Штрафні санкції по споживчим кредитам у період дії воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кредитні канікули або реструктуризація заборгованості по споживчим кредитам у період дії в Україні воєнного стану

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2120-IX, яким  були внесені зміни до Цивільного кодексу України та Закону «Про споживче кредитування», а Національним банком України прийнято «Правила роботи банків у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану», затверджені постановою правління НБУ від 25.03.2022 р. №23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп».

Зокрема, “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України доповнено п. 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов’язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Окрім цього Законом №2120-IX також внесено зміни до розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про споживче кредитування” і доповнено його п. 6-1, який встановлює нові правила звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання ним своїх зобов’язань за договором про споживчий кредит.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов’язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов’язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов’язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов’язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

При цьому, Національний банк України на своєму офіційоному сайті звертає увагу на те, що на час дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування споживач не буде нести відповідальності перед кредитодавцем у разі прострочення виконання зобов’язань за споживчим кредитом:

• у разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов’язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов’язань за таким договором.
• забороняється у разі невиконання зобов’язань за договором про споживчий кредит збільшення процентної ставки за користування кредитом, крім випадків, коли встановлення змінюваної процентної ставки передбачено кредитним договором чи договором про споживчий кредит.

Водночас НБУ акцентує увагу, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за таким договором, підлягають списанню.

Втім нові правила не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора. Кредитні канікули – це відтермінування сплати боргу, а не його прощення. Також кредитні канікули – це право кредитора, а не його зобов’язання.

Саме тому НБУ у листі від 14.04.2022 р. № 21-0013/27762 рекомендує фінустановам пропонувати своїм клієнтам-споживачам реструктуризацію заборгованості за споживчим кредитом або кредитні канікули, а тому позичальники повинні самостійно та безпосередньо домовитися з кредитором про кредитні канікули.

ВИСНОВОК: На час дії воєнного стану в Україні для позичальників запроваджені такі умови за кредитними договорами:

• у разі прострочення виконання зобов’язань за договором про споживчий кредит позичальник звільняється від відповідальності перед кредитодавцем і до нього не можуть застосовуватись будь-які санкції;
• якщо позичальником прострочено внесення щомісячних обов’язкових платежів за кредитним договором, він звільняється, зокрема, від обов’язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов’язань за таким договором;
• забороняється збільшення процентної ставки за користування споживчим кредитом у разі невиконання зобов’язань за договором, окрім умов змінюваної процентної ставки.

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет іпотеки під час воєнного стану в Україні»

 

Теги: замороження кредитів, кредитні канікули, реструктуризація боргу,  споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Судовий збір за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вкладники комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не звільняються від сплати судового збору з позовами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

27 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/6405/21, адміністративне провадження № К/9901/30661/21  (ЄДРСРУ № 105444246) досліджував питання щодо сплати або звільнення від сплати судового збору за звернення до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Закон України "Про судовий збір" є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття 2 цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України "Про судовий збір". При цьому, процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України "Про судовий збір". Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону.

Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" установлені   розміри ставок судового збору, які, у тому числі (…) залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України "Про судовий збір". Передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами   пов`язаним   з порушенням їх прав.

Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає можливість судового захисту прав споживачів та встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки остання урегульовує загальні питання звільнення суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

Згідно із статтею 2 Закону України від 07.12.2000   № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12.07.2001 № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова установа - юридична особа, яка на підставі   закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Зі змісту наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Проте   Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Отже,   Фонд не є фінансовою установою, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

За такого правового регулювання на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/777/16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі  № 160/15864/20.

Сплата судового збору здійснюється за законом, чинним на час вчинення процесуальної дії, з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду на цей час.

Тому, звільнення особи від сплати судового збору за подання заяви чи скарги в межах однієї справи (провадження) не призводить до автоматичного звільнення такої особи від сплати судового збору за подання інших заяв чи скарг.

Вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору здійснюється судом з врахуванням обставин, які існують станом на момент подання відповідної заяви чи скарги (18 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №  826/17641/18, адміністративне провадження № К/990/16176/22 (ЄДРСРУ № 105290472).

ВИСНОВОК: Дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі  № 140/3043/19, від 08.12.2020 у справі № 640/25034/19, від 15.11.2021 у справі № 640/24967/20, від 29.11.2021 року у справі № 813/993/16, від 13.12.2021 у справі № 640/30648/20.

 

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Калькуляція, технологічна карта не є обов`язковим документом бухгалтерського обліку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розрахунок калькуляції собівартості продукції, технологічна карта, картки розкрою тощо не є обов`язковим документом бухгалтерського обліку

Виходячи з загального економічного визначення під калькуляцією розуміють обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Калькуляція це розрахунково-вартісна методика бухгалтерського обліку, за змогою якого обраховується собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, придбаних матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995 «господарські операції» це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи, що калькуляція містить відомості лише про перелік і склад статей витрат на виробництво одиниці певного виду робіт, і не містить жодних відомостей про здійснені господарські операції підприємцем в межах провадження діяльності ресторанів, надання послуг громадського харчування, її не можна вважати первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тому калькуляція не є обов`язковим документом бухгалтерського обліку і не може свідчити про недотримання та/або порушення підприємцем вимог податкового законодавства при формуванні витрат.

Отже, такі документи як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою тощо не є первинними бухгалтерськими документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим, віднесення цих документів податковим органом до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.

Так, технологічна карта являє собою ніщо інше, як рецепт, тобто орієнтовний перелік інгредієнтів разом з приблизним зазначенням їх кількісних та якісних характеристик, а також плановану суму витрат сировини на виробництво готового виробу, однак не містить у собі інформації стосовно змісту та обсягу господарської операції.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.06.2019 у справі № 804/5840/16 (адміністративне провадження №К/9901/35378/18, (ЄДРСРУ № 82294731)).

Таким чином, калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, тому що нею не дається розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, на її підставі не здійснюються бухгалтерські записи на рахунках (лист Мінфіну від 15.02.2013 р. №31-08410-07/23-357/246).

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення для його прийняття. У разі ж відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Зазначена правова позиція викладена у Постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 липня 2019 р. по справі №815/2985/18, від 10 квітня 2020 р. по справі №819/330/18.

ВИСНОВОК: Отже документи, як розрахунок калькуляції собівартості продукції, технологічна карта, картки розкрою тощо не належать до первинних документів у розумінні Закону про бухгалтерський облік, оскільки не містить усіх обов'язкових реквізитів, передбачених ст. 9 Закону та не містить інформації про господарську операцію, тому віднесення цих документів податковим інспектором до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.

 

Матеріал по темі: «Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту після спливу 96 годин»

 

Теги: розрахунок калькуляції, собівартість продукції, технологічна карта, картки розкрою, первинні бухгалтерські документи,  бухгалтерський облік, інформація про господарську операцію, податкові перевірки, надання документів, контролюючий орган, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спадкування права на компенсацію моральної шкоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується

13 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/15095/17, провадження № 61-16500св20 (ЄДРСРУ № 105371766) досліджував питання щодо спадкування права на компенсацію моральної шкоди.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).

В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.

По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.

Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди.

ВИСНОВОК: Право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається.

 

Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту»

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Компенсація витрат на правничу допомогу особі, що не є адвокатом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова у задоволенні вимог про компенсацію витрат на правничу допомогу особі, що не є адвокатом, оскільки його послуги не належать до професійної правничої допомоги

13 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21 (ЄДРСРУ № 105423479) досліджувала питання щодо відмови у задоволенні вимог про компенсацію витрат на правничу допомогу особі, що не є адвокатом, оскільки його послуги не належать до професійної правничої допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Отже, у малознічній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом.

(!!!) Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку  Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

ВИСНОВОК: Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої  статті 141 ЦПК України.

 

Матеріал по темі: «Ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат»

 

Умова оплатності інформації про стан кредитної заборгованості є нікчемною

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Банк зобов’язаний здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором з огляду на нікчемність пунктів стосовно оплатності інформації про стан кредитної заборгованості (ПАТ «Ідея Банк»)

13 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21 (ЄДРСРУ № 105423479) досліджувала питання щодо перерахунку заборгованості  за кредитним договором з огляду на нікчемність пунктів стосовно оплатності інформації про стан кредитної заборгованості (ПАТ «Ідея Банк»).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

(!!!) Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

(!!!) Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року),  щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

ВИСНОВОК: Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

 

Матеріал по темі: «Визнання кредитного договору недійсним з підстав незгоди з його умовами»

 

 

