Чи відноситься до регуляторного акта рішення органу місцевого самоврядування, в якому визначається порядок розрахунку та затвердження коефіцієнтів для встановлення відповідних тарифів?
05 липня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 160/3064/22, адміністративне
провадження № К/990/15375/23 (ЄДРСРУ № 112009010) досліджував питання: «Чи
відноситься до регуляторного акта рішення органу місцевого самоврядування, в
якому визначається порядок розрахунку та затвердження коефіцієнтів для
встановлення відповідних тарифів?»
Відповідно до
пункту 2 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад
належать власні повноваження, зокрема, щодо встановлення в порядку і межах,
визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову
енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та
захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з
централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого
постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням
внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що
здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг),
транспортні та інші послуги.
Згідно з
частинами першої і шостої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування
в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у
формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті
(у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення
виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від
загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським
головою, головою районної у місті ради.
Частиною
дванадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які
відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються,
приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про
засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Статтею 1
Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності» визначено, що регуляторний акт це:
- прийнятий
уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі
положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а
також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами
державної влади та суб`єктами господарювання;
- прийнятий
уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який
встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо
невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове
регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між
регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами
господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до
закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
- регуляторний
орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України,
Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і
радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також
посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до
законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.
До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів
виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні
самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими
видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці
органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають
регуляторні акти;
- регуляторна
діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження
результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними
органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними
громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України,
цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Зі змісту
наведеної норми права слід дійти висновку, що лише за умови відповідності акта
відповідного регуляторного органу системі визначених вимогам, він вважається
регуляторним та до нього мають бути застосовані положення наведеного Закону.
(!!!) Зокрема, регуляторним актом може визнаватись як
нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ суб`єкта
владних повноважень, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як:
1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; 2) встановлення, зміна
чи скасування норм права (застосування неодноразово та щодо невизначеного кола
осіб). Особливу увагу при визначенні акта регуляторним слід звертати на
відносини, що є предметом регулювання цього акта, та його вплив на ці
відносини.
Отже, лише за
сукупної наявності всіх зазначених характеристик, відповідний акт є
регуляторним та при його прийнятті уповноважений регуляторний орган повинен
дотримуватись процедури, що встановлена Законом України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Правові
висновки щодо застосування положень Закону України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності» викладено, зокрема у
постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 490/2099/15-а, від 8 травня 2018 року у справі № 405/5819/14-а, від 9 червня 2018 року у справі № 335/12370/17(2-а/335/563/2017), від 21 грудня 2018
року у справі № 591/1335/15-а, від 20 липня
2019 року у справі № 812/1177/18, від 13
грудня 2019 року у справі № 461/1824/15-а,
від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16
та № 640/8656/19 та від 1 лютого 2022 року у
справі № 160/1936/21.
При визначенні
акта регуляторним необхідно звернутися до правовідносин, що є предметом
регулювання цього акта.
Господарський
кодекс України (далі - ГК України) у статті 1 визначає господарських відносин
як відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської
діяльності між суб`єктами господарювання, а також між суб`єктами господарювання
та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
При цьому, під
господарською діяльністю відповідно до частини першої статті 2 ГК України
розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного
виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання
робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до
статей 42 та 52 ГК України визначено наступні види господарської діяльності:
підприємництво - це господарська діяльність, що здійснюється для досягне
економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;
некомерційна господарська діяльність - це господарська діяльність, що
здійснюється без мети одержання прибутку.
На підставі
аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що державна регуляторна
політика охоплює всі сфери та галузі, у яких можливе здійснення господарської
та підприємницької діяльності, не забороненої законами України, та засоби
державного регулювання такої діяльності, у яких держава будь-яким чином
встановлює правила поведінки для суб`єктів господарювання.
Основними
засобами регулюючого впливу держави є, зокрема: правила та процедури щодо
входження на ринок і виходу з нього суб`єктів господарювання, їх створення та
ліквідації; ліцензування певних видів господарської діяльності; дозвільна
система на провадження певного виду господарської діяльності; правила та
процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не
підпадають під дозвільну систему на провадження певного виду господарської
діяльності; правила щодо обсягу та процедур подачі обов`язкової звітності;
тарифне і нетарифне регулювання; організація державного контролю за
господарською діяльністю; - отримання погоджень від органів державної влади або
третіх осіб.
Таким чином,
регулюючий вплив держави на діяльність суб`єктів господарювання поширюється на
всі правовідносини між суб`єктами господарювання, які мають місце в законодавчо
регульованій сфері, а також охоплює собою адміністративні відносини між ними та
органами влади під час реалізації прав та обов`язків, передбачених актами
законодавства.
Вищенаведений
правовий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у
постановах Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі №461/1824/15-а та від 31 травня 2021 року у справі
№ 826/16053/16.
У постановах
від 31 березня 2021 року у справі № 160/12303/19
та від 12 травня 2022 року у справі № 1140/2017/18,
в яких Суд вказав, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення
або зміну тарифів на паркування, є регуляторним актом і,
відповідно, повинно прийматися з урахуванням процедури, встановленої Законом
України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності».
В той же час,
Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21 виклав правовий висновок про те, що
рішення органу місцевого самоврядування, що містить лише розрахунки (формули
та коефіцієнти), які в подальшому будуть застосовуватись при визначені розміру
відповідних платежів і тарифів, не має такої обов`язкової ознаки для
віднесення його до регуляторного акта, як неодноразове застосовування,
оскільки фактично вичерпує свою дію з моменту впровадження відповідних тарифів,
тобто є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його
виконання.
ПРАВОВИЙ
ВИСНОВОК: стосовно способу застосування положень статті 1
Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності» у сукупності з положеннями статей 28 та 59 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого для
віднесення акта до регуляторного не достатньо, щоб він був
прийнятий регуляторним органом; акт може бути віднесено до регуляторних лише за
умови, що він відповідає усім ознакам, визначеним у статті 1 Закону України
«Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»,
у сукупності, а саме:
1) якщо стосується
невизначеного кола осіб;
2) встановлює,
змінює або скасовує норми права щодо регулювання господарських відносин,
адміністративних відносин між регуляторним органам або іншим органам державної
влади та суб`єктами господарювання;
3) приймається
на невизначений строк та застосовується неодноразово.
Відсутність хоча
б однієї з цих ознак унеможливлює віднесення відповідного акта суб`єкта
владних повноважень до регуляторного.
Матеріал по темі: «Врахування судом нікчемності правочину під час прийняття рішення»
#регуляторний_акт, #орган_місцевого_самоврядування, #встановлення, #зміна_тарифів,
#регуляторна_політика, #місцеве_самоврядування, #засади_державної_регуляторної_політики,
#судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар