Повернення сторін у першопочатковий стан шляхом повернення продавцем –
коштів, а покупцем - майна у разі визнання електронних торгів недійсними
Щодо
визначення відповідача
Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 61 Закону
України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна,
вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна,
зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом
електронних торгів або за фіксованою ціною.
Реалізація за фіксованою ціною
застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних
розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до
нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден
незалежно від вартості такого майна.
Правова природа процедури реалізації
майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні
переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до
покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх
проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8
розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні
торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно
у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням
договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є
договором.
З аналізу ч.1 ст. 650, ч.1 ст. 655 та
ч.4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних
торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами
договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України).
Отже, набуття майна за результатами
електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким
власником відчужуваного майна є боржник, покупцем за договором купівлі-продажу
майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх
результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за
таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги,
так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована
організація як організатор торгів.
У випадку, якщо на підставі укладеного
спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця
організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу
державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак, і продавцем
є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на
торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної
виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то
стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.
Відповідно до ст. 216 ЦК України
недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з
його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана
повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього
правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли
одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,
відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент
відшкодування.
Правило статті 216 ЦК України
застосовується виключно
до сторін правочину.
Отже, у разі прийняття судового рішення
про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника
електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за
результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення
всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути
придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.
Подібні правові висновки викладенні у
постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19), від 02
червня 2021 року у справі № 552/5052/20
(провадження № 61-3585св21), від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).
ВИСНОВОК № 1: Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами
торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між
державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить
прилюдні торги.
Щодо
застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України
Нормами статті 1212 ЦК України
передбачена правова можливість повернення майна, яким в цьому разі є гроші,
переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом
пред`явлення вимоги набувачу, підстава набуття якого, а так само володіння яким
(майном) згодом відпала.
Відповідно до частин першої та другої
статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави
(безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа
зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте,
згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від
того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки
набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 ЦК України
безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок
іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч.1 ст. 177 ЦК України
об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави
розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не
ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і
його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач
збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими
правовими актами чи правочином.
Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК
України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або
збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших
осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог
про:
- повернення
виконаного за недійсним правочином;
- витребування
майна власником із чужого незаконного володіння;
- повернення
виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
- відшкодування
шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи.
Набувач зобов`язаний повернути
потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в
натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка
визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України
звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних
(договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає
поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки
безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання
майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не
вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого,
інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,
ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова
підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена,
припинена або була відсутня взагалі.
Така ж правова позиція викладена у
постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у
справі № 927/491/19.
У постанові Великої Палати Верховного
Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17
зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно
від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом
поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення
цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за
недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного
володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування
шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої
особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид
зобов`язань породжують такі юридичні факти:
1) набуття особою майна або його
збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових
підстав або якщо такі відпали.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 236 ЦК
України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У разі недійсності правочину кожна із
сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на
виконання цього правочину (ч.2 п.1 ст. 216 ЦК України).
ВИСНОВОК № 2: Отже, якщо державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець,
то саме на неї покладається обов`язок повернути покупцю оплачену загальну
вартість придбаного на прилюдних торгах майна незалежно від того, як ці кошти в
подальшому були розподілені.
Аналогічний висновок наведений у
постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №
161/2823/19.
Щодо участі
органу державної казначейської служби
У постанові Великої Палати Верховного
Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц
викладена правова позиція, відповідно до якої держава бере участь у справі як
відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями
якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у
таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на
правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є
держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про
стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про
гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що
виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний
орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах
відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого
державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу
відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою
для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть
бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного
судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Аналогічні правові висновки викладені в
постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №
910/8641/19.
В постанові Великої Палати Верховного
Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц
викладена правова позиція яка полягає, що саме на державу покладено обов`язок
запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій,
мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних
правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про
відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або
службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило, в
особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного
Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17),
оскільки Верховний Суд не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та
неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.
Окрім цього, відповідно до статті 2 ЦК
України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за
рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому
вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на
праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів
державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина
друга статті 2 ЦК України).
Таким чином, відповідачем у справі є
держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету
України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення
таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись,
або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання,
оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість
відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю
суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має
відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині
рішення (02 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої
судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/17832/14-ц, провадження № 61-540св22 (ЄДРСРУ
№ 104644654))
ВИСНОВОК № 3: Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи
державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим,
залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її
територіального органу не впливає на правильність визначення належного
відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава, а не Державна
казначейська служба України чи її територіальний орган.
Щодо
стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та 3-х процентів річних
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України
боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора
зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо
інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у
розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак
приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання
(підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання
(підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625
ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній
валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній
валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора,
який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим
є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати
коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України
визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового
зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті
поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено
договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види
зобов`язань.
У матеріальному законі (ч. 2 ст. 625 ЦК
України) визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового
зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Нарахування інфляційних втрат на суму
боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою
відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки
виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у
відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів
унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне
виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19
червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №
646/14523/15-ц).
У постанові Верховного Суду від 24
лютого 2021 року у справі № 285/3523/18
(провадження № 61-19213св19) вказано, що суд дійшов правильного висновку про
те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної
виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після
реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не
позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах,
дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних
торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання
прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан
шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають
стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно. Разом з тим, залишаючи
без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові про стягнення 3%
річних та інфляційних нарахувань, апеляційний суд виходив з того, що стаття 625
ЦК України застосовується виключно у разі порушення грошового зобов`язання.
Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія ст. 625 ЦК
України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх
виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове
зобов`язання. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо
повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних
та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті
625 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі
докази, що свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливило
встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення
справи в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат
на підставі статті 625 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 09
квітня 2020 року у справі № 489/7680/18
(провадження № 61-15397св19) зазначено, що встановивши, що, реалізовуючи
квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого
імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду,
суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним
правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної
виконавчої служби. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила
відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від
підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті
поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено
договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види
зобов`язань. Оскільки між відділом державної виконавчої служби та позивачем
виникло грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами
придбання квартири на електронних торгах, суди дійшли правильного висновку про
наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та
інфляційних втрат за порушення зобов`язань.
В постанові Верховного Суду від 02
червня 2021 року у справі № 552/5052/20
(провадження № 61-3585св21) вказано, що оскільки з набранням законної сили
судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців
виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем
заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за
днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги
підлягають задоволенню частково, тільки
за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів
недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом.
ВИСНОВОК № 4: Відтак, у разі несвоєчасного
виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону виникає
обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних
втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок
інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.ї
ЗАГАЛЬНИЙ
ВИСНОВОК:
1) У випадку недійсності торгів –
застосовується реституція, тобто повернення сторін до першопочаткового стану;
2) вказана категорія спорів, враховуючи
майновий характер спору, не може розглядатися за правилами адміністративного
судочинства;
3) стягненню підлягає не тільки 3%
річних від простроченої суми, а й сума боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення;
3) відповідачем у такому спорі повинен
бути або орган виконавчої служби та/або спеціалізована організація, що
проводила торги.
Матеріал по темі: «Повернення коштів за наслідками скасування виконавчого напису нотаріуса»
Теги:
двс, сетам, електроні торги, визнання електронних торгів недійсними, повернення
коштів, інфляційні втрати, безпідставно стягнуто майно, боржник, стягувач,
оцінка майна, виконавче провадження, оскарження дій державного виконавця,
судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар