Реєстрація дитини в іпотечному майні без згоди іпотекодержателя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: наслідки реєстрації малолітньої дитини в іпотечному майні без згоди іпотекодержателя (банка)

25 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 713/134/25, провадження № 61-10188св25 (ЄДРСРУ № 137690833) досліджував питання щодо наслідків реєстрації малолітньої дитини в іпотечному майні без згоди іпотекодержателя (банка).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

Згідно з частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

З урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно (31 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 202/7525/21, провадження № 61-11190св22 та від 12 червня 2024 року у справі № 336/852/22, провадження № 61-15984св23 (ЄДРСРУ № 120006138).

Крім того, 01 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/60219/16-ц, провадження № 61-21139св18 (ЄДРСРУ № 91283311) акцентував увагу, що при вирішенні спорів щодо недійсності іпотечних договорів з підстав порушення житлових та майнових прав неповнолітніх осіб суди, зокрема, повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

ВИСНОВОК: Судова практика Верховного суду зводиться до того, якщо малолітня дитина була зареєстрована у будинку (квартирі), який є іпотечним майном, без згоди іпотекодержателя, то ця обставина не є підставою для позбавлення малолітньої дитини (яка проживає у будинку разом з батьками) права користування цим будинком/квартирою.

Також касаційна інстанція акцентує увагу, що реєстрація у будинку члена сім`ї іпотекодавця, а саме малолітньої дитини, не перешкоджає банку в реалізації ним прав іпотекодержателя.

 

 

Матеріал по темі: «Реєстрація дитини в іпотечному житлі без згоди банку»

 

 

Теги: житло, іпотека, дитина, виселення, зняття з реєстрації, прописка дитини, згода банку, іпотекодержатель, захист прав дитини, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на предмет іпотеки у період дії воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості звернення стягнення на предмет іпотеки у період дії воєнного стану

23 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/11900/19, провадження № 61-1816св26 (ЄДРСРУ № 137606415) досліджував питання щодо особливостей звернення стягнення на предмет іпотеки у період дії воєнного стану.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку», у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

(!) Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно, оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX, або за договорами, до яких після цієї дати за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Вказані приписи закону застосовуються за наявності таких критеріїв:

1)    нерухоме майно належить фізичній особі;

2)   нерухоме майно передано в іпотеку за споживчим кредитом;

3)   зобов`язання виникло за договорами, укладеними до 17 березня 2022 року, за умови, що після 17 березня 2022 року до них не вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів чи штрафних санкцій.

Норма пункту 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» має ретроспективний характер: дія статей 37, 38, 40, 41, 47 цього Закону зупиняється, починаючи з 24 лютого 2022 року на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Крім того, пункт 5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» не містить посилання на статтю 39 цього Закону про реалізацію предмета іпотеки за рішенням суду. Зупинено лише дію статей 41, 47 у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 12 січня 2026 року у справі № 642/716/22 (провадження № 61-2958св25, ЄДРСРУ № 133285159) та від 27 травня 2026 року у справі № 642/716/22 (провадження № 61-3447св26, ЄДРСРУ № 137226420).

Верховний Суд наголошує, що іпотекодержатель у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення не позбавлений права звернутися до суду з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки.

ВИСНОВОК: Мораторій на звернення стягнення на іпотечне майно не скасовує іпотечне забезпечення, не змінює правову природу забезпеченого зобов`язання і не створює для кредитора права на альтернативне забезпечення, а лише відтерміновує можливість реалізації предмета іпотеки на період дії в Україні воєнного стану.

 

 

Матеріал по темі: «Припинення зобов’язань за кредитним договором у разі відмови кредитора від предмета іпотеки»

 

 

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

 

Припинення зобов’язань за кредитним договором у разі відмови кредитора від предмета іпотеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення зобов’язань за кредитним договором у разі отримання, а в подальшому відмовою кредитора від предмета іпотеки

03 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/2795/22, провадження № 61-2969св25 (ЄДРСРУ № 134499452) досліджував питання щодо припинення зобов’язань за кредитним договором у зв`язку із завершенням позасудового врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нерухомість, незалежно від подальшої відмови останнього від предмета іпотеки.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

У пунктах 8.15-8.20 постанови від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила такі правові висновки: «Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.

Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.

Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання у повному обсязі.

Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки».

(!!!) Отже, у разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів (пункти 8.26, 8.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18).

За змістом пункту 2 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відмови власника від права власності.

Відповідно до статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Водночас частинами першою та другою статті 335 ЦК України передбачено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих медіа. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Отже, з моменту державної реєстрації права власності банку на предмет іпотеки забезпечене кредитним договором зобов`язання припинилося в силу закону як наслідок реалізації передбаченого законом способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом із тим сама собою відмова власника від права власності на нерухоме майно не відновлює права попереднього власника та не повертає сторони у правове становище, яке існувало до звернення стягнення. Така відмова є самостійною односторонньою речово-правовою дією і не впливає на правові наслідки завершеного позасудового звернення стягнення, зокрема не відновлює припинене зобов`язання.

Інше тлумачення суперечило б принципу правової визначеності та стабільності цивільного обороту і фактично надавало б кредитору можливість на власний розсуд поновлювати припинене зобов`язання.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», забезпечене іпотекою зобов`язання припиняється, оскільки відповідно до положень цього Закону будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

ВИСНОВОК: Зобов`язання за кредитним договором припиняється  у зв`язку із завершенням позасудового врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет нерухомість, незалежно від подальшої відмови останнього від предмета іпотеки.

 

 

 

Матеріал по темі: «Добросовісний набувач на іпотечне майно»

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

 

Виселення з іпотечного житла малолітньої дитини зареєстрованої без згоди банку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВС ОП КЦС: визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування іпотечним житлом, у зв`язку з реєстрацією її місця проживання у ньому без згоди іпотекодержателя

02 лютого 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/3747/22, провадження № 61-16480сво24 (ЄДРСРУ № 133947141) досліджував питання щодо звернення до суду з позовом про визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування іпотечним житлом, у зв`язку з реєстрацією її місця проживання у ньому без згоди іпотекодержателя

Відповідно до частини другої статті 177 Сімейного кодексу України, частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - це члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 21 березня 2024 року у справі № 280/2937/22 (провадження № К/990/42762/23).

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, водночас зацікавленою особою є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Водночас стягувач (кредитор) не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. З іншого боку боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має своїм наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

(!!!) Отже, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звертатися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, і така заява повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому статтею 435 ЦПК України.

Схожий висновок щодо застосування норм частин першої, третьої статті 435 ЦПК України, зміст яких є тотожним положенням частин першої, третьої статті 331 ГПК України, викладено в постановах Верховного Суду як у складі Касаційного цивільного суду, так і у складі Касаційного господарського суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22) та від 28 липня 2025 року у справі № 910/8230/23.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на користувача.

Підпунктом 2 пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2002 року № 265, передбачено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець наділений правом звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка підлягає розгляду судом у порядку, встановленому статтею 435 ЦПК України.

(!) Разом з тим звернення кредитора з окремим позовом про визнання малолітньої дитини, місце проживання якої зареєстровано без згоди іпотекодержателя, такою, що втратила право користування і виселення з іпотечного майна, з метою його ефективної реалізації в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, дозволяє суду надати оцінку балансу прав та інтересів сторін, найкращих інтересів дитини, добросовісності дій учасників правовідносин тощо.

Рішення суду, яким встановлена втрата права користування житлом, є підставою для зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Оцінка недобросовісності дій боржника (іпотекодавця), який реєструє місце проживання дитини в іпотечному житлі на стадії його реалізації у процедурі примусового виконання судового рішення, також може бути предметом оцінки суду при розгляді відповідного подання виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.

Висновки про застосування норм права:

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець наділений правом звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка підлягає розгляду судом у порядку, встановленому статтею 435 ЦПК України.

Права кредитора у спірних правовідносинах захищені судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості, виконання якого здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та розділом VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.

Разом з тим звернення кредитора з окремим позовом про визнання малолітньої дитини, місце проживання якої зареєстровано без згоди іпотекодержателя, такою, що втратила право користування і виселення з іпотечного майна, з метою його ефективної реалізації в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, дозволяє суду надати оцінку балансу прав та інтересів сторін, найкращих інтересів дитини, добросовісності дій учасників правовідносин тощо.

Рішення суду, яким встановлена втрата права користування житлом, є підставою для зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), тобто у контексті обставин цієї справи - повернення учасників правовідносин у попередній стан.

 

 

 

Матеріал по темі: «Добросовісний набувач на іпотечне майно»

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Добросовісний набувач на іпотечне майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: розповсюдження інституту добросовісного набувача на відносини іпотеки

13 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/1374/20 (ЄДРСРУ № 133348319) досліджував питання щодо розповсюдження інституту добросовісного набувача на відносини іпотеки.

За змістом статті 575 Цивільного кодексу України іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до іншої (третьої) особи, серед яких, зокрема, визначено:

- у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі, в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою;

- особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17).

Тобто специфікою іпотечних правовідносин є те, що законодавець у Законі України «Про іпотеку» чітко визначив правові наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до іншої (третьої) особи, зокрема, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а також підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава припинення, як набуття права на майно іншою (третьою) особою, щодо якого на час набуття майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про обтяження його іпотекою.

Отже, на думку колегії суддів, висновок, викладений у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, підлягає конкретизації з урахуванням специфіки іпотечних правовідносин шляхом уточнення, а саме: добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Водночас специфікою іпотечних правовідносин є те, що законодавець у Законі України «Про іпотеку» чітко визначив правові наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до іншої (третьої) особи, зокрема, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а також підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава припинення, як набуття права на майно іншою (третьою) особою, щодо якого на час набуття майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про обтяження його іпотекою.

З огляду на викладене вище, існують також підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у пункті 7.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, за змістом якого Суд, з посиланням на пункт 38 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (який має загальний характер без урахування специфіки саме іпотечних правовідносин), виснував, що за таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. Колегія суддів вважає, що зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду в іпотечних правовідносинах не узгоджується з імперативними приписами статей 17, 23 Закону України «Про іпотеку» та у ньому не враховано, що пункт 38 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, який був покладений в основу висновку у справі № 922/2416/17 про припинення права іпотеки за умови відсутності в Державному реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень та добросовісності набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі відомостей про обтяження, - не стосувався безпосередньо іпотечних правовідносин, відповідно, не враховував специфіку їх правового регулювання.

Колегія суддів також вважає, що інститут добросовісного набувача на відносини іпотеки не має розповсюджуватися, адже ні норми чинного цивільного законодавства України, ані правова цивілістична доктрина не передбачають припинення чи не припинення іпотеки в залежності від добросовісності набувача іпотечного майна, що очевидно не відповідає нормам частини першої статті 17 та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», які не тільки не визначають такої умови для припинення іпотеки, а й навпаки - прямо встановлюють, що при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача такого майна, навіть тоді, коли він не знав про обтяження майна іпотекою (тобто незалежно від добросовісності набувача).

У цивільному праві України інститут добросовісного набувача використовується для вирішення спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння та набуття права власності на майно, яке відчужене особою, яка не мала на це права (статті 330, 388 ЦК України).

ВИСНОВОК: Отже, на думку Верховного суду, поширення інституту добросовісного набувача на відносини іпотеки не передбачено.

Справу № 922/1374/20 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання та реєстрація права власності на предмет іпотеки»

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості надіслання письмової вимоги іпотекодержателя боржнику

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Письмова вимога іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та умови належного надіслання такої вимоги

01 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 317/5530/23, провадження № 61-5080св25 (ЄДРСРУ № 132196943) досліджував питання щодо письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та належного надіслання такої вимоги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими  не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У пунктах 54-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Аналогічна позиція висловлена 21 травня 2025 рокуу постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  570/3057/23, провадження № 61-1014св25 (ЄДРСРУ № 127744413).

Аналіз умов іпотечного договору у взаємному зв`язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановлюють порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначають коли таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку.

ВИСНОВОК: У разі дотримання іпотекодержателем належного порядку надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Неотримання вимог про усунення порушень у зв`язку з закінченням терміну зберігання та у зв`язку з відсутністю адресата не є відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на спірне майно.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року  у справі № 727/6254/22 (провадження № 61-12607св23), від 30 травня 2024 року у справі № 761/636/21 (провадження № 61-16610ск23) та у постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 523/19348/21.

  

 

 

Матеріал по темі: «Визнання та реєстрація права власності на предмет іпотеки»

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов