Звернення стягнення на іпотечне майно у разі смерті майнового поручителя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на іпотечне майно у разі смерті іпотекодавця, який не був боржником за основним зобов’язанням

25 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 761/382/21, провадження № 14-132цс24 (ЄДРСРУ № 128876523) досліджувала питання щодо застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України у правовідносинах, коли іпотекодавець, який не є боржником за основним зобов`язанням, помер, а майно, що є предметом іпотеки перейшло до його спадкоємця

Стаття 1281 ЦК України передбачає, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

За статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

(!) Зі змісту наведених вище статей можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов`язання помирає, а її майно переходить до інших осіб - спадкоємців, які разом з цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов`язання спадкодавця, яке обмежується вартістю успадкованого майна.

На відміну від правовідносин майнового поручительства, на цьому етапі таке майно не розглядається основним засобом погашення зобов`язання. На противагу іпотечному майну, зазначене спадкове майно може не містити обтяжень кредитора, а самі спадкоємці, набуваючи таке вільне від обтяжень майно та мирно володіючи ним, можуть не знати про боргові зобов`язання спадкодавця [спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги].

Своєю чергою кредитор теж має проявити обачність і заявити про свої вимоги до спадкоємців протягом розумного строку, який визначає стаття 1281 ЦК України.

З цього логічно випливають норми статті 1282 ЦК України, які, враховуючи характер виниклих правовідносин (розріз спадкових та боргових зобов`язань), гарантують спадкоємцеві право залишити собі спадкове майно (яке іноді має значну нематеріальну цінність для особи), виплативши його грошовий еквівалент. І лише в разі незадоволення своїх грошових вимог кредитор вправі розпочати процес звернення стягнення на це майно.

Натомість спадкування майна майнового поручителя має інший характер та інше правове врегулювання.

Насамперед, іпотекодержатель не є кредитором іпотекодавця, який не є стороною основного зобов`язання, позаяк, останній не є боржником [див. блок «Щодо особливостей правового статусу іпотекодавця»].

Слід звернути увагу, що в ситуації іпотечного поручительства зобов`язаним є майно, а не певна особа.

Отже, саме це майно, а не іпотекодавець [який цілеспрямовано визначив таку форму зобов`язання та конкретне майно] є гарантом виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Резюмуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].

У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.

ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

Норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].

У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку» [див. статтю 23 цього Закону], які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Правовий статус іпотекодавця та його спадкоємців»

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

Правовий статус іпотекодавця та його спадкоємців

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду щодо особливостей правового статусу іпотекодавця та його спадкоємців, а також  долі майна переданого в заставу

25 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 761/382/21, провадження № 14-132цс24 (ЄДРСРУ № 128876523) досліджувала питання щодо правового статусу іпотекодавця та долі майна переданого в заставу.

Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правовий статус іпотекодавця та дійшла висновку, що залежно від його участі в основному зобов`язанні він може бути 1) боржником або 2) майновим поручителем.

За статтею 1 Закону України «Про іпотеку» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання;

майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника;

основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, що виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою.

Отже, законодавець розрізняє статус іпотекодавця залежно від його зв`язку з основним зобов`язанням: 1) якщо іпотекодавець є зобов`язаною особою за основним правовідношенням, то він є боржником, у разі якщо ж 2) іпотекодавець передав нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем, то він є майновим поручителем.

У рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» Конституційний Суд України роз`яснив, що іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

(!!!) Таким чином, обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.

У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов`язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов`язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов`язаннях.

Наведене вище співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку», за якими якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

ВИСНОВОК: Іпотекодавець, залежно від його участі в основному зобов`язанні, може бути 1) боржником або 2) майновим поручителем, тому в другому варіанті спадкоємці іпотекодавця-майнового поручителя успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.

 

 

 

Матеріал по темі: «Пріоритет іпотеки перед іншими кредиторами боржника»

 

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

Пріоритет іпотеки перед іншими кредиторами боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Накладення/оскарження арешту на заставлене майно або пріоритет іпотеки перед іншими кредиторами боржника

05 травня 2025 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/2651/23, провадження № 61-6083сво24 (ЄДРСРУ № 127423114) досліджував питання щодо доцільності накладення та/або оскарження арешту на заставлене майно або пріоритет іпотеки перед іншими кредиторами боржника.

Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього майна боржника у порядку, встановленому Законом.

У той же час Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та у постанові № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22) дійшов висновку про те, що наклавши арешт на іпотечне майно, місцевий суд фактично вирішив питання про права та інтереси особи (іпотекодержателя), яка не була залучена до участі у справі. Накладення арешту на передане відповідачем в іпотеку банку нерухоме майно безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на  задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів  може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощі у подальшому виконання такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам позивача до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У статті 150 ЦК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним.  Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана із необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.

За правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий  предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення  своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву).

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.

ВИСНОВКИ щодо застосування норми права:

У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до  забезпечення позову,  права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя,  немає.

  

Матеріал по темі: «Пріоритет застави перед іншими кредиторами боржника»

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

Строк подання заяви на реструктуризацію боргів за споживчими кредитами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк подання заяви на реструктуризацію боргів за споживчими кредитами, якщо справа між сторонами щодо стягнення боргу слухається в суді

20 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/12723/22, провадження № 61-17297св23 (ЄДРСРУ № 125985640) досліджував питання щодо строку подання заяви на реструктуризацію боргів за споживчими кредитами, якщо справа між сторонами щодо стягнення боргу слухається в суді.

Відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що  виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за  договорами про споживчий кредит регулює Закон України «Про споживче кредитування».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі - Закон № 1381-IX), який набрав чинності 23 квітня 2021 року. Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:

наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

відсутності станом на 1 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014  року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із  статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до  об`єктів житлового фонду, або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для  квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України.

Відповідно до абзацу 3, 7 підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та  перехідні положення» Закону № 1734-VIII реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на  вчинення  таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім, зокрема такого випадку:

у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за  договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор  звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №209/800/22, позичальник за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, може подати заяву кредитору про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань, за якими подається заява.

ВИСНОВОК: Положення підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не обмежує права споживача на звернення до банку із заявою про проведення реструктуризацію в період перебування в провадженні суду справи за позовом банку про стягнення заборгованості із такого позичальника, а встановлює додатковий (збільшений) строк для подання відповідної заяви у такому випадку.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Реструктуризація кредитних зобов`язань»

 

 

 

 

Теги: споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Наслідки не отримання згоди іпотекодержателя на реєстрацію в предметі іпотеки інших осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Виселення з іпотечного майна у разі  порушення іпотекодавцем пункту договору щодо отримання згоди іпотекодержателя на реєстрацію в предметі іпотеки інших осіб

06 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 183/1223/22, провадження № 61-13814св24 (ЄДРСРУ№ 125639210) досліджував питання щодо виселення членів сім’ї  з будинку, який за умовами договору іпотеки є іпотечним майном.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

У відповідності до статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частинами першою, третьою статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Системний аналіз вказаних норм права дозволяє дійти висновку, що виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно.

(!!!) При цьому Верховний Суд зауважує, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду  від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21, від 11 вересня 2023 року у справі № 175/17/23.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частин першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

ВИСНОВОК: Встановивши, що ні умови договору іпотеки, ні норми законів не передбачають такої самостійної підстави для виселення, як порушення іпотекодавцем пункту договору щодо отримання згоди іпотекодержателя на реєстрацію в предметі іпотеки інших осіб, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

 

 

 

Матеріал по темі: «Виселення з іпотечного житла без надання іншого помешкання»

 

 

Теги: виселення з квартири, ипотека, іпотека, звернення стягнення, позасудовий спосіб, тимчасове, постійне житло, кредитні кошти, виселення члена сімї, постійне житло, співмешканці, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Припинення поруки та застави (іпотеки) після заміни боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення поруки та застави (іпотеки) після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником

26 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 296/5532/23, провадження № 61-5876св24 (ЄДРСРУ № 125484204) досліджував питання щодо підстав для припинення поруки та застави (іпотеки) після заміни боржника у зобов’язанні.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (стаття 509 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

За правилами статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закон України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Припинення поруки та іпотеки визначені ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

Так, у статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

За правилами статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов`язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов`язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Подібні за змістом норми містяться у Законі України «Про іпотеку», зокрема стаття 17 регламентує, що іпотека припиняється у разі:

- припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

- набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

- з інших підстав, передбачених цим Законом.

При цьому спільну підставу для припинення поруки та застави (іпотеки) законодавець визначив у частині першій статті 523 ЦК України, відповідно до якої порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі в результаті його смерті.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.

Слід наголосити, що зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем).

У разі отримання такої згоди правовідносини поруки/іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14.

Також у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду підтримано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), відповідно до яких на іпотекодавця може бути покладено обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності згоди іпотекодавця відповідати за нового боржника.

(!) Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) (5 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 199/8392/20, провадження № 61-14549св23 (ЄДРСРУ № 124904052)

ВИСНОВОК: У разі смерті боржника кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем).

У разі отримання такої згоди правовідносини поруки/ іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними- своїми характеристиками.

У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Припинення поруки та іпотеки у разі смерті заставодавця»

 

 

 

  

Теги: іпотека, ипотека, звернення стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення іпотекодателя, позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому вираженні, вартість майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов