Фіктивний договір позики, як спосіб уникнення грошових зобов’язань перед
третіми особами, зокрема шляхом ухилення від повернення боргу за рішенням суду
24 червня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 520/15284/17, провадження №
61-2368св21 (ЄДРСРУ № 104921957) досліджував питання щодо укладення
фіктивного договору позики з третіми особами за для ухилення від
повернення боргу кредитору.
Суд вказує, що дії учасників цивільних
правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту
поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої
сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа
зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК
України).
Не допускаються дії особи,
що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання
правом в інших формах (частина третя статті 13
ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України
від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у
справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя
статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України
та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу,
Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити
учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі,
сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного
Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і
свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання
правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу,
на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого
позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного
або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом
укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що
реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства
перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими
законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.
Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та
реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за
винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної
(легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У
зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу
мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та
розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
У постановах Верховного Суду України
від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16,
від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц
та від 09 вересня 2017 року у справі №
359/1654/15-ц вказано про неправильність застосування судами попередніх
інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів,
укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці
сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами;
чи направлені дії сторін договорів на ухилення боржника від виконання в
майбутньому судових рішень про стягнення з нього грошових коштів.
Фіктивний правочин характеризується
тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що
він не буде виконаний, та свідчить, про те, що його правова мета є іншою, ніж
та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин може бути
визнаний судом недійсним.
Особа вправі звернутися до суду із
позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення
звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного
законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання
правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму,
що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як
підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава,
передбачена статтею 228 ЦК України.
Вказане відповідає висновку Великої
Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц (касаційне провадження №
14-260цс19), в якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків
у вищевикладених постановах .
Приватно-правовий інструментарій не
повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати
боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення
боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання
правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його
призначенню проявляється в тому, що: особа (особи)
«використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки
(різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан,
до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами
особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для
здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих
фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може
перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від
зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи
/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише
про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та
порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих
правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших
аналогічних правовідносин).
Верховний Суд у постанові від 08 липня
2020 року у справі № 522/3541/15
(провадження № 61-31599св18), дійшов правового висновку про те, що при
здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б
порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа
повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Формулювання «зловживання правом»
необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним
правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому
відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність
зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають
зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі
всупереч меті такого права.
Термін «зловживання правом» означає те,
що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не
виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання
правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного
відповідній особі суб`єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті
випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична
рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в
цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під
час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.
Здійснення суб`єктивних цивільних прав
повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності
здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і
добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні
усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.
Розглядаючи поняття розумності та
добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно
враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй
договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм,
закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям
«безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок
випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної
поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39
ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за
загальним правилом є вина, то такі діяння є винними.
Дослідження питання про здійснення
особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети
тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги
добросовісності.
Переглядаючи справу у касаційному
порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених
частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади
цивільного права принципи справедливості, добросовісності та розумності, а
також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus
rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що
означає: «У всіх юридичних
справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням
права». З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає за
необхідне та доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК
України та відмовити позивачу у захисті цивільного права та інтересу, яким
особа зловживала.
У постанові Верховного Суду від 05
липня 2018 у справі №922/2878/17 зазначено,
що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або
виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.
Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення
боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою
платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами
стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити
майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення
стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією
такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути
недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
У постанові Верховного Суду в складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня
2020 року в справі № 755/17944/18
(провадження № 61-17511св19) міститься висновок, що «однією із основоположних
засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті
3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути
добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК
України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій
особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на
шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і
безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному
цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах,
що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду
кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору;
контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич
боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна
(ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
ВИСНОВОК: Таким чином, якщо судом буде встановлено, що учасники цивільних відносин
(сторони договору позики) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий
інструментарій (договір позики) використовується учасниками для ухилення
від повернення боргу, то такий правочин визнається судом недійсним.
Матеріал по темі: «Боргові розписки: особливості укладання та стягнення»
Теги:
боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця,
пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова
практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар