Включення до ціни договорів про закупівлю суми ПДВ і стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: стягнення коштів сплачених у формі ПДВ за договорами, в яких в ціну товару включено 20 %, а не ПДВ за нульовою ставкою 

20 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2177/24 (ЄДРСРУ № 139112480) досліджував питання щодо стягнення коштів сплачених у формі ПДВ за договорами, в яких в ціну товару включено 20 %, а не ПДВ за нульовою ставкою. 

Слід вказати, що справа № 910/6530/24 стосується предмета позову (стягнення, сплаченої покупцем продавцю/постачальнику суми ПДВ), наявності пунктів договорів умов щодо ПДВ, нормативно-правового регулювання (зокрема, ПК України та стаття 1212 ЦК України) та підставами звільнення від ПДВ (нульова ставка). 

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.07.2026 у справі №910/6530/24 ухвалила постанову, в якій щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними пунктів договорів та підстав для стягнення коштів з огляду на положення підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ №178) та статті 1212 ЦК України узагальнено виходила з такого: 

- з огляду на висновки судів попередніх інстанцій, об`єднана палата зазначає, що питання застосування підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та Постанови КМУ №178 у системному зв`язку з нормами статей 203, 215, 217, 625, 1212 ЦК України, вже неодноразово розглядалося Верховним Судом, висновки щодо їх застосування викладені касаційною інстанцією у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, від 10.09.2024 у справі №922/4055/23, від 12.09.2024 у справі №916/2677/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23 та від 18.09.2024 у справі №916/3864/23; 

- Верховним Судом у зазначених справах зроблено загальний висновок щодо питання застосування Постанови КМУ №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» до договорів, укладених у період дії воєнного стану, зокрема, коли замовником товару за договором виступає військова частина; 

- за висновком Верховного Суду, відповідно до частини четвертої статті 4 ЦК України актами цивільного законодавства є, зокрема, постанови КМУ. Якщо постанова КМУ суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. 

- оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється; 

- норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку; 

- як вбачається з предмета та підстав позову, недійсність спірного пункту договору в частині умови про включення до ціни товару суми ПДВ прокурор обґрунтовує тим, що така умова суперечить чинному законодавству, а саме, підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, Постанови КМУ №178, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсною; 

- загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України; 

- відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; 

- аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави; 

- частиною другою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події; 

- згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; 

- за змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту; 

- тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №902/16/24); 

- при цьому, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23); 

- визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин; 

- відтак, обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів; 

- ПК України не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства; 

- відповідно до частини першої статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу; 

- податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України); 

- згідно з пунктом 185.1 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України (як резидентами так і нерезидентами), ввезення товарів та послуг (включаючи оренду) та, відповідно, вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Згідно того ж ПК України ставки ПДВ можуть бути 0 %, 7 % та 20 % від бази оподаткування; 

- таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент); 

- податок на додану вартість складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень; 

- досліджені судами наявні у цій справі матеріали (зокрема, зареєстровані в установленому законом порядку та прийняті контролюючим органом податкові накладні та звітні податкові декларації) свідчать про те, що відповідач виконав свої зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ. Докази порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями ні сторони, ні прокурор не надали; 

(!!!) - за таких підстав в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів у, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України; 

- відтак, у розумінні положень статті 1212 ЦК України відповідач не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів, оскільки перерахувало ці кошти до Державного бюджету України у вигляді ПДВ; 

- тобто, на час звернення прокурора до суду з цим позовом фактичний володілець грошових коштів не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна;

- з огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у формі податку в дохід Державного бюджету України, об`єднана палата виснувала про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. 

ВИСНОВОК:  Отже, зі змісту наведеного вище вбачається, що у такій категорії справ як стягнення коштів сплачених у формі ПДВ за договорами, в яких в ціну товару включено 20 %, а не ПДВ за нульовою ставкою, вагомим та ключовим для вирішення спору є встановлення факту сплати відповідачем до Державного бюджету України такого податку, оскільки, з`ясування факту такої оплати/не оплати свідчитиме про порушення/не порушення прав держав і подання прокурором позову в інтересах держави.

 

  

Матеріал по темі: «Доведення в суді коливання цін наринку у сфері публічних закупівель»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Право на оскарження вимоги (пунктів вимоги) Державної аудиторської служби України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовом підконтрольної установи до Державної аудиторської служби України про визнання вимоги (пунктів вимоги) протиправною(ми)

15 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/1293/24, адміністративне провадження № К/990/23017/25, № К/990/16067/25 (ЄДРСРУ № 133336382) досліджував питання щодо права на оскарження вимоги (пунктів вимоги) Державної аудиторської служби України.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 30.12.2024 у справі №440/4083/22 зазначено, що оскарження у судовому порядку індивідуально-правового акта, яким у цьому випадку є вимога Держаудитслужби, є гарантованим правом підконтрольного органу в розрізі завдань та принципів адміністративного судочинства.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 Верховний Суд зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у справі № 826/3350/17 (постанова від 08 травня 2018 року) також дійшов висновків, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом також у постановах від 06 серпня 2020 року у справі № 826/6254/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 815/4223/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/4101/17, від 11 вересня 2018 року у справі №825/1481/16.

Додатково у контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від … 29 березня 2023 року у справі № 160/7775/21, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18, від 30 грудня 2024 року у справі № 440/4083/23, від 26 листопада 2025 року у справі № 620/9246/24.

ВИСНОВОК: Верховний суд констатує, що Верховним Судом сформований висновок про можливість оскарження вимоги контролюючого органу і підстави для відступу від такого висновку відсутні.

 

 

 

Матеріал по темі: «Зустрічні звірки Державної аудиторської служби України»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Висновок Держаудитслужби: розірвання договору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Як виконати висновок Держаудитслужби в частині запропонованого способу усунення порушень у сфері публічних закупівель (розірвання договору)?

Судова практика свідчить, що розірвання договору може бути правомірним способом усунення порушення у сфері публічних закупівель, якщо такий захід прямо зазначений у висновку контролюючого органу як чітка, конкретна та визначена вимога (висновки Верховного Суду у справах № 260/2993/21 (31.01.2023), № 160/4436/21 (02.03.2023) та ін).

Між тим, у постанові від 24.02.2024 у справі № 160/18075/22 Верховний Суд наголосив на тому, що проведення публічних закупівель, в першу чергу, направлене на забезпечення потреб держави, територіальних громад або об`єднаних територіальних громад. Отже, укладаючи договір за результатами проведення публічної закупівлі, держава фактично має право контролю за проведенням закупівлі, враховуючи і етап укладення та виконання договору.

У вказаній справі Верховний Суд з аналізу повноважень державного фінансового контролю виснував, що чинним законодавством встановлено дискрецію органу державного фінансового контролю щодо визначення форми усунення встановлених порушень залежно від виду цих порушень, а, враховуючи, що при укладенні договорів за результатами публічних закупівель використовуються саме бюджетні кошти, то лише держава через свій відповідний орган має повноваження щодо обрання форми припинення нецільового використання цих коштів.

Аналогічні висновки в частині оцінки способу усунення порушення, виявленого моніторингом, були висловлені Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 01.02.2024 у справі № 260/3428/21, від 19.04.2024 у справі № 500/4553/22, від 31.10.2024 у справі № 160/18653/22, висновки у яких є релевантними до обставин цієї справи.

У постанові від 12.12.2024 у справі № 380/14352/22 Верховний Суд по-перше наголошував, що у разі виявлення порушень під час публічних закупівель орган державного фінансового контролю має право зобов`язати замовника припинити зобов`язання за договором. При цьому чинним законодавством встановлено дискрецію органу державного фінансового контролю щодо визначення форми усунення встановлених порушень залежно від виду цих порушень. Такий спосіб включає розірвання договору, визнання його недійсним чи нікчемним. Саме замовник обирає правомірний варіант поведінки, який мінімізує наслідки порушень та запобігає нецільовому використанню бюджетних коштів.

По-друге, згідно зі сталою практикою Верховного Суду незабезпечення замовником відхилення пропозиції учасника, що не відповідає кваліфікаційним вимогам, призводить до незаконного укладення договору. У такому разі орган контролю вправі висувати вимоги про припинення зобов`язань, а в разі їх невиконання - звернутися до суду для захисту інтересів держави. Таким чином, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії справ, відповідач мав повноваження щодо визначення одного із варіантів усунення встановлених порушень як припинення зобов`язань за договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 260/3428/21 та від 19.04.2024 у справі № 500/4553/22.

ВИСНОВОК: У разі виявлення порушень Держаудитслужба має право зобов`язати замовника припинити договір, конкретний правовий механізм (розірвання, недійсність, нікчемність) замовник обирає самостійно - залежно від характеру порушення.

 

  

 

Матеріал по темі: «Протизаконність підписання тендерної пропозиції  електронним підписом»

 

 

«Бажаєш працювати з Державою – грай за її правилами»!

 

 

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

 

Проведення перевірки підрозділом Держаудитслужби поза межами його територіальної юрисдикції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірності проведення перевірки міжрегіональним територіальним органом Держаудитслужбою поза межами його територіальної юрисдикції

01 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/18391/22, адміністративне провадження № К/990/22623/23 (ЄДРСРУ № 116710780) досліджував питання щодо правомірності проведення перевірки міжрегіональним територіальним органом Держаудитслужбою поза межами його територіальної юрисдикції.

Що стосується питання стосовно правильності застосування приписів частин першої, другої статті 8 Закону №922-VIII та частин першої, четвертої статті 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»  та формування Верховним Судом відповідного висновку щодо правомірності проведення перевірки.

Як свідчить зміст Закону №922-VIII та Положення №43, то  їхні норми не містять чіткого переліку випадків, за яких моніторинг закупівлі, зокрема, проводиться саме Держаудитслужбою, а за яких - його міжрегіональними територіальними органами. Водночас приписи частин першої, четвертої статті 5 Закону №2939-ХІІ передбачають, що моніторинг закупівлі здійснюється у порядку, встановленому Законом №922-VIII, та за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю.

Питання взаємовідносин між Держаудитслужбою та її міжрегіональними територіальними органами, у розрізі меж їхніх повноважень, зокрема, урегульовані Положенням №43 та положеннями про офіси Держаудитслужби та їх підрозділи. У цій справі це Положення про Західний офіс Держаудитслужби, пунктом 1 якого передбачено, що Офіс та його управління уповноважені здійснювати реалізацію державного фінансового контролю на території інших адміністративно-територіальних одиниць, за умови наявності доручення Голови Держаудитслужби та його заступників.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що оскільки процедура моніторингу закупівлі насамперед полягає в аналізі дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель на всіх стадіях процедури закупівлі шляхом систематичного спостереження та оцінки інформації за допомогою електронної системи закупівель, Суд вважає, що словосполучення «за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю» означає те, що такому випадку будь-яке міжрегіональний територіальний орган, за умови дотримання процедури призначення моніторингу, має право провести таку перевірку незалежно від свого місцезнаходження, оскільки оцінка відомостей, що є в електронній системі закупівель не потребує виїзду за адресою суб`єкта перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, аналізуючи положення частин першої, другої статті 8 Закону №922-VIII у системному зв`язку з положеннями частин першої, четвертої статті 5 Закону №2939-ХІІ, з урахуванням приписів Положення №43 та Положення про Західний офіс Держаудитслужби, Верховний Суд дійшов висновку, що приписи частини четвертої статті 5 Закону №2939-ХІІ насамперед стосуються органу державного фінансового контролю, який має право провести відповідний моніторинг за своїм місцезнаходженням на території інших областей поза межами його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України, за умови наявності відповідного доручення Голови Держаудитслужби.

 

 

Матеріал по темі: «Обґрунтованість вимоги Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

 

Обґрунтованість вимоги Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимога Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором, в тому числі із застосуванням відповідних наслідків недійсності/нікчемності договору

01 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18786/22, адміністративне провадження № К/990/22883/23  (ЄДРСРУ № 116710920) досліджував питання щодо обґрунтованості вимоги  Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором.

Державна аудиторська служба України у Висновку, з огляду на встановлене порушення законодавства у сфері закупівель, яке є значущим через необ`єктивне та упереджене визначення переможця процедури закупівлі, та керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі» Держаудитслужба зобов`язала здійснити заходи щодо усунення виявленого порушення шляхом припинення зобов`язань за договором, в тому числі із застосуванням відповідних наслідків недійсності/нікчемності договору та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів.

Виходячи із структури та змісту частини сьомої статті 7-1 Закону №922-VIII та Порядку №522, саме замовник публічної закупівлі вправі визначати, яким чином він має намір усунути виявлені правопорушення, обираючи один із визначених законом правомірних варіантів поведінки.

Із приписів Закону №922-VIII вбачається, що на відповідача покладений обов`язок зазначити варіанти правомірної поведінки, тобто замовнику дається право вибору:

1. вжити заходів щодо розірвання договору, та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушення законодавства у сфері публічних закупівель, викладеного у висновку;
2. надати аргументовані заперечення, інформацію про причини неможливості усунення виявленого порушення.

Варіант усунення порушення шляхом розірвання договору направлений на приведення відносин між сторонами у первісний стан. У разі недотримання учасником процедури закупівлі усіх кваліфікаційних вимог, зазначених у тендерній документації замовника, останній на вимогу Закону № 922 повинен відхилити тендерну пропозицію учасника та відмінити закупівлю, що робить укладання договору взагалі неможливим.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону №922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою статті 203 цього Кодексу.

(!!!) Таким чином, укладення договорів є завершальною стадією проведення процедури закупівлі, тому не відхилення пропозиції учасника та, як наслідок, укладення договору, є підставою для розірвання такого договору.

Окрім того, Верховний Суд наголошує, що проведення публічних закупівель, в першу чергу, направлене на забезпечення потреб держави, територіальних громад або об`єднаних територіальних громад. Отже, укладаючи договір за результатами проведення публічної закупівлі, держава фактично має право контролю за проведенням закупівлі, враховуючи і етап укладення та виконання договору.

Важливо зазначити, що Висновок не встановлює наявність чи відсутність в діяннях Замовника умислу, і не встановлює санкцій, а лише констатує всі виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель і зазначає зобов`язання щодо усунення порушень, механізм усунення яких наявний, та недопущення в подальшому порушень, механізм усунення яких відсутній, адже відповідно до Закону про закупівлі Відповідач не може ігнорувати порушення чи диференціювати їх за суттєвістю.

У галузі (сфері) публічних закупівель завданням органу державного фінансового контролю є дотримання законодавства про закупівлі (дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель), а метою моніторингу є запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель (до виконання договору про закупівлю). Іншої мети для моніторингу закупівлі як виду державного фінансового контролю Закон про закупівлі не визначає. Варто зазначити, що Відповідач не здійснює втручання у закупівлю, а лише пропонує спосіб, у який можливо усунути порушення, а реалізувати його чи ні - обирає сам Замовник.

Водночас в ході моніторингу закупівель дослідженню підлягає лише процедура закупівлі, а не фінансово-господарська діяльність суб`єкта господарювання.

Порушення щодо неефективного, незаконного, нецільового використання бюджетних коштів виявляються не під час моніторингу закупівлі, а за наслідками інших видів контролю, для прикладу ревізії чи аудиту.

Водночас Замовник наділений правом вибору способу реагування на Висновок і Відповідач не може змусити його виконати Висновок у спосіб, що відрізняється від того, що обраний Замовником. Якщо Позивач вважає неможливим вжиття жодних заходів, він вправі оприлюднити аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявленого порушення.

ВИСНОВОК:  Не відхилення пропозиції учасника, яка не відповідає вимогам тендерної пропозиції та, як наслідок, укладення/виконання договору, є підставою для розірвання такого договору, а отже вимоги Держаудитслужби, зазначені у спірному висновку про результати моніторингу процедури закупівлі шляхом розірвання договору, підлягають виконанню.

Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у справах №420/693/21 (постанова від 26 жовтня 2022 року), №200/100092/20 (постанова від 10 листопада 2022 року), №280/8475/20 (постанова від 24 січня 2023 року), №260/2993/21 (постанова від 31 січня 2023 року), від 28 вересня 2023 року (справа №140/13717/21), від №520/6848/21 (постанова від 09 лютого 2023 року) та від 01 лютого 2024 року у справі № 260/3428/21, адміністративне провадження № К/990/12423/23 (ЄДРСРУ № 116710944).

  

Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору який не виконувався сторонами»

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Проведення фінмоніторингу на підставі повідомлення в ЗМІ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення фінмоніторингу на підставі повідомлення в ЗМІ, що містять відомості про наявність ознаки порушення законодавства у сфері публічних закупівель

14 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/14058/21, адміністративне провадження № К/990/315/23 (ЄДРСРУ № 115665900) досліджував питання щодо проведення моніторингу на підставі повідомлення в засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.

Що стосується питання правомірності проведення моніторингу на підставі інформації, опублікованої в ЗМІ, то Верховний Суд зазначає, що виходячи із основних завдань Державної аудиторської служби України, одним із яких є контроль за дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльність цього органу у першу чергу спрямована на оперативне та ефективне виправлення порушень, допущених при проведенні цих торгів.

Якщо закупівля здійснювалася за бюджетні кошти, це є безумовною підставою для особливого контролю з боку держави, зокрема, через органи державного фінансового контролю. У цьому аспекті необхідно згадати фіскальну функцію бюджету, що передбачає, з одного боку, забезпечення фінансовими ресурсами виконання розпорядником коштів своїх прямих управлінських функцій і соціальних завдань. З іншого боку, необхідність створення умов для ефективного розміщення і використання всіх наявних державних ресурсів і підтримання певного рівня економічної активності за мінімальних бюджетних витрат.

Моніторинг є контрольним заходом та одним з чотирьох видів державного фінансового контролю, що насамперед ставить за мету виявити порушення в конкретній закупівлі та вказати на них замовнику. Важливою особливістю моніторингу є те, що за його результатами замовник отримує можливість самостійно виправити порушення та уникнути санкцій, що є наслідком такого порушення. Тому конкретизуючи перелік підстав, за яких проводиться моніторинг, законодавець лише визначив загальний перелік випадків, за яких приймається рішення про початок процедури моніторингу. Разом з тим, безпосередній аналіз ознак, що свідчать про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель вже здійснюється у сукупності з оцінкою інформації, що може бути використана під час такої перевірки.

Аналізуючи зміст положень пункту 3 частини другої статті 8 Закону №922-VIII, Верховний Суд дійшов висновку, що указана норма не вимагає конкретизації ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель. Адже приписи цієї норми лише визначають випадки, за яких керівник органу державного фінансового контролю зобов’язаний прийняти рішення про проведення відповідної перевірки під час якої контролюючий орган може як виявити факти, що підтверджують ці порушення або визнати їхню відсутність.

ВИСНОВОК: Тобто для проведення відповідної перевірки Держаудитслужбою на підставі приписів пункту 3 частини другої статті 8 Закону №922-VIII  достатньо лише наявності певної інформації в ЗМІ щодо фактів, які свідчать про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору який не виконувався сторонами»

 

 

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Визнання недійсним договору який не виконувався сторонами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ефективність судового захисту шляхом визнання недійсним договору виконання якого, на момент розгляду судового спору, не відбулось

11 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи  № 905/73/22 (ЄДРСРУ № 114114495) досліджував наступні питання:

• Чи має визначений прокурором позивач повноваження щодо захисту інтересів держави в сфері публічних закупівель?;

• Чи є ефективним спосіб захисту у вигляді визнання недійсним договору про виконання робіт між відповідачами за умови, якщо на момент звернення прокурора з позовом фактичного виконання договору не відбулось?

Відповідно до частин 1, 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 8 цього Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до пунктів 8 та 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

(!!!) Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia   ("суд знає закони")   під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №  587/430/16-ц).

ВИСНОВОК № 1: З урахуванням наведеного належним органом, уповноваженим державою на здійснення у спірних правовідносинах функцій щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, є Держаудитслужба та її територіальні органи, яка може бути позивачем у справі. Питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №   925/1276/19).

 

2. Прокурор вважав, що оскільки Договір укладено за наслідками процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства, то такий правочин підлягає визнанню недійсним, при цьому суди встановили, що Договір сторонами не виконувався.

У постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив про те, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Наведеним висновком об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі №906/1061/20.

(!!!) Отже, якщо Договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави.

Іншими словами, ефективність такого способу захисту, як самостійна позовна вимога про визнання недійсним укладеного за результатом публічної закупівлі договору залежить від того, чи мало місце виконання такого договору його сторонами на момент звернення з відповідним позовом.

ВИСНОВОК № 2: Якщо оспорюваний Договір відповідачами не виконувався, то задоволення позовної вимоги про визнання цього Договору недійсним є ефективним способом захисту, який призведе до поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах, оскільки такий договір не призвів до жодних реальних наслідків для його сторін.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору оренди землі який повністю виконано»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов