(НЕ) обізнаність боржника про наявність боргу та заборону на відчуження
нерухомого майна (не) може бути підставою для визнання оспорюваних правочинів
недійсними
16 лютого 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 204/9189/19 (провадження №
61-19483св21, ЄДРСРУ № 103487091) досліджував питання щодо (НЕ) обізнаність
боржника про наявність боргу та заборону на відчуження нерухомого майна, тобто
заборони боржнику вчинення правочину на шкоду кредиторам.
Положеннями статті 15 ЦК України
визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його
порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або
оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом
свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що
визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту
цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину
встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 215 ЦК України
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та
шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність
встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого
правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим
Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність
правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених
законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний
правочин).
Згідно з частинами першою-третьою,
п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і
суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати
необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має
бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що
вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам
їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсний правочин не створює юридичних
наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності
правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що
вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном,
виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано,
за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК
України).
(!!!) Таким чином, оспорювати
правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною
правочину, на час розгляду справи судом не має права
власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб
майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка
в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя
статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до
того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний
інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у
власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала
(перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить
подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до прецедентної практики
ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень
та застосування практики ЄСПЛ"), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для
захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому),
оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.
Законні очікування розглядаються як
елемент правової визначеності, у тому числі і тоді, коли йдеться про захист
законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як
легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою
належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто
зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад
цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та
розумність.
Відповідно до частин другої-четвертої
статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися
від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися
моральних засад суспільства.
Отже, цивільно-правовий договір (в тому
числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних
відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на
відшкодування шкоди або виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в
постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц (провадження № 61-13227св21).
Боржник (продавець), який відчужує
майно на користь іншої особи після виникнення в нього зобов`язання зі сплати
грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно
потерпілої сторони, оскільки укладається договір, який порушує майнові інтереси
кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не
порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та
зводяться до зловживання правом.
ВАЖЛИВО: Як наслідок, не
виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення
стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад
цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості
зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного
Суду від 03 липня 2019 року у справі №
369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок про те, що
позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як
такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на
підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України)
та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися
на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою
може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша,
наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
В постанові Верховного Суду від 07
жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18
(провадження № 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад
цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК
України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними,
тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю,
відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного
правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються
дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також
зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам
(фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному
цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах,
що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду
кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору;
контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич
боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна
(ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Згідно з частинами першою-четвертою
статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна
(коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення
постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна
(коштів) боржника.
Відповідно до статті 2 Закону України
від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час укладення
оспорюваних договорів купівлі-продажу (далі - Закон № 1952-IV), державна реєстрація речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав)
- офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або
припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення
відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав)
- єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання
відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження,
про об`єкти та суб`єктів таких прав.
Державній реєстрації прав підлягають
заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом
якої є нерухоме майно, та інші обтяження (пункт 4 частини першої статті 4
Закону № 1952-IV).
Аналіз наведених норм матеріального
права дає підстави для висновку про те, що наявність у Реєстрі запису про заборону відчуження майна є
перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того
часу, поки таке обтяження не буде зняте.
ВИСНОВОК: Саме по собі винесення державним виконавцем постанови про накладення
арешту на нерухоме майно боржника, за відсутності на час укладення договорів
купівлі-продажу у державному реєстрі запису про таке обтяження, а також доказів
щодо обізнаності боржника про встановлену заборону відчужувати майно, не може
бути підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.
Матеріал по темі: «Відчуження майна для уникнення конфіскації в рамках кримінального провадження»
Теги: фіктивний правочин, фиктивная сделка,
последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки
недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, приховання правочину,
судебная защита, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар