збільшення позовної давності

При цьому згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі, а тому доводи сторони про усну домовленість є безпідставними.

При цьому,  у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 Верховний Суд  зазначив про те, що у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540 - ІХ перелічені всі статті Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Переривання позовної давності

Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802 св 21).

Окрім цього, правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання (09 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/4373/18, провадження № 61-11499св22 (ЄДРСРУ № 109491611).

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судових рішень в умовах воєнного стану в Україні»

  

Теги: воєнний стан, позовна давність, карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Поновлення строку на оскарження судових рішень в умовах воєнного стану в Україні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні

23 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 496/4633/18, провадження № 61-11723св22 (ЄДРСРУ №  108526496), від 23 грудня 2022 року в рамках справи №  760/5369/19, провадження № 61-10771св22 (ЄДРСРУ № 108260180) досліджував питання щодо поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні.

24 лютого 2022 року Президент України своїм Указом «Про введення воєнного стану в Україні» ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджений Указ Президента України від 07 листопада 2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агесії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За приписами Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів), зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань, та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

Питання поважності причин неотримання повного тексту судового рішення суду першої інстанції є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.

Верховний Суд вважає, що така обставина як введення воєнного стану в Україні та/або факт того, що місцезнаходження позивача згідно з повідомленою ним суду адресою є зоною активних бойових дій є очевидними та допускають можливість для суду на власний розсуд визнати поважними такі причини неотримання повного тексту судового рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 756/10191/20 (провадження № 61-10617св21), від 05 вересня 2022 року у справі № 697/2360/21 (провадження № 61-4902св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 200/21749/17 (провадження № 61-4826св22), від 19 жовтня 2022 року у справі № 404/3219/16-ц (провадження № 61-4960св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 930/2360/21 (провадження № 61-6172св22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зазначила, зокрема, що:

- введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку;

- сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.

ВИСНОВОК: Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків, а отже підставою для їх поновлення можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

 

Матеріал по темі: «Поновлення процесуального строку у зв’язку із запровадженням карантину СОVID-19»

 

 

Теги: воєнний стан, воєнні дії, карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Доцільність спільного розгляду первісного та зустрічного позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: доцільність, взаємопов’язаність та підстави спільного розгляду первісного та зустрічного позову

28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 143/346/22, провадження № 61-10815св22 (ЄДРСРУ № 108262156) досліджував питання щодо доцільності, взаємопов’язаності та підстав спільного розгляду первісного та зустрічного позову.

Відповідно до процесуального закону одним із спеціальних прав відповідача є право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Зустрічний позов - це позов, який подає відповідач до позивача у тому самому судовому процесі задля захисту проти первісних позовних вимог.

Метою пред`явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів в інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень.

У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 908/1688/20 Верховний Суд зазначив, що: "Зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов`язаних вимог.

Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін.

Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:

а) обидва позови взаємно пов`язані і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах;

б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися; відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін;

в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом».

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке: "Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом».

Отже, взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів та доцільність їх спільного розгляду може виявлятись у такому:

- повністю чи частково співпадають підстави обох позовів (фактичні обставини при цьому правові підстави цих позовів можуть бути різними;

- для підтвердження підстав позову сторонами (позивачем за первісним позовом і відповідачем за зустрічним) надані переважно або частково одні ті самі докази;

- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись (при цьому предмети та підстави таких позовів можуть бути не пов`язаними, доцільність розгляду в одному провадженні спрямована на процесуальну економію, уникнення процедури примусового виконання одночасно двох судових рішень);

- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову;

- спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору/спорів між сторонами (наведену правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 02.06.2022 справа № 922/4409/21).

У пунктах 43, 44 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах №916/3245/17 від 13.03.2019, №916/542/18 від 12.06.2019.

ВИСНОВОК: Аналіз наведених правових висновків Верховного Суду свідчить, що право відповідача на подання зустрічного позову не є абсолютним правом сторони у справі, взаємопов`язаність позовних вимог первісного та зустрічного позову не може бути достатньою підставою для спільного їх розгляду, оскільки суд має встановити доцільність спільного розгляду первісного та зустрічного позовів в одному провадженні.

 

Матеріал по темі: «Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів»

 

 

Теги: встречный иск, зустрічна заява, процесуальні строки, подання зустрічного позову, у господарському процесі, зустрічна позовна заява, строк подачі заяви, судова практика, Адвокат Морозов

Зміна судової практики Верховного суду є підставою поновлення строків звернення до суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна сталої судової практики Верховного суду може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду у податкових спорах

30 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 1.380.2019.004460, адміністративне провадження № К/9901/8654/20 (ЄДРСРУ № 105025132) досліджував питання щодо зміни судової практики Верховного суду, як підставу для поновлення строків звернення до суду у податкових спорах.

Суть справи: ГУ ДПС заявило клопотання про залишення адміністративного позову платника податків без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду , передбачений статтею 56.19 статті 56 ПК. При цьому, ГУ ДПС посилається на висновок Верховного Суду в постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19.

У вказаній постанові Верховний Суд зробив висновок, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Верховний Суд у складі судової палати, сформулювавши правовий висновок щодо правильного застосування пункту 56.19 статті 56 ПК , також зазначив, що одним із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно зі статтею 6 КАС, є принцип правової визначеності.

При цьому Верховний Суд вказав, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

(!!!) Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зміна підходів щодо питання тривалості строку звернення до суду в податкових спорах після використання процедури адміністративного оскарження відбулася саме з ухваленням Верховним Судом постанови від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18.

У справі №500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати формулював висновок у розвиток і уточнення зазначеного підходу при оскарженні податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань. Одночасно Суд зауважив, що зміна підходів до правозастосування в таких правовідносинах не була непередбачуваною.

Судова палата у Постанова Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20 (адміністративне провадження №К/9901/30170/21) повторно наголошує про те, що після ухвалення постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, суди повинні уникати формального підходу при застосуванні її висновків, зокрема не допускати випадків скасування судових рішень з мотивів пропуску строку звернення до суду, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час ухвалення судового рішення змінилось тлумачення Верховним Судом відповідної норми права з цього питання.

Судова палата вважає за необхідне наголосити, що при обчисленні строку звернення до суду у подібних до цієї справах, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.

ВАЖЛИВО: Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов’язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року).

Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

ВИСНОВОК: Зміна сталої судової практики Верховного суду може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду у податкових спорах.

 

Матеріал по темі: «Скорочено строки звернення до суду при оскаржені ППР»

 

 Теги: оскарження ППР, строк звернення до суду, спеціальні процесуальні строки, 1095  днів, один місяць, три місяці, оскарження податкових повідомленьрішень, нарахування грошових зобовязань, судова практика, Адвокат Морозов