Визнання недійсним правочину стосовно нерухомого майна, якщо його вчинено
батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування
05 липня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 372/3056/21,
провадження № 61-2185св23 (ЄДРСРУ № 112030261) досліджував питання щодо
визнання недійсним правочину стосовно нерухомого майна, якщо його вчинено
батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Відповідно до
статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та
безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей
під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або
обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо
жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням
батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом
інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо
нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний
попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до
закону.
За змістом цієї
норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства»,
статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дбати про збереження
та використання майна дитини в її інтересах - це обов`язок батьків. З метою
гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон
передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням
батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону батькам малолітньої дитини та
особам, які їх замінюють, вчиняти певні види правочинів щодо її майна й
майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Відповідно до
частини другої статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права
без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових
прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або)
державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового
будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини;
відмовлятися від майнових прав дитини.
На підставі
частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що
вчинений батьками (усиновлювачами) всупереч правам та інтересам їхніх
малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом
недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
Відповідно до
частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права
до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних
норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі №
201/13270/19 (провадження № 61-4525св22, ЄДРСРУ № 105036410) зазначено,
що: «Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини правочину щодо відчуження
нерухомого майна за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування
порушує установлену статтею 177 СК України, статтею 12 Закону України «Про
основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» заборону.
Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна,
право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності
обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути
визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК
України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить
правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або
порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та
інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права
дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього
дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є
безумовною підставою для визнання його недійсним. Подібний правовий
висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня
2020 року у справі № 757/13243/17
(провадження № 14-711цс19), у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019
року у справі № 1612/2343/12 (провадження №
61-6301св18) та від 10 березня 2021 року у справі №
362/6156/16-ц (провадження № 61-17460св18)».
А також
підтримано Верховним судом у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 201/3817/18 (провадження 61-22364св19), від 20
вересня 2021 року у справі № 727/1556/19
(провадження № 61-10149св21, ЄДРСРУ № 99748003), від 15 березня 2021 року у
справі № 208/4556/17 (провадження №
61-17357св19), від 15 грудня 2021 року у справі №
127/5163/19 (провадження № 61-7858св20, ЄДРСРУ № 102010461).
Верховний суд
29 травня 2023 року в рамках справи № 479/400/21,
провадження № 61-7505 св 22 (ЄДРСРУ № 111250938) констатував увагу на тому, що
відповідно до частини дев`ятої статті 177 СК України неналежне виконання
батьками своїх обов`язків щодо управління майном дитини є підставою для
покладення на них обов`язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та
повернути доходи, одержані від управління її майном.
Відтак, у разі,
якщо позивач вважає, що його мати/батько неналежним чином виконувала свої
обов`язки щодо управління його майном, він не позбавлений права звернутися до
неї із вимогами про відшкодування завданої йому майнової шкоди (частина дев`ята
статті 177 СК України).
У постанові
Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10
квітня 2019 року у справі № 390/34/17
(провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність
(пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить
добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не
відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона,
яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Згідно з
частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної
особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків
(усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або
місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому
вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною
та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї
функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти
до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце
проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає,
опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в
якому вона проживає.
ВИСНОВОК: по –перше: сам по собі факт відсутності
обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення
оспорюваного правочину стосовно нерухомого майна не є безумовною підставою для
визнання його недійсним; по-друге: таким чином, правочин стосовно
нерухомого майна, може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без
попереднього дозволу органу опіки та піклування, якщо це призвело до порушення
права та звуження обсягу існуючих майнових прав дитини.
Матеріал по
темі: «Юридичні наслідки висновку органу
опіки та піклування»
Теги: відчуження майна, вчинений батьками, дозвіл органу опіки, піклування,
без згоди, визнання правочину недійсним, правочин стосовно нерухомого майна,
звуження прав, порушення прав дитини, малолітня, неповнолітня, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар