Зменшення судом розміру пені та штрафу за господарськими зобов’язаннями

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зменшення судом розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання

24 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10675/21 (ЄДРСРУ № 104788272) досліджував питання щодо зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:  ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

(!!!) Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:

• належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
• якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

ВАЖЛИВО: Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші).

ВИСНОВОК: Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом (першої та апеляційних інстанцій) на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін.

 

Матеріал по темі: «Карантин, як спосіб зменшити орендні платежі»

 

Теги: пеня, штрафи, неустойка, інфляція, зменшення розміру штрафних санкцій, зменшення розміру неустойки, збитки, розмір заборгованості, невиконання договору, прострочення, клопотання про зменшення пені, рішення суду, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Первинні бухгалтерські документи, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором

01 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справ № 369/11694/15-ц, провадження № 61-1521св21 (ЄДРСРУ № 105505234) та від 06 липня 2022 року у справі № 128/2269/20, провадження № 61-1119св21 (ЄДРСРУ № 105190738) досліджував питання щодо бухгалтерські документи, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20 вказав на те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і в Постанові від 15 червня 2022 року у справі № 313/181/21 та у Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) у постанові від 03 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

(!!!) Отже, обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Відповідно і обставини доведення до споживача всіх обов`язкових умов споживчого кредиту також покладається на кредитодавця.

Окрім цього, розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку. 

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022  року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21, ЄДРСРУ № 104644740).

ВИСНОВОК: Виписка з рахунку особи, яка відповідає вимогам законодавства та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

 

Матеріал по темі: «Штрафні санкції по споживчим кредитам у період дії воєнного стану»

 

 

Теги: замороження кредитів, кредитні канікули, реструктуризація боргу,  споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Штрафні санкції по споживчим кредитам у період дії воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кредитні канікули або реструктуризація заборгованості по споживчим кредитам у період дії в Україні воєнного стану

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2120-IX, яким  були внесені зміни до Цивільного кодексу України та Закону «Про споживче кредитування», а Національним банком України прийнято «Правила роботи банків у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану», затверджені постановою правління НБУ від 25.03.2022 р. №23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп».

Зокрема, “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України доповнено п. 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов’язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Окрім цього Законом №2120-IX також внесено зміни до розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про споживче кредитування” і доповнено його п. 6-1, який встановлює нові правила звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання ним своїх зобов’язань за договором про споживчий кредит.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов’язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов’язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов’язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов’язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

При цьому, Національний банк України на своєму офіційоному сайті звертає увагу на те, що на час дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування споживач не буде нести відповідальності перед кредитодавцем у разі прострочення виконання зобов’язань за споживчим кредитом:

• у разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов’язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов’язань за таким договором.
• забороняється у разі невиконання зобов’язань за договором про споживчий кредит збільшення процентної ставки за користування кредитом, крім випадків, коли встановлення змінюваної процентної ставки передбачено кредитним договором чи договором про споживчий кредит.

Водночас НБУ акцентує увагу, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за таким договором, підлягають списанню.

Втім нові правила не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора. Кредитні канікули – це відтермінування сплати боргу, а не його прощення. Також кредитні канікули – це право кредитора, а не його зобов’язання.

Саме тому НБУ у листі від 14.04.2022 р. № 21-0013/27762 рекомендує фінустановам пропонувати своїм клієнтам-споживачам реструктуризацію заборгованості за споживчим кредитом або кредитні канікули, а тому позичальники повинні самостійно та безпосередньо домовитися з кредитором про кредитні канікули.

ВИСНОВОК: На час дії воєнного стану в Україні для позичальників запроваджені такі умови за кредитними договорами:

• у разі прострочення виконання зобов’язань за договором про споживчий кредит позичальник звільняється від відповідальності перед кредитодавцем і до нього не можуть застосовуватись будь-які санкції;
• якщо позичальником прострочено внесення щомісячних обов’язкових платежів за кредитним договором, він звільняється, зокрема, від обов’язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов’язань за таким договором;
• забороняється збільшення процентної ставки за користування споживчим кредитом у разі невиконання зобов’язань за договором, окрім умов змінюваної процентної ставки.

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет іпотеки під час воєнного стану в Україні»

 

Теги: замороження кредитів, кредитні канікули, реструктуризація боргу,  споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Відповідальність суб'єктів господарювання за неоприбуткування готівки у касах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність суб'єктів господарювання за неоприбуткування готівки у касах: штрафи на підставі  Указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 та строки застосування фінансових санкцій.

05 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/3701/16, адміністративне провадження №К/9901/36570/18 (ЄДРСРУ № 79638070) досліджував питання щодо правових засад застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також штрафних санкцій.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до статті 2 Закону №265 фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам'яті; денний звіт - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням.

(!!!) Отже передумовою друку фіскального звітного чеку є робочий режим РРО та проведення на ньому розрахункових операцій, у разі ж якщо РРО на протязі дня не розпочинав свою роботу, фіскальний звітний чек не може бути роздрукований.

Також за змістом статті 2 Закону №265 книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Аналогічне визначення КОРО наведено і в пункті 1.2 глави 1 Положення №637, в якому також зазначено, що під оприбуткуванням готівки розуміється проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (пункт 2.2 глави 2 Положення №637).

Згідно з пунктом 7.15 глави 7 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 згаданого Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Абзацом третім статті 1 Указу №436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

ВАЖЛИВО: Відтак у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу №436/95).

Аналогічна правова позиція вже неодноразово була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 грудня 2012 року (справа №21-400а12), від 04 листопада 2015 року (справа №825/554/15-а), а також Верховним Судом, у тому числі у постановах від 31 липня 2018 року (справа №813/2229/17), від 17 грудня 2018 року (справа №810/3811/17).

Необхідно наголосити, що ч.1 п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Однак, Президентом України видано Указ від 12.06.1995 № 436/95, яким, зокрема, врегульовано питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки.

Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, зокрема, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.

Так, розділом V Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції, у якому відсутнє таке порушення, як неоприбуткування у касах готівки, а отже й не встановлена відповідальність за це.

Водночас, зазначене питання прямо врегульоване в Указі Президента України від 12.06.1995 № 436/95.

Зокрема, абз. 3 ст. 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

ВАЖЛИВО: Таким чином, предмети правового регулювання Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є різними.

Слід зазначити також, що попри зміни, які вносилися до Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95, правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися.

Отже, відносини щодо відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», прийнятим пізніше, ніж видано Указ Президента України від 12.06.1995 № 436/95.

Так, 08 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України укладено Конституційний Договір №1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Статтею 25 Конституційного Договору передбачено, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

(!!!) Наведене дозволяє прийти до висновку, що Укази Президента України з питань економічної реформи, не врегульованих чинним на той час законодавством України, видані у відповідності до Конституційного Договору, є обов'язковими для виконання на всій території України до прийняття відповідних законів.

12 червня 1995 року Президент України видав Указ №436/95, яким зокрема врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

Метою прийняття Указу №436/95 є поліпшення стану готівкового обігу, визначення єдиних підходів до встановлення відповідальності за порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готівкою, приховуванню доходів.

06 липня 1995 року органом законодавчої влади прийнято Закон №265, положення розділу V якого визначають перелік порушень, за вчинення яких передбачено застосування фінансових санкцій.

В той же час розділом V Закону №265, так само як і положеннями інших законів України, не визначено серед правопорушень неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки та не встановлена відповідальність за таке діяння.

З прийняттям Конституції України 1996 року Указ №436/95 скасовано не було. На час виникнення спірних у цій адміністративній справі відносин законодавцем не прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала відносини, регламентовані Указом №436/95.

ВИСНОВОК: Верховний Суд визнає, що застосування до суб'єктів господарювання штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу 3 статті 1 Указу №436/95 є правомірним.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, закріпленій у постанові від 02 квітня 2013 року у справі №21-77а13 та від 10.09.2013 у справі № 21-190а13.

Аналогічний висновок щодо застосування названих вище норм права викладено й у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/8121/16 (адміністративне провадження №К/9901/47141/18), від 13 грудня 2018 року у справі №824/966/17-а (адміністративне провадження №К/9901/58927/18).

P.s. Положення частини другої статті 250 Господарського кодексу України слід розуміти таким чином, що дія частини першої вказаної статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені в тому числі Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», який має юридичну силу Закону, контроль за дотриманням якого покладено на фіскальні органи.

Наголошується також на безпідставності врахування правової позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 04.11.2014 №21-466а14, що штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки є адміністративно-господарською санкцією, оскільки така правова позиція стосувалась порушення вчиненого до 01.01.2011, тобто до введення в дію частини другої ст. 250 Господарського кодексу України.

Тобто Верховний Суд вказує, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків регламентовано статтею 114 Податкового кодексу України та встановлено їх відповідність строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (Позиція Верховного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 803/680/16, адміністративне провадження №К/9901/25982/18 (ЄДРСРУ № 77860309), від 05 листопада 2018 року у справі № 803/780/17, адміністративне провадження №К/9901/40827/18 (ЄДРСРУ № 77749439), від 12 червня 2018 року у справі № 826/8121/16, адміністративне провадження №К/9901/47141/18 (ЄДРСРУ № 74672170) та ін.

Матеріал по темі: «Податкові спори: вихід з ладу реєстратора розрахункових операцій»

Теги: неоприбуткування готівки, коро, рро, фінансові санкції, штрафи, готівка, Указ №436/95, оприбуткування готівки, застосування штрафних санкцій, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення права кредитора нараховувати проценти за кредитом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення права кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом

19 листопада 2018 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 658/3629/15-ц, провадження № 61-9535св18 (ЄДРСРУ 77933558) досліджував підстави припинення права кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом.

Положення частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Окрім цього, 12 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 187/1701/13-ц, провадження № 61-32892св18 (ЄДРСРУ № 77804917) вказав, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

ВАЖЛИВО: Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Аналогічна позиція висловлена 12 листопада 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду  в рамках справи №  462/2075/16-ц, провадження № 61-34051св18 (ЄДРСРУ № 77801553) від 07 листопада 2018 року у справі № 308/14915/15-ц, провадження № 61-6687св18 (ЄДРСРУ № 77763947).

Таким чином, зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, отже банк не міг такі проценти нараховувати.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 10/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, у пунктах 91-93 вказаної вище Постанови зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

ВИСНОВОК: На час звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Теги: кредит, порука, припинення, нарахування процентів, відсотки, штрафи, кредитний договір, вимога банку, повернення коштів, претензія, позов в суд, судова практика, Адвокат Морозов

Нарахування процентів та пені за кредитним договором після судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність судового рішення, яке боржник  виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник  виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження  № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

В той же час,  у статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

(!!!) Так як кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-1412цс16 та підтверджений постановою Верховного суду від 16 січня 2018 року у справі № 305/1133/15-ц, провадження № 61-86св18 (ЄДРСРУ № 71639615).

ВИСНОВОК: Кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 19 вересня 2018 року справа № 643/16336/16-ц, провадження № 61-12848св18 (ЄДРСРУ № 76596781), від 12 вересня 2018 року справа № 473/825/16-ц, провадження № 61-3240св18 (ЄДРСРУ № 76502922), 12 вересня 2018 року справа № 186/1974/14-ц, провадження № 61-24172св18 (ЄДРСРУ № 76502947) та ін.

P.s. Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2018 р. № 564/2199/15-ц зазначив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Матеріал по темі: «Припинення нарахування процентів за кредитним договором»

Теги: кредит, порука, припинення, нарахування процентів, відсотки, штрафи, кредитний договір, вимога банку, повернення коштів, претензія, позов в суд, судова практика, Адвокат Морозов