Теги: банк, кредит, визнання недійсним, кредитний договір, умови договору, захист прав споживачів, іпотека, порука, несправедливі умови, скриті платежі, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відхилення тендерної пропозиції через ненадання інформації, що є у відкритих реєстрах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Про обов`язок переможця процедури закупівлі надати замовнику закупівлі інформацію, що міститься у відкритих єдиних державних реєстрах та є у вільному доступі

Статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Закон України «Про доступ до публічної інформації»  дає таке визначення головній дефініції сфери його регулювання: публічна інформація – це  відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 згаданого Закону, публічна інформація у формі відкритих даних – це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

У відповідності до частини 1 ст.17 Закону №922 передбачено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі в разі, якщо, зокрема:

- відомості про юридичну особу, яка є учасником процедури закупівлі, внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (п.2 ч.1 ст.17 Закону №922);

- службову (посадову) особу учасника процедури закупівлі, яку уповноважено учасником представляти його інтереси під час проведення процедури закупівлі, фізичну особу, яка є учасником, було притягнуто згідно із законом до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією (п.3 ч.1 ст.17 Закону №922);

- учасник процедури закупівлі визнаний у встановленому законом порядку банкрутом та стосовно нього відкрита ліквідаційна процедура (п.8 ч.1 ст.17 Закону №922).

Також за приписами ч.5 ст.17 Закону №922 установлено, що замовник не вимагає документального підтвердження публічної інформації, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України"Про доступ до публічної інформації" та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним, або публічної інформації, що є доступною в електронній системі закупівель.

В той же час, частиною 6 ст.17 Закону №922 передбачено, що переможець процедури закупівлі у строк, що не перевищує десяти днів з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, повинен надати замовнику документи шляхом оприлюднення їх в електронній системі закупівель, що підтверджують відсутність підстав, визначених, зокрема,пунктами 2,3 та 8частини першої цієї статті.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм законодавства у сфері публічних закупівель свідчить про те, що інформація, наведена у пунктах 2,3 та 8 частини 1 ст.17 Закону №922 є інформацією, яка міститься у відкритих державних реєстрах, доступ до якої є вільним, а відповідно, замовник процедури закупівлі позбавлений можливості вимагати документального підтвердження такої публічної інформації, яка міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним за ч.5 ст.17 Закону №922, така інформація стосовно переможця процедури закупівлі підлягає перевірці у вищезгаданих єдиних державних реєстрах замовником процедури закупівлі.

Аналогічна позиція викладена 14 липня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/2727/20, адміністративне провадження № К/9901/21799/20, від 26 травня 2022 року у справі №826/15311/18, адміністративне провадження № К/9901/35940/21 та ін.

Також із наведеного аналізу приписів чинного законодавства можна дійти висновку, що його приписи, зокрема, ч.6 ст. 17 Закону (щодо обов`язку переможця процедури закупівлі надати замовнику закупівлі інформацію, що міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним) суперечить приписам ч.5 ст.17 Закону №922 (заборона замовнику вимагати від переможця торгів документального підтвердження публічної інформації, яка міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним) та свідчать про неоднозначне (множинне) трактування наведених норм, що не відповідає критеріям якості закону, його чіткості та передбачуваності, а відповідно, підлягають застосуванню норми цього Закону, які є найбільш сприятливими для суб`єктів господарювання учасників та переможців процедури закупівлі згідно до вимог ч.5 ст.17 Закону №922, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Рисовський проти України», а також і у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 року (заява 21722), і у рішенні у справі «Корецький та інші проти України» від 03.04.2008р., які є джерелами права в Україні згідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у яких наголошується на тому, що закон має бути сформульовано з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

Окрім того, у рішенні «Олександр Волков проти України» наголошено на тому, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який чітко співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго урядування» і «належної адміністрації».

ВИСНОВОК: З огляду на наведене можна дійти висновку, що не надання замовнику закупівлі переможцем процедури закупівлі документів, зазначених у пунктах 2, 3 та 8 ч.1 ст.17 Закону №922 не може бути обрано обґрунтованою підставою для відхилення тендерної пропозиції вказаного учасника (переможця торгів) з урахуванням того, що така інформація міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до якої є вільним, підлягає перевірці у вказаних реєстрах замовником самостійно, а відповідно, не вимагається замовником згідно до вимог ч.5 ст.17 Закону №922 та судової практики Європейського суду з прав людини.

 

Матеріал по темі: «Моніторинг Держаудитслужбою публічних закупівель»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов