Визнання правочинів недійсними за ознакою фраудаторності (на шкоду
кредиторам) в межах справи про банкрутства боржника
20 липня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 910/15194/20 (910/21154/21)
(ЄДРСРУ № 112344004) досліджував питання щодо визнання правочинів недійсними за
ознакою фраудаторності в межах справи про банкрутства боржника.
Згідно з
позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019
у справі № 369/11268/16-ц, не виключається
визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на
майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6
статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті
13 ЦК України).
Отже, договір,
який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати
боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю,
оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий
договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом
особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Велика Палата
Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися
до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на
уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад
цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості
зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на
спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
Так, у
постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19
(905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не
сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним
договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема,
вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство
фраудаторного правочину.
Судова палата
для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду у справі № 905/2030/19
(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.
Фраудаторні
угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад,
угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є
прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються
боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання
цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Слід звернути
увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу),
так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як
односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить
від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення
задоволення їх вимог.
Зокрема, але не
виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент
вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в
підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про
банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні
позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з
яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або
афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних
цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова
ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення
власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою
унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього
власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки
власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим
інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у
справі № 910/7547/17).
При цьому у
постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що
та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально
виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення
звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути
визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
(!!!) Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися
від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що
укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і
фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати
не може.
Отже, будь-який
правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення
заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути
платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його
добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений
боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у
справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у
справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у
справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у
справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у
справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у
справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від
17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від
22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Таким чином,
судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського
суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися
будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин,
який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний
недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно
до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини
першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч
принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного
кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від
визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного
кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з
позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад
цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним
способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту
порушених прав кредиторів та боржника.
Велика Палата
Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №
910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду
своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на
третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог
певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає
ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Укладення
фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства,
позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів
для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник
намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього"
кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом
черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Задоволення
боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства
з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує
неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у
виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві
черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.
Визнання
недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на
досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально
можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Слід
враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022
року у справі № 125/2157/19 зазначила таке:
«…Позов, який пред`являє особа, яка не була учасником правочину про визнання
правочину недійсним, повинен бути пред`явлений до всіх учасників такого
правочину. Встановивши факт пред`явлення позову до неналежного
відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним
відповідачем або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в
задоволенні позову саме через неналежність відповідача, зокрема через те, що не
всі сторони правочину є сторонами справи. Так само суд діє, якщо предметом
правочину є майно, яке належить кільком особам на праві спільної власності,
залучаючи відповідно до вимог ЦПК України до участі у справі співвідповідачами
(належними відповідачами) усіх співвласників…».
ВИСНОВОК: Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про
банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та
частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності,
що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у
справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство,
наприклад, контрагентів боржника.
Матеріал по
темі: «Фраудаторні правочини у цивілістичній
доктрині»
Теги: фраудаторність, добросовісність, зловживання правом, зменшення майна,
приховування майна, фіктивний правочин, недійсний, шкоду кредиторам, боржник,
неплатоспроможність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар