Підстави та обґрунтованість касаційної скарги податкового органу у справі
щодо скасування податкових повідомлень рішень
04 липня 2022 року Верховний Суд у
складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/22175/19, адміністративне провадження №
К/990/15368/22 (ЄДРСРУ № 105063374#) досліджував питання щодо обґрунтованості
касаційної скарги податкового органу на рішення судів попередніх інстанції у
справі щодо скасування податкових повідомлень рішень.
Але спершу слід вказати, що Верховний
Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим
судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори,
які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим
самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє
досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і
здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами ст.13
Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС
України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах
Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які
застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну
норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд
враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах
Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або
зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного
Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати
обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій
роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального
права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову
практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід
здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити
зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в
інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при
застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому,
нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є
реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних
аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового
рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання
принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом
однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо
різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до
роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових
висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є
особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно
з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів
особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п.
32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті
міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне
застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в
повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо
заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує позицію Європейського Суду
з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право
доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом
обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть
зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну
мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами
та поставленою метою (08 січня
2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного
суду в рамках справи №580/2257/19,
адміністративне провадження №К/9901/35757/19 (ЄДРСРУ № 86815362).
Згідно ч. 4 ст. 328 КАС України
підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій
цієї статті, є неправильне
застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального
права виключно
в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в
оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку
щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у
постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про
відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано
обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми
права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та
застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного
Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з
підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС
України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких)
подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею
328 цього Кодексу підстави (підстав).
Системний аналіз наведених положень
Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при
касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у ч. 1 ст. 328 КАС України, у
касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково
наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт ч. 4 ст. 328 КАС
України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Мотиви особи, що подає касаційну
скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням
передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на
конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням
норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при
формуванні відповідного висновку. Скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму
права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без
урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,
викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови
Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже у разі подання касаційної скарги
на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо
самого лише зазначення у ній норми права, щодо правильного застосування якої є
висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у
якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма
матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання
щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах
підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових
рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій
порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника,
неправильно (17 лютого 2022
року Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
в рамках справи № 440/736/21,
адміністративне провадження № К/990/4971/22, ЄДРСРУ №103402333).
Подібність правовідносин означає,
зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета
правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу,
місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду
(судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
ВАЖЛИВО: При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на
застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності,
не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Варто зазначити, що відповідно до
приписів ст. 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної
реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні
забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно
строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен
навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС
України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з
вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним
зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані
цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати,
яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було
застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних
правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку
наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або
обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми
права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та
застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами
порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі
доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що
мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі
має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі
недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або
зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави
для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити
посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи
неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні
порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень),
які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести
аргументи в обґрунтування своєї позиції.
ВИСНОВОК: З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020
року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та
вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження,
а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного
оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Матеріал по темі: «Направлення учасникам судового провадження процесуальних документів»
Немає коментарів:
Дописати коментар